Етапи розвитку психології

Становлення і розвиток психологічної науки. Основні напрями

Психологія як наука має тривалу історію, а вчені-психологи різних країн та часів - свої здобутки у розв'язанні психологічних проблем. У процесі вивчення психології важливо інтегрувати знання різних психологічних шкіл та напрямів з метою реалізації адекватних підходів у розв'язанні психологічних проблем, з'ясувати роль і значення психологічної науки на сучасному етапі розвитку цивілізації.

Від античних часів психологічне знання розвивалося в межах філософії та медицини. Давньогрецькі лікарі Гіппократ (460-370 дон. е.), Ерасистрат (IIIст. дон. е.) вже знали, що органом психіки є мозок. Душу людини вони тлумачили як речовинну частку космосу (Демокріт, прибл. 470 або 460 - прибл. 370 до н. е.) - матеріалістична лінія, якій протистояло ідеалістичне вчення про безсмертя душі (Платон, 427-347 до н. е.). Видатним здобутком античності є трактат Арістотеля (384-322 до н. е.) «Про душу», в якому він уперше розробив систему психологічних понять.

У середньовіччі переважало богословське вчення про психіку, душу. Тогочасні філософи та психологи висловили ідеї, зробили фундаментальні відкриття, що мають непересічне значення для сучасної психології: про індивідуальну неповторність людини; Я (Самість) як центр душевного життя особистості; зумовленість психічного життя зовнішніми (матеріальними та соціальними) і внутрішніми чинниками. Тоді відкрито здатність особистості виходити за межі себе, власного Я (трансцендентувати), почато аналіз проблеми співвідношення тіла і душі.

В епоху Відродження переважало досвідне (емпіричне) вивчення людини (Леонардо да Вінчі та ін.). В аналізі психіки утверджувався детермінізм (причинова зумовленість), насамперед матеріалістична лінія: Рене Декарт (1596-1650), Томас Гоббс (1588-1679), Гот-фрід-Вільгельм Лейбніц (1646-1716), Джон Локк (1632-1704), французькі матеріалісти Клод-Адріан Гельвецій (1715-1771), Дені Дідро (1713-1784), Поль-Анрі Гольбах (1723-1789), які вивчали тіло людини.

У другій половині XIX ст. психологія відокремилася від філософії. Цьому сприяли впровадження надбань фізики, біології, фізіології, передусім експерименту, еволюційних ідей тощо.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. виникло багато психологічних течій, шкіл. Вони зосереджували увагу на вивченні одного з аспектів психіки (свідомість, воля, характер, поведінка), абстрагуючись від інших. Це було наслідком неможливості тодішньої психології всебічно і цілісно охопити психіку людини як предмет вивчення. Цілісні (інтегральні) теорії були обґрунтовані пізніше, однак єдиної теорії не вироблено дотепер. Причиною цього є вивчення найскладнішої реальності - внутрішнього світу людини.

Сучасна психологія - одна із центральних у системі наук про людину. Для пізнання буття та свідомості людини вона, як зазначав російський психолог Борис Ананьєв (1907-1972), зв'язує нитки, що йдуть від багатьох наук. її предметом є психіка, що «живе» в тілі, тому вона межує із природничими науками (фізіологія, біологія). Важливі психічні якості людини визначаються її соціальним буттям (мова, мислення, самопочуття), тому вона пов'язана із соціальними науками (філософія, соціологія, історія), а також із теологією, бо людині має духовну сферу.

Людина як суб'єкт взаємодіє з об'єктивним світом (об'єктом) і своїм внутрішнім (суб'єктивним). Ця взаємодія опосередковується психікою, яка сприймає сигнали об'єкта, аналізує їх і скеровує активність людини. Суб'єкта, його діяльність, цілі, мотиви, дії, вчинки тощо вивчають також філософія, соціологія, етика, історія та інші науки. Суб'єктивні явища перебувають у полі зору біологічних наук, фізіології ВНД, фізіології відчуттів, біохімії, біофізики, кібернетики. Однак лише психологія розглядає психіку (психічну діяльність) як живий процес (у співвідношенні з його результатами), що бере участь у регулюванні взаємодії людини зі світом, бо психічне існує насамперед як процес, стан, властивість, один із рівнів організації живих істот.

Спрощування психічних явищ, зведення їх до фізіологічних чи соціальних - контрпродуктивні. Психіка - це ідеальний продукт живої істоти, яка існує реально, проявляючись у діяльності, поведінці та пошуках людиною сенсу свого життя.

Дата добавления: 2015-05-22