Види емоцій

Залежно від суб'єктивної цінності переживань Б.І. Додонов вирізняє види емоцій:

Альтруїстичні - переживання, що виникають на основі потреб у сприянні, допомозі іншим людям: бажання принести іншим людям радість і щастя, почуття тривоги за їхню долю, співпереживання, почуття надійності, відданості, співчуття.

Комунікативні - виникають на підставі потреби в спілкуванні: бажання спілкуватися, ділитися думками і переживаннями, почуття симпатії, прихильність, почуття поваги до когось, почуття вдячності, бажання заслужити схвалення від близьких і шанованих людей.

Глоричні - пов'язані з потребою у самоствердженні, славі: прагнення завоювати визнання, повагу, почуття враженого самолюбства і бажання взяти реванш, почуття гордості, переваги, задоволення власним зростанням, підвищенням цінності своєї особистості.

Практичні - визначаються успішністю чи неуспішністю діяльності, труднощами її здійснення і завершення: бажання досягти успіху в роботі, почуття напруження, захопленість роботою, приємна втома, приємне задоволення від результатів своєї праці.

Романтичні - виявляються у прагненні до всього незвичайного, таємного: чекання чогось незвичайного і дуже хорошого, світлого; хвилююче почуття сприйняття зміненого довкілля: все здається іншим, незвичайним, сповненим особливої значущості, таємничості.

Гностичні - пов'язані з потребою в пізнавальній гармонії: прагнення щось зрозуміти, пізнати суть явищ, почуття здивування або нерозуміння, вагання; почуття ясності або неясності, непевності думки; нестримне прагнення долати суперечності у своїх судженнях, усе систематизувати; почуття здогаду, близькості вирішення проблеми; радість відкриття істини.

Естетичні - пов'язані з ліричними переживаннями: потреба в красі, почуття витонченого, почуття піднесеного і величного; насолода звуками, почуття хвилюючого драматизму, світлого суму поетично-споглядального стану; почуття душевної м'якості, почуття рідного, близького, приємність спогадів про минуле, гірко-приємне почуття самотності.

Гедонічні - пов'язані із задоволенням потреби в тілесному і душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями від смачної їжі, тепла, сонця тощо; почуття безтурботності, спокою, знемоги, почуття веселощів; приємне бездумне збудження, хтивість.

Акизитивні - виникають у зв'язку з інтересом до накопичення, колекціонування: прагнення нагромадження, радість у зв'язку зі збільшенням своїх нагромаджень; приємне почуття від споглядання своїх зібрань.

Мобілізаційні (пугнічні) - походять від потреби в подоланні небезпеки, інтересі до боротьби: потреба в гострих відчуттях, захоплення ризиком, почуття спортивного азарту, рішучість, спортивна злість, почуття сильного вольового та емоційного напруження, мобілізація своїх фізичних і розумових здібностей.

5. Біхевіоризм (з англ. – поведінка) – напрям в американській психології ХХ ст., яке зводить психіку до різних форм поведінки як сукупності реакцій організму на стимули зовнішнього середовища. Тому особистість – це сукупність поведінкових реакцій, які притаманні даній людині, це організована і відносно стійка система навиків. Для біхевіористів передбачення і контроль поведінки залежать від точного визначення зовнішніх умов, які підтримують поведінку. Біхевіоризм – виник у США на початку ХХ ст. Засновником був Джон Уотсон (1878–1958).Критикуючи провідний на той час метод психології – інтроспекції (самоспостереження), що акцентував свою увагу на вивченні розумових процесів, свідомості, він прийшов до висновку, що психологія повинна бути такою ж точною наукою, як хімія, біологія, фізика. Потрібно відійти від вивчення внутрішнього світу людини і зосередитися на тих явищах, котрі можна спостерігати, просто вимірювати: дії, рухи, події, які мають місце реально. Адже, на думку представників біхевіоризму, внутрішній світ людини пізнати неможливо і тому потрібно обмежитись зовнішніми спостереженнями. Біхевіоризм базується на теорії І. Павлова, який показав, що багато видів автоматичної і довільної поведінки є просто відповідями, реакціями на специфічні зміни або стимули зовнішнього середовища.

Необіхевіоризм - напрям в американській психології. Виник у 30-х роках XX ст., сприйняв головне положення біхевіоризму, згідно з яким предметом психології є об'єктивне спостереження реакції організму на стимул зовнішнього середовища Проте представники необіхевіоризму ввели до загальної схеми "проміжну змінну" - сполучну ланку між "стимулом" і "реакцією",вони вважають, що поняття "проміжна змінна" визначає пізнавальні й мотиваційні компоненти поведінки. Прихильники цього напряму обґрунтували "закон ефекту" ("закон вигоди"), розглядаючи поведінку особистості як сукупність "впливів" (реакцій) за певні "винагороди" (стимули), які одержує людина. Вони вважають, що середня ланка не піддається аналізу за допомогою об'єктивних методів. Один із представників необіхевіоризму американський психолог Б.Ф. Скіннер (1904-1990) феномени свідомості, самопізнання, моральні цінності й мотиви, суб'єктивність людини намагається пояснити мотивацією поведінки. Мета людської діяльності, стверджує він, лежить поза індивідом, у сфері об'єктивованих надособистісних структур.

Гештальтпсихологія як науковий напрям, датою появи якого вважають 1910р. - час зустрічі Макса Вертгеймера (1880-1943), Вольфганга Келера (1887-1967) і К. Коффки (1886-1941) - виникла як спроба теоретично обґрунтувати деякі феномени зорового сприйняття. Замість пошуку елементів свідомості цей напрям зробив наголос на її цілісності.

Гештальтпсихологи вважали, що первинними є саме цілісні структури (гештальти), які в принципі неможливо побудувати з якихось елементів. Гештальти мають свої характеристики і закони. Єдиною психічною реальністю гештальтпсихологи вважали факти свідомості.

Гештальтисти застосували в дослідженнях феноменологічний метод - варіант інтроспективного методу, який не вимагає від людини розщеплювати свій досвід на елементи, а навпаки, заохочує до проникнення в реальність душевного життя якомога повніше (тут має допомогти позиція «наївного» спостерігача, не обтяженого попередніми уявленнями про те, якою ця реальність має бути).

Психоаналіз – це, передусім, метод лікування, який ґрунтується на положенні про наявність у психіці людини несвідомих процесів, які суттєво впливають на її переживання та поведінку. Ці процеси можуть бути джерелом значног напруження та незадоволеності. В одних випадках їх дія виявляється помітними симптомами, в інших – розвиваються проблемні особистісні риси, що призводять до труднощів у професійній діяльності та близьких стосунках, розладів настрою та самооцінки. Оскільки ці сили є неусвідомлюваними, поради друзів і членів родини, вивчення психологічної літератури та героїчні зусилля волі, зазвичай, є безрезультатними.

Психоаналіз як практичний метод був розроблений Зігмундом Фройдом понад 100 років тому і до сьогодні автоматично пов'язується з його ім'ям. Широкому загалу мало відомі результати роботи наступних поколінь психоаналітиків, які значно збагатили теорію і техніку психоаналізу та розширили межі його застосування

Когнітивна психологія (від лат. cognitus - знання, пізнання) - один із напрямів сучасної психології. Дослідження представників когнітивної психології пов'язані з аналізом різних аспектів розумової діяльності індивіда. До принципів когнітивної психології належить трактування людини як діяльної, активної до сприйняття інформації особистості, яка керується певними планами, правилами, стратегіями. Для представників когнітивної психології характерна спрямованість досліджень на перехід від розуміння складного феномена до простого. Значний вплив на розвиток поняттєвого апарату когнітивної психології справила теорія інформації та дослідження в галузі штучного інтелекту.

Гуманістична психологія виникла на початку 50-х років XX ст. Вона не є однорідною, але всі її прихильники дотримуються погляду, що психологію не слід будувати за зразком природничих наук: людину треба вивчати як активний об'єкт дослідження. Представники цього напряму - американські психологи А.Х. Маслоу (1908-1970), К. Роджерс (1902-1982) та ін. - зосереджували увагу на автономності, са-моактуалізації, самовдосконаленні, свободі вибору, відповідальності, прагненні людини до вищих цінностей тощо. У центрі уваги гуманістичної психології проблеми особистості, її розвиток.

Діяльнісний підхід. Він був властивий радянській психологічній науці. У психології поняття «діяльнісний підхід» найчастіше використовують у двох значеннях. У широкому сенсі воно означає методологічний напрям досліджень, в основу яких покладено категорію предметної діяльності. У вузькому сенсі розглядають психологію як науку про виникнення, функціонування і структуру психічного відображення в процесах діяльності людей. Охарактеризовані напрями і підходи до вирішення основних психологічних проблем свідчать про те, що психологія все ще перебуває в пошуках свого предмета дослідження. Отримані наукові результати все більше розши-рюють сферу людського пізнання. Нерідко вони змушують заново переосмислити ці проблеми. Тому можлива поява тенденцій, які стануть новими ланками безперервного процесу пізнання психіки людини.

Дата добавления: 2015-05-22