Види відчуттів

Класифікація відчуттів

Ще древні греки розрізняли п’ять органів чуття і відповідні їм відчуття: зорові, слухові, нюхоіф, смакові, тактильні. Сучасна наука значно розширила уявлення про види відчуттів людини. Нині налічується близько двох десятків різноманітних аналізаторних систем, які відображають дію зовнішнього і внутрішнього середовища на рецептори. Щоб краще розібратися у багатоманітності наших відчуттів, їх необхідно класифікувати і поділити на види. Класифікують відчуття за кількома ознаками.

1.За відсутністю або наявністю безпосереднього контакту рецептора з подразником розрізняють дистантні (зорові, слухові, нюхові) і контакті (смакові, больові, тактильні) відчуття.

2.За розташуванням рецепторів прийнято ділити відчуття на три групи:

А) ексторцептивні (зовнішні) – відображають якості предметів і явищ навколишнього світу, рецептори розташовані на тілі ззовні, до них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та інші відчуття;

Б) інтроцептивні (всередині) – рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їхній стан, до них належать органічні відчуття;

В) пропріоцептивні (власні)- рецептори розміщені в рухових апаратах організму, вони дають інформацію про рух і положення тіла в просторі. Це кінестезичні та статичні відчуття.

У межах кожної з цих груп відчуття поділяють на види залежно від аналізаторів і адекватних (відповідних) їм подразників. Адекватними називають подразники Ю до відображення яких даний орган пристосований і які в звичайних умовах його збуджують (наприклад, світло – для ока, звукові коливання – для вуха).

Неадекватними (невідповідними) називають подразники,до відображення яких орган не пристосований і які звичайно його не збуджують (наприклад, світло – для вуха, механічна дія – для ока і т. д.).

Зорові відчуття. Відіграють важливу роль у діяльності людини та пізнанні навколишнього світу. Апаратом зору – око - орган чуття зі складною анатомічною будовою. Світлові хвилі, які відбиває предмет, заломлюючись, проходять через кришталик ока і фокусуються на сітківці у вигляді зображення. Для ока характерна велика рухливість, яка забезпечується трьома парами м’язів, що рухають його в різних напрямках. Рухи очей, а також повороти голови збільшують можливості зорового аналізатора щодо обсягу охоплення об’єктивних подразників, які звідусіль діють на нього. Око за допомогою рухів моделює подразник, ніби знімаючи з нього зліпок. Дві великі групи зорових відчуттів: хроматичні (кольорові, які відображають світлову гаму з численними відтінками і переходами кольорів) і ахроматичні (безкольорові, які відображають перехід від білого до чорного через масу відтінків сірого кольору).

Відчуття кольору характеризується тоном, яскравістю і насиченістю. Людське око може розрізняти до 500 відтінків. Відображення кольору значно збагачує пізнавальні можливості людини. Зоровий аналізатор дає змогу розрізняти яскравість кольору і цим сприяти виділенню предмета із фону. Чорне на білому або біле на чорному дуже добре видно. Цей закон контрасту лежить в основі розрізнення плоских чорно-білих зображень. Чим гірше освітлений предмет і чим далі розташований від людини, тим більшим повинен бути контраст безпомилкового розрізнення подразника.

Слухові відчуття. Чутливі закінчення слухового нерва розташовані у внутрішньому вусі (завитку зі слуховою мембраною і чутливими волокнами). Зовнішнє вухо (вушна раковина) вловлює звукові коливання, а механізм середнього вуха передає їх завитку. В основі збудження чутливих закінчень у завитку лежить принцип резонансу: різна зі довжиною і товщиною закінчення слухового нерва починають рухатися (резонують) при однаковій кількості коливань за секунду. Коливання – це рух пружних тіл, який передається до вуха повітряним середовищем. Повітряна хвиля що викликає слухові відчуття має форму синусоїда і характеризується довжиною і амплітудою або розмахом. Людське вухо сприймає повітряні хвилі в межах від 16 до 20 000 коливань за секунду. Три види слухових відчуттів: мовні, музичні, шуми. В цих видах відчуттів звуковий аналізатор виділяє чотири якості звуку: силу (або інтенсивність), висоту, тембр, тривалість. У процесі оволодіння мовою у людини виробляється фонематичний слух, тобто чутливість до звуків мови. Він формується протягом всього життя залежно від мовного середовища, в якому перебуває людина. Музичний слух теж є соціальним явищем. Можливість естетичної насолоди музикою закладена в тому емоційному тоні який пов’язаний зі звуком. Але ця здатність насолоджуватися музичними творами є результатом тривалого розвитку музичної культури людства. Музичний слух виховується і формується як і мовний. Шуми менш соціальні і менше значущі для людини. Вони можуть спричинити певний емоційний настрій (шум дощу, вітру), іноді є сигналом небезпеки (шипіння змій, кроки наближення ворога). У шкільній практиці негативний вплив справляє шум, який заважає виділити у свідомості корисні сигнали - слова, втомлює нервову систему.

Вібраційне відчуття. Вібраційні відчуття відображають коливання пружного середовища. Цей вид відчуттів називають «контактним слухом». Спеціальних вібраційних рецепторів людина не має, відображати вібрацію зовнішнього і внутрішнього середовища можуть усі тканини організму. У житті людини вібраційна чутливість підпорядкована слуховій та зоровій. Пізнавальне значення вібраційної чутливості зростає в ти х видах діяльності де вібрація є сигналом несправності в роботі якоїсь машини. Для сліпих і сліпоглухих вібраційна чутливість компенсує втрату зору і слуху. На організм людини короткочасна вібрація може вплинути тонізуюче, тривала та інтенсивна вібрація втомлює людину і здатна спричинити больові явища.

Нюхові відчуття. Подразниками що викликають нюхові відчуття є мікроскопічні частини речовини яка потрапляє в носову порожнину разом з повітрям і діє на рецептор. У багатьох тварин це основний рецептор він тісно пов’язаний із задоволенням потреб у їжі, паруванні, самозбереженні. У житті людини нюхові відчуття не мають такого значення як зорові і слухові. Нюхова чутливість тісно пов’язана з смаковою, допомагає розпізнати якість їжі. Розвинена нюхова чутливість у сліпих і сліпоглухих людей. Завдяки органам нюху людина розрізняє велику кількість різноманітних запахів. Визначаються вони хімічною природою тих речовин, які стали їх джерелом. Тому і називають їх відповідно до об’єкта: запах сіна, запах первоцвіту, запах троянди, запах бензину.

Смакові відчуття. Смакові відчуття тісно пов’язані з нюховими. Їх поєднує спільна роль у процесі харчування. Смакові відчуття як і нюхові підвищують апетит людини звідси анатомічне сусідство їхніх органів: переферичні кінці смакового і нюхового аналізаторів розташовані поруч і поєднуються один з одним. Аналізуючи якість їжі смакові відчуття виконують також і захисну функцію. Органом смаку є язик. Виділяються чотири основних якості смакових подразників: кисле, солодке, гірке, солоне.

Шкірні відчуття. Шкірний покрив людини містить три самостійні аналізаторні системи: тактильну (відчуття тиску, дотику), температурну (відчуття холоду і тепла), больову. Усі види шкірної чутливості є контактними. Рецептори які реагують на тактильні подразнення, розташовані по всьому тілу, а найбільше їх на слизовій оболонці язика, губ, на долонях і кінчиках пальців. У взаємодій людини з навколишнім середовищем тактильні відчуття сигналізують про присутність того чи іншого подразника, який стикається з поверхнею тіла. Коли натиснути на поверхню тіла то цей тиск може викликати больові відчуття. Рецепторні закінчення больової чутливості розташовані під шкірою дещо глибше, ніж тактильні. Наступний вид шкірної чутливості – температурні відчуття тепла і холоду. Температурна чутливість регулює теплообмін між організмом і навколишнім середовищем.

Органічні відчуття. Велика кількість рецепторних закінчень органічних відчуттів розташована на внутрішніх органах і вони визначають самопочуття людини. До них належать: відчуття голоду, справи, ситості, нудоти, змін у діяльності серця, легень. Органічні відчуття є складовими інтроцептивних відчуттів.

Статичні відчуття. Статичні або гравітаційні відчуття відображають статику тіла, його рівновагу, положення у просторі. Рецептори їх розташовані у вестибулярному апараті внутрішнього вуха. Нормальна робота статичного аналізатора необхідна для відображення простору іншими аналізаторами, зокрема зору.Якщо подразнювати вестибулярний апарат електричним струмом, то зорове сприйняття ліній зміщується в горизонтальному напрямку. Зміни в роботі вестибулярного апарату в стані «невагомості» призводять до емоційних зрушень: почуття страху (від падіння вниз) змінюється почуттям радості, щастя.

Кінестезичні відчуття. Кінестезичними називають відчуття рухів і положення окремих частин власного тіла. Вони викликаються скороченням і розслаблення м’язів, розтягування зв’язок, тертям суглобів. Велика кількість рухових рецепторів розташована в пальцях рук, язиці, губах, оскільки цими органами необхідно здійснювати точні і тонкі робочі і мовні рухи. Кінестезичні відчуття які йдуть від мовного апарату, Павлов називав «базальними компонентами мови» тобто вважав що вони лежать в основі діяльності другої сигнальної системи. Рука є надзвичайно важливим органом пізнання предметного світу. За її допомогою людина, особливо на перших порах індивідуального розвитку знайомиться з багатьма особливостями навколишніх предметів і явищ. Долонна поверхня руки як зазначав Сєченов дає нам відомості про ФОРМУ предметів нагадуючи щодо цього сітківку ока. Великої досконалості досягає дотик що здійснюється двома руками (бімануальний дотик).Особливе значення мають мовні кінестезії.Завдання педагога – виправляти помилки кінестезії при вимові слів.

Дата добавления: 2015-05-22