Предметом правового регулювання будь-якої галузі права є сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами. 6 страница

На відміну від норм бюджетного права норми інших інститутів та підгалузей фінансового права являють собою сукупність і матеріальних, і процесуальних норм.

У фінансовому праві і матеріальні, і процесуальні фінансово - правові норми, як правило, містяться у одних і тих же правових актах і залежно від призначення цих актів у них можуть переважати ті чи інші.

Фінансово-правовим процесуальним нормам властиві певні особливості, що проявляються у їх змісті, у цільовому призначенні, специфічних функціях, характері приписів, що в них містяться, у структурі побудови, у формах вираження:

а) вони мають особливий юридичний зміст: предметом їх

регулювання у фінансовому праві є відносини, що складаються

у процесі організаційно-правових форм діяльності із

застосуванням матеріальних норм фінансового права;

б) цільове призначення фінансово-правових процесуальних

норм полягає в тому, що вони: встановлюють організаційно-

правові форми здійснення фінансової діяльності; закріплюють

процесуальний порядок діяльності уповноважених суб'єктів,

який забезпечує правильне вирішення конкретних справ,

прийняття обґрунтованих рішень; служать обов'язковою

умовою забезпечення законності у сфері фінансово-правових

відносин. Фінансово-правові процесуальні норми: визначають

склад учасників процесуальної діяльності; встановлюють їх

права та обов'язки; зазначають послідовність та особливості

під час розгляду конкретних справ; передбачають процесуальні

форми здійснення дій у сфері фінансової діяльності;

в) особливість приписів, що містяться у фінансово-правових процесуальних нормах, полягає в тому, що вони регламентують головним чином діяльність тих суб'єктів, які володіють владними повноваженнями щодо застосування матеріальних фінансово-правових норм.

8. Залежно від суб'єктів, що прийняли нормативно-правовий акт:

- фінансово-правові норми, прийняті представницькими органами та органами виконавчої влади загальної компетенції (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування);

- фінансово-правові норми, прийняті органами виконавчої влади спеціальної компетенції - міністерствами, відомствами та іншими органами (Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління і відділи органів місцевого самоврядування, Державне казначейство України та його регіональні органи, органи Державної податкової служби України та органи Державної митної служби України, Національний банк України та його територіальні відділення, Рахункова палата України, органи управління цільових позабюджетних фондів).

9. За характером впливу на учасників фінансових правовідносин: уповноважувальні, зобов'язувальні, заборонні.

- уповноважувальні - визначають права суб'єктів фінансових правовідносин на здійснення дій по мобілізації, розподілу та використанню фондів коштів. Уповноважувальні фінансово-правові норми допомагають приймати самостійні рішення у сфері фінансової діяльності, дають право вибору поведінки, але у певних межах, надають право суб'єкту таких правовідносин на здійснення певних дозволених законом дій. Наприклад, фінансово-правовою нормою ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковим періодом для платників податку є один календарний місяць, але платник податку, обсяг оподаткованих операцій якого за минулі дванадцять місячних періодів не перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість) може вибирати квартальний податковий період. Такі норми допускають право вибору поведінки, але у певних визначених межах. У сучасних умовах становлення ринкових відносин розширюється коло уповноважувальних фінансово-правових норм у зв'язку із зростанням самостійності суб'єктів господарювання та органів місцевого самоврядування;

зобов'язувальні - покладають на суб'єктів обов'язки здійснювати певні дії, передбачені цими нормами, вибирати той варіант поведінки, який відповідає їх вимогам. Вони містять юридично владну вимогу до учасників фінансових правовідносин (державних органів, органів місцевого самоврядування, фізичних, юридичних осіб) здійснити відповідні дії, скеровані на мобілізацію, розподіл та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, і встановлюють їх права та обов'язки. Зобов'язувальні фінансово-правові норми регулюють активну поведінку суб'єктів фінансових правовідносин, встановлюють обов'язок суб'єктів здійснювати певні позитивні активні дії і містять приписи у категоричній формі. Наприклад, фінансово-правова норма, що міститься у ст. 31 Закону України «Про Національний банк України» містить припис про зобов'язання Кабінету Міністрів України зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Національному банку на рахунках Державного казначейства України. Більшість фінансово-правових норм є зобов'язальними, що обумовлено імперативним методом фінансово-правового регулювання;

заборонні - містять заборони на здійснення передбачених у них дій. їх сутністю є державно-владний припис, який вказує на недопустимість (заборону) вчинення відповідних дій щодо мобілізації, розподілу та використання фондів коштів для учасників фінансових правовідносин та застосування у разі їх вчинення заходів, передбачених санкціями фінансово-правових норм. Заборонні норми встановлюють обов'язок особи не вчиняти певних неправомірних дій. Так, відповідно до ст. 15 Бюджетного кодексу України заборонено використовувати емісійні кошти Національного банку України як джерело фінансування дефіциту Державного бюджету України; фінансово-правова норма ст. 32 Закону України «Про Національний банк України» забороняє випуск та обіг на території України інших грошових одиниць (крім грошової одиниці України - гривні) та використання грошових сурогатів як засобу платежу. Але через те, що регулювання фінансових правовідносин здійснюється в основному зобов'язальними фінансово-правовими нормами, кількість заборонних фінансово-правових норм є значно меншою.

При порівнянні уповноважувальної норми із зобов'язувальною та заборонною, слід зазначити, що в ній законодавець, не конкретизуючи однозначно поведінку суб'єктів, визначає лише межі можливої поведінки. Відповідно до загальних положень уповноважувальна норма - це те правило поведінки, яке наділяє суб'єктів певними правами. Норми, що визначають права суб'єктів фінансової діяльності, є уповноважувальними, але, з одного боку, вони ніби уповноважують, надають можливість суб'єкту діяти певним чином, а з іншого боку, зобов'язують їх вчиняти певні дії, тобто є зобов'язувальними. Отже, можна зробити висновок, що уповноважувальні фінансово-правові норми в чистому вигляді зустрічаються дуже рідко. Більшість фінансово-правових норм - є зобов'язувальними та забороннними.

10. За соціальним призначенням фінансово-правові норми поділяються на:

- регулятивні - що безпосередньо регулюють суспільні відносини, які складаються на їхній основі в процесі фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування. Це регулювання здійснюється шляхом встановлення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктам фінансових правовідносин;

- охоронні - що регламентують відповідальність, а також специфічні заходи захисту суб'єктивних прав. У ролі охоронних виступають норми, що передбачають юридичну відповідальність за порушення регулятивних норм;

- спеціальні, а саме дефінітивні, що визначають поняття; декларативні, що формулюють принципи, завдання й основні положення фінансового законодавства; темпорально-колізійні, що встановлюють правило вибору потрібних норм з числа різночасно діючих; просторово-колізійні, що встановлюють правило вибору потрібних норм з числа норм, що мають різну територію дії; оперативні що встановлюють порядок набирання чинності новим нормативними актами.

3. Реалізація фінансово-правових норм

Реалізація норм фінансового права - це їх фактичне здійснення у відповідних правових формах.

Норми фінансового права закріплюють певні суспільні відносини, впливають на них, щоб надати поведінці їх суб'єктів потрібного спрямування.

Норми фінансового права захищаються державою, а ті, хто не дотримується їх приписів, можуть піддаватися впливу, у тому числі і державного примусу.

Реалізацію фінансово-правових норм не можна ототожнювати з їх застосуванням. Реалізація - поняття більш широке, ніж застосування. Застосування є лише одним із способів реалізації фінансово-правових норм; його сутністю є застосування норми, що містить у загальній формі визначений припис, до конкретного випадку. Наприклад, відповідно до Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків» кожній фізичній особі повинен бути наданий ідентифікаційний код. Видача податковим органом довідки про такий код і буде актом застосування зазначеної норми.

Реалізація фінансово-правової норми виражається у досягненні тієї мети, яка переслідується при її виданні. Вона реалізується у поведінці суб'єктів фінансового права, яка відповідає її приписам.

Кожна фінансово-правова норма може бути визнана чинною, якщо вона видана уповноваженим на те органом державної чи місцевої влади у межах його компетенції, з дотриманням установленого порядку її прийняття, і набрала чинності.

За порядком набрання чинності розрізняють декілька груп норм фінансового права:

а) які набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні;

б) які набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо пізніший

термін набрання ними чинності не передбачено в цих актах;

в) які набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.113

113 Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 // Урядовий кур'єр. - 1997. - 14 червня.

Акти місцевих органів влади, як правило, набирають чинності з моменту їх прийняття.

Для реалізації норм фінансового права суттєве значення має питання про припинення їх дії.

Норма фінансового права припиняє свою дію у таких випадках:

1) при її скасуванні, під яким розуміється офіційне рішення уповноваженого на те органу про визнання правової норми такою, яка втратила чинність. Так, відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року визнано такими, що втратили чинність норми Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (крім розділу 4 у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю). Норма фінансового права може бути скасована тільки органом, який її прийняв, або уповноваженим на те органом;

2) у результаті призупинення, тобто тимчасового припинення дії, що здійснюється або спеціальним актом уповноваженого органу, або виданням правових актів, які фактично призупиняють раніше чинні норми;

3) при настанні результатів, на досягнення яких була розрахована відповідна норма (наприклад, відповідно до Указу Президента України «Про Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України» від 31 липня 2000 року № 932/2000 було ліквідовано зазначений орган 114, відповідно норми Указу Президента України від 20 вересня 1995 року № 852 «Про Положення про Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України» втратили чинність;

4) за умови, якщо вона суперечить нормі, прийнятій органом вищого підпорядкування (наприклад, відповідно до ст. 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку).

Виділяють чотири форми реалізації фінансово-правових норм: здійснення, виконання, дотримання і застосування.

Здійснення (використання) виражається у реалізації можливостей, які надаються суб'єктам фінансових відносин відповідними нормам права, тобто у реалізації суб'єктивних прав учасників цих відносин

Прикладом може бути здійснення державними органами наданих їм повноважень у сфері фінансової діяльності.

Виконання являє собою реалізацію суб'єктами фінансових відносин покладених на них обов'язків, наприклад, конституційного обов'язку громадян України щодо сплати податків і зборів (ст. 67). Виконання обов'язків може здійснюватися і шляхом утримання від реалізації тих чи інших дій.

Дотримання пов'язується виключно з реалізацією заборонних норм; його призначення - не допустити вчинення дій, які можуть завдати шкоди суспільству, державі і особі, шляхом утримання від дії заборонених законом.

Застосування як форма реалізації норм фінансового права являє собою діяльність уповноважених державою органів або посадових осіб, які, використовуючи свої повноваження, видають акти індивідуального значення на основі норм права. Воно завжди здійснюється від імені держави, а тому має характер державно - владного діяння.

Застосування фінансово-правових норм здійснюється у формі правоохоронної діяльності спрямованої на захист норм фінансового права, на встановлення заходів державного примусу до правопорушників, забезпечення виконання призначених заходів покарання, а також прийняття заходів до запобігання правопорушеням.

У правовому захисті норм фінансового права бере участь широке коло державних органів та посадових осіб (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, судові, правоохоронні органи тощо), які шляхом використання різних правових засобів, повноважень, функцій проводять діяльність, спрямовану на захист норм фінансового права.

Питання для самоконтролю

1. Що таке фінансово-правова норма?

2. Назвіть ознаки, характерні для фінансово-правових норм.

3. Як співвідносяться поняття «фінансово-правова норма» і «стаття нормативного акта»?

4 Якою є структура фінансово-правових норм?

5. Визначте особливості гіпотези, диспозиції та санкції фінансово-правової норми.

6. Які групи фінансово-правових норм ви знаєте;

7. Назвіть особливості матеріальних та процесуальних фінансово-правових норм.

8. Визначте зміст уповноважу вальних, зобов'язу вальних та заборонних фінансово-правових норм.

9. Що розуміють під реалізацією та застосуванням фінансово-правових норм?

10. Яке значення для реалізації фінансово-правових норм має порядок набрання чинності та припинення дії цих норм?

11. Назвіть форми реалізації фінансово-правових норм.

Додаткова література:

1. Дмитренко Е. С. Фінансове право України. Практикум: Навчально методичний посібник. - К.: Атіка, 2004. - С. 14-20.

2. Федоров С. Класифікація фінансово-правових норм // Підприємництво господарство і право. - 2004. - № 8. - С. 59-62.

ГЛАВА 7.

ФІНАНСОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ

1. Фінансові правовідносини: поняття, особливості та види.

2. Структура фінансових правовідносин.

3. Виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин.

1. Фінансові правовідносини: поняття, особливості та види

Під час формування, розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів коштів виникають суспільні відносини, які повинні бути врегульовані певними правилами поведінки. Частина цих відносин потребує правової регламентації, інша - ні. До останніх слід віднести відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності і стосуються організаційної, аналітичної, роз'яснювальної та іншої діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування.

Суспільні відносини, врегульовані фінансово-правовими нормами, мають назву фінансових правовідносин. Поняття фінансово - правових відносин, як будь-яке юридичне поняття, є відображенням певної об'єктивної дійсності, взаємовідносин між суб'єктами прав і обов’язків, установлених нормами фінансового права і забезпечених державою, яка у необхідних випадках може використати для їх охорони не лише заходи переконання, а й примусу.

Фінансові правовідносини виконують три функції:

- вказують на коло осіб, на яких у конкретний період поширює свою дію фінансово-правова норма;

- закріплюють конкретну поведінку їх учасників у галузі мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів;

- виступають умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків їх учасників.

Фінансові правовідносини є різновидом правовідносин, у які їх суб'єкти вступають на підставі прав та юридичних обов'язків, передбачених правовими нормами, а тому їм властиві ознаки останніх:

1) фінансові правовідносини нерозривно пов'язані з фінансово-правовими нормами: виникають, змінюються чи припиняються відповідно до них; за допомогою фінансово-правових норм установлюються права та обов'язки їх учасників; у фінансових правовідносинах реалізуються фінансово-правові норми;

2) для фінансових правовідносин характерною є форма зв'язку їх суб'єктів у вигляді суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що закріплені у фінансово-правових нормах: одна сторона (уповноважена) відповідно до приписів норм права має право вимагати певної поведінки в іншої сторони (зобов'язаної), а зобов'язана сторона повинна задовольнити вимогу уповноваженої сторони;

3) у фінансових правовідносинах реалізація суб'єктивних прав і здійснення юридичних обов'язків забезпечуються можливістю застосування заходів державного примусу;

4) фінансові правовідносини, як правило, є об'єктивно-вольовими відносинами, які виникають відповідно до волі їх суб'єктів (в першу чергу держави). Хоч деякі з них і виникають поза волею та бажанням суб'єктів (наприклад, смерть платника податку), але і в цих випадках у правовідносинах бере участь держава як контролер, як гарант тих повноважень і обов'язків, які розподілені серед конкретних суб'єктів конкретних правовідносин.114

114 Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник. - 3-е изд. -Юриспруденция, 1999. - С. 391.

Фінансові правовідносини мають і свої специфічні ознаки обумовлені особливостями предмета і методу фінансово-правового регулювання, а саме:

- особливий юридичний зміст: вони виникають, змінюють та припиняються в особливій сфері суспільних відносин, що складає предмет фінансового права - виключно у сфері фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування;

- є формою реалізації публічних інтересів, тобто є публічно - правовими;

- особливе коло суб'єктів, які наділені правоздатністю, відмінною від правоздатності суб'єктів інших відносин (крім фізичних та юридичних осіб, громадських організацій, органів державної та місцевої влади, суб'єктами фінансових правовідносин є Україна, адміністративно-територіальні одиниці). Особливий суб'єктний склад характеризується великою різноманітністю, що створює значний масив юридичних зв'язків між суб'єктами;

- суб'єкти фінансових правовідносин, як правило, нерівноправні, оскільки у таких правовідносинах діє принцип влади та підпорядкування - однією стороною фінансових правовідносин обов'язково виступає держава, орган місцевого самоврядування в особі уповноважених ними органів, що надає їм державно-владного характеру;

- мають майновий характер, тому що виникають, змінюються та припиняються з приводу коштів (фінансових ресурсів) або грошових зобов'язань у зв'язку з мобілізацією, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів коштів;

- виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин завжди пов'язані з виданням приписів державними органами, органами місцевого самоврядування, наділеними владними повноваженнями, які є обов'язковими для виконання іншими учасниками цих відносин (юридичними та фізичними особами).

Специфічні ознаки фінансових правовідносин у сукупності надають їм характеру владно-майнових відносин, при цьому слід звернути увагу на нерозривність відносин влади і специфічних майнових відносин, регулювання яких здійснюється як єдине ціле,

Саме за владно-майновим характером фінансові правовідносини відмежовуються від владних адміністративних та владно-майнових цивільних правовідносин.115

115 Кучерявенко М. До питання про систему фінансового права // Право України.

№ 4. -С. 33-34.

Отже, фінансові правовідносини - це урегульовані фінансово- правовими нормами суспільні відносини, що виникають у процесі мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, необхідних для виконання завдань і функцій держави, органів місцевого самоврядування, учасники

яких виступають як конкретні носії юридичних прав і обов'язків, встановлених фінансово-правовими нормами і забезпечених примусовою силою держави, та реалізують приписи, що містяться в цих нормах.

Своєрідністю предмета фінансового права, різноманітністю видів його норм обумовлена наявність різних видів фінансових правовідносин, які можна класифікувати за такими критеріями:

1) за функціональною спрямованістю фінансово – правових норм, на підставі яких вони виникають, змінюються чи припиняються, їх поділяють на регулятивні (правовстановлювальні) та охоронні фінансові правовідносини. У правовстановлювальних фінансових правовідносинах їх суб'єкти реалізують свої права і виконують обов'язки, встановлені фінансово-правовою нормою. Метою охоронних фінансових правовідносин є охорона припису фінансово-правової норми. Вони виникають як реакція держави на неправомірну поведінку суб'єктів фінансових правовідносин. За їх допомогою реалізуються заходи юридичної відповідальності;

2) за матеріальним змістом (залежно від структури фінансової системи) виділяють бюджетні, податкові правовідносини, правовідносини у сфері державного страхування, кредитні, розрахункові, валютні правовідносини;

3) залежно від об'єкта правового регулювання розрізняють матеріальні та процесуальні фінансові правовідносини; такі фінансові правовідносини складаються у процесі реалізації, відповідно, матеріальних та процесуальних фінансово-правових норм;

4) за кількістю суб'єктів фінансові правовідносини бувають прості (виникають,змінюються,припиняються між двома суб'єктами) і складні (між трьома і більше суб'єктами);

5) за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами фінансових правовідносин існують односторонні (кожна сторона відносно іншої має або лише права, або лише обов'язки) і двосторонні (кожна із сторін має як права, так і обов'язки) фінансові правовідносини;

6) за характером дій зобов'язаного суб'єкта виділяють активні (зобов'язаний суб'єкт має вчинити певні дії) та пасивні (зобов'язаний суб'єкт має утриматися від вчинення певних дій) фінансові правовідносини;

7) залежно від об'єкта фінансових правовідносин розрізняють майнові (об'єктом є кошти (фінансові ресурси)) та немайнові (зі складання проекту бюджету, фінансового контролю) фінансові правовідносини;

8) залежно від суб'єктів виділяють фінансові правовідносини, які виникають: між органами державної влади; між представницькими і виконавчими державними органами, органами місцевого самоврядування; між фінансово-кредитними органами і підприємствами, установами, організаціями; між фінансово-кредитними органами і фізичними особами; між різними фінансово-кредитними органами;

9) за часом дії існують короткотривалі (тимчасові) та довготривалі (постійні) фінансові правовідносини. Тимчасові фінансові правовідносини діють протягом певного, точно визначеного у фінансово-правовій нормі,терміну. Як правило,вони виникають у результаті реалізації конкретних фінансово-правових норм і після виконання визначених у правовідносинах обов'язків припиняються. До тимчасових правовідносин можна віднести, наприклад, фінансові правовідносини, що виникають у процесі прийняття Закону України про Державний бюджет України на поточний рік. Постійні фінансові правовідносини не обмежені у часі, але можуть припиняти своє існування за певних умов (наприклад, смерть платника податків припиняє податкові правовідносини такого суб'єкта).

2. Структура фінансових правовідносин

Фінансові правовідносини мають визначену структуру-сукупність їх взаємопов'язаних елементів: суб'єктів, об'єкта, юридичного змісту й юридичних фактів.

Основним структурним елементом фінансових правовідносин є суб’єкти.

Суб'єкти фінансових правовідносин - це учасники, сторони цих відносин, які володіють визначеними суб'єктивними правами, встановленими фінансово-правовими нормами, здійснюють їх та несуть юридичні обов'язки у конкретних фінансових правовідносинах.

Для суб'єкта фінансових правовідносин характерними є дві головні ознаки.

По-перше, це особа - учасник суспільних відносин, яка за своїми властивостями фактично може бути носієм суб'єктивних юридичних прав та обов'язків. Вона повинна володіти:

а) зовнішньою відокремленістю:

б) персоніфікованістю;

в) здатністю виробляти, виражати та виконувати

персоніфіковану волю.

По-друге, це реально здатна брати участь у правовідносинах особа, яка набула властивості суб'єкта права в силу юридичних норм.116

Загальною передумовою участі суб'єктів права у фінансових правовідносинах є їх правосуб'єктність - здатність фізичних та юридичних осіб у встановленому порядку бути суб'єктами фінансових правовідносин, тобто носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків у конкретних фінансових правовідносинах, пов'язаних з формуванням, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів коштів, а також нести юридичну відповідальність за свої дії.

Фінансова правосуб'єктність має похідний, вторинний характер. Для вступу у фінансові правовідносини особа повинна уже володіти якостями суб'єкта права, набутими в іншій сфері суспільних відносин. Передумовою фінансової правосуб'єктності виступають: конституційна правосуб'єктність - для Української держави, Автономної Республіки Крим та муніципальних утворень; адміністративна правосуб'єктність - для органів держави та місцевого самоврядування; цивільна правосуб'єктність - для фізичних та юридичних осіб.

Фінансова правосуб'єктність визнається за певним суб'єктом:

а) безпосередньо - шляхом прямої вказівки на це в законі;

б) опосередковано - шляхом окреслення їхніх прав та обов'язків

у сфері публічної фінансової діяльності (фінансової діяльності

держави та муніципальних утворень).117

116 Алексеев С. С. Обшая теория права. - М: Юрид. лит-ра, 1982. - Т. 2. - С. 138.

117 Посікіра Р. Поняття та види суб'єктів фінансового права України // Вісник

Львівського національного університету. Серія юридична. - 2002. - Випуск 37. - С.

289.

118 Алексеев С. С. Общая теория права. - М: Юрид. лит., 1982. - Т. 1. - С. 144.

У загальній теорії права виділяють загальну, галузеву та спеціальну правосуб'єктність.118

Відповідно, загальна правосуб'єктність - це здатність суб'єкта бути учасником правовідносин взагалі; галузева - здатність суб'єкта бути учасником лише фінансових правовідносин; спеціальна - здатність суб'єкта бути учасником певного кола фінансових правовідносин.

Спеціальна правосуб'єктність має свої різновиди: активна правосуб’єктність, якою наділені носії владних повноважень; пасивна правосуб'єктність, яка надана підпорядкованим суб'єктам.

Правосуб'єктність юридичних осіб виявляється у їх компетенції сукупності прав і обов'язків, які надаються їм для виконання відповідних функцій. Правосуб'єктність фізичних осіб складається з їх правоздатності і дієздатності, в деяких випадках вона включає деліктоздатність.

Правоздатність суб'єкта фінансових правовідносин - це обумовлена нормами фінансового права його здатність бути носієм суб’єктивних прав та нести юридичні обов'язки у сфері фінансової діяльності.

Під дієздатністю суб'єкта фінансових правовідносин розуміють обумовлену нормами фінансового права здатність суб'єкта своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки.

У таких суб'єктів фінансового права, як держава, муніципальні утворення, державні органи та органи місцевого самоврядування, юридичні особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно.

Здатність своїми діями набувати права і нести обов'язки виникає у фізичних осіб лише після досягнення певного віку. Громадянин вважається дієздатним саме тому, що наділений психічною та інтелектуальною здатністю розуміти значення своїх дій та керувати ними.119

119 Ромовська 3. Цивільна дієздатність громадянина (фізичної особи) (до розроблення нового Цивільного кодексу) // Право України. - 1995. -№ 2. - С. 24.

Дієздатність суб'єкта фінансових правовідносин обумовлює вчинення особою обумовлених нормами фінансового права дій, що породжують фінансово-правові наслідки.

Однією із форм прояву дієздатності суб'єкта фінансових правовідносин є деліктоздатність, тобто встановлена правовими нормами здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за порушення тих чи інших правил поведінки, передбачених цими нормами.

У деяких випадках суб'єктом фінансових правовідносин може бути і той, хто володіє правоздатністю, реалізація якої відбувається не у фінансово-правових, а у інших правовідносинах (адміністративних, кримінальних тощо).

Дата добавления: 2015-05-10