Договір банківського рахунка

Поняття договору банківського рахунка. ЦК України визна­чає договір банківського рахунка як самостійний цивільний дого­вір, що фактично розв'язало дискусію з приводу того, чи є договір банківського рахунка самостійним цивільним договором¹, чи дого­вором змішаного типу, який поєднує в собі елементи різних дого­ворів (позики, доручення, комісії)².

За договором банківського рахунка банк зобов'язується прийма­ти і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві ра­хунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпо­рядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з ра-

¹ Иоффе О. С. Обязательственное право — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 702; Компане-
ец Е. С, Полонений 9. Г. Применение законодательства о кредитований и раече-
тах. — М., 1967. — С. 208-210.

² Флейшиц Е. А. Расчетньїе и кредитньїе правоотношения. — М., 1956. — С. 80;
Ефимова Л. Г. Банковское право: Учебное и практическое пособие. — М.: БЕК,
1994. — С. 106; Хозяйственное право: Курс лекций / Отв. ред. В. С. Мартемьянов.
— М.: БЕК, 1994. — Т. II. — С. 106.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

хунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК України).

На підставі цього договору банк має право використовувати гро­шові кошти, що знаходяться на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Водночас з метою захисту прав клієнта закон забороняє банку визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обме­ження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Широке використання учасниками цивільного обороту договору банківського рахунка викликано:

по-перше, вимогами чинного законодавства, що містить певні об­меження щодо здійснення розрахунків у готівковій формі між юри­дичними особами та розрахунків за участю фізичних осіб, пов'яза­них зі здійсненням ними підприємницької діяльності;

по-друге, зручністю зберігання коштів у безготівковій формі на рахунках;

по-третє, можливістю отримати від цього доход у вигляді відсотків;

по-четверте, зручністю здійснення безготівкових розрахунків.

Із закону вбачається, що договір банківського рахунка уклада­ється для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка на умовах, погоджених сторонами.

Під рахунком слід розуміти поточний рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійс­нення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»)¹.

До поточного рахунка належать: поточні рахунки юридичних та фізичних осіб; рахунки зі спеціальними режимами їх використан­ня, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або рішеннями Кабінету Міністрів України, наприклад, розподільчі рахунки енергопостачальників (ст. 15.1 Закону України «Про елект­роенергетику»)² або розподільчі рахунки газозбутових чи газотранс­портних підприємств (п. 1 постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ» від 13 листопада 1998 р. № 1785)³;

¹ ВВР. — 2001. — № 29. — Ст. 137.

² Офіційний вісник України. — 2001. — № 44. — Ст. 1992.
Офіційний вісник України. — 1998. — № 46. — Ст. 1690.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

карткові рахунки (картрахунки), операції за якими здійснюються з урахуванням особливостей, визначених нормативно-правовими ак­тами Національного банку України.

Усі поточні рахунки є іменними, оскільки відкриття та ведення анонімних (номерних рахунків) в Україні заборонено законом (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську справу»¹, ст. 18 За­кону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»²).

Зазначений поточний рахунок відкривається клієнтові банком у валюті (національній або іноземній), що визначена сторонами у до­говорі, він може бути і мультивалютним (тобто один поточний раху­нок клієнта може бути відкритий у кількох валютах).

За своєю суттю договір банківського рахунка є консенсуальним, тобто на відміну від договору банківського вкладу вважається укла­деним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору. Він є відплатним, якщо інше не встановлено за­коном або договором, та двостороннім, оскільки обидві сторони ма­ють за ним права та обов'язки.

Каузою (ціллю) договору банківського рахунка є здійснення бан­ком за розпорядженням клієнта безготівкових розрахунків та надання йому інших послуг при веденні банком його банківського рахунка.

Договір банківського рахунка не належить до публічних догово­рів, але він має певні особливості щодо свого укладення. Останні дістають вираження у тому, що закон зобов'язує банк укласти дого­вір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах (наприклад, оголо­шених розміщенням реклами у засобах масової інформації), що від­повідають закону та банківським правилам (ст. 1067 ЦК України).

Відмовити клієнту, який звернувся до банку за відкриттям ра­хунка, банк може лише за умови, якщо він не має можливості прийняти клієнта на банківське обслуговування (наприклад, у бан­ку відсутні технічні можливості для відкриття та обслуговування рахунка, у тому числі відсутні достатня кількість працівників, при­міщень або обладнання) або відмова допускається законом (зокрема клієнтом на вимогу банку не надана інформація та відомості, необ­хідні для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану, що не дозволяє здійснити ідентифікацію, або подана ним інформа­ція є неправдивою (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 18 Закону України «Про фінансові послуги та дер­жавне регулювання ринків фінансових послуг»).

¹ ВВР. — 2001. — № 5-6. — Ст. 30.

² ВВР. — 2002. — № 1. — Ст. 1.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

Водночас у разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на відшкодування завданих йому відмовою банку збитків відповідно до ст. 22 ЦК України.

Правові норми, що регулюють договір банківського рахунка, за­стосовуються й до інших фінансових установ при укладенні ними до­говору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також до міжбанківських договорів (ч. 4 ст. 1066 ЦК України), на підставі яких у банку відкривається кореспондентський рахунок, під яким розуміється рахунок, що відкривається одним банком іншому для здійснення міжбанківських операцій (ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»)¹, якщо інше не вста­новлено законом.

Сторони договору. Сторонами договору банківського рахунка є банк та клієнт. Банк може укладати договори банківського рахунка в національній валюті України та іноземній валюті за наявності у нього банківської ліцензії Національного банку України (ст. 47 За­кону України «Про банки і банківську діяльність»)² та письмового дозволу (п. 5.3 «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275)³ на здійснення операцій з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснен­ня валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів Украї­ни «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93.

У разі, коли за договором банківського рахунка клієнту має бути відкритий поточний рахунок із спеціальним режимом його викори­стання, законодавством може бути встановлено і додаткові вимоги до банку. Зокрема, стороною за договором банківського рахунка щодо відкриття енергопостачальнику рахунка та обслуговування за ним розрахунків між учасниками оптового ринку електроенергії може бути лише банк, визначений уповноваженим Кабінетом Мініс­трів України разом з Національним банком України (ст. 15.1 Зако­ну України «Про електроенергетику»)⁴. Крім банку, договір банків­ського рахунка може укладати банківська корпорація.

Відповідно до обмежень, встановлених законом, банківські кор­порації можуть бути стороною договору банківського рахунка лише

¹ ВВР. — 2001. — № 29. — Ст. 137.

² ВВР. — 2001. — № 5-6. — Ст. 30.

³ Офіційний вісник України. — 2001. — № 34. — Ст. 1601.
¹ ВВР. — 1998. — № 1. — Ст. 1.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

за умови, якщо клієнтом за ним є банк або інша фінансова установа (ст. 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Бан­ківська корпорація, як і банк, може укладати договори банківсько­го рахунка в національній валюті України та іноземній валюті за умови отримання нею банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, що надаються останній згідно з «По­ложенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, пись­мових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», за­твердженим постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275.

Відповідно до ч. 4 ст. 1066 ЦК України стороною договору банків­ського рахунка (у національній або іноземній валюті) можуть бути й інші ніж банки фінансові установи, наприклад, установи платіжних систем (внутрішньодержавних або міжнародних), за умови отриман­ня ними ліцензії уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг на провадження діяльності з надання фінансових послуг (ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») та отримання ліцензій Національного банку України, що надаються їм згідно з Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окре­мих банківських операцій небанківським установам, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 16 серпня 2001 р. № 344^і, та Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297².

Відповідно до імперативних вимог нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють відкриття банківсь­ких рахунків в Україні, клієнтом за договором банківського рахун­ка можуть бути:

юридичні особи — резиденти; юридичні особи — нерезиденти, які мають в Україні постійні представництва; юридичні особи — не­резиденти інвестори; спеціалізовані установи Організації Об'єдна­них Націй та інших міжнародних фінансових установ; фізичні осо­би — резиденти — громадяни України; фізичні особи — резиден­ти — іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні; фізичні особи — нерезиденти — громадяни України, які постійно проживають за межами України; нерезиден­ти — іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебува­ють на території України строком до одного року відповідно до від-

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 36. — Ст. 1668.

² Там само. — Ст. 1711.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

критої візи або документів, що підтверджують законність їх перебу­вання на території України згідно з чинним законодавством; фізич­ні особи — нерезиденти — інвестори.

Клієнтом банку також можуть бути юридичні особи публічного права (зокрема міністерства, комітети, агентства, служби, адмініст­рації, інші органи державної влади). У свою чергу, клієнтом за до­говором банківського рахунка може бути інший банк (резидент або нерезидент).

Предмет договору. Предметом договору банківського рахунка є грошові кошти: національна валюта України або іноземна валюта, що є на рахунку клієнта.

Форма договору. Як і договір банківського вкладу (ст. 1059 ЦК України), договір банківського рахунка укладається сторонами у про­стій письмовій формі.

Відповідно до вимог чинного законодавства та банківських пра­вил договір банківського рахунка може бути укладений сторонами підписанням одного документа або укладенням подання заявником заяви на відкриття рахунка (оферта) та зазначення на заяві згоди керівника банку на його відкриття (акцепт).

Договір банківського рахунка може бути укладений сторонами завдяки фіксації його змісту в кількох документах, зокрема в лис­тах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайп­них, електронних або інших технічних засобів зв'язку (ст. 207 ЦК України). Останнє в цілому не є притаманним банківській практи­ці. У разі, якщо сторони домовились про таке, договір банківського рахунка може бути укладений сторонами у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

Зміст договору. Враховуючи вимоги чинного законодавства, у то­му числі ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне ре­гулювання ринків фінансових послуг», до змісту договору банківсько­го рахунка, останній має містити: назву договору, назву, адресу та реквізити банку; прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи клієнта, адресу або найменування, місцезнаходження юридичної особи — клієнта; найменування фінансової операції; строк дії договору; поря­док зміни і припинення дії договору; умови відкриття та функціону­вання рахунка; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови, пе­редбачені законодавством та згодою сторін; підписи сторін, а у разі відкриття поточного рахунка фізичній особі (резиденту) — іденти­фікаційний номер фізичної особи — платника податків.

Зазначений код може бути відсутній, якщо поточний рахунок відкривається фізичній особі, яка через свої релігійні або інші пере-

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

конання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це відповідні державні органи і в паспорті якої зроблено відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

За договором банківського рахунка банк зобов'язаний відкрити клієнту або визначеній ним особі рахунок та вчиняти за ним опера­ції, передбачені для рахунків цього виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Закон передбачає, що умови відкриття рахунка та особливості його функціонування ма­ють бути визначені сторонами у договорі банківського рахунка (ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Однак треба мати на увазі, що відкриття рахунка клієнту може відбутися лише за умови здійснення банком ідентифікації клієнта, у тому числі отримання від нього документів, потрібних для відкриття рахунка, перелік яких імперативно визначений нор­мативно-правовими актами Національного банку України. Зазначе­на ідентифікація здійснюється банками таким чином:

1) для ідентифікації клієнта — юридичної особи банк має іденти­
фікувати цю особу та фізичних осіб, які є власниками цієї юридич­
ної особи, мають прямий або опосередкований вплив на неї та отри­
мують економічну вигоду від її діяльності.

У разі, якщо юридична особа є господарським товариством, банк має ідентифікувати фізичних осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі. З метою ідентифікації клієнта банк має право ви­требувати передбачену законодавством інформацію, що стосується ідентифікації цієї особи та її керівників, від органів державної вла­ди, які здійснюють нагляд та (або) контроль за діяльністю цієї юри­дичної особи, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати передбачені законодавством заходи щодо збору такої інформації з інших джерел;

2) для ідентифікації клієнта — фізичної особи та вжиття заходів,
достатніх, на думку банку, для підтвердження його особи, банк має
право витребувати інформацію, що стосується ідентифікації цієї
особи, в органів державної влади, банків, інших юридичних осіб,
а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації про цю
особу, що є потрібною для виконання правил внутрішнього фінансо­
вого моніторингу та програм його здійснення, у тому числі щодо ви­
явлення фінансових операцій, які мають сумнівний характер.

Ідентифікація не вимагається при відкритті рахунка, якщо клієнт був раніше ідентифікований банком відповідно до вимог за­конодавства, що регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

Що ж до переліку документів, одержання яких банком є необхід­ним для відкриття клієнту рахунка згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України, то він визначається:

— при відкритті клієнту (фізичній або юридичній особі) рахун­ка — Інструкцією про порядок відкриття та використання рахун­ків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. № 527^і;

— при відкритті банку-резиденту кореспондентського рахунка (у гривнях) — Інструкцією про міжбанківс'ькі розрахунки в Украї­ні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 1999 р. № 621²;

— при відкритті банку-резиденту кореспондентського рахунка в іноземній валюті та відкритті банку-нерезиденту кореспондентсько­го рахунка (у гривнях та іноземній валюті) — Положенням про від­криття та функціонування кореспондентських рахунків банків-ре-зидентів та нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 р. № 118³.

Відповідно до зазначеного банк має відкрити клієнтові рахунок у порядку, визначеному договором, після здійснення ідентифікації клієнта та за умови отримання від нього всіх документів, потрібних для відкриття банківського рахунка. Із законодавчого визначення договору банківського рахунка випливає, що відкриття рахунка клієнтові має бути здійснено банком у день укладення договору бан­ківського рахунка.

До операцій, які банк має вчиняти для клієнта за договором бан­ківського рахунка, належать операції із зарахування та списання коштів з рахунка клієнта, здійснення за рахунком касових опера­цій (видача та прийняття від клієнта готівки) та ін.

Операції за рахунком клієнта здійснюються за умови, що вони не суперечать імперативним вимогам законодавства, у першу чергу за­конів України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Декре­ту Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та контролю», іншим нормативно-правовим актам, відповідають бан­ківським правилам і звичаям ділового обороту.

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 18. — Ч. 2. — Ст. 794. Офіційний вісник України. — 2000. — № 5. — Ст. 181. Офіційний вісник України. — 1998. — № 15. — Ст. 571.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Розрахункові операції за рахунком клієнта здійснюються банком у строки, визначені законом або договором. Відповідно до норм ЦК України банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надій­шли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений до­говором банківського рахунка або законом (ст. 1068 ЦК України).

Інший строк може бути встановлений, наприклад, цивільним до­говором, укладеним сторонами із застосуванням дати валютування. Остання є зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дати, починаючи з якої гроші, перека­зані платником отримувачу, переходять у власність отримувача (ч. 1.3 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ гро­шей в Україні»).

До настання дати валютування сума переказу обліковується в об­слуговуючому отримувача банку, а зарахування її на рахунок отри­мувача має відбутися в операційний день, дата якого збігається з датою валютування. Відповідно до банківських правил дата валюту­вання не може бути пізніше десяти календарних днів після складан­ня платіжного доручення, день складання платіжного доручення при цьому не враховується.

Розглядаючи обов'язок банку щодо зарахування коштів на раху­нок клієнта, треба мати на увазі, що зарахування грошових коштів на рахунок клієнта може бути призупинено у випадках, визначених законом. Так, наприклад, згідно зі ст. 23 Закону України «Про пла­тіжні системи та переказ грошей» обслуговуючий клієнта банк зо­бов'язаний за вказівкою банку, що обслуговує ініціювача переказу, зупинити зарахування суми переказу на рахунок клієнта. Підста­вою для надання банком ініціювача переказу такого розпорядження може бути наявність у нього обґрунтованої підозри ініціювання пе­реказу без законних підстав. Порядок зупинення зарахування суми переказу, що надійшла на користь клієнта, визначається:

— при надходженні коштів від резидентів — Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвер­дженій постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. № 135;

— при надходженні коштів від нерезидентів — постановою На­ціонального банку України від 16 грудня 2002 р. № 511 «Про дії уповноважених банків України у разі відкликання банками-нерези-дентами розрахункових документів»¹.

Закон зобов'язує банк видати за розпорядженням клієнта або пе­рерахувати з його рахунку грошові кошти у день надходження до

¹ Офіційний вісник України. — 2003. — № 2. — Ст. 48.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлено договором або законом (ст. 1068 ЦК України).

Згідно із зазначеною нормою закону та з урахуванням положень ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки зобов'язані:

1) виконати доручення клієнта, що міститься у розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження, а у разі надходження розрахункового до­кумента клієнта до обслуговуючого банку після закінчення опера­ційного часу — виконати доручення клієнта, що міститься у цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня, як­що інший строк виконання не встановлений договором;

2) виконати доручення клієнта, що міститься в документі на пе­реказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цьо­го документа до банку, якщо інший строк виконання не встановле­ний договором;

3) виконати міжбанківський переказ у межах України в строк до трьох операційних днів, а внутрішньобанківський переказ — у строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, який не може перевищувати двох операційних днів.

Строк виконання міжбанківського переказу, що здійснюється у межах України на підставі клірингових вимог, не може перевищу­вати строк, встановлений для міжбанківських переказів.

Порядок виконання банком вказаного обов'язку залежить від то­го, чи подане розпорядження клієнта до банку в операційний час, чи після його закінчення. Під останнім закон визначає частину ро­бочого дня банку, протягом якої приймаються від клієнтів докумен­ти на переказ і документи на відкликання та можна, за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу та виконан­ня. Тривалість останнього встановлюється банком самостійно та за­кріплюється в його внутрішніх актах (ч. 1.22 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

У випадках, визначених законодавством та банківськими прави­лами, банк має право відмовити клієнту у виконанні його розпоря­дження на перерахування з його рахунка грошових коштів. Відмова банку може бути викликана таким:

1) на рахунку клієнта відсутні грошові кошти, необхідні для ви­конання його розпорядження;

2) клієнт подав до банку розрахунковий документ, яким ініцію­ється списання грошових коштів з його рахунка, що підписаний особами іншими, ніж ті, які зазначені у картці зі зразками підписів осіб, що мають право розпоряджатися рахунком;

15 3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

3) до банку подане платіжне доручення, після виписки якого минуло десять днів, або подане платіжне доручення, в якому да­тою валютування зазначена дата пізніше десяти днів після його складання;

4) реквізити розрахункового документа заповнені неправильно або взагалі не заповнений один із реквізитів розрахункового доку­мента, заповнення якого є обов'язковим;

5) клієнтом не надані супровідні документи, подання яких разом із розрахунковим документом до банку є обов'язковим, або закінчи­вся строк цих документів (наприклад, не надана індивідуальна ва­лютна ліцензія Національного банку України на здійснення валют­ної операції, що потребує такої ліцензії);

6) клієнтом-резидентом подане доручення на перерахування
коштів на користь нерезидента за зовнішньоекономічною угодою
при застосуванні до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності —
резидента відповідно до ст. 37 Закону України «Про зовнішньоеко­
номічну діяльність» спеціальної санкції — тимчасового зупинення
зовнішньоекономічної діяльності (п. 1 постанови Кабінету Мініст­
рів України і Національного банку України від 12 грудня 1998 р.
№ 1968 «Про посилення контролю за проведенням розрахунків ре­
зидентів і нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями»)¹;

7) в інших випадках, встановлених законодавством та банківсь­
кими правилами.

У разі відмови банку від виконання розпорядження клієнта на списання коштів банк повертає останньому документи, якими ініціювалося таке списання. Порядок повернення банком клієнту таких документів визначається сторонами у договорі банківського рахунка. Разом з тим зазначена умова для договору банківського рахунка не є суттєвою, оскільки, якщо такий порядок у договорі не визначено, то документи повертаються клієнту не пізніше наступ­ного операційного дня банку із зазначенням причин повернення (ч. 22.7 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

За загальним правилом банк має виконати розпорядження клієнта виключно у межах залишку грошей на рахунку платника (ч. 1 ст. 1072 ЦК України, ч. 22.9 ст. 22 Закону України «Про пла­тіжні системи та переказ грошей в Україні»).

Однак договір банківського рахунка може передбачати і можли­вість здійснення клієнтом платежів за умови відсутності коштів на його рахунку. Отже, якщо банк згідно з договором банківського ра-

¹ Офіційний вісник України. — 1998. — № 50. — Ст. 1848.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

хунка здійснить платежі клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк буде вважа­тися таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін у цьому ви­падку будуть визначатися положеннями про позику та кредит, як­що інше не встановлено законом або договором (ст. 1069 ЦК Украї­ни), а сам договір банківського рахунка за наявності таких умов бу­де мати змішаний характер (ч. 2 ст. 628 ЦК України).

За договором банківського рахунка банк здійснює списання кош­тів з рахунка клієнта на підставі його розпорядження (ст. 1071 ЦК України).

Клієнт може надати розпорядження на списання коштів зі свого рахунка таким чином:

1) подання клієнтом до банку розрахункового документа;

2) подання клієнтом до банку документа на переказ готівки і від­повідної суми грошей у готівковій формі;

3) використання клієнтом спеціального платіжного засобу (імен­ного або корпоративного) для оплати вартості товарів і послуг або для отримання грошей у готівковій формі;

4) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чи­ном оформленого доручення на договірне списання (ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

До розрахункових документів, якими клієнт може ініціювати списання грошових коштів, належать:

1) платіжне доручення;

2) платіжна вимога-доручення;

3) розрахунковий чек;

4) платіжна вимога.

Національним банком України можуть бути встановлені й інші види розрахункових документів (зокрема акредитив, банківська платіжна картка, вексель). Право на обрання виду розрахункового документа (крім платіжної вимоги) має клієнт (ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Відповідно до вимог банківських правил розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується у кількості при­мірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше двох).

Порядок оформлення, заповнення та підписання клієнтом розра­хункових документів в Україні визначається:

— для розрахункових документів у гривнях — Інструкцією На­ціонального банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»;

Дата добавления: 2015-05-10