Самостійна робота № 6

Регіона́льна полі́тика — сфера діяльності держави, або регіональної (місцевої) влади, щодо управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в просторовому (регіональному) аспекті, тобто пов'язана з взаємовідносинами між державою і регіонами, а також регіонів між собою. Є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку. В орбіту регіональної політики включаються такі напрямки:

· співвідношення і взаємодія рушійних сил регіонального розвитку (державний, кооперативний, приватний сектори національної економіки; внутрішні і зовнішні фактори і засоби;

· співвідношення національного (загальнодержавного) і регіонального аспектів розвитку, центрального і регіонального рівнів управління економікою (рівень регіональної автономії, ступінь централізації планування і управління);

· ставлення до завдання підйому економіки відсталих районів, освоєння нових районів і ресурсів;

· ставлення до національно-етнічних питань (в умовах багатонаціональної держави);

· регіональні аспекти демографічної політики, політики урбанізації, державної політики тощо.

З регіональною політикою тісно пов'язані регіональне планування і програмування. За своєю структурою регіональна політика може бути поділена на окремі складові: економічну, промислову, соціальну, житлову, демографічну, екологічну, науково-технічну та ін. Основні соціально-економічні аспекти в регіональній політиці пов'язані з територіальним поділом праці, формуванням народногосподарських комплексів,економічним районуванням і загальнодержавним плануванням (програмуванням) соціально-економічного розвитку і розміщення продуктивних сил.

В регіональній структурі кожної країни існують прикордонні регіони, частка яких у державах різна, в залежності від площі території та довжини кордонів. В усі часи прикордонні регіони були найбільш інтернаціоналізованими, пов’язаними системою відносин із сусідніми закордонними регіонами, а саме сімейними, релігійними, культурними, економічними та іншими. В Україні з 25 регіонів 19 є прикордонними, тобто більше 75%.
Впродовж тривалого періоду регіональна політика України розглядалася досить вузько, лише з позиції регіонального економічного розвитку. Проте інтеграція до ЄС передбачає існування регіонів, що відповідають рекомендаціям ЄС та вироблення чіткої державної стратегії регіонального розвитку.
Під дією глобалізаційних процесів регіони усвідомлюють значення ЗЕД для соціального, економічного розвитку регіону. Глобалізація прикордонних регіонів є наслідком дії певних факторів.
Регіональна політика ЄС пройшла ряд етапів свого становлення та розвитку, тому така поетапна послідовність дій стала поштовхом до розвитку регіонів ЄС, особливо депресивних.
«Конвергенція» поширюється на регіони, які відстають у розвитку за показником ВВП на душу населення, а також малозаселені територій та периферійні, найбільш віддалені від центру, так звана «ультра-периферія». Заходи регіональної політики здійснюються у напрямку активізації наукової, науково-дослідної та інноваційної діяльності, формування базової інфраструктури, розвиток інформаційного суспільства та людських ресурсів.
«Регіональна конкурентоспроможність та зайнятість» реалізується в тих регіонах, де основної проблемою є високий рівень безробіття та низька зайнятість населення. Програми спрямовуються на модернізацію ринку праці шляхом професійного навчання та підвищення кваліфікації, нововведення у сфері працевлаштування та полегшення доступу до робочих місць; модернізація системи освіти.

«Європейська регіональна кооперація» покликана сприяти між територіальні співпраці та обміну досвідом між прикордонними регіонами. Реалізується через вдосконалення транспортних мереж та транспортних вузлів для створення єдиного регіонального простору в межах ЄС.

Професор Дослідного центру європейської політики Стратклайдського університету Д. Юілл розробив теоретичну модель для визначення пріоритетів регіональної політики за групами краї ЄС.

У регіональному розвитку є дві сфери діяльності, які сприяють підвищенню її ефективності та інтенсивності. По-перше, це транскордонне співробітництво, що значною мірою диверсифікує зовнішньоекономічну діяльність регіону, по-друге, наявність в прикордонному регіоні вільної економічної зони, що посилює ступінь регулювання діяльності території.

Досвід регіональної політики Європейського Союзу демонструє успішність, ефективність та дієвість такого механізму розвитку прикордонних територій як транскордонне співробітництво.

Транскордонне співробітництво – спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, визначеної їх національним законодавством.

Транскордонне співробітництво – будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальним общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних сторін, та на укладання з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей.

Необхідність регіональної співпраці зумовлена рядом причин та передумов:

Ø в сучасному інтегрованому і глобалізованому суспільстві транскордонне співробітництво стало найважливішим засобом соціально-економічного розвитку регіонів, що дозволяє залучати і використовувати додаткові ресурси і покращувати добробут регіональної громади;

Ø ТКС забезпечує створення єдиного економічного простору для функціонування вітчизняних та іноземних підприємств в суміжних прикордонних зонах;

Ø ТКС дає право брати участь у найвищій формі його організації – єврорегіонах.

Дата добавления: 2015-05-22