Вимоги до особистості ігрового терапевта

ВИМОГИ, ЩО СТАВЛЯТЬСЯ ДО ПСИХОЛОГА-ІГРОТЕРАПЕВТА

Доповнення.

Ігровий фахівець — це унікальний дорослий в житті дитини. Звертаючись до особистості дитини, він не втручається, не учить, а натомість реагує таким чином, щоб вивільнити природне прагнення дитини до управління власною діяльністю.

Щоб ігровий терапевт був ефективний в своїй діяльності, він повинен:

- бути достатньо об'єктивним, щоб дозволити дитині бути самостійною особою;

- бути достатньо гнучким, щоб прийняти будь-які несподіванки та адаптуватися до них;

- орієнтуватися на те, щоб залюбки сприймати все нове;

- визнавати особистість дитини, її досвід безумовною цінністю;

- не оцінювати дитину, бути відкритим, а не замкнутим;

- уміти відключатися від світу власної реальності та ввійти в реальність дитини;

- ніколи не згадувати про минулі сеанси, оскільки дитина знаходиться вже в іншій часовій точці.

Ефективному ігровому терапевту необхідна особиста мужність для того, щоб визнавати помилки, іноді дозволити собі бути уразливим, знаходити неточності власного сприйняття. Особиста мужність потрібна і для того, щоб дозволити собі ризик спонтанної реакції на творче самовираження дитини в кожен певний момент.

Ігротерапевту потрібні такі якості, як природність, теплі відносини, турбота, прийняття і сензитивне розуміння дитини. Перед ігротерапевтом постає питання активного саморозуміння і самовизнання. Відповідальність терапевта полягає в тому, щоб активно опрацьовувати власну особистість, що допоможе йому розібратися в самому собі з тим, щоб звести до мінімуму можливу дію на дитину своїх мотивів і потреб. Процесу саморозуміння сприяє звернення по допомогу до іншого терапевта. І для ближчого знайомства з самим собою бажано пройти психотерапію індивідуально або в групі.

Незалежно від того, з якою віковою групою доводиться працювати, будь-якому ігротерапевту необхідно зрозуміти свій внутрішній світ, розібратися у власних мотивах, потребах, білих плямах, коливаннях, суперечностях, виділивши зону емоційних проблем і свої сильні сторони.

Особистість ігротерапевта більш важлива, ніж будь-які його знання і уміння. Ігротерапевт повинен бути такою людиною, з якою дитина відчуватиме себе в безпеці, він повинен бути людиною, яка буде дітям небайдужою і видиватиметься їм такою, що заслуговує на довіру.

Вимоги до професійної підготовки ігротерапевта

Ігротерапевт повинен робити все можливе, щоб забезпечити дітей кваліфікованою допомогою.

Діти не можуть постояти за себе самі. Тому спеціалісти, що використовують ігрову терапію у своїй роботі, повинні володіти необхідними знаннями і навичками, що дозволяють досягти ефекту в цій області та найкращим чином служити інтересам дітей.

Орієнтуючись на цю задачу, можна припустити наступну експериментальну програму підготовки спеціалістів по ігровій терапії. Базова передумова полягає в тому, що професійні стандарти, необхідні для використання ігрової терапії в психологічному консультуванні дітей повинні бути не нижчими за ті, які існують в роботі з дорослими клієнтами:

—ступінь магістра у області допомагаючих професій, таких як консультування, психологія, спеціальна робота або суміжна галузь;

—обширні знання вікової психології, теорії консультування, психотерапії, навички клінічного і групового консультування;

—обширні знання у галузі ігрової терапії;

—особистий досвід консультування як члена команди або індивідуально, чи інший досвід такого роду, який дає можливість продовжити самодослідження;

—спостереження і аналіз випадків дітей з нормальної популяції і дітей з відхиленням;

—супервізорська практика в ігровій терапії під керівництвом фахівця, що має досвід роботи в цій галузі.

В рамках курсу «Ігрова терапія», розрахованого на один семестр по 3 год. в тиждень, стажисти крім лекцій, дискусій, читання літератури, написання рефератів виконують цілий комплекс лабораторних досліджень, що стосуються різних аспектів в ігровій терапії:

—спостерігають сеанси ігрової терапії;

—переглядають і обговорюють відеозаписи сеансів ігрової терапії;

—спостерігають принаймні один з поточних сеансів ігрової терапії або присутні на спеціальному демонстраційному прийомі;

—беруть участь в рольовій грі. Працюють в ігрокімнатах в парах, по черзі приймаючи на себе роль дитини, щоб зсередини відчути переживання дітей та їх сприйняття того досвіду, який вони одержують в ігровій кімнаті;

—проводять ігрові сеанси з охочими дітьми в усамітненій кімнаті. Приносять коробку з відповідними іграшками. Записують свої сеанси на магнітофон. Пишуть рецензію, аналізуючи те, що вони довідалися про дитину в ігровій терапії, про самих себе.

Одно- та дводенних ввідних семінарів, де учасники тільки спостерігають за роботою спеціалістів, зовсім недостатньо. Вирішальним фактором є супервізорська практика. І хоча її нічим не можна замінити, для ігрового терапевта існують деякі інші способи отримати супервізорство, крім традиційно організованої практики.

Характерною особливістю гри, котра забезпечує психотерапевтичний вплив гри є її двоплановість. Двоплановість гри передбачає два наступні положення:гравець виконує реальну діяльність, виконання якої вимагає дій, пов'язаних з вирішенням цілком конкретних, часто нестандартних задач; ряд моментів цієї діяльності носить умовний характер, що дозволяє відвернутися від реальної ситуації з її відповідальністю і численними обставинами. Психокорекційний ефект ігрових занять у дітей досягається завдяки встановленню позитивного емоційного контакту між дітьми і дорослими. Гра коригує пригнічувані негативні емоції, страхи, невпевненість в собі, розширює здібності дітей до спілкування, збільшує діапазон доступних дитині дій з предметами.

Коректувальний процес не відбувається в грі автоматично. Він можливий лише за умови, що психолог, сензитивний до відчуттів клієнта, приймає його установки і виражає щиру віру в можливості прийняти на себе відповідальність за вирішення проблеми. Тому для використання методу ігротерапії, особливо при роботі з дітьми, психолог зобов’язаний пройти спеціальну підготовку та опрацювати особистісні проблеми.

Дитяча або проста житлова кімната не має використовуватися як ігрова. Стосунки в ігровій терапії — це специфічні емоційні стосунки, які виникають саме в ігровій кімнаті. Тому існують спеціальні вимоги до облаштування ігрової кімнати та розроблений на підставі багаторічного досвіду перелік обладнання для ігрової кімнати. Проте необхідно пам’ятати, що існують багато різних підходів до використання ігротерапії і тому ці вимоги і перелік є доволі умовними. При обладнаня ігрової кімнати необхідно також враховувати культурні особливості та особливості проблем клієнта та ситуації.

Дата добавления: 2015-05-22