Види особистих немайнових прав 3 страница

Законодавством також встановлені певні обмеження щодо окре­мих видів діяльності, які можуть здійснюватися підприємцями ли­ше після отримання відповідних ліцензій і патентів.

Так, Законом України «Про ліцензування певних видів госпо­дарської діяльності» передбачено більше 60 видів господарської дія­льності, що можуть здійснювати суб'єкти підприємництва за наяв­ності відповідних ліцензій. Ці види діяльності встановлюються законом і визначаються з огляду на захист інтересів держави, мож­ливості створення небезпеки життю і здоров'ю громадян, навко­лишньому середовищу тощо. Ліцензуванню також підлягають здій­снення банківської діяльності, діяльності з надання фінансових по­слуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мов­лення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, ви­робництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, ал­когольними напоями та тютюновими виробами згідно із законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Законом України «Про патентування деяких видів підприємни­цької діяльності» передбачена видача патентів на здійснення торго­вельної діяльності за готівкові кошти, а також з використанням ін­ших форм розрахунків і кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в інозем­ній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надан­ня послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг. Дія цього Закону не поширюється на діяльність суб'єктів підприємницької

діяльності — фізичних осіб, які: здійснюють торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією у межах ринків усіх форм власності; сплачу­ють податок на промисел у порядку, передбаченому чинним законо­давством; здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живо­му вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва; сплачу­ють державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчу­ження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії від­чужуються не частіше одного разу на календарний рік; сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про оподаткування доходів фізичних осіб.

Слід зазначити, що фізична особа може здійснити своє право на підприємницьку діяльність за умови і після її державної реєстрації в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності» від 25 травня 1998 р. № 740. Громадяни, які мають на­мір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридич­ної особи, подають до органу державної реєстрації реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номе­ра фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових пла­тежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстра­цію. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом п'яти днів внести дані до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та ви­дати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним номером фізичної особи — платни­ка податків та інших обов'язкових платежів. У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примір­ник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію від­повідному державному податковому органу, органу державної ста­тистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страху­вання і Пенсійного фонду України. Свідоцтво про державну реєст­рацію суб'єкта підприємницької діяльності та копію документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому орга­ні, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 12. Фізична особа як суб'єкт підприємницької діяльності

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприєм-ців є відкритою. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є під­приємцем.

Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець від­повідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяль­ністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка пе­ребуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з під­приємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Згідно з нормами глави 8 СК України вва­жається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивіду­ального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий раху­нок у банківську (кредитну) установу. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є також об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно дружи­ни, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості вна­слідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору також може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому, згідно зі ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею (ним) до шлюбу; майно, на­буте нею (ним) за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користуван­ня, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною влас­ністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Особистою приватною власністю дружини, чо­ловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкоджен­ня) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завда­ної їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дру­жини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням. Якщо у придбання май-

на вкладені, крім спільних коштів, і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. Якщо річ, що належить одно­му з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).

Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредито­рів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, мо­же бути визнана банкрутом у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом», зокрема положеннями статей 57-59 цього Закону.

ЦК України врегульовано питання щодо управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності, у разі визнання фізичної особи-підприємця безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, що ви­користовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, що є певною новелою в українському цивільно­му законодавстві. Так, відповідно до ст. 54 ЦК України у згаданих випадках орган опіки та піклування може призначити управителя майна, з яким укладається договір про управління цим майном, у якому визначаються права та обов'язки управителя. При здійс­ненні повноважень щодо управління майном управитель діє від сво­го імені в інтересах особи, яка є власником майна. Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклу­вальника. Договір про управління майном припиняється, якщо від­пали обставини, на підставі яких він був укладений.

Рекомендована література:

Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. (ВВР, 1991, № 14, ст. 168) зі змінами і доповненнями.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльно­сті» від 1 червня 2000 р. (ВВР, 2000, № 36, ст. 229) зі змінами і допов­неннями.

Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької дія­льності» від 23 березня 1996 р. (ВВР, 1996, № 20, ст. 82) зі змінами і до­повненнями.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. (ВВР, 1992, № 31, ст. 440) зі змінами і доповненнями.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок державної реєст­рації суб'єктів підприємницької діяльності» від 25 травня 1998 р. № 740 зі змінами і доповненнями.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 13. Особисті немайнові права

Глава 13 Особисті немайнові права

§ 1. Поняття особистого немайнового права

Останні перетворення в політико-економічному житті України, зміна соціальних цінностей та орієнтирів зумовили вихід у системі су­спільних пріоритетів на перше місце людини як особистості. Зокрема, згідно зі ст. З Конституції України вищими соціальними цінностями визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан­ність та безпека. Тобто всі інші блага, у тому числі й матеріальні, зна­ходяться в ієрархії соціальних пріоритетів нижче і є суспільними бла­гами другого порядку. І саме такий підхід до місця і ролі людини та її внутрішнього (духовного) світу в системі соціальних цінностей відпо­відає міжнародним стандартам прав людини¹ та зумовлює необхід­ність їх повного і всебічного регулювання та охорони на галузевому рівні, насамперед нормами цивільного права.

Вирішенню цього питання на рівні цивільного законодавства при­свячено книгу другу ЦК України «Особисті немайнові права фізичної особи». Якщо в ЦК УРСР 1964 р. регулювання та охорона цих відно­син взагалі не виділялися в окрему структурну одиницю і губились у Загальній частині серед правових норм, що регулювали правовий статус фізичної особи, то у структурі чинного ЦК України регулю­вання та охорона цих відносин складають окрему книгу, вміщену після Загальної частини, що підкреслює пріоритет людини та її внут­рішніх (духовних) благ над іншими цінностями.

Як зазначалося вище, до предмета цивільно-правового регулюван­ня, крім майнових відносин, належать особисті немайнові відносини. Важливо зазначити, що структурно при визначенні предмета цивіль­но-правового регулювання саме особисті немайнові правовідносини передують хрестоматійним для цивільного права майновим відноси­нам, що підкреслює важливість даного виду відносин у цивільно-правовій системі. Слід також зауважити, що особисті немайнові пра­вовідносини, змістом яких є відповідні особисті немайнові права, ви­никають щодо особистих немайнових благ, таких як життя, здоро­в'я, честь, гідність, ім'я тощо. Однак ці особисті немайнові блага не можуть регулюватися нормами права, оскільки вони є, переважно, природними благами (цінностями) й існують незалежно від того, вре­гульовані вони правом чи ні. Але внаслідок відповідної регуляції

До міжнародних стандартів прав людини слід відносити Загальну декларацію прав людини (1948 р.), Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини (1950 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні пра­ва (1966 р.) тощо.

вони стають об'єктами певних особистих немайнових прав, що ро­бить дані блага ще й юридично значимими.

Аналізуючи ст. 269 ЦК України, слід зазначити, що особисті немайнові права — це юридично гарантовані можливості, які до­вічно належать кожній фізичній особі за законом і характеризують­ся немайновістю та особистісністю.

Отже, для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися такими основними ознаками:

1) дане право належить кожній особі — це означає, що воно на­лежить усім без винятку особам (фізичним та юридичним) за умови, що наявність цього права в особи не суперечить її сутності (наприк­лад, юридична особа не може бути наділена правом на життя, здоро­в'я, честь, гідність тощо). При цьому всі особи рівні у можливості реалізації та охорони цих прав;

2) дане право належить особі довічно — це означає, що воно на­лежить фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі — до моменту припинення;

3) дане право належить особі за законом — це означає, що підста­вою його виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження (створення), наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність, ім'я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виника­ти в осіб і з іншого моменту, передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з моменту досягнення повноліття, а пра­во на зміну імені має особа, яка досягла 16 років, тощо;

4) дане право є немайновим — це означає, що в ньому відсутній майновий (економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначи­ти вартість цього права, а відповідно і блага, що є його об'єктом, у грошовому еквіваленті;

5) дане право є особистісним — це означає, що воно не може бу­ти відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи-носія цих прав та/або передане іншим особам.

Деякі автори вирізняють ще й такі ознаки особистих немайнових прав: специфічність об'єкта¹, індивідуалізація особистості², специфіка

¹ Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / Боброва Д. В., Дзера О. В., Дов-
герт А. С. та ін. / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер,
1999. — Книга 1. — С. 257.

² Красавчикова Л. О. Понятие и система личньїх, не связанньїх с имущественньїми,
прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Ав-
тореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Уральская гос. юрид. академия. — Єкате­
ринбург, 1994. — С. 12-13.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 13. Особисті немайнові права

підстав виникнення та припинення¹, безстроковість², незалежність від інших прав³, виключність⁴ тощо. Однак, на нашу думку, дані ознаки мають факультативний характер і не можуть визнаватися та­кими, що характеризують усі без винятку особисті немайнові права.

Що стосується правової природи особистих немайнових прав, то на сьогодні їх цивілістична природа в літературі фактично не оспо­рюється. Однак окремими авторами особистим немайновим правам приписується конституційно-правова природа⁵. Беззаперечно, що в Конституції України, зокрема у розділі другому, закріплюються ос­новні особисті права громадян, однак у ній неможливо та й недо­цільно передбачити основні способи реалізації та охорони цих прав. Це все закріплюється на рівні галузевого цивільного законодавства, де особисті немайнові права дістають свій подальший розвиток. Адже ніхто не буде оспорювати цивілістичну природу права власно­сті лише через те, що основні засади цього права закріплені у ст. 41 Конституції України.

Змістом особистих немайнових прав визнається можливість фізич­ної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфе­рі свого приватного життя (ст. 271 ЦК України). Отже, особисті не­майнові права не є цивільними правами лише з негативним зміс­том, тобто лише з виключною можливістю особи-носія вимагати захисту у випадку порушення, загрози порушення, невизнання чи оспорення цих прав. Дані права містять і активний зміст, тобто можливість вчиняти певні активні дії, спрямовані на їх реалізацію, у передбачених законом межах.

Наявність передбачених законом меж реалізації особистих не­майнових прав фізичної особи свідчить про те, що вони не є абсо­лютними. При цьому, відповідно до ст. 274 ЦК України, обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, передбачених Консти­туцією України, мають встановлюватися Конституцією, обмежен-

¹ Жакенов В. А. Личньїе неимущественньїе права в советском гражданском законо-
дательстве: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Институт государства и
права АН СССР. — М., 1984. — С. 9.

² Советское гражданское право: В 2 ч. / Безрук Н. А., Бойко О. В., Брагинский М. И.
и др. / Отв. ред. В. А. Рясенцев. — М.: Юрид. лит., 1986. — Ч. 1. — С. 186.

³ Суховерхий В. Л. Личньїе неимущественньїе права в советском гражданском пра­
ве: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.712 / Свердловский юрид. ин-т. — Сверд-
ловск, 1970. — С. 5.

⁴ Гражданское право: Учебник: В 2 томах / Под ред. Е. А. Суханова. — М.: Бек,
1998. — Т. 1 — С. 726.

⁵ Воєводин Л. Д. Содержание правового положення личности в науке советского го-
сударственного права // Советское государство и право. — 1965. — № 2. — С. 48;
Матузов Н. И. Суб-ьективньїе права граждан СССР: Автореф. дис. канд. юрид. на­
ук. — Ленинград, 1964. — С. 19.

ня особистих немайнових прав, передбачених ЦК України або зако­нами, мають бути визначені ними також. Слід вирізняти як загаль­ні межі реалізації особистих немайнових прав (наприклад, заборона порушення прав інших осіб), так і спеціальні межі, характерні ли­ше окремим особистим немайновим правам (наприклад, коли ін­формація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоро­в'я або стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклу­вальників, зашкодити процесу лікування, то право на інформацію про стан здоров'я може бути обмежене).

Ще однією особливістю реалізації особистих немайнових прав є те, що вони мають здійснюватися особою, як правило, самостійно. Проте в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або станом здоров'я не можуть самостій­но здійснювати свої особисті немайнові права, ЦК України допускає здійснення їх права батьками (усиновлювачами), опікунами, піклу­вальниками (ст. 272 ЦК України).

Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повнова­жень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немай­нових прав.

Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професій­ні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бу­ти порушені (ст. 273 ЦК України).

У ст. 270 ЦК України насамперед виділяються особисті немайнові права, попередньо врегульовані в Конституції України: право на життя (ст. 27 Конституції України), право на охорону здоров'я (ст. 49 Конституції України), право на безпечне життя і здоров'я дов­кілля (ст. 50 Конституції України), право на свободу та особисту не­доторканність (ст. 29 Конституції України), право на недоторкан­ність особистого і сімейного життя (ст. 32 Конституції України), пра­во на повагу до гідності та честі (ст. 28 Конституції України), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України), право на недоторкан­ність житла (ст. ЗО Конституції України), право на вільний вибір міс­ця проживання та на свободу пересування (ст. 33 Конституції Украї­ни), право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 Конституції України). Однак даний перелік не є ви­черпним і може бути доповнений як самою Конституцією України, так і ЦК України та іншими законами. Але зрозуміло, що передбачи­ти повний перелік даних прав у законах видається нереальним, то-

Дата добавления: 2015-05-10