Інші договори

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності

Цей вид договору щодо розпорядження майновими правами інте­лектуальної власності визначений у ст. 1113 ЦК України. За догово­ром про передання виключних майнових прав інтелектуальної влас­ності одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

У цьому разі слід зазначити, що термін «передання прав» є недо­статньо чітким, оскільки він може охоплювати як дозвіл на викори­стання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію), так і від­чуження майнових прав їх суб'єктом. Ліцензія та ліцензійний дого­вір регулюються у кодексі окремо, тому слід вважати, що договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власнос­ті стосується саме відчуження цих прав.

У ЦК України закладено лише дві норми щодо особливостей та­кого договору. Зокрема, укладення договору про передання виключ­них майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцен­зійні договори, які були укладені раніше (п. 2 ст. 113 ЦК України).

Умови договору про передання виключних майнових прав інте­лектуальної власності, що погіршують становище творця відповід­ного об'єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, пе­редбаченим цим Кодексом та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними.

У Законі України «Про авторське право та суміжні права» для регулювання відносин щодо розпорядження майновими правами у сфері авторських прав застосовуються договори, що називаються авторськими. Як різновиди авторського договору розглядаються до­говори про використання та (або) передачу суміжних прав. Авторсь­кі договори об'єднують у собі всі вищезазначені види договорів — ліцензійні разом з ліцензіями, договори про створення за замовлен­ням і використання об'єктів авторського права, договори про пере­дання (відчуження) виключних майнових прав.

Глава 23. Договір комерційної концесії

Авторські договори поділяють на види залежно від особливостей об'єктів авторського права та суміжних прав, яких цей договір сто­сується. До найпоширеніших належать: видавничий договір; дого­вір про депонування рукопису твору; постановочний договір; сце­нарний договір; договір художнього замовлення; договір про вико­ристання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва.

Особливим різновидом договору про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є договір щодо управління май­новими правами автора або інших суб'єктів авторського права і су­міжних прав, яким ці права належать. Цей договір укладається між зазначеними суб'єктами та організаціями колективного управління і може містити окремі положення, характерні для договору дору­чення, а також для договору управління майном з урахуванням до­тримання авторських і суміжних прав. Однією з істотних умов та­кого договору має бути виплата суб'єктам авторського права і су­міжних прав (авторам, виконавцям, виробникам фонограм, їх правонаступникам) погодженого розміру винагороди за використан­ня творів, на які вони мають виключні майнові права.

Рекомендована література:

Гражданское право: Учебник: В 2 т./ Отв. ред. Е. А. Суханов. — М.: БЕК, 2000. — Том II, полутом 1. — С. 563-610. Штумпф Г. Лицензионньїй договор. — М., 1988.

Глава 23 Договір комерційної концесії

Поняття договору комерційної концесії. Серед договорів на передачу прав в останні десятиліття широкого застосування в краї­нах з розвинутою економікою дістав договір франчайзингу¹. Однак в Україні для законодавчого регулювання комерційних справ, відо­мих у міжнародній практиці як «франчайзинг» і «франшиза», ви­користовується термінологія «комерційна концесія». Правовідно­сини сторін у договорі комерційної концесії регулюються ЦК Украї­ни (статті 1115-1129).

Франчайзинг — це спосіб ведення підприємницької діяльності, за­снований на правах, придбаних однією фірмою в іншої, на викорис-

¹ ТЬе Сотріеїе НапсІЬоок ої КгапсЬізіпе (Аск1івзіоп-\¥аг1еу РиЬІізНіпе Со. Кеасітг МА. 1982.); Свесзу Суог£у. Асіаіекок а їгапсЬізе їодаїтапак тееЬаІагогазаЬог ез а їгапсЬізе 52ег2<х1е8екЬе2..ІоїГЬисІотапуі Когіопу. — Вшіарезі, 1995. — № 5-6. — С. 228; ЗсНтШі ^апоз. ГгапсЬізе а іоуо и^а. — Вшіарезї: Киї^агдазае, 1991. — № 6.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

тання в межах обговореного ринку визначених торговельної марки, технології, ноу-хау. Франчайзинг можна розглядати як систему до­говірних відносин, при якій одна фірма (франчайзор) надає іншій фірмі (франчайзі) за плату і на певний термін комплекс виключних прав — франшизу. Франшиза — це дозвіл на використання комплек­су виключних прав правоволодільця (визначеної торговельної марки, операційної системи, ноу-хау)¹. Яскравим прикладом франчайзингу є мережа підприємств «Макдональдс», «Кодак», «Фуджі», «Білла», «ТНК-Україна», «Лукойл-Україна», «Альянс» та ін.²

Зміст поняття «комерційна концесія»³, що об'єднує систему від­носин з організації промислового використання в підприємницькій діяльності об'єктів виключного права, аналогічний розумінню тер­міна «франчайзинг».

За договором комерційної концесії одна особа (правоволо-ділець), що має відпрацьовану на практиці систему ведення визна­ченої промислової (комерційної) діяльності, надає іншій особі (правоотримувачу) право на використання цієї системи (об'єкта виключного права) за визначену винагороду на визначених догово­ром умовах. Відповідно до ст. 1115 ЦК України за договором ко­мерційної концесії одна сторона (правовол о ділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користуван­ня відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

За своєю юридичною природою договір комерційної концесії є консенсуальним, двостороннім та платним. Він застосовується ли­ше у сфері підприємництва, тому відносини між учасниками дого­вору комерційної концесії регулюються спеціальними правилами цивільного законодавства про зобов'язання при здійсненні підпри­ємницької діяльності.

Договором комерційної концесії може бути передбачено викорис­тання предмета договору у певній сфері цивільного обороту або на певній території.

¹ У перекладі з французької мови слово «франшиза» означає пільгу, привілей.

² Найбільшими експортерами, що здійснюють торгівлю за угодами франчайзингу,
вважаються США, Канада, Японія, Австралія, Франція, Німеччина і Великобри­
танія. Франчайзинг у тій чи іншій формі існує більш ніж у 80 країнах. У 1960 р.
була створена Міжнародна Асоціація Франчайзингу (ІГА). Франчайзингові фірми
створюють близько 13% валового національного продукту США, що втричі біль­
ше, ніж торгівля автомобілями.

Термін «комерційна концесія»(«сопсезвіо» у перекладі з лат. означає «поступка», «дозвіл») за змістом може трактуватися подвійно: комерційна уступка (уступка прав на використання об'єктів інтелектуальної власності) чи комерційний до­звіл — аналогія ліцензії.

Глава 23. Договір комерційної концесії

Цей вид договору містить елементи різних цивільно-правових до­говорів. Зокрема це елементи ліцензійного договору (наприклад, до­звіл на використання об'єктів виключних прав), елементи договору про надання платних послуг (консультативне і технічне сприяння). Елементи договору простого товариства пов'язані з необхідністю співробітництва між сторонами концесійного договору для досяг­нення загальних підприємницьких цілей. Можна вказати і на наяв­ність елементів договору купівлі-продажу, наприклад, придбання необхідної технічної і ділової документації тощо.

У юридичній літературі договір комерційної концесії часто роз­глядається як різновид ліцензійного договору¹. Є. О. Суханов запе­речує цю точку зору. Він зазначає, що на відміну від ліцензійного договір комерційної концесії дає можливість використовувати не один лише визначений об'єкт «інтелектуальної власності», а цілий комплекс таких об'єктів, а також інші майнові права. Крім того, у ліцензійних відносинах фактичний виробник (ліцензіат) завжди зобов'язаний інформувати про себе клієнтів-споживачів і не має права приховуватися під фірмою правоволодільця (ліцензіара)².

Слід зазначити, що у договорі комерційної концесії відсутні еле­менти представництва чи договору комісії, тому що користувач зав­жди діє від свого імені і за свій рахунок у своїх інтересах, здійсню­ючи самостійну підприємницьку діяльність. Наприклад, якщо дис­триб'ютор за договором комісії одержує від виробника товарів винагороду за їх збут, то дистриб'ютор за договором комерційної концесії сам платить виробнику за можливість працювати під мар­кою його фірми.

Незважаючи на наявність елементів різних договорів, договір ко­мерційної концесії — це самостійний вид цивільно-правового дого­вору, який виключає пристосування до регульованих ним відносин будь-яких правил про інші договори.

Предмет договору комерційної концесії. Предметом договору комерційної концесії згідно зі ст. 1116 ЦК України є право на вико­ристання об'єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації. Отже, предмет договору комерційної концесії має комплексний характер. Його основу складає комплекс виключних прав, закріплених за правоволодільцем. Уже сам факт надходження пропозицій до юридичної особи про використання на­лежних їй об'єктів інтелектуальної власності, а також комерційно-

¹ Гражданское право. Обязательственное право / Под ред. В. В. Залесского. — М.,
1998. — Ч. 2. — С. 578.

² Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. — М., 1999. — Т. 2, полутом 1. —
С. 627.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

го досвіду та ділової репутації свідчить про певну якість її діяльнос­ті, вироблених товарів та наданих послуг і позитивно характеризує правово л оді льця.

До об'єктів права інтелектуальної власності, які можуть бути пе­редані юридичною особою у рамках договору комерційної концесії, належать права на торговельні марки, промислові зразки, винахо­ди, твори, комерційні таємниці, комп'ютерні програми. Також це можуть бути комерційні позначення, що являють собою загально­відомі найменування підприємця чи результатів його діяльності. Інша група засобів індивідуалізації правоволодільця — це певні по­слуги, що здійснюються під егідою відповідної торгової марки чи знака обслуговування. Особливістю предмета договору комерційної концесії є можливість використання належної правоволодільцю ко­мерційної інформації (ноу-хау), його ділової репутації і комерційно­го досвіду, в тому числі у вигляді різної документації щодо орга­нізації і ведення підприємницької діяльності.

Сторони у договорі комерційної концесії. Суб'єктами договору комерційної концесії, тобто його сторонами, відповідно до ст. 1117 ЦК України можуть бути лише фізичні та юридичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.

Юридичне оформлення договору комерційної концесії. Укла­дення договору комерційної концесії має певні особливості. По-пер­ше, його укладення вимагає письмової форми. Це принципова ви­мога законодавця, і в разі недодержання письмової форми договору комерційної концесії він є нікчемним. По-друге, договір комерцій­ної концесії підлягає державній реєстрації. Відповідно до ст. 1118 ЦК України його реєструє той самий орган, який здійснив держав­ну реєстрацію правоволодільця.

Якщо правоволодільцем виступає іноземна компанія, яка заре­єстрована в іноземній державі (а такі випадки трапляються досить часто), тоді реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача.

Потреба державної реєстрації договору комерційної концесії зу­мовлена можливістю використання зареєстрованих раніше засобів індивідуалізації підприємців або вироблених ними товарів і надан­ня послуг. Це може торкатися як інтересів інших учасників майно­вого обороту, так і споживачів. Саме тому відсутність реєстрації концесійного договору перешкоджає здійсненню легітимних відно­син із третіми особами. З одного боку, таке положення спрямоване на певний захист інтересів споживачів, тому що користувач є по­збавлений можливості використовувати надані йому правоволоділь­цем виключні права, а з іншого, — ще до реєстрації договору надає

Глава 23. Договір комерційної концесії

можливість сторонам почати проведення необхідної підготовчої ро­боти (наприклад, передача документації, інструктаж працівників тощо) вже на підставі укладеного договору.

Зміст договору комерційної концесії. Зміст договору комерцій­ної концесії як договору підприємницького характеру полягає в тому, що він завжди є платним. Винагорода правоволодільцю є істот­ною умовою договору. Застосування доцільної межі розміру такої оплати встановлюють сторони. Розмір оплати визначається багатьма чинниками, серед яких головними є попит, потреба, купівельна спроможність, конкуренція та інші економічні чинники. В українсь­кому цивільному законодавстві передбачено різні форми виплати ви­нагороди правоволодільцю. Це можуть бути платежі разові (пау-шальні) або періодичні (роялті). На практиці часто використовується відрахування відсотків від виторгу на оптову ціну товарів, а також поєднання зазначених способів. Таким поєднанням, наприклад, мо­же бути одноразова виплата після підписання договору сторонами і періодичні виплати обговореної частини прибутку — відрахувань від виторгу. Але оскільки винагорода у договорі комерційної концесії є істотною умовою, сторони зобов'язані її чітко визначити.

Визначною рисою концесійного договору є імперативність сфор­мульованих законом обов'язків правоволодільця. Про це свідчить ст. 1120 ЦК України, яка зобов'язує правоволодільця виконати пев­ні дії щодо користувача. До таких дій належить обов'язкова переда­ча користувачеві технічної та комерційної документації, а також надання іншої важливої інформації, що є необхідною для здійснен­ня прав, наданих йому за договором комерційної концесії. Крім то­го, правоволоділець зобов'язаний проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав.

Разом з тим правоволоділець має певні додаткові обов'язки, які він повинен здійснити щодо користувача. За своєю сутністю обо­в'язки правоволодільця мають характер сприяння позитивній робо­ті користувача. Водночас вони націлені на захист споживача від можливо неякісно виробленої продукції або наданих послуг, реа­лізація яких покладена на користувача. Головними обов'язками правоволодільця є:

1) забезпечення державної реєстрації договору;

2) надання користувачеві постійної технічної та консультативної допомоги, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні ква­ліфікації працівників;

3) контроль за якістю товарів, виконуваних робіт або послуг, що здійснюються користувачем на підставі договору комерційної кон­цесії.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Слід звернути увагу, що перераховані обов'язки не визначені за­коном як істотні умови договору. Вони можуть формулюватися дис­позитивним чином у кожному конкретному випадку.

Істотними умовами договору комерційної концесії є імперативно сформульовані законодавцем обов'язки користувача. Відповідно до ст. 1121 ЦК України, враховуючи характер та особливості підпри­ємницької діяльності, спосіб ведення якої передано користувачу за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний:

1) використовувати торговельну марку та інші позначення
правоволодільця визначеним у договорі способом;

2) забезпечувати відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору ко­мерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг) правоволодільця;

3) дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спря­мованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;

4) надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які во­ни могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у правоволодільця;

5) інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;

6) не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію.

За згодою сторін користувач може мати й інші обов'язки, зокре­ма визначення терміну використання отриманих від правоволоділь­ця прав. У системі цивільно-правових договорів договір комерцій­ної концесії може бути визначений, з деякими застереженнями, як договір про здійснення оплатного надання послуг, про що вказують М. І. Брагинський і В. В. Вітрянський¹.

Характерною особливістю договору комерційної концесії є відпо­відальність правоволодільця та користувача перед споживачами. У ст. 1123 ЦК України зазначено, що правоволоділець несе субси-діарну відповідальність за вимогами, що пред'являються до корис­тувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних) користувачем. Водночас за вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції правоволо­дільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем.

¹ Брагинский М. И„ Витрянский В. В. Договорное право. Книга третья: Договори о вьіполнєнии работ и оказании услуг. — М.: Статут, 2002. — С. 968.

Глава 23. Договір комерційної концесії

Належне виконання користувачем його обов'язків не лише го­ловна мета, а й характерна вимога договору. Насамперед це стосу­ється обов'язків щодо забезпечення якості наданих споживачам то­варів і послуг. Безумовно, у цьому також зацікавлений правоволо-ділець. Якщо користувач виступає під його фірмовим найменуван­ням, недоліки у діяльності користувача безпосередньо позначають­ся на діловій репутації правоволодільця. Адже у багатьох випадках споживачі впевнені, що купують товар чи отримують послугу у са­мого правоволодільця.

Комерційна субконцесія. В умовах конкуренції правоволо-ділець, як правило, намагається розширити свій вплив і сферу при­сутності на відповідній ділянці ринку. Тому надання правоволо-дільцем дозволу користувачу на передачу деяких своїх прав іншим підприємцям сприймається у сфері підприємництва позитивно. Йдеться про можливість використання переваг комерційної субкон­цесії. Відповідно до ст. 1119 ЦК України користувач може укласти договір комерційної субконцесії, за яким він надає іншій особі (суб-користувачеві) право користування наданим йому правоволоділь-цем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, по­годжених із правоволодільцем або визначених договором комерцій­ної концесії. До такого договору застосовуються аналогічні положення, що й до договору комерційної концесії.

Як уже зазначалося, правоволоділець, як правило, є зацікавле­ним у видачі субконцесій. За умовами будь-якого конкретного дого­вору надання субконцесії є не обов'язком для користувача, а лише його правом. Це пов'язано з тим, що використання субконцесії по­кладає на користувача певні додаткові навантаження, які стосують­ся самих субконцесіонерів, а також мають організаційний та управ­лінський характер.

При укладенні субконцесійного договору норми основного дого­вору комерційної концесії є домінуючими. У концесійному договорі можуть бути передбачені норми щодо змісту, обов'язкових умов і реєстрації договору субконцесії. Договір субконцесії є залежним від основного концесійного договору, тому термін дії субконцесії не мо­же перевищувати терміну дії основного договору. Визнання недійс­ним договору комерційної концесії має наслідком недійсність дого­вору комерційної субконцесії.

При цьому у разі дострокового припинення основного концесій­ного договору основний правоволоділець може зберегти субконце­сіинии договір, замінивши користувача за основним договором. Це пов'язано з тим, що правоволоділець та субконцесіинии користувач зацікавлені у збереженні концесійних відносин. Звичайно, ця за­міна виключається у разі, коли сам правоволоділець відмовляється

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

від взятих на себе прав і обов'язків сторони за таким договором або у разі заборони такої заміни основним концесійним договором.

Слід звернути увагу, що за шкоду, заподіяну правоволодільцю діями вторинних користувачів, його контрагент-користувач за ос­новним концесійним договором відповідає солідарно із субконцесіо-нерами (ст. 1119 ЦК України). Це положення мотивується тим, що предметом концесійних договорів є виключні права інтелектуальної власності, неналежне здійснення яких у багатьох випадках може заподіяти шкоду безпосередньо первісному правоволодільцю, що за­лишається незмінним суб'єктом цих прав. Прикладом можуть бути ситуації, коли внаслідок діяльності зазначених користувачів запо­діюється шкода діловій репутації правоволодільця, скорочується попит на його товари або послуги та ін.

Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії. Договір комерційної концесії може передбачати конкретний обсяг або межі використання виключних прав і комерційної інформації, отриманих користувачем від правоволодільця. Це стосується як вартості, так і кількості вироблених товарів чи наданих послуг, а також умов використання їх на одному чи на визначеній кількості підприємств. Концесійним договором можуть бути обмежені права користувача із вказівкою території їх використання. Прикладом та­кого обмеження прав користувача може бути обмеження торгівлі визначеним видом товарів на конкретній території — регіоні, облас­ті, місті, районі тощо. Також обмеження може стосуватися надання відповідних послуг лише у спеціально визначеному регіоні. Однак зазначені обмеження не можуть порушувати заборони антимонопо-льного законодавства і не можуть монополізувати визначений ри­нок або обмежувати доступ визначених споживачів до певних това­рів і послуг.

Відповідно до ст. 1122 ЦК України концесійним договором мо­жуть бути передбачені особливі умови, які також є обмеженнями прав сторін. Ці умови стосуються запобігання конкуренції між правоволодільцем та користувачем або між різними користувачами. Зокрема, правоволоділець може взяти на себе зобов'язання не нада­вати аналогічні комплекси виключних прав для використання тре­тім особам на закріпленій за користувачем території або утримувати­ся від власної аналогічної діяльності на цій території. Водночас кори­стувач може взяти на себе зобов'язання про відмову від конкуренції з правоволодільцем на тій території, де діє концесійний договір. Він | також може відмовитися від одержання аналогічних прав у конку- | рентів правоволодільця. Це гарантує правоволодільцю можливість | самостійно виступати на ринку. Зрозуміло, що ці умови не повинні І порушувати встановлених законом антимонопольних заборон.

286 І

Глава 23. Договір комерційної концесії

Як обмеження прав користувача можна розглядати також мож­ливий його обов'язок погоджувати з правоволодільцем питання, по­в'язані з розташуванням приміщень для продажу товарів (виконан­ня робіт, надання послуг), питання їх внутрішнього та зовнішнього оформлення, використання наданих правоволодільцем виключних прав.

Однак окремі обмеження прав користувача, визначені законом, є нікчемними. Зокрема, ЦК України передбачає нікчемність умови, відповідно до якої правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верх­ню чи нижню межу цієї ціни. У міжнародній практиці нікчемною вважається також умова договору, коли користувач має право про­давати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників), які проживають чи мають місцезнаходження на території, визначеній у договорі. Однак ця умова як особлива визначена лише у ст. 1122 ЦК України, без за­значення жодних напрямів її застосування.

Зміна і припинення договору комерційної концесії. Концесій­ний договір може бути змінений сторонами протягом терміну його дії за загальними правилами про зміну цивільно-правових догово­рів. Однак будь-які зміни цього договору підлягають обов'язковій державній реєстрації. Лише з моменту такої реєстрації відповідні зміни набувають силу для третіх осіб, у тому числі для споживачів користувача, якщо зазначені особи раніше не знали і не могли зна­ти про такі зміни.

У разі зміни торговельної марки чи іншого позначення право-володільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором комерційної концесії, та­кий договір зберігає чинність щодо нового позначення правоволо-дільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшко­дування збитків. Йдеться про перетворення або зміну основного профілю діяльності правоволодільця. Договір зберігає чинність що­до нового найменування (зазначення), але лише за умови згоди на це користувача. При цьому договір має бути відповідним чином змінений і перереєстрований. Це правило стосується також викори­стання нового комерційного (фірмового) найменування.

Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за таким договором, то дія дого­вору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються при­пиненого права. Користувач при цьому має право вимагати відпо­відного зменшення належної правоволодільцеві плати. Перехід ви­ключного права на об'єкт права інтелектуальної власності,

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

визначений у договорі комерційної концесії, від правоволодільця до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання договору ко­мерційної концесії.

Під час дії договору правоволоділець, який залишається суб'єк­том комплексу виключних прав, може передати ці права чи їх час­тину іншій особі. У такому разі концесійний договір зберігається, однак його учасником стає новий правоволоділець (у частині ви­ключних прав і обов'язків, що перейшли до нього). При цьому мож­лива поява більшого кола осіб на стороні правоволодільця, якщо ви­ключні права, що належали первісному правоволодільцю, частково відчужені. Таке саме положення складається у разі смерті право­володільця — фізичної особи, права якого переходять його спадко­ємцям. При цьому необхідна реєстрація спадкоємця як індивіду­ального підприємця протягом терміну для прийняття спадщини або передача його прав та обов'язків особі, яка має право займатися під­приємницькою діяльністю. Правонаступником юридичної особи має бути підприємницька організація.

Концесійний договір, укладений без вказівки терміну його дії, припиняється за заявою однієї зі сторін за умови повідомлення про це контрагента не менш як за шість місяців, якщо більш тривалий строк не встановлено договором. Концесійний договір, укладений на певний термін, припиняється на загальних підставах припинен­ня договірних зобов'язань. При цьому дострокове припинення дого­вору, як і його розірвання, укладеного без вказівки терміну, підля­гає обов'язковій державній реєстрації.

У ст. 1126 ЦК України визначено умови, за наявності яких дого­вір комерційної концесії припиняється. Такими умовами є:

1) припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене у договорі, без заміни їх новими анало­гічними правами;

2) оголошення одного з учасників договору неплатоспроможним (банкрутом).

Користувач, який належним чином виконував свої обов'язки, має право на укладення договору комерційної концесії на новий термін на тих самих умовах. Це правило захищає інтереси користу­вача як більш слабкої сторони договору. Після припинення догово­ру комерційної концесії користувач залишається у невигідному становищі, йому треба продовжувати підприємницьку діяльність без можливості користування фірмою і комерційним досвідом правоволодільця. Водночас місце користувача у комерційній систе­мі правоволодільця може зайняти новий підприємець, отримавши переваги від створеного колишнім користувачем положення, не

Глава 24. Загальні положення про зобов'язання щодо спільної діяльності

кажучи вже про те, що за його рахунок і сам правоволоділець роз­ширив сферу своєї діяльності.

З іншого боку, таке право користувача не може бути безумов­ним — це зашкодило б законним інтересам правоволодільця, який, наприклад, може втратити інтерес до ринку, де працював користу­вач. Тому законом можуть бути встановлені умови, за яких право­володілець може відмовитися від укладення договору концесії на новий строк. В Україні такого закону ще немає, але в інших краї­нах, наприклад у Росії, встановлено, що правоволоділець може від­мовити у поновленні договору користувачу, який неналежним чи­ном виконував свої обов'язки за договором, що діяв раніше. Добро­совісному користувачеві правоволоділець може відмовити у продовженні договору і без пояснення причин, якщо протягом трьох років він не буде укладати аналогічні договори з іншими ко­ристувачами на території, де діяв колишній договір.

В іншому разі правоволоділець зобов'язаний або укласти такий договір з колишнім користувачем на не менш сприятливих для ко­ристувача умовах, ніж договір, що припинився, або відшкодувати йому всі збитки, включаючи упущену вигоду.

Рекомендована література:

Цірат А. В. Франчайзинг і франчайзинговий договір: Навч.-практ. по­сібник. — К,: Істина, 2002. — 240 с.

Основи інтелектуальної власності. — К.: Ін Юре, 1999. — С. 262-285. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга третья: Договори о вьшолнении работ и оказании услуг. — М.: Статут, 2002. — С. 959-1032.

Глава 24

Загальні положення про зобов'язання

щодо спільної діяльності

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'я­зуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнен­ня певної мети, що не суперечить законові (ст. 1130 ЦК України).

Інститут спільної діяльності відомий цивільному праву з давніх часів. У римському праві була створена одна з форм спільної діяль­ності — так зване товариство (зосіеіаз), що отримало подальше роз­повсюдження у європейському законодавстві внаслідок рецепції римських положень. Так була створена основа для розвитку різних організаційно-правових форм спільної, як правило, комерційної діяльності.

19 3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Юридична сутність товариства полягає в тому, що особи, які об'єднуються для однієї спільної мети, юридично не зникають у створеному ними союзі¹. Тобто суб'єктами цивільного обігу залиша­ються особи, які створили товариство, а не товариство.

Спільна діяльність тривалий час регулювалася нормами ЦК УРСР 1964 р. (глава 38 «Сумісна діяльність»). Вказані норми пев­ним чином стримували розвиток даних відносин, оскільки не дозво­лялось укладання між громадянами таких договорів, які виходили за межі побутових, а також їх укладення між громадянами та орга­нізаціями у будь-яких випадках. Крім того, ст. 430 ЦК УРСР 1964 р. зазначала, що сторони зобов'язуються сумісно діяти для до­сягнення будь-якої господарської мети.

Проте приватно-правові відносини у цій сфері не обмежуються лише «господарською метою», тобто метою отримання прибутку, і розповсюджуються на різні види діяльності: творчу, наукову, бла­годійницьку тощо. Отже, спільна діяльність може мати «власне під­приємницькі і так звані ідеальні цілі, об'єднуючи представників вільних професій, які не є підприємцями»².

Відступ від обмежень спільної діяльності лише господарською метою запропонований у новому ЦК України. Визначення договору про спільну діяльність вказує на будь-яку мету, яка не суперечить законові (ст. 1130 ЦК України).

Зобов'язання, що виникає на підставі цього договору, має свої особливості і останнім часом є дуже розповсюдженим видом зобо­в'язань. Законами України «Про підприємництво», «Про влас­ність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іно­земного інвестування» були зняті передбачені у ЦК УРСР 1964 р. обмеження щодо суб'єктного складу і передбачається можливість його укладання як фізичними, так і юридичними особами, у тому числі й іноземними. Договори про спільну діяльність за участю іно­земного інвестора згідно зі ст. 24 Закону України «Про режим іно­земного інвестування» підлягають державній реєстрації.

Аналіз норм ЦК України дозволяє зробити висновок про сут-тєвість запропонованих змін, які надають можливість по-новому оцінити договір про спільну діяльність. Перш за все треба виділити загальні ознаки договору про спільну діяльність:

1) обов'язок сторін діяти спільно без створення юридичної особи;

2) мета діяльності, що об'єднує учасників, може бути будь-якою, але не може суперечити законові.

Дата добавления: 2015-05-10