Комунікативний потенціал особистості керівника

Стосовно особистості керівника та його управлінської діяльності можна говорити як про потенціал в цілому, маючи на увазі природні задатки, здібності, обдарованість, талант, геніальність особистості, її психофізіологічні особливості, інтелектуальні можливості, соціальний статус, так і про культурний, моральний, комунікативний потенціал. Щодо останнього, то він означає внутрішньо притаманні керівникові наявні комунікативні можливості, об'єктивні й суб'єктивні, які реалізуються як свідомо, так і стихійно та змінюються разом із зміною функціональної діяльності керівника,

Аналізуючи комунікативний потенціал керівника, варто відзначити його психологічну та соціальну основи, де перша обумовлює намагання керівника максимально реалізувати свої індивідуальні властивості та характерологічні особливості у процесі спілкування, а друга - враховує систему суспільних відносин, причинно-наслідкові зв'язки, соціокультурний та етнопсихологічний контекст спілкування. Комунікативний потенціал керівника здатен змінюватися, реалізовуватися в будь-яких проявах: від самосвідомості до практичних дій. Суттєвою ознакою комунікативного потенціалу керівника є його адекватність цілям та завданням управління.

Питання про оптимальну реалізацію комунікативного потенціалу керівника, оптимальне його входження в систему спільної управлінської діяльності нерідко ставиться і вирішується занадто спрощено - у вигляді аналізу товариськості -нетовариськості, комунікабельності - некомунікабельності, відповідальності -невідповідальності особистості. Отже, комунікативний потенціал особистості керівника варто трактувати як наявність у нього специфічних особистісних якостей, здібностей, комунікативних знань, вмінь та навичок, мотивів, що в системі складають комунікативну структуру особистості, її комунікативне ядро та індивідуальний стиль при здійсненні управлінської діяльності, при взаємодії та співпраці з учасниками управлінського процесу. Відмічені властивості розвиваються і формуються у спілкуванні та закріплюються у структурі особистості керівника як своєрідна життєва позиція, котра впливає на життєву перспективу людини і виконує функцію подальшого вдосконалення реальної практичної управлінської діяльності керівника. Те, як керівник приймає участь в кожному комунікативному акті, залежить від його індивідуальних властивостей (організованості, перспективності мислення, вміння концентрувати увагу на розв'язанні управлінських завдань, впевненості у собі тощо), змісту спільної діяльності, накреслених цілей, наявності умов, котрі забезпечують виконання цих цілей, індивідуальних особливостей інших учасників взаємодії, соціокультурного та етнопсихологічного контексту, соціально-економічної та політичної ситуації тощо.

Все сказане дозволяє виокремити наступні складові та характеристики комунікативного потенціалу керівника:

• комунікативні можливості, наявні комунікативні сили керівника,

які можуть бути пущені особистістю в хід і використані в

управлінні;

• психологічні властивості й можливості особистості керівника,

які набуваються в реальних умовах управлінського спілкування

й взаємодії з іншими людьми;

• комунікативні можливості подальшого професійного розвитку,

саморозвитку особистості керівника;

• комунікативні властивості особистості є її потенційними можливостями, які визначають ефективність спілкування, вимірюють ступінь сили участі у спілкуванні, глибину і повноту входження у процес взаємодії, повноцінність контакту;

• динамічний характер комунікативного потенціалу, який сприяє розвиткові або гальмуванню комунікативних властивостей та здібностей керівника, що ставить до особистості підвищені вимоги за прояв внутрішніх комунікативних резервів, за переведення їх з потенційних в актуальні. Фактично мовиться про найефективнішу реалізацію закладених в людині потенційних комунікативних можливостей, про проблему переходу названих феноменів (потенційне-актуальне), визначення теоретичних і практичних меж розвитку комунікативних здібностей. При цьому потрібно враховувати як генетичну межу розвитку комунікативних здібностей (обмеження розвитку, що закладено ще в генетичному коді людини), так і культурну межу, яка полягає в неможливості створити всі умови для розвитку комунікативних здібностей в рамках конкретного соціокультурного контексту. Варто зважити також на той факт, що велика кількість людей, у тому числі керівників, не бачить, не знає свого комунікативного потенціалу і його значення в професійному розвитку і самовдосконаленні.

Узагальнення теоретичного і практичного аналізу комунікативного потенціалу керівника, характеристика процесу його професійного становлення в управлінні як зростання комунікативних можливостей в межах переходу потенційного в актуальне, дають підставу стверджувати, що цей процес є становленням стійких комунікативних зв'язків і відносин керівника, які сприяють ефективності його управлінської діяльності. Успішність прояву комунікативного потенціалу керівника визначається: по-перше, усвідомленістю керівником значення комунікативної діяльності, комунікативних знань та вмінь в управлінні, тобто всього того, що вміщується в поняття "комунікативна компетентність керівника"; по-друге, знанням власних комунікативних можливостей та комунікативних особливостей партнерів по спілкуванню; по-третє, систематичним поповненням знань з теорії й практики спілкування (йдеться про комунікативну підготовку керівників, розробку технологічного і методичного інструментарію спілкування).

Дата добавления: 2015-05-22