I-t-J-285 1 страница

13-3-285

12*3-285

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 14. Юридичні особи

снює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної ре­єстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з ура­хуванням цих змін.

§ 5. Філії та представництва юридичних осіб

Філії та представництва — це територіально відокремлені структурні підрозділи юридичної особи, які створюються з метою розширення сфери діяльності юридичної особи. Філії та представ­ництва розташовані поза місцезнаходженням юридичної особи.

Загальні положення щодо правового статусу, порядку створення та припинення діяльності встановлюються ст. 95 ЦК України та п. 18 вищевказаного Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташо­ваний поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філія має право здійснювати лише ту діяльність, яка ви­значається статутом (положенням) юридичної особи.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представ­ництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами, тому вони не мають права виступати у цивільному обороті від свого імені. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. При цьому філії та пред­ставництва можуть вести окремий бухгалтерський баланс та облік своєї діяльності, а також бути самостійними платниками податків.

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності, тобто від імені юридичної особи.

Філія та представництво, як правило, не підлягають спеціальній реєстрації. Так, відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, підрозділи суб'єкта підпри­ємницької діяльності — філії (відділення), представництва без ство­рення юридичної особи не потребують державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності лише зобов'язаний повідомити про створення та ліквідацію зазначених підрозділів за місцем своєї дер­жавної реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових відомо­стей до реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності.

У свою чергу, орган державної реєстрації зобов'язаний у 10-денний термін подати відомості щодо створення та ліквідації за­значених підрозділів відповідному органу державної статистики та

органу державної податкової служби за місцезнаходженням цих підрозділів. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Виняток з цього правила становить реєстрація іноземних пред­ставництв, що здійснюється на підставі Інструкції про порядок ре­єстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльнос­ті в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішньоеконо­мічних зв'язків і торгівлі України від 18 січня 1996 р. № ЗО.

§ 6. Порядок припинення юридичної особи

Юридична особа припиняється у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правона-ступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або внас­лідок ліквідації.

Юридична особа вважається такою, що припинила існування, після внесення запису до єдиного державного реєстру юридичних осіб про її припинення. Загальні засади припинення юридичної осо­би визначаються статтями 104-112 ЦК України.

Припинення юридичної особи у процесі відновлення її платоспро­можності або банкрутства визначається Законом України «Про відно­влення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відповідно до ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної осо­би, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здій­снює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного ре­єстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі при­пинення.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняли рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію щодо припи­нення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора) та вста­новлюють порядок і строки її припинення.

Виконання функцій комісії щодо припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи, яка здійснює управління справами юридичної особи, виступає у суді від імені юридичної особи, що припиняється, публікує у засобах масо­вої інформації дані про державну реєстрацію юридичної особи, по­відомлення про її припинення та про порядок і строк заявлення ви­мог її кредиторами, який не може бути меншим двох місяців з мо­менту публікації про припинення. Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 14. Юридичні особи

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а в передбачених законом випадках — за рішенням суду або відповідних органів дер­жавної влади.

Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Так, відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист економіч­ної конкуренції» злиття суб'єктів господарювання, коли це є кон­центрацією, потребує погодження з Антимонопольним комітетом.

Відповідно до п. 1 ст. 107 ЦК України кредитор юридичної осо­би, що припиняється, може вимагати від неї припинення або до­строкового виконання зобов'язання та відшкодування збитків. Піс­ля закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задо­волення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (злиття, приєднання) або розподільчий баланс (поділ), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, щодо всіх її кредиторів та боржників, враховуючи зобов'язання, які оспорюють­ся сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються уча­сниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про її припинення.

Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподіль­чого балансу передаються до органу, який здійснює державну реєст­рацію, як за місцем реєстрації юридичної особи, що припиняється, так і за місцем реєстрації юридичної особи-правонаступника.

Порушення цих правил є підставою для відмови у державній ре­єстрації припинення юридичної особи та створюваних юридичних осіб-правонаступників.

Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника юридичної особи, що при­пинилася, неможливо, юридичні особи-правонаступники солідарно відповідають перед кредиторами юридичної особи, яка припинила існування.

Виділом юридичних осіб є перехід за розподільчим балансом ча­стини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кіль­кох створюваних нових юридичних осіб (ст. 109 ЦК України). При виділі юридична особа, з якої він провадився, не припиняє своєї діяльності.

До виділу застосовуються за аналогією положення частин 1, 2 та 4 ст. 105 і положення статей 106, 107 ЦК України, а саме про: обов'язки юридичної особи, що прийняла рішення про виділ, крім передачі повноважень щодо управління юридичною особою; поря­док прийняття рішень про виділ; порядок виконання зобов'язань кредиторів; процедуру складання передавального акта тощо.

Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-право­вої форми. У цьому разі до нової юридичної особи переходить усе май­но, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи (ст. 108 ЦК України). Найбільш масове перетворення одних юридичних осіб на ін­ші провадилось у процесі приватизації державних та комунальних підприємств у господарські товариства, а також корпоратизації дер­жавних підприємств, тобто їх перетворення в акціонерні товариства.

Ліквідація юридичної особи — це повне припинення юридичної особи без виникнення правонаступництва.

Відповідно до ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується:

1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповно­важеного на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досяг­ненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, пе­редбачених установчими документами;

2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєст­рації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, передбачених законом.

Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначе­них у п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК України, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи. Інші особи, наприклад кредитори юридичної осо­би, не мають права пред'являти позов про її ліквідацію.

Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на її учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задово­лення вимог кредиторів, юридична особа може ліквідуватися лише у порядку, передбаченому законодавством про неспроможність, а саме Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Особливості ліквідації банків встано­влюються Законом України «Про банки та банківську діяльність». Відповідно до ст. 87 цього Закону банк може бути ліквідований:

1) з ініціативи власників банку;

2) з ініціативи Національного банку України (у тому числі за за­явою кредиторів).

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в поряд­ку, передбаченому законодавством України про господарські то­вариства, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про банки та банківську діяльність» та за згодою На­ціонального банку України, а ліквідація банку з ініціативи На­ціонального банку України здійснюється відповідно до цього За­кону та нормативно-правових актів Національного банку Украї­ни.

Національний банк України зобов'язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Порядок ліквідації юридичної особи

Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідову­ється, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про ре­зультати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджу­ється учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідо­вується, провадиться у порядку черговості, встановленої ст. 112 ЦК України, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, почина­ючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться із закінченням місяця від дня за­твердження проміжного ліквідаційного балансу. У разі недостатно­сті у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задо­волення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи (ст. 111 ЦК України).

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна ко­місія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасни­ками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про лік­відацію юридичної особи.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення ви­мог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не передбаче­но законом або установчими документами юридичної особи.

Не мають права отримувати майно після ліквідації члени благо­дійних фондів, громадських організацій, які є непідприємницьки-ми юридичними особами.

Ліквідація юридичної особи вважається завершеною після вне­сення до єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про її припинення.

Глава 14. Юридичні особи

Задоволення вимог кредиторів

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості, передбаченій ст. 112 ЦК України:

— у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смер­тю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

— у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимогами автора про плату за викорис­тання результатів його інтелектуальної, творчої діяльності;

— у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

— у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог,

що належать кожному кредитору цієї черги.

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог креди­тора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвер­дження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії, і за рішенням суду вимоги кре­дитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредитора, заявлені після закінчення строку, встановле­ного ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідують, що залишилося після за­доволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звернувся до суду з по­зовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові від­мовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

При ліквідації неплатоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у порядку, передбаченому ст. 31 За­кону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються:

— вимоги, забезпечені заставою;

— виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

— витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'я­зані з набуттям ними прав кредитора щодо банку, — у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

— витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

— витрати на оплату державного мита;

— витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

— витрати на публікацію в офіційних друкованих органах ін­формації про порядок продажу майна банкрута;

— витрати на публікацію в засобах масової інформації про по­новлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнан­ням мирової угоди недійсною;

— витрати керуючого (розпорядника майна, керуючого сана­
цією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майно­
вих активів банкрута;

— витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит прово­дився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів;

— витрати на оплату праці керуючих (розпорядника майна, ке­руючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому ст. 27 цього Закону.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не пе­редбачено цим Законом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'я­зань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за ви­нятком повернення внесків членів трудового колективу до статутно­го фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок запо­діяння шкоди життю та здоров'ю громадян шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Мініст­рів України, а також вимоги громадян — довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльнос­ті, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забез­печені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи у про­цедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення вкладів членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Рекомендована література:

Кравчук В. Право на створення (заснування) юридичної особи // Під­приємництво, господарство і право. —. 2000. — № 7. — С. 22-24.

Зуб И. К проблеме видов юридических лиц // Підприємництво, госпо­дарство і право. — 2000. — № 10. — С. 44-48.

Кучеренко І. М. Сучасна історія розвитку українського законодавства, яке регулює порядок створення та діяльності державних підприємств // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 8. — С. 25-28. Кучеренко І. М. Види юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності // Становлення та розвиток цивільних і трудових правовід­носин у сучасній Україні. — К.: ІДП НАН України, 2001. — С. 68-91. Чигир В. Ф. Юридические лица. — Минск, 1994.

Глава 15 Підприємницькі товариства

§ 1. Поняття підприємницьких товариств

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, уста­нов та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене й однією особою, якщо законом це прямо не за­боронено (ч. 2 ст. 83 ЦК України).

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. До всіх товариств та установ застосовуються положення ЦК Украї­ни та інші закони.

Підприємницькі товариства — це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подаль­шого його розподілу між учасниками (ст. 84 ЦК України). Видами підприємницьких товариств є: господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальніс­тю, повне та командитне товариства) або виробничі кооперативи.

§ 2. Поняття та види господарських товариств

Господарськими товариствами є юридичні особи, статутний (складений) капітал яких поділений на частки між учасниками. Статутний капітал існує у товариствах з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерному товаристві, а складений — у повно­му та командитному товариствах.

Поняття «учасники товариства» є узагальнюючим поняттям, оскільки у деяких видах господарських товариств їх учасники ма­ють власне найменування, зокрема це стосується акціонерних това­риств, учасники яких іменуються акціонерами, у командитному то­варистві — повними учасниками та вкладниками.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

У найменуванні господарських товариств обов'язково має бути зазначений вид товариства: «повне товариство», «акціонерне това­риство» тощо.

Учасниками господарських товариств можуть бути юридичні та фізичні особи.

Законом може бути заборонена чи обмежена участь окремих ка­тегорій громадян у господарських товариствах, за винятком відкри­тих акціонерних товариств.

На відміну від Закону України «Про господарські товариства», ст. 114 ЦК України передбачила можливість створення господарсь­кого товариства (за винятком повного і командитного товариств) од­нією особою, яка стає його єдиним учасником. До введення в дію но­вого кодексу при створенні відкритих акціонерних товариств у про­цесі приватизації та корпоратизації таке право має лише держава.

Законодавством України можуть бути встановлені обмеження щодо участі у господарських товариствах певних юридичних осіб. Так, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 31 груд­ня 1992 р. № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб'єктів під­приємницької діяльності, створених за участю державних підпри­ємств» державним підприємствам (за винятком будівельних орга­нізацій, підприємств будівельної індустрії та будівельних матеріалів, які є засновниками господарських товариств, що здійснюватимуть проектування та перспективне будівництво за кордоном) заборонено бути засновниками господарських товариств, кооперативів.

Як і будь-яка організація, господарське товариство є суб'єктом права власності. Відповідно до ст. 115 ЦК України майно господар­ського товариства складається з:

1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

3) одержаних доходів;

4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені зако­ном.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського то­вариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про цін­ні папери та фондову біржу» акції можуть оплачуватися грошима або майном.

Учасник господарського товариства має право передати в раху­нок сплати вкладу до статутного капіталу право на користування

земельною ділянкою, власником якої він є, та право на об'єкти інте­лектуальної власності.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою між учасниками товариства, а у випадках, передбачених законом, вона підлягає незалежній експертній пе­ревірці. Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про режим іно­земного інвестування»¹ іноземні інвестиції та інвестиції українсь­ких партнерів, включаючи внески до статутного капіталу товариств і підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у ва­люті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних рин­ків або ринку України.

Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визна­ченим Національним банком України.

У рахунок сплати вкладу до статутного капіталу вносяться права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами країни інвестора або міжнародни­ми торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо, що вносяться як вклади до статутного капіталу, вартість яких у конвертованій валю­ті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні.

Права учасників господарського товариства встановлені у ст. 116 ЦК України, відповідно до якої вони мають право:

1) брати участь в управлінні справами товариства у порядку, ви­значеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) ка­піталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товарис­тві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом;

6) мати інші права, встановлені законом та установчим докумен­том товариства.

¹ ВВР. — 1996. — № 19. — Ст. 80.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

Так, ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»¹ встановлює, що власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не встановлено його статутом. Водночас вони мають переважне право на отримання дивідендів та розподіл майна при ліквідації.

Учасники господарського товариства мають не тільки права, а й несуть такі обов'язки:

1) додержуватися установчого документа товариства та викону­вати рішення загальних зборів;

2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (опла­чувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені уста­новчим документом;

3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну ін­формацію про діяльність товариства;

4) мати інші обов'язки, встановлені законом та установчим доку­ментом (ст. 117 ЦК України).

Найбільш розповсюдженим видом господарських товариств є ак­ціонерне товариство. Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номіналь­ної вартості (ст. 152 ЦК України).

Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'я­заннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'я­заннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встанов­лених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у ме­жах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Особливості правового статуту акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, визначаються зако­нами та іншими нормативно-правовими актами про приватизацію державних підприємств, зокрема Законом України «Про приватиза­цію державного майна» від 4 березня 1992 р. (в редакції Закону № 89/97-ВР від 19 лютого 1997 р.)². Так, відповідно до ст. 17 цього Закону приватизація зданих в оренду цілісних майнових комплек­сів державних підприємств та організацій провадиться шляхом про­дажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств (далі — товариства), заснованих державними органами приватиза­ції та орендарями. Після затвердження плану приватизації заснов-

¹ ВВР. — 1991. — № 38. — Ст. 508.

² ВВР. — 1997. — № 17. — Ст. 122.

ники у десятиденний термін приймають рішення про створення то­вариства, затверджують його статут.

До статутного капіталу товариства вноситься державне майно, здане в оренду (за винятком майна, що не підлягає приватизації або щодо якого встановлено особливий порядок приватизації), та май­но, що є власністю орендаря.

На вартість свого внеску орендар отримує акції створеного товарис­тва. Продаж акцій, що належать державі, здійснюється державними органами приватизації згідно із законодавством про приватизацію.

Акціонерні товариства створюються не тільки у процесі привати­зації, але й у процесі корпоратизації, коли державні підприємства перетворюються у відкриті акціонерні товариства відповідно до Указу Президента України від 15 червня 1993 р. № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств». Засновниками акціонерних това­риств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загально­державної власності, з боку держави є органи, уповноважені управ­ляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні дер­жавні адміністрації. Усі акції такого акціонерного товариства пере­бувають в управлінні зазначених органів. У таких акціонерних то­вариствах не скликаються загальні збори, управління здійснюється спостережною радою, правлінням та головою правління. Персо­нальний склад спостережної ради акціонерного товариства, до яко­го входять його представники, представники засновника, банківсь­кої установи, що обслуговує товариство, трудового колективу та ор­гану приватизації, затверджують Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України та Фонд державного майна України. До складу спостережної ради товариства можуть входити представ­ники інших органів і організацій. Повноваження спостережної ради відкритого акціонерного товариства визначаються Положенням про спостережну раду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 1993 р. № 556.

Обов'язки голови правління акціонерного товариства поклада­ються засновниками відкритого акціонерного товариства на керів­ника підприємства, що корпоратизується.

Дата добавления: 2015-05-10