Свідомість в контексті відношень людини до світу і до власного тіла

Людина, на відміну від тварини, досягає своїх цілей за допомогою

знарядь праці. А це означає, що вона знає властивості речей (наприклад, що

камінь твердіший від дерева). При цьому її знання стосуються не лише речей, використання яких засноване на задоволенні біологічних потреб.

Опосередковано, через залучення до праці, вона знає всі речі. Тварини також

можуть використовувати речі як знаряддя, але таке використання зумовлене

задоволенням безпосередніх біологічних потреб. Завдяки праці речі у

людини відокремлюються від потреб і існують об’єктивно самостійно.

Людина формує здатність уявляти речі самі по собі, незалежно від власних

біологічних потреб.

Таким чином, свідоме відношення людини до світу (умовно —

«технологічний вимір» свідомості) виявляється як вміння оперувати речами,

або як об’єктивне знання речей. Розглянемо найпростіший акт свідомості —

сприймання. Я, наприклад, щось сприйняв і визначив цей чуттєвий образ як

«дерево» (тобто підвів його під поняття «дерева»). А поняття «дерева» у мене змістовно пов’язане з такими поняттями, як «будівельний матеріал», «горюча речовина» та ін. Отже, поняття задає схему можливих дій із предметом, яку я засвоїв у процесі виховання. Таким чином, моє свідоме сприймання дерева полягає у включенні його до контексту технологічної (естетичної, екологічної тощо) культури, засвоєної мною. В основу цього сприймання покладено не біологічні потреби, а форми культури.

Другий вимір свідомості (умовно — «соціальний») є вияв свідомості у

ставлені людини до інших людей. На відміну від тваринного світу, в якому

панує право сильного, людські відносини регулюються певними нормами —

моральними, правовими, релігійними, політичними тощо. Тут свідомість

постає як вольовий вчинок, здійснений особою на основі знання норм. А

воля, згідно з Кантом, діє автономно. Це означає, наприклад, що моральним є

вчинок, який людина вільно обрала сама, а не здійснила за зовнішнім

примусом. Бути свідомим у «соціальному вимірі» означає знати соціальні

норми (знати, як буде оцінено її вчинок) і обирати між різними варіантами

дій. Я, наприклад, хочу мати певну річ, знаю способи, якими можна

заволодіти нею (купити, випросити, вкрасти), знаю суспільні оцінки кожного з цих способів і добровільно обираю між ними. Свідомість саме й полягає у знанні, вільному виборі та усвідомленні відповідальності за вибір. У відносинах між людьми свідомість можна визначити насамперед як

відповідальність (перед іншою людиною, суспільством, державою). Низький

рівень свідомості (моральної, правової, політичної) громадян означає

низький рівень відповідальності. Звідси випливає, що людина, яка через

психічне захворювання не несе відповідальності за власні вчинки, не є

підсудною. У неї відсутній «соціальний вимір» свідомості, що, до речі, може

не позначитися на «технологічному вимірі» свідомості такої особи.

У «соціальному вимірі» свідомості дещо осібним є відношення людини

до самої себе. Свідомість виявляє (репрезентує) себе не лише у ставленні

людини до інших людей, а й у її ставленні до самої себе. На відміну від

тварини, в якої психіка органічно поєднана з тілом, у людини «Я»

(свідомість) дистанціюється від тіла. «Я» усвідомлюю своє тіло як щось

відмінне від моєї свідомості, усвідомлюю його біологічні потреби. При

цьому «Я» не зливаюся з тілом, а ніби перебуваю «поруч» з ним. Це дає мені

змогу контролювати свої біологічні потреби, задовольняти їх у межах

культурних норм. Зокрема, у певних межах «Я» можу тамувати голод, не

спати. За нормального стану «Я» паную над тілом (контролюю його потреби

і спосіб їх задоволення). За ненормальної ситуації (алкогольна, наркотична

залежність, деякі стани психіки — настрої, паніка) тіло панує над свідомістю.

Так, за алкогольної та наркотичної залежності дистанція між свідомістю і

тілом «зменшується», свідомість поступово втрачає свою автономію

(свободу) й перетворюється на додаток до тіла, внаслідок чого людина

деградує до тваринного буття.

Таким чином, свідоме відношення людини до світу, до інших людей і

до самої себе — це відношення, опосередковане формами культури.

Схематично свідомість можна подати як відношення:

(Я) → {знання, норми культури} → (світ, інші люди, власне тіло)

Дещо інший вигляд має свідомість у рефлексії (внутрішньому

спостереженні). Найдетальніше в цьому аспекті її розглянуто у

феноменології Гуссерля. Для мене моя свідомість постає як потік

переживань: я щось сприйняв, пригадав, захотів тощо. Цей потік

розташовується в певній послідовності завдяки усвідомленню мною часу: я

усвідомлюю, що це переживання було раніше, а те — пізніше. Однак

свідомість є щось більше, ніж зафіксовані в часовій послідовності

переживання (акти свідомості). Існує щось, що надає єдності моїм

переживанням, що дає змогу подати свідомість як певну органічну духовну

єдність, як духовну монаду. Феноменологія виділяє два полюси, які

«стягують» мої переживання, надають їм єдності. Це «Я» і світ. Кожен акт

свідомості має форму: я сприймаю (пригадую та ін.) щось, що знаходиться у

світі.

Єдності моїм переживанням надає те, що це мої переживання, що це я

переживав. Моє «Я» присутнє в кожному переживанні й «стягує» їх у щось

єдине. Якби не було цього центру об’єднання, переживання існували б

осібно, кожне само по собі. Про важливу функцію «Я» в упорядкуванні

переживань свідчать деякі психічні захворювання, за яких хвора людина

приписує свої переживання іншій, а переживання інших людей вважає

власними.

Важливою рисою діяльності «Я» є свобода. Мої переживання не

запрограмовані ні зовнішнім світом, ні моїм тілом. Я сам довільно визначаю:

мислити мені, фантазувати, сприймати чи пригадувати. На свободі свідомості особливо акцентують екзистенціалісти, зокрема Сартр.

Іншим центром об’єднання переживань є світ. Кожен акт свідомості

спрямований на певний предмет. Не існує безпредметного акту свідомості

(переживання): я думаю про щось, люблю щось, хочу чогось, сприймаю щось та ін. При цьому кожен предмет даний мені в горизонті (контексті) світу.

Світ як анонімний горизонт властивий кожному предмету свідомості. Цей

світ Гуссерль називає ще «життєвим світом», тобто світом, сформованим

певною культурою. Таким чином, моє сприймання (пригадування, бажання)

стосується предмета, який дається мені в горизонті культури. Натїідставі

цього аналізу можна зробити висновок, що «Я» і світ культури («життєвий

світ») утворюють два важливі полюси свідомості. Свідомість постає як

діяльність «Я» в горизонті (тобто способі, формі) культури. Отже, із

внутрішнього аналізу свідомості випливає такий же висновок, як і з

зовнішнього. З огляду на те, що свідомість є взаємодією двох полюсів — «Я» і культури, стає зрозумілою природа індивідуалістичних та колективістських концепцій свідомості.

Концепції, які акцентують на «Я», на свободі його діяльності,

схиляються до індивідуалістичних (лібералістських у політичній ідеології)

концепцій. Ті, що розглядають «Я» як робота, якому культура задає

програму, тяжіють до протилежного погляду, а в політиці — до тоталітарної

ідеології.

Постає питання: яка з цих концепцій є істинною? Принципової

відповіді на нього не існує. Свідомість не можна розглядати як предмет, що

функціонує незалежно від його визначення. Якщо європейці визначили себе

вільними громадянами, зробили свободу абсолютною цінністю, то для них у

функціонуванні свідомості «Я» є визначальним. І, звісно, для них концепція

Гегеля і Маркса є неістинною. Там, де домінує ціле, світ культури над «Я»,

колективістська модель є істинною. Коли йдеться про свідомість, то питання

про істинність чи неістинність певної концепції переростає в проблему

вибору певного типу свідомості. Перед українцями, зокрема, стоїть проблема вибору європейського чи азійського типу свідомості. Для європейського вибору необхідно відповідним чином визначити нашу свідомість.

Дата добавления: 2015-05-22