Визначити предмет і завдання психології розумово відсталих дітей та висвітлити історію їх психолого-педагогічного вивчення

Слід зазначити, що структура ушкодженого розвитку не залишається незмінною з віком. її динаміка може бути як позитивною, так і негативною. Характер першої безпосередньо залежить від особливостей корекційної роботи, але за умови, що сама первинно ушкоджена функція у параметрах залишається відносно незмінною. Картина розвитку значно ускладнюється в ситуації, коли головним є теперішнє захворювання, особливо захворювання головного мозку та психічні хвороби. У подібних випадках характерна негативна динаміка структури дизонтогенезу. Захворювання, яке прогресує, може зумовити призупинення процесу розвитку, дезорганізацію психічних функцій, якщо втрачається внутрішня цілісність психічної діяльності. При цьому порушується адекватність відображення навколишнього світу і здатність до продуктивної регуляції поведінки.

З погляду анатомофізіологічних передумов до первинних належать органічні ураження мозку й аналізаторних систем або їх недорозвинення. Можливе також їх поєднання: якщо ушкоджуються підкоркові утворення, виникає недорозвинення з боку кори головного мозку. Виявляється первинний дефект у порушеннях розумової працездатності, мозкових дисфункціях, порушеннях слуху, зору, опорно-рухової системи тощо. Виявлення первинного дефекту і відповідної роботи щодо зменшення його впливу є прерогативою патопсихолога, психіатра, невропатолога. На думку Л.М. Шипіциної, В.М. Сорокіна (2003), варто зауважити, що з психологічного погляду подібні порушення не є явищами психологічними і навряд чи можуть бути включеними у структуру психологічного аналізу. Як вважають дослідники, а позицій психологічного аналізу порушеного розвитку, первинні, або ядерні, порушення — це ті параметри, які майже не досягають рівня нормального розвитку тієї чи іншої психічної функції та спричинені безпосереднім впливом патогенного фактора. Але слід звернути увагу, що за певних умов у розвитку первинно порушених функцій може забезпечуватися стійка позитивна динаміка.

Ідея структурної організації дизонтогенезу належить Л.С. Виготському. Ще на початку 30-х років XX от. він запропонував розрізняти в аномальному розвиткові дві групи симптомів: первинні (порушення, що виникають безпосередньо з біологічного характеру хвороби) і вторинні (виникають опосередковано у процесі аномального соціального розвитку). І нині дефектологи спираються на вчення Л.С. Виготського про первинний і вторинний дефекти. Але історично склалося так, що структуру дефекту потрібно трактувати з різних позицій, що забезпечує глибше розуміння цього феномену.

Тому В.В. Лебединський (1985) рекомендував розглядати види психічного дизонтогенезу не як самостійні утворення, а як синдроми аномального розвитку з визначенням основного синдрому.

Обов'язково слід зазначити, що класифікація дизонтогенезу В.В. Лебединського побудована на основі якісного аналізу порушень психічного розвитку дитини з відхиленнями головних ознак порушення залежно від часу виникнення дефекту, ступеня його тяжкості та локалізації. Це свідчить про високу психологічну спрямованість, що дає змогу диференційованіше підходити до психологічного аналізу та психологічної корекції розвитку дітей з різними вадами. Однак дослідник зазначає певні недоліки власної класифікації, адже одна й та сама хвороба може спричинити співіснування різних видів дизонтогепезу. Наприклад, при ДЦП може спостерігатися як дефіцитарний, так і затриманий розвиток, або навіть загальний психічний недорозвиток, рання дитяча шизофренія може призвести як до затриманого психічного розвитку, так і викривленого, а іноді — пошкодженого тощо.

Викривлений психічний розвиток полягає в поєднанні недорозвитку, затриманого розвитку, пошкодженого розвитку за можливого прискореного розвитку окремих психічних функцій.

Дефіцитарний психічний розвиток — це вид психічного розвитку, що є наслідком глибоких порушень або дефіциту аналізаторних систем — зорової, слухової, опорно-рухової.

Пошкоджений психічний розвиток: коли дитина мала достатній період нормального розвитку, який був порушений у 2,5—3 роки у зв'язку із травмою голови або хворобою центральної нервової системи (ЦНС).

На сьогодні найуживанішою є класифікація відхилень психічного розвитку В. В. Лебединського, який виокремив шість видів дизонтогенезу (1985).

Положення Л.С. Виготського, Г.Є. Сухарєвої,Л. Каннєра, Я. Лутца, Г.К. Ушакова та інших В.В. Лебединський використав як основу перелічених параметрів, що визначають тип порушення психічного розвитку.

У сучасній спеціальній психології В.В. Лебединський найбільш чітко і структуровано визначив параметри дизонтогенезу: функціональна локалізація порушення, фактор часу патогенного впливу, характер і вікова динаміка між функціональних зв'язків, співвідношення ядерних (первинних) і системних (вторинних) розладів.

1. Загальний психічний недорозвиток. Типовою його моделлю є розумова відсталість (РВ).

2. Затриманий психічний розвиток. До цього виду належать поліморфна група, представлена різними варіантами інфантилізму, недосформованістю вищих коркових функцій. На відміну від розумової відсталості характеризується парціальною ретардацією та різним ступенем зворотності; характерна в основному при затримці психічного розвитку (ЗПР).

6. Дисгармонійний психічний розвиток. У його основі лежить уроджена або рано набута стійка диспропорційність психіки, в основному — емоційно-вольової сфери. Класичним прикладом можуть бути порушення формування особистості при психопатіях, порушення емоційно-комунікативного компонента при ранньому дитячому аутизмі (РДА).

Таблиця 1.1. Види психологічного дисонтогенезу за В.В. Лебединським

Аномалія	Причина виникнення
Загальний недорозвиток	Відставання у розвитку
Затриманий розвиток
Пошкоджений розвиток	"Поломка" у розвитку
Дефіцитарний розвиток
Викривлений розвиток	Асинхронія розвитку
Дисгармонійний розвиток

Зважаючи на велику кількість класифікацій ушкодженого розвитку і враховуючи досягнення сучасної спеціальної психології, М.М. Семаго та Н.Я. Семаго (2000) розробили типологію ушкодженого розвитку, до якої належать чотири головні блоки: недостатній, асинхронний, пошкоджений, дефіцитарний розвиток, У кожному блоці визначено окремі варіанти, які відрізняються один від одного якісними показниками або характеристиками. Наприклад, до блоку "недостатній розвиток" належать тональний недорозвиток, затриманий розвиток і парціальна не сформованість вищих коркових функцій. У тотальному недорозвитку, наприклад, виокремили декілька його типів: простий, урівноважений, афективно-нестійкий і гальмівно-інертний.

Визначення виду дизонтогенезу за різних мовленнєвих розладів є необхідним для логопеда, насамперед, з метою розуміння механізмів формування мовленнєвих розладів та їх місця у структурі дефекту. Ці знання, зокрема, потрібні, щоб з'ясувати тип освітнього закладу, в який має бути направлена дитина, а також для визначення спеціалістів, які надаватимуть цій дитині допомогу (спеціальний психолог, логопед, корекційний педагог тощо). Кваліфікація виду психічного дизонтогенезу має також важливе значення під час проведення диференціальної діагностики.

Вторинний дефект виникає в процесі розвитку дитини з порушеннями психофізичного і/або розумового розвитку у тому разі, якщо не забезпечується можливість компенсації первинних порушень. Л.С. Виготський виникнення вторинних дефектів виокремлював як загальну закономірність аномального розвитку. Також він вказував на величезні труднощі у взаємодії із соціальним середовищем і в порушеннях зв'язків із навколишнім світом усіх дітей з вадами розвитку. Ж.І. Шиф зазначала, що "... загальним для усіх випадків аномального розвитку є те, що сукупність спровокованих дефектом наслідків виявляється у змінах у розвитку особистості аномальної дитини в цілому". Також увагу звертали на те, що у дітей з недоліками розвитку всіх категорій спостерігаються порушення мовленнєвого спілкування, хоча виявляються вони по-різному. Механізм виникнення вторинного дефекту різний. По-перше, вторинному недорозвиненню підлягають функції, безпосередньо пов'язані з ушкодженою (з цього типу виникають мовленнєві порушення у глухих дітей, порушення конструктивного праксису у дітей з ДЦП тощо). По-друге, вторинне недорозвинення характерне і для тих функцій, що на момент пошкодження перебували у сенситивному періоді розвитку. По-третє, важливим фактором виникнення вторинних відхилень є соціальна депривація (від лат. deprivatio — втрата, позбавлення). Дефект, що перешкоджає нормальному спілкуванню дитини з однолітками і дорослими, у свою чергу гальмує засвоєння нею системи знань і умінь.

Саме вторинний дефект, на думку Л.С. Виготського, — "... основний об'єкт психологічного вивчення і корекції аномального розвитку...".

Спеціальні психологи, маючи на увазі вторинні відхилення у розвитку, віддають перевагу термінові "системні порушення", пояснюючи це тим, що точніше визначається недостатність певних функцій, як наслідок наявної на певний момент системи між функціональних зв'язків. Системні (вторинні) порушення — це зворотні зміни процесу розвитку психічних функцій, безпосередньо пов'язаних із первинно порушеними. Ступінь зворотності вторинних дефектів залежить від цілеспрямованості, систематичності та вчасності корекційних заходів, але не слід забувати про те, іцо процес подолання цих відхилень може бути тяжким і довготривалим.

У спеціальній літературі досить часто використовується поняття "третинні порушення", сутність яких полягає в порушенні різних аспектів психіки, виникнення яких безпосередньо не пов'язано з первинно ушкодженою функцією.

Характер співвідношень первинних і вторинних симптомів надзвичайно складний, що й підтверджує психодіагностична практика. Нелегко виявити первинне порушення і відокремити його від вторинних у зв'язку з тим, що останні можуть бути значно вираженими, приховуючи значні порушення. У подібних випадках можливі діагностичні помилки, коли вторинні відхилення сприймаються як первинні. Унаслідок цього можна сформулювати неправильні рекомендації щодо змісту психокорекційної роботи, тим самим зменшуючи ефективність останньої.

Якісний аналіз порушеного розвитку полягає у виокремленні трьох груп психічних феноменів — первинно порушених, вторинно затриманих і збережених функцій. Чітке відокремлення двох останніх груп є принципово важливим з погляду організації та змісту психологічної корекційно-розвивальної роботи з подолання вторинних порушень і розвитку функцій збережених.

Психологія розумово відсталих дітей, де психічне порушення проходить по типу ретардації, для якої властиво раннє поразка чи недорозвинення структур мозку, має назву олігофренопсіхологія. Для даного виду дізонтогеній властиво:
- Затримка у дозріванні мозку
- Затримка різного ступеня вираженості у формуванні молодих і високодиференційованих мозкових структур (лобові відділи, тім'яно-скронево-потиличні і зони перекриття)
- Недостатність загальної інтегративної діяльності мозку
- Інертність психічної діяльності
- Нейродинамічні порушення (дисбаланс процесів збудження-гальмування)
- Порушення функції активної уваги
- Непрогредиентность характер перебігу
- Труднощі, а іноді й не можливість засвоєння загальноосвітніх стандартів всіх рівнів суспільно-освітньої системи
Психологія олигофрений - один з напрямів спеціальної психології, що розглядає динаміку пізнавальної діяльності та особистості розумово відсталих дітей дошкільного та шкільного віку.
Розумово відсталий - дитина зі стійкими порушеннями пізнавальної діяльності, внаслідок органічних ушкоджень головного мозку.
Завдання олігофренопсіхологія: визначення загальних, особливих та індивідуальних рис, притаманних психіці розумово відсталих дітей, виявленням характерних для них недоліків і наявних позитивних можливостей, які обумовлюють розвиток дитини та її здатність соціального адаптування.
Теоретичні положення по Виготському Л.С.:
1. Про системності будови психіки людини
2. Про актуальні та найближчих зонах розвитку дитини
3. Про ідентичності факторів, що обумовлюють нормальне і анормальне розвиток дитини
4. Про первинних і вторинних відхилень у розвитку анормального дитини
5. Про колективі, як чинник розвитку вищих психічних функцій дитини
6. Про зміну співвідношень інтелекту і афекту при розумової відсталості
7. Про важливість раннього корекційно-педагогічного впливу на дитину з відхиленнями у розвитку
Причини розумової відсталості. Класифікація за ступенем тяжкості і етіопатогенетичної принципом.
Етіопатогенетичні причини розумової відсталості:
Розумово відсталі діти - одна з більш численних груп від всіх анормальних дітей. Складає найбільшу популяцію. Виділені вище ознаки проявляються до 2-3 років, частіше це наслідок різних органічних уражень. Тяжкість стану залежить від часу придбання і локальності. Зустрічається поєднання олігофренії з іншими психічними захворюваннями, наприклад з деменцією, тоді олігофренія може носити прогредіентий характер.
Екзогенні причини захворювання:
- Важкі інфекційні захворювання під час вагітності
- Інтоксикації, отруєння
- Важкі дистрофічні стану при вагітності
- Зараження плода паразитами
- Венеричні захворювання
- Травматичне ураження плода або асфіксія
Ендогенні причини захворювання:
- Спадковість
- Резус-конфлікт
- Хромосомні аномалії
- Фенілкетонурія (порушення білкового обміну)
- Менінгіти та енцефаліти в ранньому дитинстві
Розумово відсталих дітей розрізняють по тяжкості і вираженості на три групи:
Дебільність - легкий ступінь, 75% від популяції олігофренів, рівень інтелекту по Векслеру 50-70
Імбецильність - середня ступінь, 15% від загальної популяції олігофренів, рівень інтелекту 20-50
Ідіотія - важка ступінь, 5% від популяції, рівень інтелекту менше 20.
Особливості розвитку пізнавальної сфери розумово відсталих дітей.
На розвиток пізнавальної сфери олігофренів впливають два види факторів: перший - біологічний, що відображає якісність, своєрідність структури, час виникнення; і другий - соціальний, відображає найближче оточення дитини.
Порушення пізнавальної діяльності викликані особливістю протікання нейрофізіологічних процесів в корі головного мозку.
Увага:
Відзначається недостатність довільної уваги. Властиво пасивне мимовільне увагу з фіксацією не більше 10-15 хвилин, часта отвлекаемость, рухове занепокоєння, млявість, пасивність, можливі агресивні реакції при наполяганні на продовженні діяльності. Розподіл уваги практично відсутня. Відзначається нетерпимість, вигукування, задавання питань, які не стосуються певної теми.
Відчуття і сприйняття:
Відзначається порушення різних модальностей і сприйняття в цілому в порівнянні з нормально розвиваються дітьми. Властива вузькість зорового сприйняття. Периферичний зір розвинений погано. Своєрідне впізнавання об'єктів, а саме: нерозрізнення, ототожнення схожих, а звідси - погана пристосованість до мінливих умов навколишнього середовища. Просторова орієнтування порушена. Порушення дотику, а саме: асинхрония рук і ніг і неузгодженість. Відсутність вольової регуляції. Нестійкість афектів.
Пам'ять:
Об'єм пам'яті зазвичай не перевищує трьох. Точність і тривалість словесної і зорової пам'яті знижена. Відзначаються конфабуляции і персеверации. Довільна пам'ять знижена.
Мова:
Своєрідна і з запізненням. Запізнення емоційного включення. Комплекс пожвавлення приблизно розвивається до року (в нормі до 3 міс), реакція на інтонацію голосу розвивається приблизно до 2 років. Мова має фоновий характер. Перші слова проявляються до 2-3 років (в нормі 9-12 слів в 1 рік). Домінують іменники і дієслова. При навчанні упор робиться на слух і зір.
Мислення:
Властиво наочно-дійове мислення. Наочно-образне значно знижено. Словесно-логічне відсутня.
Особливості розвитку особистості та емоційно-вольової сфери розумово відсталих дітей.
Емоції відстають в розвитку в порівнянні з нормою. Відзначається недіфференціальние і нестабільність почуттів, обмеження діапазону переживань, крайній характер прояви радості. У дебілів відзначається добродушний настрій, у имбецилов більше злісно-тужливий.
В мотиваційно-потребностной сфері початкова стадія становлення, інтерес спрямований на поточну діяльність, часта переключаемость, не глибокі, поверхневі в інтересах, які найчастіше викликаються фізіологічними потребами, відсутня пізнавальна мотивація.
Самооцінка схильна контрастним змін. До 3 років висока, потім поступово падає. Часто виступають випадки псевдокомпенсаціі по завищення самооцінки. Рівень домагань знижений, відсутня конкурентоспроможність, прагнення до досягнення успіху.
Особливості діяльності полягають в своєрідність цілей, мотивів, засобів. Порушена цілеспрямована діяльність. Недостатня критичність, не намагаються виправляти помилки, виконують завдання поетапно, не замислюючись про цілі. Низька працездатність, відсутня рольова гра.

Дата добавления: 2015-05-08