Сучасні засоби навчання. 3 страница

- розвиток критичного мислення, що забезпечує здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях, вміння знаходити нові ідеї та критично аналізувати проблеми, братії участь у дебатах, вміння переосмислювати дії та аргументи, передбачати можливі наслідки дій та вчинків;

- уміння визначати форми та способи своєї участі. в житті суспільства, спілкуватись з демократичними інститутами, органами влади, захищати і підтримувати закони та права людини, бути обізнаним У способами соціального захисту;

- формування інтеркультурного менталітету, сприйнятливості до культурного плюралізму, загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення до інших культур і традицій;

- вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства; активне попередження тенденцій до виявлення деструктивного націоналізму, проявів шовінізму, фашизму, месіанських налаштованостей.

Ефективність процесу виховання в дусі громадянськості залежатиме від повноти реалізації усіх його складових. Конкретними шляхами можуть бути:

- включення проблематики громадянського виховання до дослідницьких програм та планів навчальних та наукових закладів, проведення науково-теоретичних конференцій та семінарів, практично-методичних нарад з актуальних проблем громадянського виховання та освіти;

- підвищення професійної кваліфікації педагогів та вихователів, для чого необхідно створити на базі обласних інститутів післядипломної освіти гнучку, оперативну систему науково-методичної підготовки та перепідготовки;

- науково-методичне забезпечення підготовки педагогів та вихователів, соціальних працівників, психологів вищих навчальних закладів з урахуванням завдань громадянського виховання;

- організація та забезпечення психолого-педагогічного всеобучу батьків з метою підвищення ролі родинного виховання;

- використання засобів масової інформації з метою висвітлення кращого досвіду громадянського виховання дітей та молоді;

- налагодження контактів з міжнародними організаціями, проведення спільних міжнародних заходів та проектів з проблем громадянського виховання та освіти.

40.Методи виховання,їх х-тика.

Методи вих-ня — це способи впливу вчителів на учнів, шляхи пед-но доцільної організації їхнього життя з метою прищеплення виховуваним рис нової людини. Методи залежать від мети та змісту виховання. МВ спрямовані на формування й удосконалення особистості, тому врахування рівня розвитку вихованців — важлива умова ефектив. викор-ня методів виховання, що залежать також від рівня зрілості колективу.

Використання того чи того методу виховання залежить і від конкретної пед.. ситуації. Цікаві думки про методику постановки вимог висловивМакаренко: він не рекомендував ставити вимоги в тому разі, якщо вихователь не впевнений, що вихованці їх виконають.Виховання х-зується всебічністю змісту та різноманітністю методів. Методика виховання, за влучним зауваженнямМакаренка, не терпить стереотипних рішень і навіть доброго шаблону.Клас-я МВ важлива у тому відношенні, що дає змогу яскравіше підкреслити специфічність того чи того методу, точніше визначити його призначення у вих. процесі.МВподілял. на дві осн. групи:

методи формування сусп. поведінки й організації д-ті школярів — приучування та вправи, наприклад гра, доручення, змагання.методи формув-ня свідомості — бесіди, диспути, лекції, обговорення матеріалів преси, літ-них творів, кінофільмів.У вих.-му процесі методи формування свідомості та організації д-ті виступають у поєднанні. Привчання і вправи.

Метод навчання передбачає певну, до деталей продуману організацію життя учнів, їхньої праці, відпочинку та залучення школярів до виконання норм і правил, щоб сформувати звичні норми поведінки.Привчання особливо в початкових класах розпочинається показу взірця поведінки самим учителем, через демонстрування картин, читання яскравого оповідання.Важливе місце у вихованні посідають різні вправи. Вони як - найбезпосередніше пов’язані з привчанням. У навч-й роботі вправи викор-ть, щоб сформувати в учнів уміння і навички. У деяких випадках вправи у вихованні виконують ту саму роль. Гра.За влучним висловом Макаренка, гра для дитини має «те саме значення, яке в Дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі». Чим менші діти, тим більше значення в їхній діяльності має гра. Доручення. З перших днів навчання учитель намагається залучити дітей у різноманітну діяльність колективу, даючи доручення. 3а своїм характером доручення можуть бути епізодичними і постійними. Основна ф-ція доручень — забезпечити набування дітьми досвіду виконання громадських обов’язків.Змагання. Змагання сприяє розвиткові творчих сил і підвищенню активності учнів у різних видах діяльності (праці, громадській роботі) і передбачає рівняння на передових допомогу відсталим і на цій основі досягнення колективом вищих показників у своїй роботі.

Методи заохочення і покарання давно використовуються у виховній практиці.

Основні методи виховання спрямовані на те, щоб створити нове у вихованні. Заохочення і покарання виступають як регулятор тих дій, які здійснюються за доп. Осн. МВ. До заохочень і покарань вдаються у тих випадках, коли треба посилити позитивні мотиви або, навпаки, загальмувати негативні. Тому до використання заохочення і покарання вдаються не завжди.

41.Ст-ма професійного самовизначення в ЗОШ.Допрофесійна підготовка.

Професійна орієнтація в наші дні стає важливим фактором, що сприяє ефективному використанню трудових ресурсів, вона покликана виконувати роль важливого засобу відтворення кваліфікованих працівників для народного господарства.Під професійною орієнтацією розуміється науково обґрунтована система форм, методів і засобів впливу на що навчаються й працевлаштовуються осіби, що сприяє своєчасному залученню їх у суспільне виробництво, раціональному розміщенню, ефективному використанню й закріпленню за місцем роботи на основі об'єктивної оцінки й обліку схильностей, здатностей й інших індивідуальних якостей людини.Організація профорієнтації, скл. з д-ох взаємозалежних етапів: профінформації, профконсультації, профвідбору й профадаптації. Профінформація покликана забезпечити постійне й планомірне професійне інформування учнів загальноосвітніх шкіл, що вчаться, їхніх викладачів і батьків, організацію професійної пропаганди провідних і масових професій, установлення й зміцнення постійних контактів між колективами організацій, підприємств, професійно-технічних училищ і загальноосвітніх шкіл.Інф-я, важлива для оптимального вибору професії, містить у собі відомості:- про світ професій і вимоги, які вони пред'являють до людини;- про потребі суспільства в кадрах;- про особисті якості людини, істотні для самовизначення;- про систему навчальних закладів (шляхах одержання професії).

Ці 4групи відомостей тісно зв'язані між собою - з ними знайомляться школярі в процесі професійної освіти.Завданнями профконсультації є надання допомоги молоді в оцінці своїх здібностей до різних видів трудової діяльності в сфері суспільного виробництва, видача конкретних рекомендацій про вибір професії й можливих шляхів оволодіння нею (навчання у вузах; технікумах, профтехучилищах, підготовка в міжшкільних учбово-виробничих комбінатах або безпосередньо на виробництві). Профконсультацію проводять кваліфіковані консультанти-психологи, що складаються з штату різних підрозділів по профорієнтації молоді. Консультація проводиться на основі медичних висновків, характеристик, результатів спеціальних психофізіологічних і психологічних досліджень.Розуміння структури й змісту профорієнтаційної роботи дозволяє знайти більш конкретні форми, бачити етапи цієї роботи, зробити її більше ефективної й цілеспрямованої.В концепції допрофесійної педагогічної підготовки школярів профорієнтаційна функція розглядається як цільова. Особливу увагу приділено співвідношенню професійних здібностей і педагогічної спрямованості старшокласників. Відповідно до цього виділені групи школярів, визначені основні напрямки роботи з ними. Стрижневою ідеєю концепції допрофесійної педагогічної підготовки школярів є положення про можливість і доцільність формування педагогічної культури школярів. Виявлена структура цієї якості і критерії визначення рівня його розвитку. До останніх відносяться когнітивний, ціннісно-емоційний, поведінковий і особистісно-результативний критерії. Допрофесійна педагогічна підготовка школярів не тільки орієнтує їх на далекі перспективи (професія, сім'я), але може бути затребувана вже сьогодні як самими школярами, так і освітнім установою. Ця підготовка може стати дієвим, стимулюючим компонентом виховних систем освітніх установ.

42.НАЦІОНАЛЬНА ДОКТРИНА РОЗВИТКУ ОСВІТИ

I. Загальні положення Освіта - основа розвитку особистості, сусп.-ва, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соц-еко, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян. Критичним залишається стан фінансування освіти і науки, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти і науки. НДРО визначає систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI століття. II. Мета і пріоритетні напрями розвитку освіти 1. Мета держ політики щодо розв-ку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти.

2. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є: особистісна орієнтація освіти; Форм-ня нац і заг. люд цінностей;створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти; розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя; пропаганда здорового способу життя; запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій; створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів; інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів.

3.Держава повинна забезпечувати:розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості; підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці; створення умов для розвитку обдарованих дітей та молоді; стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя; інноваційний характер навчально-виховної діяльності;

43. 12-ти бальна шкала оцінювання навчальних досягнень учнів.

З метою забезпечення ефективних вимірників якості навчальних досягнень та об'єктивного їх оцінювання в основній та старшій школі вводиться 12-ти бальна шкала оцінювання, побудована за принципом сумування набутих знань, умінь і навичок з урахуванням зростання рівня особистих досягнень учня. При оцінюванні вчитель має враховувати рівень досягнень учня, а не ступінь його невдач, до чого вчителя, як правило, спонукала чотирибальна система. При цьому перевідними (випускними) є усі оцінки 12-ти бальної шкали оцінювання, які виставляються у відповідний документ про освіту. Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів є такі: – контролююча, яка передбачає встановлення рівня досягнень окремого учня (класу, групи); – навчальна, яка передбачає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення сприяє удосконаленню підготовки учня, групи чи класу; –діагностична, яка є основою діагностичного підходу в встановлювати причини труднощів, з якими стикається учень у процесі навчання, виявлених прогалин у його знаннях та вміннях; – виховна виявляється не тільки у меті і змісті завдань, але й у методиці їх реалізації вчителем, у наступному коментуванні й оцінюванні робіт. Важливу функцію при здійсненні оцінювання відіграють його критерії. У залежності від ступеня оволодіння навчальним матеріалом розрізняють чотири рівні його засвоєння та вміння оперувати ним: - початковий; - середній; - достатній; -високий. Критерії дають змогу здійснювати оцінювання навчальних досягнень учнів у 12-бальній системі оцінювання: І. Початковий: 1-бал.(Учень володіє навчальним матеріалом на рівні елементарного розпізнавання і відтворення окремих фактів, елементів, об'єктів, що позначаються учнем окремими словами чи реченнями); 2-бали.(Учень володіє матеріалом на елементарному рівні засвоєння, викладає його уривчастими реченнями, виявляє здатність викласти думку на елементарному рівні); 3-бали. (Учень володіє матеріалом на рівні окремих фрагментів, що становлять незначну частину навчального матеріалу). ІІ. Середній: 4-бали.(Учень володіє матеріалом на початковому рівні, значну частину матеріалу відтворює на репродуктивному рівні); 5-балів.(Учень володіє матеріалом на рівні, вищому за початковий, здатний за допомогою вчителя логічно відтворити значну його частину). 6-балів.(Учень може відтворити значну частину теоретичного матеріалу, виявляє знання і розуміння основних положень, за допомогою вчителя може аналізувати навчальний матеріал, робити висновки). ІІІ. Достатній: 7-балів.(Учень здатний застосовувати вивчений матеріал на рівні стандартних ситуацій, контролювати власні навчальні дії, наводити окремі власні приклали на підтвердження певних тверджень). 8-балів.(Учень вміє порівнювати, узагальнювати, систематизувати інформацію під керівництвом учителя, в цілому самостійно застосовувати її на практиці, контролювати власну діяльність, виправляти). 9-балів.(Учень вільно володіє вивченим обсягом матеріалу, в тому числі і застосовує його на практиці; вільно розв'язує задачі в стандартних ситуаціях). IV. Високий: 10-балів. (Учень виявляє початкові творчі здібності, самостійно визначає окремі цілі власної навчальної діяльності, оцінює окремі нові факти, явища, ідеї, знаходить джерела інформації та самостійно використовує їх відповідно до цілей, поставлених учителем); 11-балів.(Учень вільно висловлює власні думки і відчуття, визначає програму особистої пізнавальної діяльності, самостійно оцінює різноманітні життєві явища і факти, виявляючи особисту позицію щодо них, без допомоги вчителя знаходить джерела інформації і використовує одержані відомості відповідно до мети та завдань власної пізнавальної діяльності); 12 балів.(Учень виявляє особливі творчі здібності, самостійно розвиває власні обдарування і нахили, вміє самостійно здобувати знання)

44.ЗУ«Про освіту від 11.09.2003».

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Освіта в Україні грунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.Розділ I. Загальні положення Статті закону України "Про освіту" 1-27Розділ II. Система освіти Статті закону України "Про освіту" 28-49Розділ III. Учасники навчально-виховного процесу Статті закону України "Про освіту" 50-59Розділ IV. Фінансово-господарська д-ть, матеріально-техн база навч закладів Статті закону України "Про освіту" 61-63Розділ V. Міжнародне співробітництво Стаття закону України "Про освіту" 64Розділ VI. Міжнародні договори Стаття закону України "Про освіту" 65Розділ VII. Відповідальність за порушення законодавства про освіту

Стаття закону України «Про освіту» 66

45.Теорія коллективу Макаренка

На 1-й стадії розвитку колективу педагог радив керівнику брати на себе всі повноваження. Він повинен був сам, без будь-якого узгодження з колективом, ставити вимоги, обов'язкові для виконання кожним. Для 2стадії розвитку колективу характерною була наявність ядра, тобто групи дітей, які свідомо підтримують вимоги організатора колективу. Тобто і на цій стадії вимоги продовжує ставити організатор, але і вони вже сприймаються колективом не з таким опором, як на стадії диктату, оскільки підтримані багатьма товаришами по колективу.3-тя стадія передбачала можливість колегіального вирішення всіх питань життя колективу демократичним способом — на основі прийняття рішення більшістю голосів. Отже, вимоги до кожного члена колективу ставив сам колектив, бо вони випливали з прийнятих ним рішень.У такий спосіб реалізовувалась "пед.-ка колективної дії".Переходу з 2до3 стадії передувала кропітка вих. робота по кількісному нарощуванню ядра. Коли в ядро входило більше половини членів колективу, то організатор міг без особливого ризику ставити будь-яке читання на голосування. Таке введення елементу колегіальності в життя колективу зовсім не означало повної відмови від диктату, оскільки замість диктатури однієї особи утворювалась диктатура колективу/

46. Я. А. Коменський – засновник педагогіки нової доби.

Ян-Амос Коменський (1592—1670) — фундатор наукової педагогіки, видатний чеський мислитель. Жив і творив у період переходу від середньовіччя до нового часу, для якого була характерна боротьба між феодалізмом і капіталістичними елементами.

Педагогічна спадщина Коменського охоплює всі найважливіші питання педагогічної науки. Але передусім вирізняються ідеї, які визначають необхідність навчання і виховання у школі. Згідно з ними, у школі повинні навчатися хлопчики і дівчатка, бідні й багаті. У процесі виховання людина вчиться пізнавати себе і навколишнє життя (розумове виховання), володіти собою (моральне виховання), вірити в Бога (релігійне виховання). Майбутнє держави і народу залежить від того, як організовано освіту, навчання і виховання підростаючого покоління.

Принцип природовідповідності став методологічною засадою трактування ним процесу навчання і виховання та побудови шкільної системи. Він перший у світі піднявся до усвідомлення особливих законів у вихованні й навчанні. Згодом до цього принципу з різних позицій зверталися інші педагоги, він і сьогодні знаходить своє застосування у сучасній прогресивній педагогіці.

Я.-А. Коменський запровадив вікову періодизацію розвитку дітей і, згідно з нею, систему шкільної освіти та її зміст. Він запропонував таку періодизацію в системі народної освіти: дитинство(від народж. до 6 років), отроцтво (6-12 р.), юність(12-18), змужніннявід (18-24). Кожний період триває 6 років.

Я.-А. Коменського вважають батьком дидактики. Він уперше створив ґрунтовне вчення про сутність, основні принципи і методи навчання, класно-урочну систему. У «Великій дидактиці» учений визначив сутність і завдання освіти, яка покликана служити людині для вдосконалення її розуму, мови і рук, щоб вона могла все потрібне розумно споглядати, висловлювати словами і здійснювати в дії. У своїх творах він обґрунтував основні принципи навчання: наочності, свідомості, міцності, послідовності та систематичності, посильності, емоційності. На його думку, їх дотримання зробить навчання легким, ґрунтовним і коротким.

Учений увів поняття навчального року з поділом його на чверті та канікули, запровадив перевідні іспити в кінці року, різні види контролю й перевірки успішності учнів, розмірковував про організацію навчального дня в школі. Велика його заслуга в тому, що він запровадив класно-урочну систему навчання;

Я.-А. Коменський створив нові підручники замість застарілих середньовічних. Найвідоміші з них — «Відкриті двері мов і всіх наук», «Видимий світ у малюнках».

Видатний педагог багато уваги приділяв моральному вихованню та шкільній дисципліні, був переконаний, що освіта людини повинна сприяти підвищенню її моральності, формуванню мудрості, помірності, мужності й справедливості.

47. Розвиток творчого мислення студентів у процесі навчання

Творчість - це діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних та духовних цінностей. Вона передбачає наявність у особистості цінностей, мотивів, знань і умінь, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю й унікальністю.

Зафіксовані первинні відстрочені креативні прояви дітей в експериментальній ситуації свідчить про те, що переважаючій більшості досліджуваних потрібно достатньо довгий час, щоб креативність проявилась. Тому можна говорити про існування інкубаційного періоду, в процесі якого відбувається формування креативності, обумовлене накопиченням дітьми нового особистісного досвіду.

Виділені Дж. Гілфордом основні параметри креативності: *оригінальність - здатність продуціювати незвичні відповіді; *семантична гнучкість - здатність запропонувати нове використання об'єкта; *образна гнучкість - здатність бачити в об'єкті нові ознаки; *спонтанна гнучкість - здатність продуціювати різноманітні ідеї в нерегламентованих ситуаціях.

Аналогія в мисленні людини відіграє велике значення. І.М. Біла розглядає аналогію як засіб розвитку творчої діяльності. Аналогія є для дитини ключем до розуміння дійсності, загальним принципом пояснення світу. Явища природи й людської поведінки дитина пояснює за аналогією з тим, що їй відомо. Перша загальна ідея, яка спрямовує і регулює роботу мислення - це ідея подібності, ідея аналогії між усіма елементами дійсності.

Моляко говорить, що стратегія пошуку аналогів: "являється однією із самих розповсюджених і ефективних". [16. 138]. "...творча сутність таланту вирізняється саме через реалізацію творчих стратегій реконструювання, рекомбінації та окремих аналогій як механізмів розумової діяльності високообдарованої особистості.

Проблема творчості з кожним роком стає все більш актуальною. Творчість вивчається різними науками. На сьогоднішній день не існує єдиного визначення поняття "творчості". Одні вчені вважають, що процес творчості протікає за строго визначеними законами - логічний варіант; інші вважають, що творчий процес не доступний для пізнання, непередбачуваний і некерований - інтуїтивний варіант.

Психологічні знання про формування стратегій творчої діяльності, мало використовуються у педагогічній практиці. Отже необхідні наукові дослідження в цьому напрямку, а головне необхідно хоча б спробувати вводити ці системи в педагогічну практику вищої школи.

48. Дидактична система у вищій школі.

У дидактиці на основі теорії пізнання й сучасних досягнень психологічної та педагогічної наук розроблено й активно використовують низку концепцій навчання, опанування знань, навичок та вмінь.

Деякі автори, наприклад В. Оконь та І. П. Підласий, визначають ці концепції як дидактичні системи, що їх розуміють як комплекс внутрішньо узгоджених тверджень, що базуються на єдності цілей, змісту і дидактичних принципів, котрі стосуються способів організації роботи педагога та студентів. Дидактичні системи характеризуються внутрішньою цілісністю структур, створених єдністю цілей, організаційних принципів, змісту, форм і методів навчання.

Педагогічні поняття "концепція" і "дидактична система" тотожні за змістом. У зв'язку з цим правомірно використовувати і перше, і друге поняття. І. П. Підласий виокремлює такі дидактичні системи, які принципово відрізняються одна від одної:

? дидактична система Й. Ф. Гербарта; Її називають традиційною, У традиційній системі навчання розглядають здебільшого з погляду педагога, де він - суб'єкт навчання, а студенти - об'єкти його педагогічних впливів. Основні положення традиційної системи обгрунтував Й.Ф. Гербарт, який виокремив чотири формальні ступені навчання: зрозумілість, асоціація, узагальнення, застосування.

? дидактична система Дж. Дьюї. Її називають педоцентричною У цій системі навчання розглядають з погляду студента - як процес учіння. Назву педоцентричної вона отримала тому, що Дьюї пропонував будувати навчання на основі потреб, інтересів та здібностей вихованця.

Дидактичний підхід Дж. Дьюї критикують також за: неекономічність "навчання через відкриття"; антиінтелектуалізм, недооцінку значення теоретичних знань у навчанні; перебільшення ролі випадкових інтересів студентів. Проте саме в руслі цього підходу розвиваються популярні в наш час концепції особистісно орієнтованого, розвивального, проблемного, евристичного навчання.

49. Активні методи навчання у вищій школі.

Крім традиційних, у практиці педагогіки вищої школи за останні двадцять років великого розповсюдження та застосування набули й інші методи навчання, які ми називаємо нетрадиційними. Серед них певної уваги заслуговують так звані "активні" методи навчання. Особливістю є спонукання студента та викладача до активності, обов'язкову взаємодію в процесі навчання студентів між собою чи з іншими суб'єктами НВП Литвиненко Є.А. та Рибальський В.І. виділяють сім основних методів активного навчання: ділова гра, розігрування ролей, аналіз конкретних ситуацій, активне програмове навчання, ігрове проектування, стажування та проблемна лекція. Методи активного навчання використовуються для тренування та розвитку творчого мислення студентів, формування в них відповідних практичних умінь та навичок. Вони стимулюють і підвищують

інтерес до занять, активізують та загострюють сприймання навчального матеріалу.

Ділова гра включає наявність ігрового моделювання та розподіл ролей між учасниками гри; наявність загальної мети всього ігрового коллективу. Аналізу конкретних ситуацій як нетрадиційного методу навчання властиві: наявність складної задачі чи проблеми, формулювання викладачем контрольних запитань з даної проблеми, обговорення можливих варіантів її вирішення. Метод активного програмового навчання характеризується однією специфічною рисою – поінформованістю викладача у правильному чи найоптимальнішому вирішенні поставленої перед студентами проблеми. Що стосується методу ігрового проектування, то при його використанні відсутнє наперед відоме вирішення поставленої перед студентами задачі. Проблемною є така лекція, що містить у собі проблемні, дискусійні твердження, варіанти вирішення яких досягаються обов'язковим обговоренням їх між усіма присутніми. Стажування як метод навчання полягає в тому, щоб студент у ролі стажиста займав певну посаду, він повинен самостійно діяти,тобто приймати рішення, взаємодіяти з іншими посадовими особами. Розв'язання педагогічних задач методом мозкової атаки на думку Бондарчука Л.І. та Федорчука Е.І. є ефективним шляхом формування у студентів уміння взаємодіяти в колективі.До нетрадиційних методів навчання відносять ще й навчальні модулі, які дедалі ширше використовуються в практиці педагогіки вищих навчальних закладів.

50. Технічні засоби навчання. Комп’ютерні системи навчання.

Технічні засоби навчання — обладнання й апаратура, що застосовуються в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності. Технічні засоби навчання розрізняють: за особливостями використовуваного матеріалу (словесний, образотворчий, конкретні мовні одиниці та схематичний показ); за видом сприйняття (зорові, слухові, наочно-слухові, аудіо, візуальні та аудіовізуальні); за способом передачі матеріалу (за допомогою технічної апаратури чи без неї — традиційним способом; в статиці чи динаміці; готові таблиці та матеріали для їх складання; картини, моделі, кінокадри, плівки); за організаційними формами роботи з ними (фронтальна — на основі демонстраційних засобів та індивідуальна — на основі розданого учням образотворчого матеріалу).

Комп’ютерні системи навчання являють собою комплекс програмно-апаратних засобів і устаткування, що дозволяє поєднувати різні види інформації (текст, мальована графіка, слайди, музика, реалістичні зображення, що рухаються зображення, звук, відео) і реалізовувати при цьому інтерактивний діалог користувача із системою. Використання відеокомп’ютерних систем і систем мультимедіа забезпечує реалізацію інтенсивних форм і методів навчання, організацію самостійної навчальної діяльності, сприяє підвищенню мотивації навчання за рахунок можливості використання сучасних засобів комплексного представлення і маніпулювання аудіовізуальною інформацією, підвищення рівня емоційного сприйняття інформації. Реалізація можливостей систем штучного інтелекту при розробці так званих інтелектуальних навчальних систем (Intelligent Tutoring Systems) типу експертних систем, баз даних, баз знань, орієнтованих на деяку предметну область

51. Тести у вищій школі

Педагогічне тестування (англ. test - випробовування, перевірка). Тестування - цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, що проводиться в умовах строгого контролю. Від інших способів обстеження тестування відрізняється простотою, доступністю, точністю, можливістю автоматизації. Це дозволяє об'єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчаються.

Як метод дослідження тестування до останнього часу мало застосовувалось у вітчизняній педагогіці. Проте цей метод не новий. Ще у 80-90 роках минулого століття його використовували для вивчення індивідуальних особливостей людей. Це призвело до виникнення так званого випробовувального експерименту - дослідження за допомогою тестів (А. Дальтон, А. Кеттел та ін.).

Дата добавления: 2015-05-08