Контрольна робота

Розрахунок грошових потоків, грн.

Інвестиційний план виробництва

Таблиця 5.1

Найменування витрат	Величина витрат, грн.
Витрати попереднього періоду Розробка бізнесплану Проектні роботи Ліцензування і сертифікація Науково-дослідні роботи Всього витрат попереднього періоду   Витрати в основні фонди Будівлі Обладнання Транспорт Меблі, оргтехніка, інвентар Всього кап витрат   Витрат в обігові кошти   Всього інвестиційних витрат	8 000 120 033 21 800 34 500 184 333     517 250 620 204 201 506 45 320 1 384 280   9 657 843,48   11 042 123,48

Таблиця 5.2

Найменування потоків	Показники по роках
Коеф. вироб. пот.	0,4	0,7
Дохід грн	5 192 744	9 087 355
Змінні витрати
Постійні витрати
В т. ч. амортизація	393 326,1	393 326,1	393 326,1	393 326,1	393 326,1	393 326,1
прибуток	503 934	2 008 714	3 513 463	3 513 463	3 513 463	3 513 463
Податок на прибут	90 708	361 568	632 423	632 423	632 423	632 423
Чистий прибуток	413 226	1 647 146	2 881 040	2 881 040	2 881 040	2 881 040
Грошовий потік	806 552	2 040 472	3 274 366	3 274 366	3 274 366	3 274 366
Кумулятив гр. пот.	806 552	2 847 024	6 121 390	9 395 756		15 944 488

Як показав розрахунок грошових потоків дійсний термін окупності інвестицій з врахуванням поступового введення виробничих потужностей та інвестицій в оборотні кошти наступить після 2019 року

Список літературних джерел

1. Рогожин П. С., Гойко А.Ф. Економіка будівельних організацій. Видавничий дім «Скарби», 2007.-448 с;

2. Економіка підприємства: Підручник/ За аг. Ред.. С. Ф. Покропивного.- Вид.ге перероб. І доп. - К.: КНЕУ, 2001.-528 с;

3. Крупка Я. Д., Задорожний З. В., Мельник Р. О. Облік в будівництві. Підручник. Тернопіль: Економічна думка, 2006.-608 с;

4. Литвин Б. М. Планування діяльності будівельного підприємства:Навчальні посібники.-К.: «Хай – Тек Прес», 2007.-320 с.

З дисципліни

«Поведінка та соціальне оточення в соціальній роботі»

Виконала: Клепач В.А.

Група СР-12

Викладач: Вінтюк Ю. В.

Львів - 2014
План

1. Які знання з психології першочергово потрібні соціальному працівнику.

2. Що являє собою, на вашу думку, феномен соціальної поведінки людини?

3. Які, на вашу думку, основні наукові теорії пояснюють поведінку людини в різних ситуаціях?

4. Поясніть, із застосуванням відомих теорій, як формується поведінка людини.

5. Які саме знання з психології поведінки і яким чином можна використати в практичній соціальній роботі?

1. Людина – істота соціальна, тобто живе в колективі. Тому її цікавлять інші люди і власне місце серед них. Хтось цікавиться проблемою влади над людьми, хтось намагається позбутися комплексів, усім подобатись і нарешті здобути владу над собою. Тому дуже багато людей, а може, навіть більшість, пройшли через захоплення психологією. З цього погляду соціальна робота є найкращим можливим втіленням креативної енергії.

Соціальна робота спрямована на надання допомоги людині в його родині, соціальному середовищі, в корекції його міжособистісних відносин і внутрішньо особистісного статусу.

Тому психологічні методики по праву активно використовуються і в підготовці фахівця, і в його професійній діяльності. Різноманіття психологічних технологій, які активно розробляються, практикуючий фахівець застосовує в залежності від свого основного підходу до людини і суспільства.

Для практики соціальної роботи особливо важливого значення набувають такі напрямки:

· психодіагностика

· психологічне консультування

· використання технік, методів і прийомів психологічної взаємодії з клієнтом.

Психодіагностика - галузь психічного знання, пов'язана з постановкою психологічного діагнозу. Сучасна психодіагностика розуміє термін «психологічний діагноз» не тільки як встановлення будь-якого відхилення від нормального психологічного функціонування або розвитку, але і як визначення психічного стану конкретного об'єкта (індивіда, сім'ї, групи), тієї чи іншої психічної функції або процесу у конкретної особи.

Інформація, що отримується за допомогою психодіагностичних методик, корисна для соціального працівника, з точки зору вибору засобів втручання, а також прогнозу розвитку, спілкування, ефективності тієї або іншої діяльності індивіда.

Психологічне консультування - надання допомоги психічно здоровим людям для досягнення ними будь-яких цілей, більш ефективної організації поведінки.

Необхідність достатньо високої психологічної компетенції обумовлюється тим, що соціальний працівник, по-перше, повинен постійно співпрацювати з професійними психологами, психотерапевтами та знаходити з ними порозуміння, по-друге, розрізняти ті випадки, коли під «маскою» соціальної проблеми ховається проблема психологічна чи навіть психіатрична і направляти клієнта до відповідного спеціаліста, по-третє, вміти надати первинну соціальну підтримку нужденним в ній людям, по-четверте, постійно спілкуючись з людьми, обтяженими психологічними проблемами.

Всі психологічні стани та особливості поведінки клієнтів викликані, з одного боку, зовнішніми соціальними причинами, зокрема соціально-економічними труднощами, бідністю, безробіттям, виходом на пенсію та її низьким рівнем життя, зловживаннями представниками влади і насильством з боку інших людей і груп (в тому числі, пов'язаних з криміналом), невдачі в особисто-сімейного життя,національно-расові конфлікти, наслідки участі у військових діях, перебування в екстремальних ситуаціях (важка хвороба, інвалідність, стихійні лиха тощо).

З іншого боку, психологічні проблеми клієнтів обумовлені особливостями самої особистісної структури. Саме накладення зазначених об'єктивних життєвих ситуацій і суб'єктивних внутрішніх особливостей даної людини призводить у результаті до психологічної незадоволеності їм своїм життям. Звідси цілком зрозуміло, що соціальний працівник зобов'язаний у своїй роботі з клієнтами надати йому не тільки соціально-організаційну допомогу в рамках своїх можливостей, але й вміти досить грамотно вирішувати суто психологічні проблеми клієнта, активно використовуючи корекційно-реабілітаційні методи і засоби.

Отже, серед численних методів і засобів корекції та реабілітації клієнтів найважливіше значення у психологічній роботі з клієнтами мають психологічне консультування та психотерапія, що представляє собою різноманітний набір конкретної техніки, методик, і прийомів, що використовуються в практичній роботі.

Також, спеціаліст має знати мету та методи соціально-психологічних досліджень, основні категорії соціальної психології: особистість, соціально-психологічна структура особистості, соціально-психологічні аспекти спілкування, соціальна група, характеристики групи, групові процеси; закономірності та механізми процесу соціалізації особистості.

2. Поведінка — це набір дій, реакцій на середовище (подразники) свідоме та несвідоме. Такі особливості поведінки, як емоційність, агресивність, прагнення до успіху, любов, і тому подібне мають біологічну природу.

Тому, можна сказати,що соціальна поведінка є інтегральною і домінуючою формою поведінки прояву особистості Поведінку конкретної особистості можна уявити як систему взаємопов’язаних дій і вчинків індивіда, котрі здійснюються для реалізації певних функцій та вимагають зв’язку людини із соціумом. Своєрідність поведінки людини залежить від характеру її взаємовідносин з іншим співрозмовником чи групою, до якої вона належить. На неї впливають також групові норми і цінності, статусно-рольові приписи.

У сучасному суспільстві поведінка людини багато в чому визначається соціальними чинниками, тобто людина дотримується певних поведінкових норм, а також успіх людини визначається умінням дотримуватись цих норм. Якщо соціальна поведінка, не відповідає суспільним нормам,то вона називається асоціальна поведінка. Вона буває трьох видів:

а) аморальна – порушення норм моралі і правил людського співжиття;
б) протиправна – правопорушення, яке підлягає покаранню, але не кримінальному;
в) злочинна – порушення кримінально-правових норм.

Також, поведінка особистості в соціумі зумовлюється та мотивується способами розв'язання суперечностей середовища та особистості, механізмами реалізації соціального життя, соціальними та індивідуальними умовами життєвої ситуації, особливостями соціальної інфраструктури, засвоєними традиціями, звичаями та життєвими цінностями, етнопсихологічними особливостями учасників взаємодії, індивідуальними властивостями особистості.

Отже, на мою думку, соціальна поведінка, характеризується як зовнішніми виявами (дія, вчинки), так і внутрішніми особливостями, зумовленими інтересами, потребами, ідеалами, переконаннями, активністю тощо

3. За С.І. Ожегова поняття: «Ситуація – це сукупність обставин, становище, обстановка». Де під обставиною розуміються «умови, що визначають становище, існування чогось»

Певний час була популярною теорія властивостей, яка намагалася звести причини поведінки виключно особистості (точніше, до їїдиспозициям). Разом про те прибічниками цієї теорії було втрачено не врахували інше впливом геть людську поведінку, саме – тиску з боку ситуації.

Слід зазначити, що ситуація може розглядатися як щось створене самим індивідом у процесі взаємодії коїться з іншими людьми. З іншого боку, до неї ставитися як до існуючої незалежно від неї учасника чи учасників.

Коли ми вважаємо, що ситуація - це щось, що лише у голові" індивіда чи як це те, що створюється у взаємодії кількох "дійових осіб", об'єктивні ці риси ситуації перестають впливати на індивіда.

Інший підхід у тому, що ситуації насправді існують незалежно від індивідів “задіяних” у яких, та його об'єктивні характеристики ситуації справді важливі наслідки.

У психологічної науці є низка теорій,які аналізують порядок взаємодії ситуації та індивіда. Усі також залишаються дискусійними питання, що стосуються те, що ж визначає поведінка індивіда у певному життєвої ситуації. Можна слід сказати,що психоаналіз є взірцем психодинамічної теорії, оскільки вирішальна роль поведінці людини у ньому відводиться взаємодії сил. Відповідно до психоаналітичної теорії, поведінка є результатом боротьби, і компромісів між мотивами, потребами, потягами і конфліктами

Відповідно до теорії Фрейда, мотивація людини повністю полягає в енергії порушення, виробленого тілесними потребами. На переконання, основне кількість психічної енергії, вироблюваної організмом, іде на розумову діяльність, що дозволяє знижувати рівень порушення, викликаного потребою. По Фрейду, психічні образи тілесних потреб, виражені як бажань, називаються потягами. У потягах виявляються вроджені стану порушення лише на рівні організму, потребують виходу і розрядки.

Фрейд стверджував, будь-яка активність людини (мислення, сприйняття, пам'ять й уяву) визначається потягами. Вплив останніх на поведінка може бути як прямим, і непрямим, замаскованим. Люди поводяться чи інакше що їх спонукає несвідоме напруга — їхні діяння служать мети зменшення цього напруги. Тобто, потягу як такі є «кінцевої причиною будь-який активності».

Фрейд вважав, що в людини слід розкрити тубиологически-витальную динаміку потягу, що лежить основу поведінки всіх живих істот. У цьому складаються, власне, які у нерозривному послідовності психічні процеси, тобто. несвідоме. У потоку свідомості несвідомі процеси не становлять винятку, навпаки, зміст свідомості є фрагментарне і видозмінене похідне від безупинної діяльності несвідомого. Така діяльність побудована не так на пасивному реагування організму на впливу навколишнього середовища, але в активному устремлінні і протиборстві закладених живу Істоту сил.

Мене особливо зацікавила й змусила замислитися теорія Зігмунда Фрейда. Передусім я вважаю, що Фрейд явно недооцінює роль свідомості людини та соціального оточення (ситуації) у процесі формування та буття індивіда. Фрейд стверджував, що провідної ролі у створенні життєдіяльності людини почали відігравати різноманітних біологічні механізми.

Отже, аналіз психологічної літератури дозволяє говорити, у процесі взаємодії індивіда й ситуації на, передусім не можна недооцінювати рівень впливу другого поняття першу. Тому, за поясненні мотивації поведінки індивіда в життєвої ситуації необхідно враховувати як біологічний (внутрішній), а й соціальний (зовнішній) аспект.

4.На мою думку, важливу роль в поведінці людини грає мотивація. Мотивація як психологічне явище має різноманітні трактування. ЇЇ розуміють як сукупність факторів, що визначають поведінку, як сукупність мотивів, як спонуку, що викликає діяльнісну активність особистості та визначає її спрямованість. Узагальнюючи, можна сказати, що мотивація є динамічний процес формування мотиву як підґрунтя вчинку.

У сучасній науці терміном “мотив” часто позначаються зовсім різні явища. Мотивами називають інстинктивні імпульси, або логічні потяги, а також переживання емоцій, інтереси, бажання; в загальному переліку визначень “мотиву” можна знайти і такі, як життєві цілі та ідеали.І дійсно, за Л. Карамушкою, мотивами поведінки та діяльності людини можуть виступати різні спонукання:

– Інтереси, тобто позитивне ставлення особистості до певних об’єктів (предметів, явищ, видів діяльності), яке залежить від їхньої значущості та емоційної привабливості.

– Морально-політичні настановлення, ідеали, переконання (як компоненти світогляду людини);

– Емоції та почуття (любов, ненависть тощо).

Отже, можна говорити про те, що мотиви є предметним втіленням потреб людини та відіграють важливу роль в активізації поведінки в усіх сферах життєдіяльності (професійній, життєвій, побутовій). Вони є ключем до розуміння поведінки людини та можливостей впливу на неї.

Можна зупинитись на процесійних теоріях мотивації, що ґрунтуються на потребах і пов’язаних з ними чинниками, які визначають поведінку особистостей. Процесійні теорії аналізують те, як людина розподіляє власні зусилля, для досягнення різноманітних цілей, як обирає конкретний вид поведінки. Процесійні теорії не заперечують існування потреб, але вважають, що поведінка людей визначається не лише ними.

Відповідно до цих теорій, поведінка особистості є функцією її сприйняття та сподівань, пов’язаних із відповідною ситуацією, і можливих наслідків вибраного людиною типу поведінки.

Є три основні процесійні теорії мотивації: теорія сподівання, теорія справедливості та модель Портера-Лоулера.

Теорія сподівання заснована на припущенні, що людина спрямовує власні зусилля для досягнення певної мети лише тоді, коли впевнена у задоволенні своїх потреб чи досягненні цілі.

В рамках теорії справедливості передбачається, що люди суб’єктивно оцінюють відношення винагороди до затрачених зусиль і порівнюють його з тим, що отримали інші працівники за аналогічну працю.

Модель Портера-Лоулера ґрунтується на тому, що мотивація є функцією потреб, сподівань та сприйняття людьми справедливої винагороди.

Мотивація не є рівномірним процесом, який від початку до кінця пронизує поведінку індивіда, членів спільноти. Мотивація формується на основі тих різнорідних процесів, які здійснюють функцію саморегуляції на окремих фазах поведінки.. Мотивацією пояснюється вибір між різноманітними можливими діями, між різноманітними варіантами сприйняття і можливим змістом мислення, крім того не пояснюється інтенсивність та наполегливість вибраної діяльності та досягнення її результатів.

5. На мою думку, одними з найважливіших знань з психології, що необхідні соціальному працівнику, є знання з психології поведінки людини. Адже тільки виявивши всі умови, чинники та фактори, що впливають на поведінку клієнта, можна здійснювати подальший аналіз проблемної ситуації.

Вчення про поведінку людини неймовірно широке та багатогранне, оскільки вивчаються процеси формування поведінки, різні її види, чинники, що зумовлюють поведінку, а також різноманітні патології поведінки.

Психологія поведінки напрямок у соціальній роботі - це соціальне научіння, тренінг соціальної компетентності, самонавчання та ін. Сутність цього напрямку полягає в тому, щоб використати вплив оточення на поведінку людини. Для біхевіоризму важливі думки і вчинки людини, їх мотиви. Вихідна методологічна позиція - це акцент на конк­ретних діях і вчинках людини.

При цьому підході соціальному працівнику як психологу необхідно вступити в таку взаємодію з клієнтом, яка б розкри­ла йому цінність і смисл життя, його місце в соціальній дійсності, нові ціннісні орієнтири.

У технологічному аспекті соціальна робота будується на таких методологічних принципах: відкритість і ясність плану роботи з клієнтом для його активізації, аналіз і володіння інфор­мацією про вчинки і поведінку клієнта; аналіз детермінованості вчинку і його результатів попередньою дією (функціональний аналіз); спільне вироблення соціально значущих цілей, що пе­редбачають конкретний план дій на майбутнє. Можливими є й інші методи, технічні прийоми, наприклад: тренування наполег­ливості, тренування релаксації, моделювання поведінки й зао­хочення за бажану поведінку, стратегія попередження реци­дивів і багато іншого.

У соціальній практиці основну увагу слід спрямувати на до­сягнення змін у поведінці клієнтів - надавати їм допомогу в умінні правильно організувати свою поведінку.

Ідеї біхевіоризму корисні в соціальній роботі при вирішенні дитячих проблем, питань сто­сунків дітей і батьків, застосування методів заохочення і покаран­ня. Докази ефективності біхевіористичних (поведінкових) і когнітивно-біхевіористичних процедур чисельні, але є декілька галузей, де вони є особливо важливі. Сюди відносяться поведін­кові проблеми дітей і підлітків, зокрема такі, як погана поведінка в школі і вдома, куріння, зловживання алкоголем, фобії; у дорос­лих, крім уже перерахованих, додаються ще й наступні проблеми: тривога, проблеми подружніх взаємин, депресії та ін.

Дата добавления: 2015-05-22