Лекція 9: Загальна характеристика суб’єкта злочину

(2 год.)

Мета лекції:

- освітня: формувати в курсантів уявлення про суб’єкта складу злочину та його ознаки;

- розвиваюча: закріпити знання про осудність і неосудність, вік кримінальної відповідальності тощо; з’ясувати їх значення для кримінально-правової кваліфікації;

- виховна: забезпечити всебічний розвиток у курсантів наукових переконань щодо значення суб’єкта злочину для правозастосовної діяльності.

Міжпредметні зв’язки: теорія держави та права, адміністративне право, цивільне право, кримінологія, філософія.

Технічні засоби навчання: мультимедійна презентація.

План:

1. Поняття та ознаки суб’єкта злочину.

2. Осудність і неосудність.

3. Обмежена осудність.

4. Спеціальний суб’єкт злочину.

Основні поняття: суб’єктивна сторона злочину; вина; форми вини; умисел; прямий умисел; непрямий умисел; інте­лектуальні та вольові ознаки умислу; види умислу; необережність; злочинна самовпевненість; злочинна недбалість; казус (випадок); подвійна форма вини; мотив; мета; емоції; кримінально-правова помилка; юридична помилка; фактична помилка.

1.У нормах кримінального закону термін „суб’єкт злочину” не вживається. У багатьох статтях КК України вживаються ширші за змістом терміни: „особа, яка вчинила злочин”, „особа, винна у вчиненні злочину”, „особа, яка засуджена” тощо.

Засвоєння цієї теми передбачає ґрунтовне знання розділу IV КК України. Частина 1 ст. 18 зазначеного розділу КК України визначає, що суб ’ єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Кримінальна відповідальність завжди пов’я­зана зі спроможністю людини усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність учинених нею дій. Тому фізична особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за наявності таких ознак:

а) досягнення на момент учинення злочину встановленого кримінальним законом віку;

б) осудності.

В окремих нормах Особливої частини Кримінального Кодексу передбачається кримінальна відповідальність особи, яка, крім указаних, наділена ще й додатковими ознаками, зокрема такими, як громадянство, посадове становище, або виконує професійні чи спеціальні функції. Наприклад, суб’єктом злочину, передбаченого ст. 368 КК України (одер­жання хабара), може бути лише службова особа; суб’єктом військових злочинів може бути лише військовослужбовець; суб’єктом державної зради (ст. 111 КК України) може бути лише громадянин України.

У теорії кримінального права особу зі спеціальними ознаками суб’єкта, передбаченими в конкретній кримінально-правовій нормі, прийнято називати спеціальним суб’єк­том, на відміну від поняття "загальний суб’єкт", для якого характерними ознаками завжди є осудність і певний вік. Спеціальний суб’єкт – це факультативна ознака суб’єкта злочину.

Кримінальний закон передбачає відповідальність за злочин, учинений лише фізичною особою. Водночас, установлення кримінальної відповідальності за вчинений злочин лише для фізичних осіб означає, що суб’єктом злочину не може бути юридична особа (установи, підприємства, організації). За злочинні діяння в процесі діяльності юридичної особи відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння. Це, зокрема, може бути керівник (голова, начальник, уповноважена особа тощо), його заступник або керівник відповідного підрозділу чи галузі, який використав певні повноваження юридичної особи та безпосередньо вчинив злочин.

Необхідно з’ясувати, що в теорії кримінального права розрізняють такі поняття, як „суб’єкт злочину” і „особа злочинця”. Як уже зазначалося, для суб’єкта злочину харак­терними ознаками є лише вік і осудність, а в окремих ви­падках ще й спеціальні ознаки суб’єкта, що можуть стосуватися різних властивостей особи. Поняття „особа злочинця” охоплює ширше коло соціально значущих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні, морально-психологічні, психофізичні). Усі ці ознаки особи злочинця мають надзвичайне значення для кримінологічної характеристики злочинів і тих осіб, які їх учинили.

За загальним правилом кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за скоєння злочинів, передбачених ч. 2 ст. 22 КК України, – 14 років.

2. Осудність у широкому її розумінні – це такий психічний стан людини, за якого вона усвідомлює характер своєї поведінки, розуміє її значення та може керувати своїми вчинками. При­вертає увагу той факт, що поняття осудності в кримінальному праві сьогодні має законодавче вираження (ч 1 ст. 19 КК України). Осудна особа завжди має свободу вибору своєї поведінки та спроможна обирати правомірне рішення. Саме здатність людини усвідомлювати характер і наслідки своїх дій та свідомо керувати ними відрізняє осудну особу від неосудної.

Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене суспільно небезпечне діяння, оскільки воно чиниться без відповідного усвідомлення чи волі. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо вона за ха­рактером учиненого діяння та за своїм психічним станом становить небезпеку для суспільства.

У ч. 2 ст. 19 КК України дається законодавче визначення поняття неосудності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час учинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Отже, поняття неосудності складається із сукупності двох критеріїв – медичного та юридичного.

3. Стаття 20 КК України передбачає, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Водночас факт обмеженої осудності може вважатися підставою для призначення примусових заходів медичного характеру. Також із законодавчого формулювання (ч. 2 ст. 20 КК України) можна зробити висновок про обов’язковість урахування судом факту визнання особи обмежено осудною при призначенні покарання, хоча не обов’язково результатом такого врахування має бути пом’як­шення покарання. Серед обставин, які пом’якшують покарання (ст. 66 КК України), вчинення злочину обмежено осудною особою не фігурує.

4. Згідно з ч. 2 ст. 18 КК України, спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

При кваліфікації діяння, кримінальна відповідальність за яке може нести лише спеціальний суб'єкт, його додаткові озна­ки мають бути обов'язково встановлені, інакше діяння необхідно буде кваліфікувати за іншою статтею або визнати таким, що не передбачене законом про кримінальну відповідальність як зло­чин.

Ознаки, які зумовлюють наявність спеціального суб'єкта, можуть характеризувати:

1) службове становище особи (чч. 3, 4 ст. 18 КК України);

2) сімейно-родинні відносини (ст. 164, 165 КК України);

3) громадянство (ст. 111, 114 КК України);

4) професію, вид діяльності, характер роботи, яка виконується (ст. 225, 276 КК України);

5) участь у судовому процесі (ст. 384, 385 КК України);

6) відношення до військової служби (ст. 335, 402-435 КК України);

7) засудження або взяття під варту (ст. 389-393 КК України);

8) судимість (ч. З ст. 296 КК України);

9) вік (ст. 304 КК України) тощо.

Дата добавления: 2015-05-10