Предметом правового регулювання будь-якої галузі права є сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами. 2 страница

Система фінансового права об'єктивно обумовлена особливостями суспільних відносин, які ним регулюються. Вона передбачає таке розміщення нормативного матеріалу, яке дає можливість забезпечити єдність та диференціацію фінансово-правових норм, їх логічну послідовність.

Структурними елементами системи фінансового права є: фінансово-правові норми; фінансово-правові інститути; підгалузі фінансового права. Фінансово-правова норма - це первинний і кінцевий елемент системи фінансового права; вона самостійно регулює якусь одну сторону фінансових відносин.

Сукупність фінансово-правових норм, які регулюють певне коло суспільних відносин у сфері фінансової діяльності конкретного виду і утворюють відокремлену групу, складають фінансово-правовий інститут.

Підгалузь фінансового права - це сукупність інститутів і окремих норм, що охоплюють своїм регулюванням цілісну групу відносин у сфері фінансової діяльності.

Фінансово-правові норми групуються у Загальній та Особливій частинах фінансового права.

До Загальної частини фінансового права належать норми, які регулюють:

- загальні принципи, правові форми і методи фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування;

- систему органів, які здійснюють фінансову діяльність та їх повноваження;

- правові основи фінансового контролю, його форми і методи тощо.

Особлива частина фінансового права включає підгалузі та інститути, в яких згруповані норми, що регулюють відносини у сфері:

- державного та місцевих бюджетів;

- державних цільових позабюджетних фондів коштів; фінансів підприємств, установ, організацій; - - державних і місцевих доходів; державного і місцевого кредиту;

- державного страхування;

- державних і місцевих видатків;

- банківського кредитування;

- грошового обігу і розрахунків;

- валютного регулювання тощо.

Загальна та Особлива частини фінансового права являють собою єдине ціле, що дає можливість найбільш правильно і ефективно застосовувати фінансово-правові норми.

Отже, система фінансового права характеризується:

а) єдністю його складових частин, що зумовлюється системою

фінансових відносин, які визначають зміст фінансово-правових норм;

б) диференціацією фінансового права на відносно відокремлені

складові частини у вигляді об'єднань фінансово-правових

норм - підгалузей та інститутів.

Система фінансового права тісно пов'язана з системою його джерел як органічна єдність форми та змісту у праві: у системі джерел певною мірою проявляється система фінансового права.

4. Місце фінансового права у правовій системі України

Фінансове право є складовою частиною єдиної системи права України. У той же час воно має специфічні особливості, своє призначення, самостійний предмет та особливий метод правового регулювання, що дає можливість говорити:

а) про фінансове право як самостійну галузь права України;

б) про співвідношення фінансового права з іншими галузями

права (конституційним, адміністративним, цивільним).

Найбільш тісним є зв'язок фінансового права з конституційним та адміністративним. Оскільки предметом конституційного права є норми, що закріплюють принципи організації усієї системи органів державної і місцевої влади України, в тому числі виконавчих, визначають основи взаємовідносин між представницькими, виконавчими органами державної та місцевої влади, адміністративного права-норми, які регулюють організацію апарату виконавчої влади, а фінансового - норми, які регулюють організацію фінансової діяльності на державному та місцевому рівнях, то багато питань регулюється конституційним, адміністративним та фінансовим правом одночасно. Але норми конституційного права закріплюють лише загальні, єдині для всіх державних та місцевих органів принципи організації суспільних відносин, а норми адміністративного та фінансового права, керуючись цими принципами, деталізують їх до системи тих органів, які створені для здійснення фінансової діяльності.

Фінансове право базується і розвивається на основах, установлених конституційним правом. Так, державний лад України обумовив наявність бюджетних прав у України як держави, органів місцевого самоврядування. Норми фінансового права, які регулюють склад та порядок утворення державних і місцевих доходів, базуються на конституційних положеннях про економічну систему України, про різноманітність форм власності. Конституційні норми також закріплюють основи організації фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування, зокрема:

а) встановлюють компетенцію Верховної Ради України з прийняття законів про державний бюджет, про податки, державний борг, з інших питань фінансової діяльності;

б) визначають повноваження Уряду України із забезпечення

єдиної фінансової, кредитної та грошової політики;

в) регламентують права органів місцевого самоврядування щодо

затвердження місцевого бюджету і встановлення місцевих

податків та зборів.

Ці норми конкретизуються у фінансовому праві. На їх основі розробляються детальні правила поведінки, що стосуються діяльності держави і органів місцевого самоврядування у сфері фінансів.

Співвідношення фінансового права з конституційним та адміністративним виявляється у тому, що і конституційне, і адміністративне право регулюють правовідносини, які виникають з приводу організації і діяльності держави, органів місцевого самоврядування в цілому, а фінансове право - правовідносини, що виникають в одній із сфер такої діяльності - фінансової. Якщо конституційне право закріплює основи організації і діяльності представницьких, виконавчих органів влади, адміністративне - основи діяльності у сфері державного управління, то фінансове право поширюється на обидва види діяльності, адже фінансова діяльність може здійснюватися як представницькими і виконавчими, так і органами державного управління.

Тісний взаємозв'язок цих галузей права потребує їх розмежування, що дає можливість усунути конкуренцію і дублювання суміжних інститутів і норм.

При розмежуванні фінансового і конституційного права слід виходити з того, що норми конституційного права закріплюють основи державного ладу, становища особи, фінансово-кредитного регулювання, бюджетної політики(наприклад,норми,що встановлюють компетенцію Верховної Ради України на затвердження Державного бюджету України, внесення змін до нього, контролю за виконанням та прийняття рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету України (п. 4 ст. 85); норми про повноваження Кабінету Міністрів України на розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення його виконання (п. 6 ст. 116); права органів місцевого самоврядування на затвердження бюджетів і встановлення місцевих податків (ст. 143) тощо. Тобто, конституційне право закріплює вихідні положення фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування, які конкретизуються у нормах фінансового права.

Співвідношення фінансового і адміністративного права базується на використанні подібних методів правового регулювання, основним з яких є метод владних приписів. Разом з тим ці галузі права відрізняються за предметом правового регулювання. Сферою і фінансового, і адміністративного права є відносини, які виникають у процесі діяльності фінансово-кредитних органів. Але нормами адміністративного права закріплюється структура таких органів, організаційні форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення їх посадових осіб, тоді як нормами фінансового права регулюються лише ті відносини, які безпосередньо пов'язані з виконанням цими органами функцій з мобілізації, розподілу фондів коштів держави, органів місцевого самоврядування та контролю за їх використанням.

Фінансове право тісно пов'язане з цивільним правом, оскільки до предмета останнього серед майнових належать і грошові відносини. Але предметом фінансового права охоплюються лише ті грошові відносини, які виникають у сфері фінансової діяльності та виконують функції мобілізації, розподілу та використання фондів коштів держави, органів місцевого самоврядування. Крім того, фінансово-кредитні органи, здійснюючи фінансову діяльність, виступають одночасно як юридичні особи і не лише адресують владні приписи іншим учасникам фінансових правовідносин, а й будують такі відносини на підставі юридичної рівності, вільного волевиявлення, що не властиві методу фінансово-правового регулювання. До податкових, бюджетних відносин, заснованих на владному підпорядкуванні, Цивільне законодавство не застосовується.66

Отже, фінансове право відмежовується від цивільного не лише предметом, а й методом правового регулювання.

Фінансове право також пов'язане з трудовим правом, правом соціального забезпечення (у частині регулювання відносин з приводу мобілізації, розподілу та використання коштів соціальних фондів) та з кримінальним правом (у частині застосування кримінальної відповідальності за правопорушення у фінансовій діяльності).

Таким чином, фінансово-правові норми, регулюючи відносини у сфері фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування і маючи свій особливий предмет та метод правового регулювання, утворюють самостійну галузь права - фінансове право.

66І Цивільний кодекс України: Коментар. - X.: «Одісей», 2003. - Ст. 1.

Питання для самоконтролю

1. Визначте фінансове право як галузь права.

2. Обґрунтуйте, чому фінансове право належить до публічних галузей права.

3. Яке коло суспільних відносин складає предмет фінансово-правового регулювання?

4. Якими ознаками характеризується метод фінансово-правового регулювання?

5. Обґрунтуйте, чому основним методом фінансово-правового регулювання є імперативний.

6. За допомогою яких принципів здійснюється регулювання суспільних відносин, що складають предмет фінансового права?

7. Назвіть принципи фінансового права.

8. Визначте зміст галузевих принципів фінансового права.

9. Які функції виконує фінансове право?

10.Що слід розуміти під системою фінансового права?

11. Визначте структурні елементи системи фінансового права.

12. У чому проявляється зв'язок фінансового права з конституційним?

13. Установіть співвідношення фінансового права з адміністративним.

14. Відмежуйте фінансове право від цивільного права.

15. Яким чином фінансове право пов'язане з трудовим правом, правом соціального забезпечення та з кримінальним правом?

Додаткова література:

1. Ашмарина Е. М. Структура финансового права на современном этапе // Государство и право. - 2004. - № 9. - С. 89-96.

2. Дмитренко Е. С. Фінансове право України. Практикум: Навчально-методичний посібник. - К.: Атіка, 2004. - С. 14-20.

3. Карасева М. В. К вопросу о предмете финансового права в Российской Федерации / Матеріали Міжнародної наукової конференції «Проблеми фінансового права». - Чернівці, 1996. - Випуск І. - С. 25-31.

4. Карасева М. В. Финансовое право - политически «напряженная» отрасль права // Государство и право. - 2001. - № 8. - С. 60-67.

5. Карасева М. В. О предмете финансового права на современном этапе // Государство и право. - 1997. - № 11. - С. 22-31.

6. Карасева М. В. Финансовое право - политически «напряженная» отрасль права // Государство и право. - 2001. - № 8. - С. 60-67.

7. Козловсъкий А. А. Фінанси і право: гносеологія взаємодій / Матеріали Міжнародної наукової конференції «Проблеми фінансового права». - Чернівці, 1996. - Випуск І. - С. 46-56.

8. Кучерявенко М. До питання про систему фінансового права // Право України. - 2003. - № 4. - С. 33-37.

9. Нечай А. Фінансова діяльність держави та фінансове право в сучасний період // Право України. - 2000. - № 1. - С. 54-59.

10. Нечай А. Предмет фінансового права на сучасному етапі/УПідприємництво, господарство і право. - 2004. - № 5. - С. 62-64.

11. Пацурківський П. С. Проблеми теорії фінансового права. - Чернівці: Вид-во ЧДУ, 1998.-275 с.

12. Рукавишникова И. В. К вопросу об особенностях метода финансового права // Государство и право. - 2004. - № 4. - С. 36-41.

13. Худяков А. И. К вопросу о предмете и методах финансового права / Матеріали Міжнародної наукової конференції «Проблеми фінансового права». - Чернівці, 1996. - Випуск І. - С. 32-36.

ГЛАВА 5.

ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВОГО ПРАВА

1. Поняття джерел фінансового права та їх класифікація.

2. Конституція України як основне джерело фінансового права.

3. Бюджетний кодекс України та інші законодавчі акти, норми яких регулюють фінансові правовідносини.

4. Підзаконні акти як джерела фінансового права.

5. Значення судових актів для застосування фінансово-правових норм.

6. Міжнародні правові акти як джерела фінансового права.

7. Дія нормативно-правових актів, які є джерелами фінансового права, у часі, просторі та за колом осіб.

1. Поняття джерел фінансового права та їх класифікація

Окрім внутрішньої, фінансове право має зовнішню форму вираження фінансово-правових норм - джерела фінансового права. В юридичній літературі термін «джерело права» означає:

матеріальні умови життя суспільства, домінуючий тип виробничих відносин - матеріальний зміст; джерело відомостей, джерело знань - деякі матеріали, документи, за якими можна знайомитися зі змістом права; нормативно-правові акти, в яких закріплені правові норми. Джерелами (формами) фінансового права є акти органів влади або компетентних органів управління, що містять фінансово-правові норми. До них відносять нормативно-правовий акт, правовий прецендент, нормативно-правовий договір, правовий звичай, правову доктрину, міжнародно-правовий акт.

Джерела фінансового права є тією формою, в якій фінансово - правові норми існують, з якої дістають знання про чинне фінансове право, до якої звертаються при вирішенні конкретних правових питань, що виникають у в сфері фінансової діяльності. Вони безпосередньо пов'язані з організацією та функціонуванням фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування.

Джерела фінансового права - це форми вираження правових приписів через нормативні акти як результат діяльності компетентних органів держави, які встановлюють чи санкціонують правові норми, обов'язкові для сторін фінансових правовідносин, що складають предмет фінансового права.

67 Про Єдиний державний реєстр нормативних актів: Указ Президента України

від 27 червня 1996 року № 468/196 // Урядовий кур'єр. - 1996. - 4 липня.

68 Про запровадження Єдиного державного реєстру нормативних актів та

здійснення правової інформатизації. Постанова Кабінету Міністрів України від 11

грудня 1996 року № 1504 // Збірник постанов Уряду України. - 1996. - № 21. - Ст.

586.

До основних джерел фінансового права належать нормативні акти, які видаються, санкціонуються, застосовуються і охороняються державними органами і містять норми, спрямовані на регулювання фінансових правовідносин. Відповідно до Указу Президента України «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» від 27 червня 1996 року № 468/9667 та постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 р. № 150468 «Про запровадження правової інформатизації України» та з метою забезпечення в Україні єдиних принципів ідентифікації нормативних актів, державного обліку, створення фонду цих актів і підтримання їх у контрольному стані, доступності та гласності правової інформації було запроваджено в Україні Єдиний державний реєстр нормативних актів - автоматизовану систему збирання, накопичення та опрацювання актів законодавства. До Державного реєстру включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, зареєстровані в Міністерстві юстиції України, нормативні акти Національного банку України, міжнародні договори України. Державній реєстрації підлягають також тимчасові нормативні акти з терміном дії рік і більше та з терміном дії менше року в разі наступного його продовження. Нормативні акти, що містять відомості, які становлять державну таємницю, включають до окремого розділу Державного реєстру з відповідним грифом секретності.

Сукупність нормативно-правових актів, в яких містяться фінансово правові норми, складають систему фінансового законодавства.

Відповідно до тлумачення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року справа № 17/81-97 поняття «законодавство» включає: закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови

Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Між системою фінансового права і системою фінансового законодавства існують такі відмінності:

Система фінансового права

Внутрішня будова права

Сукупність правових норм

Має свій предмет і метод правового регулювання

Первинний елемент -фінансово-правова норма

Формується об'єктивно відповідно до існуючих фінансових відносин

Система фінансового законодавства

Зовнішня будова права

Сукупність нормативно-правових актів

Метод регулювання відсутній, а предмет регулювання не завжди однорідний

Первинний елемент - стаття закону, що містить нормативний припис

Створюється у результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів

Система нормативно-правових актів як джерел фінансового права є досить розгалуженою, їх класифікацію на окремі види можна провести за такими підставами:

1. За юридичною силою:

- міжнародні правові акти, ратифіковані Україною;

- закони України;

- підзаконні нормативні акти: укази Президента України; декрети, постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України; накази, інструкції, правила міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади; локальні нормативні акти.

2. За межами дії: загальнодержавні; галузеві (відомчі); місцеві (локальні).

3. За органами правотворчості нормативно-правові акти:

- вищих органів законодавчої та виконавчої влади (Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України);

- центральних органів виконавчої влади (міністерств, відомств, комітетів);

- місцевих органів влади та місцевого самоврядування;

- керівників підприємств, установ, організацій.

4. За формою нормативних актів: закони, укази, декрети, постанови, розпорядження, накази, інструкції, правила, положення, рішення тощо. Закони у свою чергу поділяються на: кодифіковані (наприклад, Бюджетний кодекс України); комплексні, тобто такі, які одночасно є джерелами декількох галузей права (наприклад, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»); базові (зазвичай, це закони, які містять загальні положення про фінансову діяльність держави, органів місцевого самоврядування).

5. За характером волевиявлення:

- акти встановлення фінансово-правових норм;

- акти заміни фінансово-правових норм;

- акти відміни фінансово-правових норм.

6. За сферою дії:

- загальні;

- спеціальні;

7. За суб'єктами, на яких поширюються:

- джерела фінансового права, що поширюються на фізичних осіб;

- джерела фінансового права, що поширюються на юридичних осіб;

- джерела фінансового права, що поширюються на юридичних та фізичних осіб - суб'єктів господарювання;

- джерела фінансового права, що поширюються на окремих юридичних та фізичних осіб.

8. За терміном чинності:

- тривалі;

- тимчасові.

Отже, джерела фінансового права-це правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади та місцевого самоврядування, в яких містяться фінансово-правові норми.

2. Конституція України як основне джерело фінансового права

У системі джерел фінансового права найвищу юридичну силу має Конституція України, що містить норми прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Роль Конституції України визначається тим, що у ній містяться конституційно-правові норми, які є основоположними для усіх інших джерел фінансового права і які юридично оформляють важливі фінансово-правові інститути. В Конституції України знайшли своє втілення принципи фінансової діяльності держави, загальногалузеві принципи фінансового права, а також ключові принципи ряду найважливіших інститутів фінансового права - бюджетного права, податкового права та деяких інших.

Конституційні норми:

а) закріплюють правові основи фінансової діяльності держави

та органів місцевого самоврядування в цілому і за окремими напрямами;

б) визначають основні права та обов'язки державних органів, які

здійснюють фінансову діяльність;

в) закріплюють принцип законності, надаючи йому універсального

та обов'язкового характеру.

Надання Конституції вищої юридичної сили серед джерел фінансового права означає, що усі її норми є основою інших норм, що складають систему права.

Конституція є базою поточного фінансового законодавства, яке розвиває конституційні приписи.

Офіційне тлумачення відповідності законодавства Конституції України здійснює Конституційний Суд.

Конституційні норми як джерела фінансового права можна умовно поділити на дві групи: перша група - норми прямої дії, які безпосередньо регулюють фінансові відносини і визначають повноваження суб'єктів - державних органів і органів місцевого самоврядування в галузі фінансової діяльності; друга група - інші конституційні норми.

Норми першої групи містяться у ст. ст. 67, 85, 92, 95-100, 106, 116, 119, 138, 142, 143 Конституції України.

Ст. 67 Конституції України визначає обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та подавати щорічно до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи.

Ст. 85 регулює повноваження Верховної Ради України у сфері фінансової діяльності: затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати, Голови Національного банку України за поданням Президента України, половини складу Ради Національного банку України.

Ст. 92 Конституції України встановлює коло відносин в галузі фінансів, які регулюються виключно законами України: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Ст. 95 Конституції України визначає, що:

а) основними принципами побудови бюджетної системи України

є справедливий і неупереджений розподіл суспільного

багатства між громадянами і територіальними громадами та

збалансованість бюджету;

б) виключно законом про Державний бюджет України

визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні

потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків;

в) регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету

України мають бути оприлюднені.

Ст. ст. 96-100, 116, 119, 138, 142, 143 регулюють повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності: Верховна Рада України затверджує Державний бюджет України (ст. 96); Президент України підписує закони, прийняті

Верховною Радою України, та має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України (ст. 106); Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік та звіт про виконання Державного бюджету України (ст. 96, 97, 116); Рахункова палата здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України (ст. 98); Національний банк України забезпечує стабільность грошової одиниці України - гривні (ст. 99); Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та контролює її проведення (ст. 100); місцеві державні адміністрації забезпечують підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів та звіту про їх виконання (ст. 119); Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради затверджують відповідні бюджети та контролюють їх виконання,встановлюють місцеві податки і збори (ст. 143).

Ст. 142 Конституції України визначає фінансову основу місцевого самоврядування та участь держави у його фінансовій підтримці.

До другої групи належать конституційні норми, які закріплюють найважливіші права людини і громадянина, гарантії їх реалізації та певним чином впливають на регулювання фінансових відносин. Це, зокрема, право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42), право на соціальний захист у разі безробіття з незалежних від працівника обставин (ст. 46), право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ч. 4 ст. 43), на своєчасне отримання заробітної плати (ч. 7 ст. 43), право на відпочинок (ст. 45), на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ч. 2 ст. 46), право на освіту (ст. 53), право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55) тощо

Фінансове право забезпечує реалізацію норм Конституції України, які є базою для фінансового законодавства.

3. Бюджетний кодекс України та інші законодавчі акти, норми яких регулюють фінансові правовідносини

В ієрархії джерел фінансового права головне місце після Конституції займають закони, які містять фінансово-правові норми. Верховенство закону означає, що головні фінансові відносини, не урегульовані Конституцією, регулюються саме законами.

Окрему групу джерел фінансового права складають Основи законодавства України, які містять окремі фінансово-правові норми. Основи законодавства - це сукупність важливих законодавчих норм, що визначають специфічні особливості і завдання тієї чи іншої галузі законодавства України. Прикладами таких джерел фінансового права можуть бути такі: Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року (ст. 18, 21); Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 року (ст. 23-26); Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року.69

Важливе значення у регулюванні фінансових правовідносин належить кодифікованому законодавчому акту - Бюджетному кодексу України.

Бюджетним кодексом України, прийнятим 21 червня 2001 року, визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.70

Кодекс складається із Загальної та Особливої частин, 6 розділів, 18 глав та 125 статей.

Загальна частина складається з 1 розділу, 4 глав та 28 статей.

69 Див.: Основи законодавства України про культуру: Закон України від 14 лютого 1992 року № 2117-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 21. - Ст.

294; Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19

листопада 1992 року № 2801-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №4.

- Ст. 19; Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР // Відомості Верховної Ради України.

- 1998.-№23.-Ст. 121.

70 Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року № 2542-III // Відомості

Верховної Ради України. - 2001. - № 37-38. - Ст. 189.

У розділі 1 «Загальні положення» визначаються: у главі 1 «Загальні положення» - основні терміни (ст. 2); поняття бюджетного періоду (ст. 3); склад бюджетного законодавства (ст. 4); у главі 2 «Бюджетна система України та її принципи» - структура бюджетної системи України (ст. 5); поняття зведеного бюджету (ст. 6); принципи

бюджетної системи України (ст. 7); поняття бюджетної класифікації та її складові частини (ст. ст. 8-12); складові частини бюджету (ст. 13); у главі 3 «Запозичення» - поняття дефіциту та профіциту бюджету (ст. 14); залишку бюджетних коштів (ст. 14і); джерела фінансування дефіциту бюджету, право на здійснення запозичень та гарантії щодо виконання боргових зобов'язань (ст.ст. 15-17); граничний обсяг боргу (ст.18); у главі 4 «Бюджетний процес та його учасники» - стадії бюджетного процесу, учасники бюджетного процесу (розпорядники, головні розпорядники бюджетних коштів) та їх основні функції (ст. ст. 19-23); резервний фонд бюджету (ст. 24); порядок безспірного списання коштів бюджету (ст. 25); особливості здійснення аудиту та фінансового контролю під час бюджетного процесу (ст. 26); порядок подання та розгляду законопроектів, які впливають на доходну чи видаткову частину бюджетів (ст. 27); особливості оприлюднення інформації про бюджет (ст. 28).

Дата добавления: 2015-05-10