Свідомість

Тема 4. Свідомість як фундаментальна проблема у філософії.

1. Атрибути свідомості та її онтологічний статус. Проблема онтологічного статусу свідомості

2. Основні філософські концепції свідомості:

дуалізм,

ідеалізм,

матеріалізм,

релігійна,

концепція єдиного інформаційного поля,

концепція походження людини та свідомості внаслідок розвитку праці,

концепція еволюції

концепція активно діяльного самопородження людини на основі природно-космічних передумов.

3. Структура людської свідомості та її функції.

4. Взаємозв’язок свідомості та мови. Мова як адекватне вираження змісту свідомості.

Поняття «свідомість»

Проблема свідомості в історії філософії

Свідомість в контексті відношень людини до світу і до власного тіла

Виникнення свідомості

Ознаки (властивості) свідомості та її структура

Сучасна наука про біологічні передумови виникнення свідомості.

Соціальні фактори формування свідомості

Проблема особистості і її само свідомості

Поняття «свідомість»

Широковживаний термін «свідомість» є одним із найбагатозначніших і

невизначених. Часто свідомість ототожнюють із безпосереднім духовним

життям, стверджуючи, що будь-які духовні явища є явищем свідомості.

Однак зводити духовне життя до свідомості — означає спрощувати перше,

оскільки воно охоплює як свідомі явища, так і підсвідоме, що входить до

складу душевного як компонента духовного.

Неправильним є також зведення свідомості лише до знань, бо це

звужує параметри самої свідомості, що включає і предметну свідомість, як і

ототожнення свідомості із самосвідомістю, що увінчує свідомість, але щоб

усвідомлювати щось, треба мати те, чим усвідомлювати.

Поліваріантність тлумачення свідомості як найбільш повного

репрезентанта світу духу пояснюється тим, що свідомість є надзвичайно

специфічним, непредметним об’єктом вивчення. Його неможливо побачити,

виміряти, зафіксувати у вигляді об’єктивних даних. До того ж свідомість

неодмінно наявна в кожному образі сприйняття, вона миттєво пов’язує,

співвідносить наші відчуття, поняття, думки, почуття без нашої на те згоди і

контролю. Свідомість неможливо виокремити із цього змістового зв’язку,

оскільки поза ним вона не існує. З огляду на це навіть у сучасній філософії

побутують різні підходи до визначення змісту свідомості, а також сумніви

щодо можливості з’ясування її природи. Так, П. Тейяр де Шарден вважає, що земна матерія містила в собі деяку масу психічної енергії, елементарної

свідомості. Тому вона пробилась у світ із темряви підсвідомого. Ніхто й не

помітив появи розуму на Землі. А тому осягнути конкретний механізм

свідомості неможливо.

Родоначальник феноменології Е. Гуссерль зазначав, що приписувати

свідомості природу, шукати реальні чинники її визначення є безглуздям,

натуралізацією, оскільки «трансцендентальна суб’єктивність, або чиста

свідомість, не підвладні силі нашої свідомості». Його точку зору поділяли М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр, який вважав свідомість чистою суб’єктивністю. На його думку, досліджуючи свідомість, необхідно залишатися в рамках

свідомості, бо вона не може вийти за власні межі для того, щоб споглядати

себе збоку. А це означає, що в дослідженні свідомості є певна межа. Це —

сфера буття, екзистенції та свідомості. Необ’єктивована свідомість, за

Сартром, не може бути описана в термінах суб’єктно-об’єктних відношень.

У філософії структуралізму, зокрема в творчості К. Леві-Строса,

базовим у дослідженні свідомості стає несвідоме, що не є свідомістю, але

визначає її. Філософ намагається дослідити специфіку свідомості через мову, що виступає рушійною силою переведення несвідомих структур у соціальні продукти. Мова постає базисом, який є провідником впливу свідомості на життя людини.

Для філософського аналізу свідомості плідною є точка зору сучасної

антропосоціогенетики. Згідно з нею проблему природи свідомості слід

розглядати в єдності з проблемою виникнення людини і суспільства. З

позиції антропогенезу логічним є висновок, що свідомість постала з фор-

муванням людини.

Для конкретного розгляду проблеми необхідно визначитися в поняттях,

близьких за змістом до поняття свідомості. Часто на означення здатностей

людини, що вирізняють її з тваринного світу, користуються поняттями пси-

хіка, свідомість, мислення, розум.

Психіка — це здатність живої істоти чуттєво сприймати світ і емоційно

реагувати на нього. Вона притаманна як людині, так і тварині, але тварині

властиві лише нижчі, несвідомі вияви психіки. Психіка тварини базується на

біологічній доцільності. Вона забезпечує виживання організму. Тварина

сприймає світ тілом, крізь призму своїх біологічних потреб.

Свідомість людини — нова якість психічної діяльності, за якої дійс-

ність відображається у формах культури, тобто в штучних, неприродних

формах, витворених людством у процесі історичного розвитку.

Свідомість людини прийнято розглядати як певний процес, потік

переживань, що складається з окремих актів — сприймання, міркування,

пригадування, хотіння, оцінювання та ін. Розрізняють три види актів

свідомості — мислення, воління та емоційні переживання.

Мислення — один із найважливіших актів свідомості, який полягає в

оперуванні абстрактними поняттями (наприклад, розв’язування математичної задачі). Його нерідко ототожнюють із свідомістю, однак свідомість не зводиться до мислення. «Я хочу», «я люблю» — це також акти свідомості, але вони не є актами мислення. Саме мислення поділяють на розсудкове і розумне.

Таким чином, кожне з розглянутих понять постає як вужче за обсягом

від попереднього: розум — це лише певний тип мислення, мислення — один

із видів актів свідомості, свідомість — певний рівень розвитку психіки.

Дата добавления: 2015-05-22