Підряд на проектні та пошукові роботи

Договір підряду на проектні та пошукові роботи є різновидом підрядних договорів, і на нього в цілому розповсюджуються норми законодавства, що регулюють підряд, якщо інше не встановлено окремими законодавчими актами.

Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт відповідно до ст. 887 ЦК України є договором, за яким підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або ін­шу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а за­мовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.

До проектних робіт для будівництва належать роботи зі складан­ня схем та інших матеріалів щодо розвитку й розміщення галузей економіки та промисловості, техніко-економічних обґрунтувань про­ектування й будівництва підприємств (споруд), з експериментально­го проектування, вивчення та узагальнення вітчизняного й зарубіж­ного досвіду проектування та будівництва, з розробки нових норма­тивних документів і державних стандартів з проектування, будівництва, архітектури, кошторисних нормативів, схем генераль­них планів промислових вузлів; зі складання схем і проектів район­ного планування, проектів планування та забудови міст, селищ місь-

8 3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

кого типу, сільських населених пунктів, роботи з проектування для впровадження у виробництво прогресивних технологічних процесів.

Проектною документацією визнаються затверджені текстові та графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об'ємно-пла­нувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні ви­рішення, а також кошториси об'єктів будівництва.

За договором підряду на проведення проектних та пошукових ро­біт замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на про­ектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання про­ектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов'язковим для сторін з моменту його затвер­дження замовником.

Підрядник зобов'язаний додержувати вимог, що містяться у за­вданні та інших вихідних даних для проектування та виконання по­шукових робіт, і має право відступити від них лише за згодою замо­вника.

З огляду на специфічний характер робіт за даним видом договору кодексом досить детально визначені обов'язки сторін договору.

Так, відповідно до ст. 889 ЦК України, якщо інше не встановле­но договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, замовник зобов'язаний:

1) сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення
усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих
етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або
законом;

2) використовувати проектно-кошторисну документацію,
одержану від підрядника, лише для цілей, встановлених догово­
ром, не передавати проектно-кошторисну документацію іншим
особам і не розголошувати дані, що містяться у ній, без згоди
підрядника;

3) надавати послуги підрядникові у виконанні проектних і пошу­кових робіт в обсязі та на умовах, встановлених договором;

4) брати участь разом із підрядником у погодженні готової про­ектно-кошторисної документації з уповноваженими органами дер­жавної влади та органами місцевого самоврядування;

5) відшкодувати підрядникові додаткові витрати, пов'язані зі зміною вихідних даних для проектних та пошукових робіт внас­лідок обставин, що не залежать від підрядника;

6) залучити підрядника до участі у справі за позовом, пред'явле­ним до замовника іншою особою у зв'язку з недоліками складеної проектної документації або виконаних пошукових робіт.

Глава 12. Спеціальні види договорів підряду

Підрядник зобов'язаний:

1) виконувати роботи відповідно до вихідних даних для прове­дення проектування та згідно з договором;

2) погоджувати готову проектно-кошторисну документацію із за­мовником, а в разі потреби — також з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

3) передати замовникові готову проектно-кошторисну докумен­тацію та результати пошукових робіт;

4) не передавати без згоди замовника проектно-кошторисну доку­ментацію іншим особам;

5) гарантувати замовникові відсутність в інших осіб права пере­шкодити або обмежити виконання робіт на основі підготовленої за договором проектно-кошторисної документації (ст. 890 ЦК України).

ЦК України визначає відповідальність підрядника за недоліки документації та робіт. Так, відповідно до ст. 891 цього Кодексу під­рядник відповідає за недоліки проектно-кошторисної документації та пошукових робіт, включаючи недоліки, виявлені згодом у ході будівництва, а також у процесі експлуатації об'єкта, створеного на основі виконаної проектно-кошторисної документації і результатів пошукових робіт.

У разі виявлення недоліків у проектно-кошторисній документа­ції або в пошукових роботах підрядник на вимогу замовника зобо­в'язаний безоплатно переробити проектно-кошторисну документа­цію або здійснити необхідні додаткові пошукові роботи, а також відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наказом Держбуду України від 14 грудня 2000 р. № 285, введе­ним в дію з 1 січня 2001 р., затверджено Правила визначення варто­сті проектно-пошукувальних робіт для будівництва, що здійснюєть­ся на території України ДБН Д. 1.1—7—2000. Ці норми встановлю­ють основні правила визначення вартості проектно-пошукувальних робіт для нового будівництва, розширення, реконструкції та техніч­ного переоснащення підприємств, будівель і споруд, ремонту жит­ла, об'єктів соціальної сфери і комунального призначення та благо­устрою, а також реставрації пам'яток архітектури і містобудуван­ня, що мають обов'язковий характер при визначенні вартості проектно-пошукувальних робіт для будов, будівництво яких здійс­нюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ і організацій державної власності. На будовах, будівництво яких здійснюється із залученням інших джерел фінансування, ці норми мають рекомендаційний характер і їх застосування обумов­люється контрактом. Правила поширюються на підрядний, госпо­дарський та змішаний способи здійснення будівництва.

8'3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Правилами визначено, що вартість проектно-пошукувальних ро­біт — це сума коштів, необхідних для відшкодування прямих та на­кладних витрат, понесених проектною організацією при виконанні зазначених робіт, з урахуванням нормативних витрат матеріально-технічних ресурсів, вільних цін, податків, зборів та обов'язкових платежів, а також економічно обґрунтованого кошторисного при­бутку. При цьому кошторисна вартість проектно-пошукувальних робіт визначається як вартість, визначена на підставі діючих норм з урахуванням усереднених показників вартості складових цих робіт. Правила передбачають визначення кошторисної вартості проектно-пошукувальних робіт за двома методами: 1) на підставі діючих в Україні збірників цін на проектно-пошукувальні роботи із застосу­ванням відповідних коефіцієнтів та індексів для будівництва об'єк­тів усіх галузей і підгалузей народного господарства України; 2) за­стосуванням усереднених відсоткових показників вартості проект­них робіт до вартості будівельно-монтажних робіт для будівництва об'єктів житла і соціальної сфери.

§ 3. Підряд на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт

Поняття підряду на виконання НДР і ДКТР. У сучасних умо­вах науково-технічного прогресу однією з важливих цивільно-пра­вових форм організації як створення, так і використання науково-технічних результатів є договори на виконання науково-дослідних (НДР), дослідно-конструкторських та технологічних робіт (ДКТР).

ЦК України зазначеним видам договорів присвячує стат­ті 892-900. Сутність договору на виконання НДР або ДКТР полягає у тому, що підрядник (виконавець) зобов'язується провести за за­вданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та опла­тити її (ст. 892 ЦК України). Як правило, даний договір охоплює весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготов­лення зразків або його окремі етапи.

Сторони договору на виконання НДР і ДКТР називаються, подіб­но до сторін у підрядних договорах, виконавцем і замовником. За­мовником може бути будь-яка дієздатна фізична особа, як громадя­нин України, так і іноземний громадянин, особа без громадянства, а також будь-яка юридична особа незалежно від її постійного місце­знаходження.

Виконавцем НДР і ДКТР можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Фізичні особи або групи осіб виконують переважно невеликі

Глава 12. Спеціальні види договорів підряду

за обсягом науково-дослідні роботи. Щодо юридичних осіб, то це, як правило, підприємства будь-якої форми власності — науково-дослід­ні, проектно-конструкторські, технологічні організації, академічні наукові установи, навчальні заклади або наукові центри тощо.

Специфіка наукових досліджень вимагає, щоб виконавець прово­див їх особисто. Він має право залучати співвиконавців НДР лише за згодою замовника. Так само, беручи до уваги сутність ДКТР, їх твор­чий характер, наявність певних специфічних знань та досвіду, вико­навець, якщо бачить доцільність цього, має право залучати інших осіб — субвиконавців до виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Однак можливість залучення інших осіб до ви­конання даного виду договорів має бути зазначена у договорі.

Предметом договору на виконання НДР є проведення наукового по­шуку, а договору на виконання ДКТР — розробка конструктивного рішення виробу, створення зразка виробу, що втілює це рішення, або нових прийомів, операцій і методів роботи, тобто нової технології.

У рамках договорів на виконання НДР ведуться фундаментальні і пошукові теоретичні дослідження, виявляється принципова можли­вість постановки і рішення практичних завдань. Прикладні НДР близькі до робіт конструкторського і технологічного характеру, але не збігаються з ними. ДКТР, на відміну від НДР, мають на меті рішення суто утилітарних питань. Особливістю предмета договорів на виконання НДР і ДКТР є їх обумовленість технічним завданням замовника, яке водночас може розроблятися самим виконавцем. Тех­нічне завдання є документом, що визначає напрямок науково-дослід­ної чи конструкторської розробки. Нечіткість або необґрунтованість цього завдання може призвести до негативних наслідків для роботи в цілому або до виконання марної роботи. Тому замовник доручає роз­робку технічного завдання, як правило, більш досвідченому у відпо­відній галузі виконавцю, а потім погоджує його як основу проведен­ня НДР та ДКТР. Оскільки замовник часто зацікавлений у кінцево­му результаті цілого комплексу робіт, договір з виконавцем може охоплювати повний цикл розробки від проведення досліджень до дослідно-конструкторських розробок і виготовлення зразка виробу.

Інші істотні умови договорів на виконання НДР і ДКТР є або тра­диційними, властивими й іншим договорам (найменування і місце перебування сторін, термін дії і т. п.), або характерні лише для да­ного типу договорів (визначення рівня майбутніх досліджень і роз­робок, ціни договорів, порядку здачі і приймання результатів робіт, розрахунків за них у цілому чи по етапах). Формулювання кожної з цих умов вимагає погодженої роботи багатьох служб виконавця і за­мовника. Треба враховувати технологічний режим конкретної роз­робки, кліматичні чинники роботи майбутніх виробів, терміни при-

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

дбання наукового устаткування, приладів і реактивів, створення спеціальних іспитових установок і стендів тощо.

Важливою умовою будь-якого договору є рівень майбутнього до­слідження чи розробки. Він конкретизується шляхом узгодження сторонами технічного завдання, наукових та економічних вимог за­мовника. Оскільки показники рівня результатів майбутніх НДР і ДКТР у силу самої їхньої природи мають елемент невизначеності, сторони при їх узгодженні керуються не стільки певними технічни­ми умовами, зразками, як, наприклад, у договорі постачання това­рів, скільки досягнутими у тій чи іншій галузі техніки параметра­ми виробів — потужністю, надійністю, швидкістю або запасом від­повідних наукових знань.

Висока імовірність одержання у ході виконання НДР і ДКТР но­вих і комерційно корисних знань визначає включення в договір умови про забезпечення конфіденційності відомостей, що стосують­ся як предмета договору і ходу його виконання, так і отриманих ре­зультатів. У договорі повинен бути визначений обсяг відомостей, визнаних конфіденційними. Правовий режим такої інформації ви­значається нормами ЦК України.

Зміст і виконання договорів на виконання НДР і ДКТР. Зміст договору на виконання НДР і ДКТР складають права й обов'язки виконавця і замовника. Відповідно до ст. 897 ЦК України виконав­ця наділено певними обов'язками, які він має здійснювати у проце­сі виконання НДР або ДКТР:

1) виконання роботи відповідно до погодженої із замовником
програми (техніко-економічних показників) або тематики і пере­
дача замовникові результатів у строк, встановлений договором;

2) додержання вимог, пов'язаних з охороною прав інтелектуаль­
ної власності;

3) утримування від публікації без згоди замовника науково-технічних результатів, одержаних при виконанні робіт;

4) вживання заходів для захисту одержаних при виконанні робіт результатів, що підлягають правовій охороні, та інформу­вання про це замовника;

5) усунення своїми силами та за свій рахунок допущених з йо­го вини недоліків у технічній документації, які можуть спричи­нити відступи від техніко-економічних показників, передбаче них у технічному завданні замовника або в договорі;

6) негайне інформування замовника про виявлену неможливість одержати очікувані результати або недоцільність продовжувати роботу.

Глава 12. Спеціальні види договорів підряду

ЦК України (ст. 898) визначає також обов'язки замовника НДР або ДКТР, до яких належать:

1) видача виконавцеві технічного завдання та погодження з ним програми (йдеться про техніко-економічні показники) або те­матики робіт;

2) передача виконавцеві необхідної для виконання робіт інфор­мації;

3) прийняття виконаної роботи та її оплата.

Умови договорів НДР і ДКТР мають відповідати законам та під-законним актам у сфері інтелектуальної власності. Тому викона­вець зобов'язаний погоджувати із замовником питання щодо вико­ристання охоронюваних результатів інтелектуальної діяльності, права на які належать третім особам, а також питання придбання прав на їх використання. Виконавець зобов'язаний гарантувати за­мовнику, що передача отриманих за договором результатів не пору­шить виключні права інших осіб.

Непередбачуваність договорів НДР і ДКТР полягає у покладенні на замовника ризику випадкової неможливості їх виконання. Від­повідно до ст. 899 ЦК України, якщо у ході науково-дослідних робіт виявиться неможливість досягнення результатів з незалежних від виконавця обставин, на замовника покладається обов'язок оплати­ти роботи, проведені до виявлення неможливості отримати передба­чені договором результати, але не вище відповідної частини ціни ро­біт, визначеної договором.

Якщо у ході виконання ДКТР виявляється неможливість досяг­нення результату внаслідок обставин, що виникли не з вини вико­навця, замовник зобов'язаний відшкодувати витрати виконавця.

Процес продовження НДР може бути зупинений не з вини вико­навця неможливістю чи недоцільністю продовження робіт. У цьому разі замовник зобов'язаний оплатити витрати виконавця на дослід­но-конструкторські чи технологічні роботи.

ЦК України передбачено певні гарантії прав сторін на результа­ти зазначених робіт. Так, згідно зі ст. 896 ЦК України замовник за договором на виконання НДР або ДКТР має право використовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, встановлених договором.

Виконавець також має право використати одержаний ним ре­зультат робіт у своїх інтересах, якщо інше не встановлено догово­ром. Одночасно у договорі може бути передбачено право виконавця передавати результати робіт іншим особам.

На практиці найбільш гострою є проблема прав сторін на охоро-ноздатні результати робіт, які є об'єктами прав інтелектуальної

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

власності, зокрема на винаходи. Нерідко замовники претендують на автоматичний перехід до них виключних прав на всі охороноздатні результати НДР і ДКТР. Однак законодавство виходить з того, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором (ст. 430 ЦК України).

З огляду на непередбачуваність результатів багатьох НДР і ДКТР виконавець відповідає перед замовником за порушення договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, якщо не доведе, що порушення договору ста­лося не з його вини.

Стаття 900 ЦК України зобов'язує виконавця відшкодувати за­мовнику реальні збитки у межах ціни робіт, у яких виявлено не­доліки, якщо договором встановлено, що вони підлягають відшко­дуванню у межах загальної ціни робіт за договором.

Упущена вигода підлягає відшкодуванню у випадках, встановле­них законом. Як видно з цієї статті, обсяг відповідальності є обме­женим. Виконавець відшкодовує заподіяні замовнику збитки лише в межах вартості робіт, у яких виявлені недоліки.

Договори на виконання НДР або ДКТР спрямовані на розв'язан­ня важливих наукових проблем у практичній діяльності замовника силами та можливостями виконавця. їх предметом є творчий по­шук, тому такий договір має стати у майбутньому основним доку­ментом, що регламентує відносини науково-технічних організацій із замовниками науково-технічної продукції.

Рекомендована література:

Гражданское право: Учебник / Отв. ред. Е. А. Суханов. — М.: БЕК,

2000. — Том II, полутом 1. — С. 611-622.

Брагинский М. И., Витрянскиїї В. В. Договорное право. Книга третья:

Договори о вьшолнении работ и оказании услуг. — М.: Статут, 2002. —

С.185-200.

Кузнецова Н. С. Подрядньїе договори в инвестиционной деятельности в

строительстве. — К., 1993.

Глава 13 Договір про надання послуг

Зобов'язання про надання послуг — це важлива група договір­них зобов'язань, до яких належать перевезення, транспортне експе­дирування, доручення, страхування, комісія, туристичне обслуго­вування, зберігання, інформаційні послуги, позика, кредит, банків-

Глава 13. Договір про надання послуг

ський рахунок, банківський вклад, управління майном, оплатне надання інших послуг, тощо.

Загальним для всіх договірних зобов'язань з надання послуг є те, що об'єктом їх є послуги нематеріального характеру. У цьому поля­гає основна відмінність їх від договорів підряду, де об'єктом є ре­зультат діяльності виконавця, тобто матеріальний об'єкт.

Російські вчені, вивчаючи зобов'язання з надання послуг, зазна­чали, що у римському праві надання послуг поділялося на дві вели­кі групи — надання фізичної праці за гроші та надання духовної діяльності¹. У російській дореволюційній літературі відокремлення договорів про надання послуг не здійснювалось. Так, Г. Ф. ІПерше-невич, проводячи класифікацію договорів, в основу поділу закла­дає, наприклад, мету договору. Однією із груп за цією ознакою він визначає надання користування чужими послугами².

У радянській літературі питанню виділення окремо договорів про надання послуг приділялася значна увага. Треба зазначити, що як ЦК УРСР 1922 р., так і ЦК УРСР 1964 р. не розглядали договір послуг окремо як такий. Але в науковій літературі це питання на­віть викликало дискусію. Деякі автори вважали, що робота підряд­ника може полягати і в наданні послуг³, інші — навпаки, розши­рювали поняття послуг до включення у них підрядних робіт⁴.

Особливу позицію займав А. Ю. Кабалкін. Поділивши всі догово­ри на дванадцять груп, окремо договір про надання послуг він не ви­діляв, а договори, що належать до договорів послуг, назвав догово­рами про здійснення юридичних чи фактичних послуг⁵. Проте будь-який інший договір також передбачає виконання юридичних або фактичних дій, і ця ознака є не особливою для певного виду до­говорів, а може належати і до будь-якого іншого.

Найбільш поширеною була позиція щодо відокремлення догово­рів послуг від договорів підряду, якої дотримувались О. С. Іоффе, Ю. X. Калмиков, В. Ф. Яковлєв, О. А. Пушкін⁶.

¹ Гражданское право // Под ред. Е. А. Суханова. — М., 2000. — Том II, полутом 2.

— С. 1-2.

² Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М., 1995. —
С. 315-316.

³ Шешенин Е. Д. Общие проблеми обязательств по оказанию услуг // Антология
уральской цивилистики. 1925-1989. — М., 2001. — С. 346-349.

⁴ Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга третья: Договори о
вьшолнении работ и оказании услуг. — М., 2002. — С. 201-212.

⁵ КабалкинА. Ю. Гражданско-правовой договор в сфере обслуживания. — М., 1980.

— С. 39.

⁶ На цю позицію вказували також Брагинський М. І., Вітрянський В. В. (Цит.
праця. — С. 211). У даній книзі подано аналіз зазначених точок зору.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобо­в'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення пев­ної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві за­значену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).

Договір послуг, як правило, є платним. Замовник зобов'язаний оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не передбачено договором.

За загальним правилом виконавець має надати послугу особисто.

Якщо за договором підряду основною метою є результат діяльно­сті підрядника, тобто матеріальний об'єкт, то за договором надання послуг результат здійснення діяльності виконавця має нематеріаль­ний характер, послуга споживається отримувачем у процесі її на­дання.

У деяких випадках, якщо це випливає з умов договору або замов­ник висловив свій намір чи бажання, або відсутність заперечень, виконавець може покласти виконання умов договору на іншу особу.

Вибір особи у цьому випадку та відповідальність за її добросовіс­ність, рівень кваліфікації та наслідки дій несе виконавець, який мо­же передати іншій особі як весь обсяг робіт щодо виконання послуги, так і окремі повноваження або окремі дії. Так, беручи на себе вико­нання договору перевезення, перевізник може доручити охорону ван­тажу на шляху слідування іншій особі. При цьому відповідальність за збереження вантажу залишається за перевізником. Замовник, як правило, навіть не знає, хто і в якій частині здійснює охорону.

Цивільним законодавством радянського періоду не виділялися окремо договори надання послуг, але в науці цивільного права давно робилися спроби провести систематизацію окремих видів зобов'я­зань. Так, окремо досліджувалися зобов'язання з передачі майна, зо­бов'язання на виконання робіт та зобов'язання про надання послуг.

З огляду на стан сучасного законодавства можна відокремити пе­вні види договорів про надання послуг. В юридичній літературі, з огляду на характер діяльності надавача послуг, їх поділяють на послуги фактичного характеру — перевезення, зберігання, оплатне надання послуг; послуги юридичного характеру — доручення, ко­місія; комплексно юридичного та фактичного характеру — транс­портне експедирування, управління майном, послуги фінансового характеру — позика, кредит, банківський вклад, банківський раху­нок, страхування.

Однією з істотних умов договору про оплатне надання послуг є оплата, тобто її розмір, терміни та порядок внесення.

Глава 13. Договір про надання послуг

у разі, якщо виконавець не може виконати умови договору не з власй°ї вини, замовник зобов'язаний виплатити йому розумну плату- Якщо неможливість виконання договору виникла з вини за­мовника» він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі» якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 903 ЦК України). Ця норма має диспозитивний характер. Сторони мо­жуть пом'якшити наслідки для замовника, якщо договір про надан­ня по^слУ^г неможливо виконати з його вини, або передбачити інший варіаЗ^т перебігу подій.

Закон передбачає обов'язок замовника відшкодувати виконавце­ві всі фактичні витрати за договором безоплатного надання послуг (ст. 904 ЦК України). Причому цей обов'язок зберігає свою силу у разі, коли такий договір неможливо виконати внаслідок винних дій _замо^ника або внаслідок дії непереборної сили.

Сторонами договору про надання послуг виступають: особа, яка надає послуги, — виконавець та особа, яка отримує послугу, — за­мовні* На них поширюються загальні правила щодо участі осіб у цивільному обігу.

у зв'язку з тим, що послуги переважно пов'язуються з особою, яка їх наД^ає> Д° ^неї ставляться певні підвищені вимоги. Це значить, що здебільшого виконавець має отримати спеціальний дозвіл — ліцензію для здійснення своєї діяльності; мати певну кваліфікацію, освіту, стаж роботи. Ця вимога стосується юридичної, туристичної, медичної, аудиторської діяльності, послуг страхування тощо.

Основним обов'язком виконавця є надання послуг або послуги за _завд₃яням замовника. Ризик неможливості виконання договору, що _в#ник внаслідок обставин, за які жодна зі сторін не відповідає, _несе замовник. Тому за договором про безоплатне надання послуг замо£^яик зобов'язаний відшкодувати виконавцеві всі фактичні ви­траті!» необхідні для виконання договору.

Ріізик втрати майна, що використовувалось у процесі виконання догой°РУ> оскільки про це ніде окремо не йдеться, несе, за загаль­ним правилом, його власник.

Однією з істотних умов договору надання послуг є якість виконан­ня роботи. Якщо послуги надані з відступом від умов договору або ін­шими явними недоліками, що роблять результат надання такої послу­ги неіїР^иД^атним> ^а^° виконавець своїми діями при виконанні договору _спри<Іинив шкоду замовникові, то сторони мають у договорі передба­чити наслідки такого неналежного виконання або керуватися загаль­ними правилами про відповідальність, передбаченими законом.

договір надання послуг, як і договір підряду, є двостороннім, тобто права й обов'язки за ним має кожна сторона.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

У ЦК України договір про надання послуг дістав своє врегулюван­ня у главі 63, але кілька статей, що дають визначення цього виду дого­вору та описують його істотні ознаки, не дають належного уявлення про таку важливу групу договорів, що їх об'єднують послуги. Тому при укладенні та виконанні договору про надання послуг сторони ма­ють відобразити усі особливості своїх відносин та їх специфічні риси.

Рекомендована література:

Зобов'язальне право / За ред. О. В. Дзери. — К., 1998.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга третья:

Договори о вьіполнении работ и оказании услуг. — М., 2001. —

С. 201-237.

ПІешенин Е.Д. Общие проблеми обязательств по оказанию услуг // Ан-

тология уральской цивилистики. 1925-1989. — М., 2001.

ПІешенин Е. Д. Классификация гражданско-правовьіх обязательств по

оказанию услуг // Антология уральской цивилистики. 1925-1989. —

М., 2001.

Кротов М. В. Обязательства по оказанию услуг в советском гражданс-

ком праве. — Ленинград, 1990.

К понятию обязательства по оказанию услуг в гражданском праве //

Калмьїков Ю. X. Избранное: Трудьі. Статьи. Вьіступления. — М., 1998.

Глава 14

Перевезення. Договір перевезення та договір

транспортного експедирування

Перевезенню та договору перевезення присвячені статті 908-928 ЦК України та норми, які регулюють порядок здійснення переве­зення, що мають місце у ряді законодавчих актів — Повітряному кодексі України, Кодексі торговельного мореплавства України, Ста­туті залізниць України та ін.

До революції 1917 р. договір перевезення існував як один із видів договору підряду, причому значна увага приділялася лише заліз­ничним та морським перевезенням, інші види (наприклад річкове сполучення у межах країни) не регулювалися. Але доктрина вихо­дила з того, що це є самостійний договір, який вимагає детального регулювання. Так, Г. Ф. Шершеневич при класифікації цивільно-правових договорів виділяв перевезення як самостійний вид догово­ру в групі договорів на надання користування чужими послугами нарівні з підрядом, дорученням, комісією та ін.¹

¹ Витрянский В. В. Договор перевозки. — М., 2001. — С. 6.

Глава 14. Перевезення. Договір перевезення...

У ЦК України, де містяться істотні умови, приводяться їх визна­чення та класифікація, договори перевезення та транспортного екс­педирування відображені узагальнено.

Договір перевезення за об'єктами поділяється на такі види: 1) перевезення вантажу; 2) перевезення багажу; 3) перевезення па­сажирів.

Залежно від виду транспорту існують такі види перевезення транспортом: залізничним; внутрішньоводним; повітряним; морсь­ким (міжнародні морські перевезення та перевезення всередині краї­ни (каботажні перевезення: малий каботаж — між портами одного моря, великий каботаж — між портами різних морів), автомобіль­ним (міські перевезення, що здійснюються у межах міста, примісь­кі — за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань 50 кіломе­трів включно; міжміські — перевезення, що здійснюються за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань більше 50 кілометрів; міжобласні — перевезення, що здійснюються на території двох та більше областей; міжнародні — за межі України).

За кількістю транспортних організацій, що виступають на стороні перевізника, договір може бути: договором перевезення лише одним видом транспорту, що називається перевезенням у місцевому сполу­ченні; при перевезенні вантажу за одним транспортним документом різними транспортними організаціями одного виду транспорту — до­говором перевезення у прямому сполученні; коли перевезення здійс­нюється за одним транспортним документом різними транспортними організаціями різних видів транспорту, його називають перевезен­ням у прямому змішаному сполученні (комбінованим перевезенням).

На залізничному транспорті залежно від кількості вантажу роз­різняють: дрібні перевезення; повагонні перевезення; помаршрутні перевезення (перевезення цілими составами).

На морському транспорті існують: лінійні регулярні перевезення (здійснюються на певних напрямках за твердим розкладом); трам-пові (нерегулярні) перевезення (здійснюються на основі вільної до­мовленості сторін).

У системі транспортних договорів особливе місце займає договір на перевезення вантажів, оскільки є найбільш поширеним.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправни­ком) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'я­зується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 ЦК України).

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, оскільки перевізник зобов'язаний скласти та видати відправнику

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

відповідний документ про прийняття вантажу до перевезення. Цим документом може бути транспортна накладна, коносамент або ін­ший документ, передбачений транспортним статутом або кодексом.

Цей договір є реальним, оскільки відправник передає вантаж пе­ревізнику, а останній видає документ, що підтверджує цей факт.

Предметом договору є послуги з доставки, зберігання, видачі, завантаження-розвантаження вантажів.

Договір перевезення має оплатний характер. Плата за перевезен­ня вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального ко­ристування встановлюється за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими в установленому порядку (ст. 916 ЦК України).

Договір перевезення укладається на певні терміни, за порушення яких встановлюються штрафи, обумовлені, як правило, статутами чи кодексами. У разі прострочення доставки вантажу перевізник зо­бов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушен­ням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не вста­новлені договором, транспортними кодексами (статутами) (ст. 923 ЦК України).

Договір перевезення — двосторонній.

Сторонами договору виступають перевізник та відправник ванта­жів. Перевізник — транспортна організація, що здійснює функції гро­мадського візника і зобов'язана здійснювати перевезення на вимогу будь-кого, хто до неї звернеться. Відправник — будь-який суб'єкт ци­вільного права¹. У договорі може брати участь третя особа —■ вантажо­отримувач, який не брав участі в укладенні договору, але наділений певним обсягом прав — зокрема правом вимагати від перевізника ви­дачі вантажу, а також певними обов'язками — наприклад, доплати­ти провізну плату та отримати вантаж. Завдяки цьому договір схиля­ється за ознаками до договорів на користь третьої особи.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та ви­конання договору на перевезення вантажу. Договір перевезення є публічним договором.

Договір перевезення пасажира та багажу. За договором пере­везення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здаванні багажу — також за його провезення (ст. 910 ЦК України).

¹ Голованов Н. М. Обязательственное право. — СПб., 2002. — С. 227.

Глава 14. Перевезення. Договір перевезення...

Хоча ці два види договорів об'єднані однією статтею кодексу, це не дає права говорити про їх правову єдність. Деякі ознаки цих до­говорів дещо відрізняються. Так, договір перевезення пасажира — консенсуальний, а багажу — реальний.

Письмове оформлення цих двох видів договорів також різне. Укладення договору перевезення пасажира посвідчується проїзни­ми документами — квитками, а здача пасажирами багажу, відправ­никами вантажобагажу — багажними або вантажобагажними кви­танціями відповідно¹.

Стаття 911 ЦК України встановлює мінімальний обсяг прав паса­жира, що має бути забезпечений транспортною організацією, яка здійснює перевезення. Так, пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести ро­ків, якщо вона не займає окремого місця;

3) купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки зі сплатою в пільговому порядку;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними статутами (кодексами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням стро­ку чинності проїзних документів не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби — на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки з поверненням вартості або частини вартості квитка — залежно від строку здавання квитка згідно з пра­вилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце від­правлення транспортного засобу за вказаним у квитку маршрутом;

8) інші права, встановлені транспортними статутами (кодексами).

У разі порушення зобов'язання, що випливає із договору переве­зення, сторони несуть відповідальність, встановлену погодженням сторін, якщо інше не передбачено транспортними статутами та ко­дексами (ст. 920 ЦК України). Крім того, ЦК України встановлена також відповідальність перевізника за ненадання транспортного за­собу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу (ст. 921), а також відповідальність перевізни­ка за затримку відправлення пасажира та порушення строку доста-влення пасажира до пункту призначення (ст. 922). Перевізник від­повідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, ба­гажу, пошти (ст. 924).

¹ Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. — М., 2000. — Том. II, полу-том 2. — С. 43.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошко­дження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у роз­мірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 ЦК України).

Відповідальність перевізника та іншої сторони договору переве­зення, як правило, врегульована транспортним законодавством. Крім того, законодавство встановлює скорочені строки позовної дав­ності для притягнення до відповідальності за порушення зобов'я­зання щодо перевезення.

Організацію транспортних перевезень не завжди бере на себе без­посередній перевізник. У деяких випадках, особливо коли здійсню­ється комплексне перевезення, його організацію виконує професій­на особа на ринку перевезень — експедитор.

Договір транспортного експедирування

За договором транспортного експедирування одна сторона (екс­педитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієн­та) виконати або організувати виконання визначених договором по­слуг, пов'язаних із доставкою вантажу (ст. 929 ЦК України).

Цей договір є оплатним — взаємним (реальним, якщо виконують­ся послуги, і консенсуальним, якщо організовується виконання по­слуг).

Сторонами договору є клієнт та експедитор. Клієнтами є будь-які особи, зацікавлені в отриманні експедиційних послуг, експедито­ром може виступати лише особа, яка має ліцензію на здійснення транспортно-експедиційних послуг.

Предметом договору є послуги, пов'язані з перевезенням вантажу.

Форма договору — проста письмова.

Клієнт зобов'язаний надати експедитору доручення для підтвер­дження його повноважень, якщо це необхідно, оскільки транспорт­но-експедиційна угода є різновидом угод про представництво ін­тересів.

Для виконання договору експедитор може залучати третіх осіб, залишаючись при цьому відповідальним перед клієнтом за належне та своєчасне виконання транспортно-експедиційного договору.

Для виконання договору клієнт зобов'язаний надати експедито­ру інформацію про вантаж, його властивості та умови здійснення перевезення. Це необхідно для того, щоб експедитор належним чи­ном організував перевезення — отримав передбачені законодавст­вом дозвільні документи, вибрав оптимальний маршрут та виконав усі інші взяті на себе зобов'язання (ст. 933 ЦК України).

Невиконання цього обов'язку клієнтом надає експедиторові пра­во відкласти термін виконання перевезення, запросити додаткову

Глава 15. Договір зберігання

інформацію, вимагати від клієнта надання інформації при її нена-данні, а також відшкодувати збитки, завдані експедиторові таким неналежним виконанням.

Клієнт або експедитор мають право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов'я­зана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку з ро­зірванням договору (ст. 935 ЦК України).

Рекомендована література:

Витрянский В. В. Договор перевозки. — М., 2001.

Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів

України від 6 квітня 1998 р. № 457 // ОВУ. — 1998. — № 14. — Ст. 548.

Кодекс торговельного мореплавства України, прийнятий Верховною

Радою України 23 травня 1995 р. // Кодекси України. — К., 2000. —

№ 5.

Повітряний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України

4 травня 1993 р. // Кодекси України. — К., 2001. — № 5.

Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР

// ВВР. — 1994. — № 51. — Ст. 446.

Глава 15 Договір зберігання

Дата добавления: 2015-05-10