Озділ І. Загальні положення цивільного права

2*3-285

IX

2 3-285

ІЗ

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 1. Поняття цивільного права

України (п. 1 ст. 4 ГК України), проте він містить правові норми, які регулюють договір поставки, договір контрактації сільськогос­подарської продукції, договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через єдину мережу, договір міни та інші подібні догово­ри. Провести розмежування тут можна, лише взявши за основу по­ложення, що ЦК України регулює всі майнові відносини, тобто та­кі, які мають і повинні мати приватно-правовий характер, а особли­вості правового регулювання, зокрема особливості правового регулювання укладення та виконання певних договорів у сфері май­нових відносин, мають регулюватися ГК України (п. 2 ст. 9 ЦК України, п. 2 ст. 4 ГК України). Тобто ЦК України є тим осново­положним нормативним актом, згідно з яким здійснюється правове регулювання всіх майнових відносин товарно-грошового характеру, інакше кажучи, він є законом і загальної дії, і спеціальним зако­ном, а особливості регулювання майнових відносин суб'єктів госпо­дарювання регулюються ГК України.

Як приклад, можна навести формулювання п. 2 ст. 712 ЦК Укра­їни щодо регулювання договору поставки: «До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо ін­ше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін».

Слід зауважити, що стосовно ролі і значення ГК України і відпо­відно до господарського права існують протилежні точки зору, згідно з якими господарське право — це право, яке регулює господарську діяльність взагалі. Господарські відносини у сфері економіки Украї­ни становлять предмет господарського права¹.

Ця точка зору спирається на те, що домінуючим в економіці є державний сектор², і з цього випливають усі особливості правового регулювання господарської діяльності. Зрозуміло, якої ваги нада­ють прибічники цієї точки зору ролі держави, і з цих засад, на їх думку, ґрунтується і повинне ґрунтуватися правове регулювання господарської діяльності.

Проте хід розвитку економіки України, а також світової еконо­міки, процеси роздержавлення і приватизації, що в ній відбувають­ся, процеси корпоратизації, введення права приватної власності на землю, поза якими стоїть приватна, а зовсім не державна власність, свідчать, що роль держави в процесі розвитку економіки України зменшується, а з нею відпадає необхідність в існуванні господарсь­кого права.

¹ Щербина В. С. Господарське право України. — К., 1999. — С. 24.

² Мамутов В. К. Хозяйственное право. — К., 2002; Щербина В. С. Цит. праця. —

§ 5. Принципи цивільного права

Принципи цивільного права тісно пов'язані з предметом і мето­дом регулювання цивільно-правових відносин. Вони мають визна­чальне значення при застосуванні цивільно-правових норм. До них належать принципи, що дістали відображення в ст. З ЦК України:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена зако­ном;

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

6) справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, до принципів цивільного права належить принцип юридичної рівності суб'єктів цивільного правовідношення перед за­коном, що міститься в ст. 1 ЦК України.

Принцип неприпустимості позбавлення права власності, крім ви­падків, встановлених законом, виражає непорушність права влас­ності. Непорушність права власності полягає в тому, що рівно допу­скається існування і власності приватної, і власності публічної. Крім того, всі види власності мають рівний режим і рівно перебу­вають під охороною права і держави.

Одним із найбільш вагомих є принцип свободи договору. Сторо­ни на власний розсуд у межах закону вирішують питання укладен­ня договору та його змісту, керуючись при цьому вимогами справед­ливості, добросовісності та розумності.

В юридичній літературі наріжним принципом цивільного права називають принцип свободи особистості¹. Свобода особистості — це, перш за все, свобода індивідуалізації людини, утвердження поваги до її честі і гідності, свобода її підприємницької діяльності.

Важливим принципом цивільного права є принцип всебічної охо­рони і судового захисту цивільних прав. Завдяки його втіленню для учасників цивільних правовідносин забезпечується можливість захи­сту своїх прав та інтересів, у тому числі і самозахист. Кожен учасник цивільних правовідносин користується юридичною можливістю ви­магати усунення перепон для здійснення свого права або відновлення порушеного права. Судовий захист гарантується кожному.

Так забезпечується здійснення цивільних прав учасників цивіль­них правовідносин.

Гражданское право Украиньї. — X., 1996. — С. 23.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 1. Поняття цивільного права

§ 6. Функції цивільного права

Цивільне право виконує ряд функцій, властивих для нього як правового утворення. Його призначенням є впорядкування суспіль­них відносин, заснованих на праві власності та інших речових пра­вах, товарно-грошовому обігу, впорядкуванні правового становища учасників цивільно-правових відносин, прав і обов'язків, пов'яза­них з інтелектуальною діяльністю, майнових та немайнових со­ціальних зв'язків, які відносяться до сфери дії цивільного права.

Звичайно, галузі права мають регулятивне або правоохоронне спря­мування. Цивільному праву властиві ті й інші функції. Головною для нього є функція позитивного регулювання суспільних відносин. Право­охоронна функція цивільного права має свою специфіку, яка полягає в тому, що завдяки виконанню цивільним правом цієї функції забезпечу­ється відновлення майнових і особистих немайнових відносин.

До функції цивільного права належать регулювання й охорона майнових і значної кількості особистих немайнових прав з допомо­гою виражених у цивільних законах норм цивільного права.

§ 7. Система цивільного права

Система цивільного права відображає предмет цивільного права в єдності його інститутів.

Усі ці інститути пов'язані з майновими та особистими немайно-вими відносинами, які є предметом цивільного права.

Система цивільного права становить базу для його диференціа­ції, яка дозволяє певним чином виділити і згрупувати цивільно-правові інститути.

Система цивільного права основною своєю структурною базою має ЦК України, перший розділ якого називається «Основні положення» і вхо­дить до книги першої «Загальні положення». У ньому містяться норми про відносини, що регулюються цивільним правом, про функції, які вико­нує цивільне право, про принципи цивільного права і основні риси методу цивільно-правового регулювання, про акти цивільного законодавства, під­стави виникнення цивільних прав та обов'язків, здійснення і захист ци­вільних прав та інтересів, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Розділ другий ЦК України книги першої має назву «Особи» і міс­тить норми щодо суб'єктів цивільно-правових відносин. Розділ тре­тій має назву «Об'єкти цивільних прав» і відображає норми, що сто­суються об'єктів цивільних прав, розділ четвертий — норми, що стосуються правочинів, представництва, строків, термінів та позов­ної давності.

Книга друга ЦК України «Особисті немайнові права фізичної особи» присвячена особистим немайновим правам фізичної особи.

Право власності є основним правом, яке визначає приналежність речі. Воно належить до категорії речових прав і пов'язане з ними, тому книга третя ЦК України має назву «Право власності та інші речові права».

Книга четверта «Право інтелектуальної власності» містить норми, що стосуються права інтелектуальної власності. Вона охоплює ви­ключні права, що стосуються нематеріальних об'єктів, які є резуль­татами творчої діяльності, — творів науки, літератури, мистецтва, винаходів, корисних моделей і т. ін. Ці норми згруповані у два інсти­тути: інститут авторського права та інститут промислової власності.

Книга п'ята «Зобов'язальне право» містить розділи, що стосую­ться зобов'язального права, а книга шоста «Спадкове право» — спадкового права.

Викладена система цивільного права є структурою галузі цивіль­ного права, окремі її інститути узгоджені й становлять єдину ціліс­ність, яка основується на ЦК України.

Цивільне право прийнято поділяти на дві частини — Загальну та Особливу. Загальну частину складають норми про основні положен­ня цивільного права, підстави виникнення цивільних прав та обо­в'язків, здійснення і захист цивільних прав, суб'єкти та об'єкти ци­вільних прав, правочини, представництво і довіреність, строки, тер­міни, позовна давність.

Сюди ж слід віднести правовий інститут особистих немайнових прав, речове право і право власності, право інтелектуальної власнос­ті, зобов'язальне право (Загальна частина) та спадкове право.

Особлива частина складається з окремих видів зобов'язань. Це — договірні зобов'язання, зобов'язання з односторонніх дій, поза­договірні зобов'язання (делікти та зобов'язання з набуття, збере­ження майна без достатніх правових підстав).

Крім інститутів цивільного права, прийнято розрізняти певні їх угруповання, що становлять крупні зосередження правових норм, ди­ференційованих за принципом їх суті і змісту, які називаються підга-лузями. Це — речове право, засноване на приналежності речей; зобо­в'язальне право, в якому зосереджені всі інститути, що стосуються обігу, а також недоговірні інститути; виключні права, де розглядають­ся питання використання нематеріальних об'єктів, які є результатами творчої діяльності; спадкове право; особисті немайнові права.

Рекомендована література:

Гражданское право / Отв. ред. Е. А. Суханов. — М., 1998. — Т. 1. Емельянов В. П. Гражданское право Украиньї. — X.: Консум, 1996. Становлення та розвиток цивільних і трудових відносин у сучасній Україні. — К., 2001.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 2. Загальна характеристика цивільного законодавства

Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права (по изд.

1907 г.)- — М., 1995.

Щербина В. С. Господарське право України. — К., 1999.

Яковлев В. Ф. Россия: зкономика, гражданское право. — М., 2000.

Глава 2 Загальна характеристика цивільного законодавства

§ 1. Поняття та структура цивільного законодавства

Поняття цивільного законодавства тісно пов'язане з поняттям цивільного права як галузі права. Якщо цивільне право — це систе­ма цивільно-правових норм, то цивільне законодавство — це систе­ма нормативних актів, у яких дістали своє втілення цивільно-пра­вові норми. Отже, цивільне законодавство — це форма вираження цивільного права як галузі права. Сукупність цивільно-правових актів утворює цивільне законодавство.

Цивільне законодавство має свою структуру, елементами якої є закони, а також підзаконні нормативно-правові акти. Основу ци­вільного законодавства України становить Конституція України 1996 р., яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші норматив­но-правові акти приймаються на основі Конституції України і по­винні відповідати їй. Конституція України містить у собі норми різ­них галузей права, в тому числі норми цивільного права. Вона пе­редбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності в статтях 13, 14 і 41. Статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції України заклали підвалини цивільно-правового регулювання особи­стих немайнових відносин з приводу таких особистих немайнових благ, як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденції та ін.

Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони. Закон — це нормативно-правовий акт, що приймається Верховною Радою України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України, затверджений Верховною Радою України 16 січня 2003 р., що вступає в дію з 1 січня 2004 р. Він є єдиним кодифікова­ним актом цивільного законодавства.

ЦК України складається з 6 книг, 90 глав, 1308 статей. Він побу­дований за пандектною системою, відповідно до якої норми, які мо­жуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відно­син, що становлять предмет цивільного права, подано окремою кни­гою під назвою «Загальні положення». Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права подано у 5-ти книгах: «Осо-

бисті немайнові права фізичної особи», «Право власності та інші ре­чові права», «Право інтелектуальної власності», «Зобов'язальне право» та «Спадкове право».

Книга перша «Загальні положення» складається з 5-ти розділів і 19-ти глав. Це розділи про основні положення, особи (фізичні та юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіаль­ні громади), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовна давність. У цій книзі вперше врегульова­ний у межах ЦК України правовий статус держави, Автономної Рес­публіки Крим і територіальних громад як суб'єктів цивільних прав та обов'язків, а також розділ про об'єкти цивільних прав. Об'єкти прав — це загальний цивільно-правовий інститут, і включення його до «Загальних положень» є цілком закономірним. Це дало змогу зо­середити у «Загальних положеннях» ЦК України всі елементи ци­вільно-правових відносин.

Книга друга «Особисті немайнові права фізичної особи» — вели­ке досягнення ЦК України. Юридичним фундаментом цієї книги є розділ II Конституції України про права людини і громадянина. Кон­ституційні особисті права людини повністю перенесено до книги дру­гої, зміст яких розширено, конкретизовано. Книга містить перелік способів захисту особистого немайнового права, яке порушується. Маються на увазі: відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди, громадська догана, вилучення тиражу книги чи газети і зни­щення його. У книзі передбачено 47 статей, що регулюють особисті немайнові відносини, пов'язані зі здійсненням особистих прав як у непорушеному стані, так і в разі порушення зазначених відносин.

Книга третя «Право власності та інші речові права» передбачає регулювання речових відносин. Категорія речових прав як елемен­тів речових відносин дістала своє нове народження у ЦК України, де речові права посіли належне їм місце. До речових прав віднесено право власності, право володіння, сервітутні права, право користу­вання чужою землею для сільськогосподарських потреб (емфітев-зис), право користування чужою землею для забудови (суперфіцій), заставу та інші речові права. Новий ЦК України передбачає захист речових прав.

Конституція України визначила правові засади розвитку будь-якого виду творчості, раціонального використання її результатів і їх правової охорони. Зазначені засади дістали достатню реалізацію в новому ЦК України у книзі четвертій.

Книга четверта «Право інтелектуальної власності» містить за­гальні положення про інтелектуальну власність, а також норми ав­торського права, права промислової власності, права на засоби інди­відуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 2. Загальна характеристика цивільного законодавства

За цим Кодексом лише угода (правочин) регулює відносини між володільцем права інтелектуальної власності та користувачем. Саме угода визначає розміри, порядок обчислення і виплати за викорис­тання об'єктів інтелектуальної власності. Кабінет Міністрів України може лише встановити мінімальні ставки авторської винагороди.

У ЦК України закладено нові інститути — суміжні права (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення), права на селекційні досягнення, на нерозкриту інформацію, на фірмове найменування, найменування місця походження товару. Передба­чається судовий порядок захисту порушених прав суб'єктів інтелек­туальної і промислової власності.

Книга п'ята «Зобов'язальне право» регулює відносини майново­го обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з переданням майна у власність, тимчасовим користуванням, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають із правомірних односто­ронніх дій, із заподіяння шкоди і безпідставного збагачення. Кож­ний вид зобов'язань має свої особливості, що зумовлює їх відносну самостійність і створення окремих інститутів зобов'язального пра­ва. Загальні правила, що поширюються на всі види зобов'язань, ста­новлять загальні положення про зобов'язання. До них належать норми про поняття і підстави виникнення зобов'язань, виконання га способи, що забезпечують їх виконання, відповідальність за по­рушення зобов'язань, підстави їх припинення.

У книзі шостій «Спадкове право» вирішується проблема спадку­вання, усунення від спадкування, питання щодо спадкування окре­мих прав та обов'язків спадкодавця. Чимало нових положень стосу­ються спадкування за заповітом. Новий ЦК України пропонує п'ять їерг спадкоємців за законом. Змінено підхід до порядку прийняття спадщини.

Така структура і загальний зміст ЦК України.

Відповідно до ст. 9 ЦК України його положення застосовуються іо врегулювання відносин, що виникають у сферах використання зриродних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та пмейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами за-<онодавства. Законом можуть бути передбачені особливості регулю-5ання майнових відносин у сфері господарювання.

16 січня 2003 р., разом з ЦК України, Верховною Радою України 5ув прийнятий ГК України, який також вступає в дію з 1 січня Ю04 р. Стаття 4 цього Кодексу встановлює, що не є предметом його зегулювання майнові та особисті немайнові відносини, які регулю-оться ЦК України. Отже, ЦК України є базою для господарського іаконодавства.

Ю

Актами цивільного законодавства є також інші кодекси і закони України, що видаються відповідно до Конституції України та ЦК України. Наприклад, Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р., Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р., закони України «Про власність», «Про заставу», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін. Зазначені закони із введенням у дію ЦК України мають або бути приведеш у відповідність до ЦК України, або припинити свою дію.

Вперше ст. 4 ЦК України закріпила, що у разі подання до Вер­ховної Ради України проекту закону, який регулює цивільні відно­сини інакше, ніж цей Кодекс, суб'єкт законодавчої ініціативи зо­бов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Ра­дою України одночасно з відповідним проектом закону про внесен­ня змін до ЦК України.

Відповідно до ст. 10 ЦК України міжнародний договір, що регу­лює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Вер­ховною Радою України, є частиною національного цивільного зако­нодавства України.

Якщо у чинному міжнародному договорі України, згода на обо­в'язковість якого надана Верховною Радою України, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені актами цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору.

Елементами структури цивільного законодавства, як уже відзна­чалося, є також підзаконні акти, серед яких, перш за все, слід на­звати укази Президента України. Відповідно до ч. З ст. 106 Консти­туції України Президент України на основі та на виконання Кон­ституції та законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Наприклад, Указ Президента України від 13 червня 1994 р. «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних за­собів», Указ Президента України від 19 березня 2002 р. «Про орга­нізаційні заходи з підготовки об'єктів права державної власності до приватизації» та ін.

Актами цивільного законодавства є постанови Кабінету Мініст­рів України, який згідно зі ст. 117 Конституції України у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, що є обов'язко­вими до виконання. Кабінет Міністрів України приймає значну кількість постанов і розпоряджень з широкого кола питань, пов'я­заних з регулюванням майнових та особистих немайнових відно­син, учасниками яких можуть бути як юридичні, так і фізичні осо­би. Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. «Про заходи щодо створення системи реєстрації прав влас­ності на нерухоме майно». Крім того, постановами Кабінету Мініст-

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 2. Загальна характеристика цивільного законодавства

рів України затверджуються досить важливі нормативні акти, такі як Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.

Серед підзаконних актів провідне місце належить відомчим нор­мативним актам, тобто нормативно-правовим актам міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зокрема наказ Дер­жавного комітету України по житлово-комунальному господарству «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (бу­динків) у власність громадян». Підзаконними слід визнати і норма-гивно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, оскільки во­зи згідно зі ст. 135 Конституції України не можуть суперечити Кон-;титуції України та приймаються відповідно до Конституції Украї-іи, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади України ложуть видавати акти, що регулюють цивільні відносини, лише у шпадках і в межах, встановлених законом (ч. 5 ст. 4 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство має два рівні: закони та підзакон-іі акти. Підзаконні акти, у свою чергу, теж мають декілька рівнів. >аме через це постає питання про визначення ядра цивільного зако-іодавства, і таким ядром є ЦК України.

§ 2. Дія цивільного законодавства у часі, просторі і за колом осіб

Розглядаючи питання про цивільне законодавство, слід зупини­вся на дії законодавства у часі, просторі та за колом осіб.

Вирішити питання про дію цивільного законодавства у часі — це значає встановити момент набуття ним чинності і момент припи-іення його дії.

Відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності ерез десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не ередбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента ^гкраїни набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного прилюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не аніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають инності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набран-я ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Мініс-рів України, які визначають права та обов'язки громадян, набира->ть чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкова-их виданнях.

Згідно з Указом Президента України від 10 червня 1997 р. офіцій­ними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України» та газета «Урядовий кур'єр».

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом згідно зі ст. 57 Конституції України, є не­чинними.

Акт цивільного законодавства регулює відносини, що виникли з дня набрання ним чинності.

За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти діють на майбутнє і не мають зворотної дії в часі. З цього правила є винятки. Стаття 58 Конституції України містить правило про те, що закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відпо­відальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, чинний акт ци­вільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що ви­никли з моменту набрання ним чинності.

Припинення дії законів та інших нормативно-правових актів на­стає у випадках, коли спливає строк, на який вони приймалися, при прямому скасуванні їх дії, а також у випадках прийняття ново­го закону або іншого нормативно-правового акта, які по-іншому ре­гулюють ті самі відносини.

Закони та інші нормативно-правові акти діють на всій території України і поширюються на всіх осіб. Таким є загальне правило про дію цивільного законодавства у просторі та за колом осіб. Але залеж­но від виду та характеру зазначених актів вони можуть поширюва­тися не на всю територію України, а на її певну частину, і так само не на всіх, а тільки на певне коло осіб, наприклад, Закон України «Про захист прав споживачів».

§ 3. Застосування цивільного законодавства за аналогією

Прогалини у чинному цивільному законодавстві можуть мати міс­це з різних причин, але їх наявність не може бути підставою для від­мови у вирішенні питань, що виникли, правозастосовчими органами, у тому числі судами. Саме це викликає необхідність відповідних за­собів для заповнення прогалин у цивільному законодавстві. Безумов­но, найкращим засобом заповнення цих прогалин є нормотворча дія­льність, тобто діяльність відповідних органів, спрямована на розроб­лення та прийняття законодавчих актів. Є й інший засіб тимчасового заповнення прогалин у цивільному законодавстві. Йдеться про вико-

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 2. Загальна характеристика цивільного законодавства

ристання правозастосовчими органами при вирішенні цивільно-пра­вових питань аналогії закону та аналогії права.

Якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) (ч. 1 ст. 8 ЦК України). Сутність аналогії закону полягає в тому, що до відповідного відношення застосовуються нор­ми цивільного законодавства, які регулюють аналогічні відносини. Що ж до випадків застосування аналогії закону судом, то її сутність викладено у ст. 11 ЦПК України, згідно з якою у разі відсутності за­кону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регу­лює подібні відносини.

Для застосування аналогії закону відповідний орган мусить бу­ти, по-перше, впевненим у тому, що існує прогалина в чинному за­конодавстві, тобто за своєю сутністю відносини підлягають право­вому нормуванню, але немає чинного закону, яким би ці відносини регулювалися. По-друге, правозастосовчий орган мусить відшука­ти норму чинного закону, яка регулювала б аналогічні (схожі) від­носини.

При застосуванні аналогії закону правозастосовчий орган у від­повідному документі (наприклад, судовому рішенні) зобов'язаний вказати, що він застосовує аналогію закону, і зробити посилання на конкретну норму (норми) чинного закону.

У разі неможливості використати аналогію закону для регулю­вання цивільних відносин, вони регулюються відповідно до загаль­них засад цивільного законодавства (аналогія права) (ч. 2 ст. 8 ЦК України). Сутність аналогії права полягає в тому, що відповідний правозастосовчий орган при вирішенні питання повинен виходити із загальних засад, принципів і змісту законодавства України, ви­мог справедливості, добросовісності та розумності.

§ 4. Роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства

Особлива роль у правовій системі належить рішенням Конститу­ційного Суду України, які є обов'язковими до виконання на терито­рії України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст. 150 Конс­титуції України).

Важливе значення для ефективного функціонування правової системи мають постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких даються керівні роз'яснення судам з питань застосування ци­вільного законодавства.

У зв'язку з проведенням судової реформи відбулися певні зміни у компетенції Верховного Суду України та вищих спеціалізованих су­дів. Відповідно до ст. 55 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. Пленум Верховного Суду України дає роз'яс­нення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодав­ства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів. Відповідно до ст. 44 цього Закону пленум вищого спеціалізованого суду дає роз'яснення з питань за­стосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції. Тобто за новим законодавст­вом роз'яснення зазначених судових органів мають рекомендацій ний характер. Проекти постанов Пленуму Верховного Суду України щодо надання роз'яснення з питань законодавства при вирішенні судових справ мають бути надіслані Генеральному прокурору та Міністру юстиції.

Роз'яснення вищих судових органів треба розглядати як форми тлумачення чинного цивільного законодавства, що застосовується судами.

Цивільні відносини регулюються нормами законодавства або угодою сторін. Сторони мають право укласти договір, який не вста­новлено актами цивільного законодавства, але він відповідає за­гальним його засадам. Сторони мають право врегулювати у догово­рі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відноси­ни, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і самостій­но врегулювати свої відносини. Сторони в договорі не можуть від­ступити від положень, визначених в актах цивільного законодавст­ва, якщо в них прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обо­в'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Під діловим звичаєм розуміються сталі в цивільному обороті пра­вила поведінки. Самі по собі ділові звичаї не є джерелом цивільного права. Однак у тих випадках, коли держава правовим актом санкціо­нує діловий звичай, він здобуває юридичну чинність правової норми і входить до системи цивільного законодавства. Згідно з раніше діючим законодавством тільки окремі норми права для конкретних випадків передбачали можливість застосування ділових звичаїв.

У даний час з усіх ділових звичаїв законодавець особливо ви­діляє звичаї ділового обороту. Відповідно до ст. 7 ЦК України ци­вільні відносини можуть регулюватися звичаями ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивіль­ного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відно­син. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн

Звичай ділового обороту може бути застосований незалежно від

ого, чи зафіксований він у якому-небудь документі (опублікований

пресі, викладений у рішенні суду, що вступив у законну силу,

конкретній справі, що містить подібні обставини, і т. ін.).

Звичай, що суперечить актам цивільного законодавства або дого-

ору, У цивільних відносинах не застосовується.

Рекомендована література:

рагинский М. И. Общие положения нового Гражданского кодекса // озяйство и право, 1995. — № 1.

рагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положе-ия. — М., 1999 (гл. 2).

ражданский кодекс, часть 1, три года спустя // Хозяйство и право. 998. — № 1. — С. 3—20.

озорцев В. А. Один кодекс или два? (нужен ли Хозяйственный кодекс на­яду с Гражданским?) // Правовые проблемы рыночной экономики в Рос-ійской Федерации. Труды Института законодательства и сравнительного равоведения при Правительстве РФ. — М., 1994. — Вып. 57. якин И. С. Обычаи и обыкновения в международной торговле. — М., 1983. у ханов Е. А. Развитие гражданского законодательства России при пере-эде к рынку // Гражданское право при переходе к рынку. — М., 1995. ковлев В. Ф. О Гражданском кодексе Российской Федерации // ВВАС Ф. — 1995. — № 1.

ковлев В. Ф. О некоторых вопросах применения части первой Граж-шского кодекса Российской Федерации арбитражными судами // ВАС РФ. — 1995. — № 5.

Глава 3 Основні риси цивільного права зарубіжних країн

§ 1. Основні цивільно-правові системи сучасності Поняття цивільно-правової системи

У процесі глобальної гармонізації та уніфікації цивільно-право-[X норм, що зумовлена пожвавленням міжнародних економічних 'язків між державами і здійснюється з метою адаптації націо-ільних правових систем до нових соціально-політичних та еконо-чних умов шляхом взаємозапозичення правових норм, принципів

юридичних конструкцій, постає необхідність більш детального:вчення поняття цивільно правової системи.

Під поняттям цивільно-правової системи слід розуміти сукуп-сть держав, які мають подібні основні закономірності цивільно-іавового регулювання та охорони суспільних відносин.

Основними критеріями виокремлення тієї чи іншої цивільно-пра­вової системи та віднесення до її складу будь-якої національної право­вої системи є: 1) історичне походження та розвиток правової системи; 2) пануюча юридична доктрина та її специфіка; 3) специфіка існую­чих правових інститутів та їх система; 4) правові джерела, методи їх тлумачення та практика застосування; 5) ідеологічні чинники.

З огляду на це слід виділяти такі цивільно-правові системи: кон­тинентальна (романо-германська), система звичаєвого права (анг-ло-американська), мусульманська, патріархальна, північна (скан­динавська), далекосхідна, індуїстська та соціалістична¹.

Дата добавления: 2015-05-10