Власність

В англо-американській системі цивільного права (на відміну від континентальної системи, де основною категорією є речове право, яке поділяється на: 1) право на свої речі та 2) право на чужі речі) іс­нує єдине та неподільне поняття власності. Дане поняття є досить широке за своїм значенням, оскільки містить у собі як право власно­сті, так і всю низку інших речових прав у розумінні континентальної системи права, крім того й окремі види майнових та виключних прав. Право власності в англо-американській системі права носить двоякий (розщеплений) характер. Сутність цього феномену полягає в тому, що власником є як сам власник майна, так і особа, яка вчиняє інші повноваження над цією річчю, що створює ефект «розірваних» повноважень. При цьому зміст права власності для кожного з цих учасників не є усталеним і може встановлюватися за згодою.

Особливим видом власності в англо-американському праві є до­вірча власність. її сутність полягає в тому, що початковий власник передає річ в управління довіреному власнику (Ігизіее) з тим, щоб той передав цю річ чи доходи від її експлуатації набувачу вигоди (Ьепеїісіагу). При цьому і трастовий власник, і набувач вигоди є власниками, але з різним обсягом прав. Перший має права на експ­луатацію речі, другий — на дохід від цієї експлуатації та отримання речі назад. На сьогодні, залежно від обсягу прав осіб та деяких ін­ших фактів, вирізняють досить багато модифікацій трастових опе­рацій, проте основне їх призначення залишається незмінне — забез­печити професійне використання майна в інтересах певних осіб. Договірне та деліктне право

Англо-американській системі цивільного права не відоме понят­тя зобов'язання. Натомість вирізняють дві основні категорії: договір (сопігасі) та делікт {іогі).

Договором вважається зроблена взамін подання (задоволення) обіцянка, забезпечена санкцією (можливістю звернутися до суду). Тобто, на відміну від континентальної системи права, обіцянка укласти договір (оферта) не має, як правило, юридичної сили до мо­менту її прийняття іншою стороною (акцептування) і може бути від­кликана без будь-яких наслідків.

З огляду на відсутність доктринального вчення про зобов'язання зрозумілим є і той факт, що ніякої доктринальної класифікації до­говорів не існує. Є певні види договорів, вироблених практикою. Ос­новною класифікацією договорів є поділ їх на: договори формальні (ті, що повинні бути укладені у певній формі, наприклад, договори за печаткою (ипаегзеаі) та договори неформальні (ті, що можуть укладатися у будь-якій формі).

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн

Відповідальність за порушення договору покладається на борж­ника незалежно від його вини. При цьому не існує принципу «расіа зипі зегуапсіа» (договори повинні виконуватись), як це має місце в континентальній системі права. Натомість будь-яка сторона має право відмовитися від договору, відшкодувавши при цьому всі по­в'язані з цим збитки у повному обсязі.

У деліктному праві поняття генерального делікту відсутнє і тому воно за своєю структурою складає цілу низку несистематизованих спеціальних деліктів, під якими розуміють різноманітні випадки заподіяння шкоди майну чи особі.

На практиці вирізняють такі види деліктів: порушення володіння нерухомістю (ігезразз к> Іапа); порушення володіння рухомими реча­ми (ігезразз 1о £ооаз); порушення прав особистості (ігезразз іо регзоп); унеможливлений вільного користування майном певного чи невизна-ченого кола осіб (пиізапсе); наклеп (ИЬеІ та зіажіег); зговір з метою за­подіяння шкоди чужому бізнесу (сопзрігасу); заподіяння шкоди внас­лідок необережного ставлення до прав інших осіб (пе£ІІ£епсе) тощо. Особливим видом деліктів є правопорушення, вчинені проти особи. Основні з них пов'язані з порушенням її загального особистого немай-нового права, яким є право на приватне життя (гІ£М оі ргіуасу). Від­повідальність за заподіяння шкоди, як правило, наступає при наявно­сті вини у вигляді грошової чи іншої майнової компенсації.

Дата добавления: 2015-05-10