Перспективи розвитку психології педагогічного менеджменту

Узагальнення теоретичного і практичного досвіду вітчизняних і зарубіжних досліджень дає можливість сформулювати наступні перспективні проблеми психології управління.

1. Дослідники управління дедалі більше схиляються до думки, що у XXI сторіччі відбудуться серйозні зміни у змісті та формах управління. В першу чергу вони стосуються стилів управління. Передбачається також зменшення кількості рівнів управління переважно за рахунок ліквідації деяких посад і постійних переміщень на рівні середньої ланки управління. Розшириться практика делегування повноважень підлеглим, що є закономірним відображенням сучасних уявлень про розвиток персоналу, згідно з якими слід відмовитися від характерної для бюрократичних організацій суворої підзвітності на користь «надання людям значно більшої свободи». Керівники надають дедалі більшого значення роботі в командах як усередині організації, так і поза нею. Ситуація складається таким чином, що керівництво буде зосереджене переважно на управлінні людьми. Названа тенденція є наявним підтвердженням слушності відомої тези про те, що «люди є головним ресурсом» в організації. Збільшиться попит на універсальних керівників проти вузьких спеціалістів. У подальшому можуть широко використовуватися позаштатні співробітники, які працюють на контрактних засадах, при збереженні в організації невеликого штату постійних працівників для ведення головного різновиду діяльності.

2. В багатопланових психологічних концепціях управління актуальною стає постать людини, її психофізіологічний, професійний, моральний потенціал, її знання, здібності, стиль і культура ділових взаємовідносин. Особистість керівника має розглядатися як найвища цінність, як носій національного світогляду. Обдаровані працівники перетворюються на найцінніший капітал. Отже, завдання психології управління - навчити керівників виявляти власні здібності й можливості а також професійні і інтелектуальні якості своїх співробітників, всіляко їх стимулювати.

3. Згідно з думкою експертів, традиційні підходи до навчання керівників управлінню поступово застарівають, У зв'язку з цим актуалізується значення рефлексивно-психологічної професійної освіти керівників, впровадження психолого-акмеологічного консультування як засобу підвищення психологічної культури кадрів управління. Підвищення їхньої кваліфікації не зводитиметься до окремих ізольованих заходів, навчання управлінню перетвориться на безперервний процес, що враховує постійно змінювані запити організації, пристосовується до зовнішніх змін. При проектуванні системи формування управлінських кадрів пріоритетним є також її психологічне обгрунтування, яке має бути тісно пов'язаним з економічними, технологічними, інформаційними та іншими аспектами.

4. Розв'язання проблем, пов'язаних з соціокультурними та етнопсихологічними особливостями управлінської діяльності. Національні традиції, поведінка, національний стиль спілкування мають безпосередній вплив на ефективність ведення ділових переговорів, в цілому на ефективність управлінської діяльності. Ще одна обставина, пов'язана з імпліцитно притаманним уявленням вітчизняних споживачів психологічних послуг про західну "першосортність" в порівнянні з вітчизняною "другосортністю". В процесі так званого "запозичення" не враховуються етнопсихологічні особливості управлінської діяльності керівника, соціокультурний контекст підготовки кадрів управління. Звідси виникали і виникають перекручення при оцінці ефектів від застосування обраних засобів, а феноменальний успіх дії тих чи інших психотехнологій в управлінні подекуди пов'язується не з чинниками, що діють реально, а з бажаною, або очікуваною сукупністю психологічних впливів. Отже, ефективність певних психолого-управлінських методів за кордоном зовсім не передбачає їх ефективність у вітчизняній практиці управління і потребує дослідження.

5. Виявлення і аналіз проблем, пов'язаних з психологічною готовністю керівників працювати в умовах нововведень, стресових ситуацій, непередбачуваних подій (технологічні катастрофи, несподівані зміни на ринку тощо). За таких умов керівник та керована ним організація мають бути здатними до реструктуризації, подолання психологічних та інших бар'єрів, роботи в екстремальних ситуаціях. Йдеться про емоційно-психологічну стійкість керівника до впливу стресових чинників,

6. Актуалізація комунікативної підготовки керівників нового типу. Перегляд в наш час професійного стандарту в управлінській діяльності, розробка базової психологічної моделі особистості керівника передбачають підготовку такого керівника, який би був здатний подолати стереотипи старого управлінського мислення, творчо перебудувати процес спілкування і взаємодії в управлінській системі. Важливість проблеми, пов'язаної з комунікативною підготовкою керівника та колективних суб'єктів управління, обумовлена декількома причинами: по-перше, в умовах ринкових відносин комунікабельність, вміння встановлювати ділові контакти багато в чому визначає успішність у збуті продукції, отриманні нових замовлень, а отже, і успішність вроботі організації; по-друге, комунікативна підготовка вимагає не простого збільшення психологічних знань, або накопичення і закріплення комунікативних вмінь, а серйозної переорієнтації особистості керівника, що не користується авторитетом у роботі з людьми, створення соціально-психологічної теорії управлінського спілкування і на цій основі - оптимальні технології й методики комунікативної підготовки та ділової взаємодії.

7. Вивчення проблем інтернаціоналізації управління, колективного осмислення нових реальностей, що породжуються за рахунок поглиблення міжнародного розподілу праці, створення міжнародних систем інформації. Завдяки поширенню програм навчання управлінню, узагальнення управлінського досвіду різних країн, широких міжнародних контактів вчених в галузі економіки, соціології, психології управлінська мудрість все більше стає надбанням багатьох, хто її потребує.

16. Співвідношення понять "індивід", "індивідуальність", "особистість" в управлінні

В психологічній науці використовуються поняття "людина", "індивід", "індивідуальність" та "особистість". Звернення до цих понять допомагає керівнику глибше зрозуміти працівника, виявити комплекс умов, необхідних для наукової організації праці й управління. Не претендуючи на повне розкриття названих дефініцій, можна все ж таки привести деякі загальновизнані положення щодо цих термінів.

Людина - це родове поняття, що вказує (з матеріалістичної точки зору) на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи — до людського роду. Людина — це специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального, це система, в якій фізичне і психічне, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність Психологія вивчає в людині її психіку та її розвиток, її індивідуально-психологічні особливості. Як істота біологічна, вона підкоряється біологічним і фізіологічним законам, як істота соціальна, людина є частиною соціуму і продуктом суспільного розвитку. Психологи стверджують, що якщо поняття "людина" включає в себе сукупність усіх людських якостей, незалежно від того, присутні вони чи ні у конкретної людини, то поняття "індивід" характеризує саме її (конкретну людину) і додатково включає такі психологічні й біологічні властивості, які також їй притаманні. Отже, індивід являє собою окрему людину, особу в групі або суспільстві, окремого представника людської спільноти. Індивідуальність - це поняття, що містить у собі сукупність своєрідних властивостей людини, характеризує людську неповторність і проявляється у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості. Особистість — це найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Особистість представлена психологічними характеристиками, що є соціальне обумовленими.Вони проявляються у суспільних зв'язках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої особи, так і для оточуючих її людей. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — це основна властивість, у якій виявляється її суспільна сутність. Особистість виражає приналежність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки тощо.

Чи всі люди є особистостями? Дискусія на таку тему виникла між психологами кілька років назад. Думки розділилися. Одні психологи висловлювали точку зору, відповідно до якої далеко не кожну людину можна назвати особистістю, оскільки особистістю є тільки творча людина. Інші психологи доводили, що тільки в деяких людях виявляється яскраво виражена особистість. Безумовно це крайні точки зору і погодитися з ними не можна з ряду причин. Не розкриваючи їх, відзначимо, що в кожної людини завжди повинна бути можливість, за К.Абульхановою-Славською, усвідомити себе особистістю, перспектива стати кращою, подолати свої суперечності, знайти в собі сили, щоб змінити своє життя, зробити його іншим. Кожний будує своє життя сам і в підсумку має його таким, яким побудував. Принципова відмінність полягає в тому, що один дійсно будує своє життя, і навіть досить свідомо, інший тільки використовує те, що є в наявності (і в житті, і в ньому самому). Тому, визнаючи кожного особистістю, вчений припускає, що далеко не кожен здатний стати суб'єктом, творцем свого життя.

Індивідуальність - це своєрідність психіки й особистості індивіда, її оригінальність. Вона виявляється в рисах темпераменту, характеру, у специфіці інтересів, якостей та інтелекту, потреб, і здібностей людини. Задатки слугують передумовою формування людської індивідуальності. Розвиненість тієї чи іншої анатомо-фізіологічної характеристики, своєрідність її життєвого прояву й обумовлює відмінність однієї особистості від іншої, оригінальність почуттів і характеру,

Управлінська психологія оперує поняттям «індивідуальний стиль діяльності» - це стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів виконання тієї чи іншої діяльності. Люди з різними індивідуально-типологічними характеристиками нервової системи, різною структурою здібностей, темпераменту, характеру домагаються однакової ефективності при виконанні однієї і тієї ж діяльності різними способами. У той же час варто знати, що індивідуальний стиль діяльності може бути неоптимальним з точки зору ефективності роботи.

Загалом, психологічна наука володіє певними загальновизнаними положеннями щодо особистості. Сьогодні можна говорити про такі аксіоми: по-перше, особистість є продуктом історичного розвитку, тобто виникає на визначеному етапі еволюції людської істоти; по-друге, особистість є суб'єктом соціальних відносин і свідомої діяльності; по-третє, особистість- це системна якість індивіда, що формується у спільній діяльності й спілкуванні; по-четверте, характеризуючи поняття "особистість", потрібно враховувати його етнопсихологічний аспект. Йдеться про те, що дотепер поняття «особистість» на Сході і на Заході трактується по-різному (у європейській культурі, заснованій на християнстві, особистістю вважався святий, праведник, подвижник; у східній культурі власне про особистість заговорили з часів Конфуція, для якого особистістю була «шляхетна людина», тобто та, яка бере активну участь в управлінні державою, що турбується про її благо; у новий час західна особистість — це насамперед індивідуальність, якій надається перевага над суспільством, а ідеал східної особистості — людина, що добровільно віддає себе служінню суспільству).

Дата добавления: 2015-05-22