Визначте причини, сутність та значення демократичних революцій у державах Центральної і Східної Європи на рубежі 80-90-х років ХХ ст

Уході антитоталітарних революцій комуністи змушені були відмовитися від монополії на владу. З конституцій країн ЦПСЄ вилучено статтю, що узаконювала цю монополію. Керівна роль партії не може більше декларуватися й узаконюватися, її треба домагатися через виборчий бюлетень прийнятною для народу програмою і копіткою працею по її виконанню, бо розчарувати виборця дуже легко, а завоювати довір'я — важко. Багатопартійність, опозиція стали звичайною атрибутикою парламентської держави.

Це засвідчили перші вільні (після 1945 р.) вибори у країнах ЦПСЄ, більшість із яких відбулися в 1990—1991 pp. В Угорщині до влади прийшла коаліція на чолі з Угорським демократичним форумом, у Чехословаччині — Громадянський форум, у Румунії — Фронт національного порятунку, в НДР — християнські демократи, які основним пунктом своєї програми ставили проблему об'єднання Німеччини.

Крах комунізму, як теорії і практики, означав також крах тих партій, що стояли на платформі марксизму-ленінізму. Комуністичні партії або припинили своє існування, або перейшли на платформу західної соціал-демократії. Так, у січні 1990 р. припинила своє існування ПОРП. Тривалої еволюції зазнала СЄПН. БКП трансформувалася в Болгарську соціалістичну партію. В 1990 р. у двох югославських республіках до влади прийшли не комуністи. На певний час зникла комуністична партія Румунії, яка відкрито підтримала диктатора у грудні 1989 р. Гасла демократичного соціалізму, якими комуністи намагалися замаскувати збанкрутілу теорію, послужили лише засобом поступової еволюції свідомості частини обивателів в сторону демократичного мислення.

У ході та після антитоталітарних демократичних революцій у країнах ЦПСЄ відбулися разючі зміни. Формувалася багатоукладна економіка, виникла і функціонує багато-партійна система з її свободами та людськими правами. Остаточно ліквідовано загрозу повернення до тоталітаризму Маркса — Леніна. Процес реформування суспільства набув незворотного характеру. Навіть прихід до влади лівих у 1993—1994 pp. у Польщі та Угорщині, спричинений страхом частини населення перед безробіттям, швидким соціальним розшаруванням, втратою упевненості в завтрашньому дні, зростанням злочинності та іншими явищами, що супроводжували перехідний період, не міг серйозно вплинути на процес розбудови демократичного ладу в країнах ЦПСЄ. Та й ліві, екс комуністи, відмовилися вже від марксистсько-ленінських догм і переймають досвід європейської соціал-демократії. Тим більше, що проблеми перехідного періоду вирішувалися досить успішно. Так, Польща в середині 90-х років за темпами розвитку економіки опинилася на другому місці в Європі, а Чехія мала бюджет із знаком плюс.

Особливе значення для країн ЦПСЄ мав прихід до влади нових людей, колишніх дисидентів, противників тоталітарного режиму, людей з демократичним напрямом мислення. Головною позитивною ознакою нових керівників, таких як Вацлав Гавел, Желю Желєв, Йожеф Анталл, Тадеуш Мазовецький, Лех Валенса, було те, що вони не мали негативного досвіду, досвіду командно-адміністративної чи партійної роботи в умовах тоталітаризму.

Процеси, що відбуваються сьогодні у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, не мають аналогів у минулому. Вперше в історії здійснюється перехід від ліворадикального тоталітаризму до демократії та сучасного цивілізованого суспільства. Безперечно, він буде тривалим і непростим.

Формування регіону Центральної та Східної Європи (ЦСЄ)

Після оксамитових революцій 1989 p., які покінчили з соціалізмом у країнах колишньої Східної Європи, вивели їх зі стану васальної залежності, привели до розпаду федерацій Югославії і Чехословаччини, завершився процес фундаментальних змін у регіоні. Зник поділ на Східну і Західну Європу. Між Західною Європою і Росією виник регіон із 18 країн з населенням 190 млн. чол. і сукупним валовим продуктом 900 млрд. дол. (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Словенія, Хорватія, Македонія, Югославія, Боснія і Герцеговина, Албанія, Україна, Молдова, Латвія, Литва, Естонія та, з певним застереженням, Білорусь, яка дедалі більше тяжіє до об'єднання з Росією).

Це район змішаних етносів, що характеризується підвищеною національною чутливістю і "балка ні за цією", тобто спробами вирішувати власні проблеми за участю і підтримкою великих держав. До того ж за останні 50 років у регіоні зросло недовір'я до Росії, яка силою нав'язала тут соціалізм, а окремі народи позбавила суверенітету. Водночас невіра в демократизацію Росії змушувала країни ЦСЄдистанціювати-ся від неї. Певну роль у цьому процесі відіграла й зовнішня політика Росії, зокрема розгорнута нею кампанія з метою недопущення розширення НАТО на Схід, що сприймалася як імперська. Звідси прагнення примкнути до західноєвропейських структур — НАТО та ЄС. Така позиція країн ЦСЄ засвідчує їх повернення до Європи, європейський вибір. Відмова від розширення НАТО на Схід означала б для них визнання російського вето на їхні власні рішення. А це вже розцінюється як втручання у внутрішні справи, що, зрозуміло, викликає абсолютне неприйняття. Вислання Варшавою на початку 2000 р. дев'яти російських дипломатів, звинувачених у шпигунстві, стало демонстрацією нових, незвичних для Росії, міждержавних відносин, що стали реаліями регіону ЦСЄ.

Усі спроби Росії не допустити виокремлення регіону, його гравітації у бік Заходу навіть шляхом каяття за 1956 р. в Угорщині і 1968 р. у Чехословаччині не дали бажаного результату. Навіть економічні та соціальні труднощі першої половини 90-х років не сприяли об'єднанню Росії з її колишніми васалами і напівколоніями. Період попередньої 45-річної "дружби" обидві сторони розцінювали з протилежних позицій. Сателіти вважали себе експлуатованими, а радянське суспільство було впевнене, що звалило на свої плечі важкий тягар доброчинства, допомагаючи своїм "молодшим братам" будувати соціалізм. До того ж за лояльність не завжди слухняних союзників доводилося платити високу ціну. Значною мірою цю слухняність забезпечувала дешева сировина з Радянського Союзу. Коли ж Росія запровадила світові ціни на сировину і розрахунки за неї у конвертованій валюті, структура колишніх зв'язків вмить розвалилася. Якщо у 70—80-ті роки 40 % господарських зв'язків РЕВ було орієнтовано на СРСР і лише 25 % — на Захід, то наприкінці 1990-х років 70 % експорту Польщі й Угорщини, 57 % — Чехії та Словаччини йшло на Захід.

Починаючи від 1993 p. західні прямі інвестиції ринули до країн ЦСЄ, особливо туди, де швидко й ефективно проводилися реформи, що сприяли переходові до ринкової економіки. Це було особливо помітно в Польщі, Чехії та Угорщині. ЦСЄ став динамічним районом Європи. За даними Комісії Європейського Союзу середньорічні темпи зростання ВВП десяти країн ЦСЄ (Болгарія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія) у 1996— 1997 pp. сягали 5 %. Особливо успішно розвивалася Польща — у 1995 р. цей показник склав 7 %, у 1997 — 6,7 %. За темпами економічного розвитку в Європі Польща поступалася лише Ірландії. Економічні успіхи означених країн дають відчутні результати: зменшується безробіття, згортається інфляція, поступово, але неухильно зростає добробут населення. Однак різниця у рівні життя в цих країнах досить значна

89. Поясніть вплив політичних ідей та інститутів античності на політичні інститути та процеси сучасності

Політика є особлива сфера життєдіяльності людини. І так як не всі люди сіють хліб, виготовляють машини або співають на сцені, не всі займаються і політикою. У деяких людей просто немає до політичної діяльності зацікавленості, інтересу, частина людей не займається політикою тому, що не вистачає часу, інші вважають політику «брудною справою» і тому тримаються осторонь політики. Для декого політика є чимось таємним, незрозумілим, надто високим, а вони вважають себе звичайними людьми. Та політика завжди впливала і в сучасних умовах дуже впливає на життя людей, держав, народів, бо політика від природи властива людині, як істоті соціальній, здатній повноцінно жити і розвиватися лише в суспільстві, лише у взаємодії з іншими людьми. Тим-то кожній людині, незалежно від професії, фаху, потрібні політичні знання. Від того, яка політична культура громадян, які взаємовідносини особи, суспільства і держави, залежить якість, ефективність політичних рішень, урахування інтересів різних соціальних спільностей і груп, їх участь у політичному житті. Політичні знання - це частина загальної культури людства. Отже, в сучасних умовах важливі пошуки форм і методів стимулювання політичної свідомості, активності народу, сприяння духовному оновленню суспільства, здійсненню глибинних державотворчих процесів. Особливо важливо формування політично певної, провідної верстви - духовної і політичної еліти, утвердження і поширення в суспільстві України культу державної ідеї, вироблення, сформування цілісної системи ціннісних орієнтацій суспільства. Зміцнення держави - соціального і політичного інституту суспільства неможливо без духовної незалежності, без справжнього суверенітету України.

Формування державних, суспільно-політичних і правових структур демократичної держави України відбувається на базі давніх гуманістичних традицій, звичаїв, менталітету українського народу, переосмислення і засвоєння нагромадженого людського досвіду. Аспекти національного відродження в сучасних умовах набирають першочергове значення. І закономірно. По-перше, процес політичного національного відродження, становлення демократичного громадянського суспільства, суверенної правової держави відбувається в системі існуючих міжнародних відносин, в умовах цілісності, взаємозалежності сучасного світу. Майбутнє суверенної держави багато в чому залежить від державного статусу, політичного і соціально-демократичного характеру соціально-інтегрованого суспільства в світовій політичній системі, в світовій співдружності держав і народів. По-друге, соціально-культурне відродження українського народу, формування всіх етносоціальних відносин, принципів, визначається ефективністю і раціональністю створюваних владних державних структур, соціально-політичних інститутів, легітимністю, тобто визнанням законною здійснювану ними політику.

В сферу політичного життя дедалі ширше залучаються економічні і політичні сили, величезні маси людей. Реальністю повсякденного буття стає інтенсивна політична соціалізація особи. Досягти моральної консолідації і рівноваги духу народу, піднесення, звеличення його гідності - одне з найважливіших завдань сучасності. Кардинальне відродження не може бути успішним в XXI столітті без його глибокого теоретичного обґрунтування, без подолання відчуженості між інтелігентністю і професіоналізмом, зневажанням інтелектуальної праці і падінням престижу знань, науки. Ще в Стародавній Греції доведено, що до істини ведуть три шляхи: шлях повторення -найлегший шлях, шлях досвіду - найтяжчий і шлях пізнання, усвідомлення - найблагородніший і найоб'ємніший, неосяжний, неохоп-лений. Та в умовах невизнаності науки і, насамперед, суспільствознавства, що виступає теоретичною базою соціального життя, знаряддям, засобом, методом управління і передбачень, прогнозів його розвитку, людині нелегко зрозуміти, з'ясувати повноту і доцільність третього шляху до істини - пізнання. Сприймаючи кризи, соціальні конфлікти в суспільстві як неминучість долі, людина ніколи не зможе здобути духовну і матеріальну базу буття. Пропонований підручник має на меті дати згусток знань про суспільство, про політичні події, явища, процеси, збагнути їх суть і роль людини в політичному житті суспільства, допомогти оволодіти основами науки про політику - політологи.

Сучасна наука про політику - теоретичне відображення політичного життя, політичної діяльності людей, політичних відносин і явищ, різноманітності політичних процесів, наповнюючих зміст повсякденного життя суспільства, з його колізіями, емоціями, почуттями людей. В умовах демократизації суспільства наука про політику -найважливіший науковий орієнтир в морі найрізноманітніших політичних явищ, політичних процесів, економічних, соціальних, культурних перетворень. Саме в таких умовах доля кожної людини залежить від рівня функціонування владних структур, політичних інститутів, дієвості і обґрунтованості політичних рішень. Політичні знання визначають можливість конструктивних сил і зосереджуються на подоланні гострої кризи в економіці, соціальній, духовній і політичній сферах суспільства, кризи всієї соціально-економічної та політичної системи. Демократичні політичні формування ґрунтуються на природних правах людини, на поважанні дотримання законів, стабільності політичного порядку, свободі вибору ідей та переконань, терпимості до іншої думки, суджень. Оволодіння основами політичної науки і демократичної культури - одна з найважливіших гарантій успіху політичних і економічних реформ в суспільстві, гуманізації політики. Адже будь-які соціальні зміни починаються з свідомості людей. Та наука про політику не панацея від всіх не однозначних і хворобливих проблем в усіх сферах суспільного життя. Підручник базується, насамперед, на використанні системного підходу до політики. Суть системного методу полягає у з'ясуванні політики як цілісного, складного організаційно, саморегулюючого механізму, невпинної взаємодії з навколишнім середовищем. Політичній системі належить верховна влада в суспільстві. Знайомство з основами науки про політику дасть можливість по-іншому подивитись на історичні події і на сучасне політичне життя, відшукати логіку у взаємовідносинах країн та народів. Оволодіння науковими знаннями створює умови гуманно, із найменшими втратами здійснювати демократичні перетворення, формувати ринкові відносини в економіці, вирішувати ефективніше, раціональніше соціальні проблеми, будувати демократичне, соціально-інтегроване суспільство, правову демократичну державу. Шлях до світлого, вільного буття кожний народ проходить самостійно. І ніхто не ощасливить український народ національним суверенітетом, демократією, високою політичною культурою, якщо український народ сам не буде прагнути вирішувати свої політичні і соціальні проблеми.

Опираючись на багатющий досвід історії, на загальнолюдські знання теорії політики, історію політичних вчень, на величезну практику національно-визвольного руху, можна знаходити оптимальні вирішення політичних проблем, національного відродження, зберегти і помножити інтелектуальні і матеріальні сили народу. У підручнику ставилась мета по можливості ширше висвітлити багатющу спадщину історії політичних вчень, становлення і розвиток сучасної науки про політику, розкрити в усій різноманітності політичні традиції народу України, який відрізняється і оригінальністю, і багатством думки, ідей, концепцій природного права, суспільного договору, конституційних норм і становлення державності в Україні, джерела якої сягають у сиву давнину століть, в становленні саме української науки про політику, що розвивається у взаємодії і взаємозв'язку з усіма соціально-політйчними вченнями в світі.

Дата добавления: 2015-05-22