Будова і закономірності спілкування

Спілкування як міжсуб'єктні взаємини. Будова і закономірності спілкування.

На відміну від предметної діяльності, яка реалізує суб'єкт-об'єктні стосунки, спілкування — зв'язок суб'єкта з суб'єктом. Уже комплекс пожвавлення — це, з одного боку, вияв ставлення немовляти до матері, а з другого — привертання уваги матері до себе. У відповідь мати не лише виявляє ніжність, а й розкриває дитині свої можливості. Отже, навіть у найпростішому вигляді спілкування — це взаємини, в процесі, яких його суб'єкти заявляють про себе і висловлюють своє ставлення один до одного. Однак суб'єкт-суб'єктні стосунки не існують безвідносно суб'єкт-об'ектних. У будь-якому разі вони є способом вияву суспільних стосунків між людьми і несуть у собі не тільки інформацію, а й суспільні цінності, соціальні норми.

Отже, спілкування і предметна діяльність перебувають у взаємозалежності і взаємозв'язку. Тому не випадково спілкування виявляє риси діяльності, адже, як і діяльність, воно спонукається певними мотивами, спрямовується на досягнення якихось цілей, має свій операційний зміст. До того ж, чим більше діяльність об'єднує її учасників, тим інтенсивніше і глибше спілкування між ними. В свою чергу, на діяльності позначається форма спілкування. Про це, наприклад, свідчить експеримент, під час якого кілька груп студентів з приблизно однаковим рівнем інтелекту розв'язували математичні задачі різної складності. У першій серії кожен член групи розв'язував задачу сам і спілкувався з іншими лише з приводу отриманих результатів. У другій члени групи, розв'язуючи задачі, повідомляли один одного про свої пошуки і помилки. З'ясувалося, що результати першої серії в усіх групах були майже однакові. Друга серія виявила істотні відмінності між ними за такими параметрами, як успішність, швидкість розв'язання, ступінь точності. При цьому більшої продуктивності досягли групи, структура спілкування яких вдало поєднувалася з кооперуванням зусиль.

Спілкування — складний процес, в якому виділяють три взаємопов'язані аспекти — комунікативний, інтерактивний і перцептивний. Комунікативний аспект спілкування — це обмін між його учасниками різною інформацією: знаннями, думками, почуттями тощо. Головним засобом спілкування у цьому разі є мовлення — використання мови, значення якої є водночас і носіями знань, і знаряддям пізнавальної діяльності. Тому спілкування — не лише передача інформації, а й її створення. Усе це робить мовне спілкування багаторівневим процесом: він дає змогу партнерам не лише обмінюватись інформацією, а й творити її, виявляючи при цьому зміст не лише своєї свідомості, а й несвідомого.

Мовлення буває усне або письмове, що впливає на характер спілкування. Так, на відміну від усного, письмове висловлювання значною мірою регламентується граматичними і стилістичними нормами, що обмежує спектр виявів емоційних станів суб'єктів мовлення. Однак, завдяки письму долаються просторово-часові обмеження, підсилюється змістовність спілкування. Письмове спілкування не втрачає діалогічності й загалом відбиває особливості реального спілкування людей. І письмове, і усне спілкування обслуговуються нейрофізіологічними процесами кодування і декодування висловлювань.

Істотну роль у спілкуванні відіграють також немовні (невербальні, від лат. verbaiis — словесний) засоби: жести, міміка, пантоміміка, манера триматися, зовнішній вигляд (одяг, зачіска), темп мовлення, інтонування, паузи тощо. Важливий і «контакт очима», який дає можливість зрозуміти смисл повідомлення, що його передають емоції співбесідника. Крім того, невербальні засоби є джерелом зворотного зв'язку в спілкуванні — необхідної умови його нормального функціонування.

Інтерактивний (від лат. inter — поміж) аспект спілкування характеризує організацію взаємодії між його суб'єктами. Спілкування в цьому разі може бути кооперацією або ж конкуренцією. Хоча конкуренція сприяє ефективності спільної діяльності, особливо спочатку, часто її супроводжують конфлікти, які негативно позначаються на діяльності. Психологи розробили низку програм, спрямованих на подолання конфліктів та використання їх як джерела конструктивної активності.

Рівень спілкування залежить від характеру відношень, що склалися між суб'єктами спілкування. Виділяють три такі рівні: соціальний, діловий і духовний. Соціальний рівень реалізує спілкування, в процесі якого суб'єкти ставляться один до одного згідно з соціальними нормами. Діловий рівень виникає із спільної діяльності і характеризується насамперед змістом конкретної ситуації спілкування. Духовний рівень — взаємодія, засобами якої є не лише значення, а й смисли. Це співпереживання і взаємопроникнення суб'єктів спілкування у внутрішній світ один одного, це, власне, спілкування особистостей.

За рівнем спілкування може бути також офіційним (формальним) або ж неофіційним (неформальним). Перше регламентується функціями, які виконують його учасники у процесі спільної діяльності. Друге обслуговує зовні не регламентовані — міжособистісні стосунки між людьми.

Стилі спілкування — характерні способи встановлення і розвитку контактів. Найвиразнішими серед них є: демократичний, авторитарний і суперечливий.

Демократични йстиль будується на мовних і немовних засобах, які викликають у співбесідника позитивне ставлення до змісту повідомлення. Він ґрунтується на гуманному ставленні до людини, супроводжується високою оцінкою партнера, орієнтацією на його сильні сторони.

Авторитарному (від фр. autoritaire — владний) стилю, поширеному в недемократичному суспільстві, притаманне вибіркове і здебільшого негативне ставлення до партнера, людини взагалі. Він будується на усереднюванні її індивідуально-психологічних особливостей, урахуванні вразливих місць, застосуванні засобів, що нав'язують певну точку зору. Суперечливий стиль — нестійка тактика спілкування, яка припускає елементи різних стилей. Це залежить не стільки від мети і змісту спілкування, скільки від стану суб'єкта.

Інтерактивний аспект спілкування характеризують ролі і рольові очікування. Наприклад, учитель демонструє учням певний стиль спілкування, що випливає з соціального значення його професії та функцій, які він зобов'язаний виконувати. Його учень очікує від нього саме на таку — рольову поведінку, орієнтуючись на те, як «повинен» і як «не повинен» поводити себе вчитель. Рольова поведінка нерідко створює особливі рольові бар'єри, що перешкоджають встановленню довірливих стосунків між людьми. Вдаючися до рольової поведінки, людина демонструє своє ідеальне Я, відкриваючи при цьому партнерам можливість відтворювати її Я реальне.

Перцептивний (від лат. perceptio — сприймання) аспект спілкування характеризує особливості сприймання і взаєморозуміння партнерами один одного. Спілкуючись, кожен будує образ партнера, послуговуючись такими засобами, як ідентифікація і рефлексія.

Ідентифікація (від лат. identificare — ототожнення) — уподібнення себе іншому, спроба поставити себе на його місце, проникнути в систему його смислів. Цей засіб виникає в процесі неусвідомлюваного наслідування дитиною дорослого, проте надалі він набуває форми особливої внутрішньої дії. Ідентифікація тісно пов'язана з емпатією — здібністю проникатися емоційними станами іншої людини шляхом співпереживання. Рефлексія (від лат. reflexio — відображення) у процесах спілкування — спосіб однієї людини зрозуміти іншу, виходячи з уявлень про себе. Причому цей процес має зворотний вплив: що глибше вона розбирається в інших, то повніше й об'єктивніше оцінює себе [16]. Ця залежність посилюється за умови спільної діяльності. Коли ж люди малознайомі, образ часто будується на підставі зовнішніх, до того ж малоінформативних ознак

Дата добавления: 2015-05-22