Поясніть протиріччя та початок розпаду Версальсько-Вашингтонської системи

ВЕРСАЛЬСЬКО-ВАШИНГТОНСЬКА СИСТЕМА
Після підписання Німеччиною 11 листопада 1918 року Комп'єн-ського перемир'я, почалася підготовка мирних договорів. Для цього 18 січня 1919 р. була скликана Паризька конференція, в якій прийняли участь 27 країн. Переможені країни, а також Росію, де проходила грома -дянська війна, на неї не запросили. Головну роль на конференції грали прем'єр-міністр Великобританії Девід Ллойд Джордж, президент США Вудро Вільсон та прем'єр-міністр Фраьції Жорж Клемансо.
Розробка мирного договору з Німеччиною закінчилась у квітні 1919 року. Спроби її представників внести які-небудь зміни г чього на користь Німеччини успіху не мали. 28 червня 1919 р. у Версальському палаці відбулось підписання цього договору, який і став називатися Версальськті. Згідно договору Німеччина втрачала значну частину своїх територій: Ельзас і Лотарінгію вона повинна була передати Франції, три округи — Бельгії, Чсхословаччині — частину Сілезії, Польщі — частину Пруссії і Помор'я, а також Познань, Данії — Північний Шлезвії. Крім того, Франція отримувала для використання на 15 років вугільні шахти Саару. Німеччина втрачала всі свої колонії. Вона не мала права розташовувати свої війська в зоні р.Рейн. її армія не повина була перевищувати 100 тис.чоловік. Заборонялося мати генеральний штаб, військову і морську авіацію, підводні човни, обмежувалася кількість військово-морських надводних кораблів. Версальський договір зобов'язував Німеччину, як винуватця війни, сплатити країнам, що постраждали від її агресії, репарації загальною сумою в 132 мільярди золотих марок.
На Паризькій конференції були підготовлені також мирні договори із колишніми союзниками Німеччини. Сен-2К^менський договір. з Австрією від 10 вересня 1919 р. визнавав її суверенітет виключно в етнічних межах австрійської нації. Заборонялось об'єднання Австрії з Німеччиною.
Не(іський_договірз Болгарією, підписаний 27 листопада 1919 p., зобов'язував її передати деякі території Румунії і Югославії.
4 червня 1920 р. був укладений Тріанонський договір з Угорщиною, яка понесла значні територіальні втратггГТранОильванпо і частину Бана-ту вона передавала Румунії, Словаччину і Закарпатську Україну -Чехословаччині, Хорватію та деякі інші території — Королвству СХС.
Договір з Османською імперією був підписаний 10 серпня 1920 року в м.Севр (Франція), коли уже султанський уряд не контролював ситуацію, а імперія розпалася. Севрський договір позбавляв Туреччину суверенітету навіть над територіями, де турецьке населення складало більшість; встановлювався контроль переможців над турецькою економікою і фінансами, морськими протоками Босфор і Дарданелли. Визвольний рух, який спалахнув у Туреччині, перемога турецьких
війгьк над Інтервентами Антанти призвели до заміни у 1923 році Севрського договору новим договором з Туреччиною — Лозанським.
В„сі договори з союзниками Німеччини подібно Версальському зобов'язували переможені країни сплатити репарацію, значно обмежували чисельність їх армій і флоту, забороняли мати деякі підрозділи сухопутних, повітряних і морських сил.
Одним із питань, що розглядалось на Паризькій конференції, було питання про створення Ліги Націй, яка за пропозицією президента США В.Вільсона, повинна була стати всесвітньою організацією держав, гарантом підтримання миру, забезпечення незалежності всіх народів світу — міжнародної безпеки. Статут Ліги Націй, розроблений спеціальною комісією на чолі з В.Вільсоном, включав нові на той час положення міжнародного права, в тому числі і таке як відмова від- ведення війн. Він передбачав застосування спеціальних санкцій цього міжнародного органу проти агресорів. Вищими органами Ліги Націй були Асамблея і Рада Ліги, а місцем перебування їх стало М.Женева.
Рішення Паризької конференції дали початок новій системі міжнародних відносин, сприяли тимчасовій їх розрядці.
Але Версальська система мала суперечливий і нетривкий характер. Це було зумовлено перш за все тим, що її творці поставили багато народів і держав в умови, в яких вони не могли не боротися проти цієї системи. Так, відповідальність за війну і післявоєнну відбудову в основному була перекладена на переможені країни, що не могло не вражати національні почуття їх народів. Не сприяли спаду націоналізму і реваншизму і рішення проблеми кордонів. Проголосивши принцип самовизначення народів, переможці самі ж його і 'порушували. В результаті переділу кордонів виникли в деяких нових державах райони з компактним проживанням національних меншин. Так, за межами своїх держав опинилися майже 12 млн. німців, 2,3 млн. угорців та ін. народів, що створювало нові протиріччя і нові райони політичної нестабільності.
Поза рамками Версальської системи опинилась і Радянська Росія, яка була відсунута від рішення важливих міжнародних проблем і на певний період ізольована, що не могло не поставити Росію в опозицію до Версальської системи.
Нічого фактично не змінилося і в становищі колишніх німецьких і турецьких колоній. Для них нова система була лише зміною володарів. Виникли протиріччя і в таборі переможців. Вони загострились між Італією, яка вважала, що її обділили на Паризькій конференції, та Великобританією, Францією і США.
Міжнародні відносини в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні все більше загострювалися. Японія, що виступила 23 серпня 1914 р. на боці Антанти, в Європі не воювала, а використала війну для захоплення німецьких володінь у Китаї, Маріанських, Маршалових і Каролінських островів, що
Особливо небезпечним було для європейських країн і США посилення японського фінансового і економічного проникнення в Китай, використання його великої сировиної бази і емкого внутрішнього ринку, в яких були зацікавлені і ці держави.
Другою причиною загострення відносин між великими державами було прискорення гонки морських озброєнь, головними учасниками якої були Великобританія, США, Японія.
Щоб досягти спеціальної угоди з названої та інших проблем, було прийнято рішення скликати у Вашингтоні міжнародну конференцію, що проходила з 12 листопада 1921 р. до 6 лютого 1922 р.
В роботі Вашингтонської конференції брали участь 9 держав. Радянська Росія на неї запрошена не була.
Результатом роботи конференції було піписання трьох основних договорів. В договорі чотирьох держав від 13 грудня 1921 р. США, Великобританія, Франція та Японія взаємно гарантували свої острівні володіння в районі Тихого та Індійського океанів, що фактично означало остаточне визнання за Японією Маріанських, Маршалових і Каро-лінських островів.
Згідно договору п'яти держав (США, Великобританія, Японія, Франція, Італія) про обмеження морських озброєнь встановлювалося співвідношення між лінійними флотами, їх загальна гранична водомісткість в пропорції відповідно 5:5:3: 1,75: 1,75. Це була перша в історії міжнародних відносин угода про обмеження гонки озброєнь. Також вперше Великобританія погодилася на паритет (рівність) свого військово-морського флоту з флотом США.
Договір дев'яти держав від 6 лютого 1922 р. (США, Великобританія, Франція, Японія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Китай) зобов'язував Японію повернути Китаю захоплені нею колишні німецькі володіння в Китаї. Він проголошував принцип поваги до суверенітету і цілісності Китаю. Великі держави зобов'язувалися не прагнути до розподілу Китаю на сфери впливу і притримуватися принципу "рівних можливостей" в торгівлі та інших економічних відносинах з Китаєм. Цей договір був невигідним для Японії, тому, хоча вона його і підписала, але боротьбу за свій монопольний вплив в цій країні не припинила, що і стало в майбутньому однією з причин загострення міжнародних відносин на далекому Сході.

Значення Версальсько-Вашингтонської системи.
Позитивне значення Версальсько-Вашингтонської системи. Рішення Паризької і Вашингтонської конференцій заклали основу Версальсько-Вашингтонської системи післявоєнних міжнародних відносин. її створення забезпечило вихід із війни, дало
можливість розрядити післявоєнну напругу і заклало основу для відносної стабільності у міжнародних відносинах у'двадцяті роки.
Ці рішення включали в себе низку положень, які засвідчували розуміння державами необхідності змін у системі міжнародних відносин, - визнання права на самовизначення народів, відмова від війни як засобу вирішення конфліктів і т.д. Важливим прецедентом стало створення Ліги націй. Було визнано незалежність ряду європейських держав, за що довго боролися їхні народи.
Незважаючи на ці досягнення, сама система виявилась нетривкою і її розпад привів у кінцевому результаті до нової світової війни.
Недоліки Версальсько-Вашингтонської системи. Слабкість системи була обумовлена тим, що її творці поставили занадто багато держав і народів у таке становище, що вони не могли не боротися проти такої системи. Країни Антанти не виявились милосердними переможцями. Весь тягар післявоєнних змін був покладений на переможені народи. Не було враховано, що ці народи вже скинули режими, які брали участь у розв'язанні війни. Умови миру здавались ще більш несправедливими для цих народів, тому що їх країни не капітулювали перед державами Антанти. Війна закінчилась, коли ні один солдат Антанти так і не ступив на територію Німеччини.
Встановлені репарації не враховували реальні можливості переможених країн.
Таким чином, хвиля шовінізму і націоналізму, піднята Першою світовою війною, не вщухла, тепер її силу підтримувало почуття національного приниження. Не сприяло послабленню націоналізму і рішення відносно кордонів. Проголосивши принцип самовизначення народів, як основу для національно-державного розмежування, переможці неодноразово порушували його самі і заплющували очі, коли порушували інші. У результаті при такому переділі кордонів у багатьох державах виникли райони з компактним проживанням національних меншин, які потрапили туди у більшості випадків не з своєї волі. Німці - в Чехословач-чині, Франції, Бельгії та Польщі; угорці - в Чехословаччині, Югославії та Румунії; українці - у Польщі, Румунії, Чехословаччині і т.д.
Розраховувати на підтримку Версальсько-Вашингтонської системи цих народів навряд чи можна було.
Поза Версальською системою залишилась Росія, що було значним дестабілізуючим чинником. Для держав Антанти Росія була насамперед зрадницею, яка уклала сепаратний мир з ворогом (Брестський мир 3 березня 1918 р.). До того ж більшовизм викликав у країнах Антанти ворожість, що призвело до інтервенції
в Росію (1918-1922), а після її провалу до ізоляції Росії на міжнародній арені.

Дата добавления: 2015-05-22