Вчення про ноосферу і його сучасний контекст

Однією з основних форм буття є буття природного, уявлення про яке конкретизується рядом понять. Як правило, задається розуміння природи в широкому та вузькому сенсі. Природа в широкому смислі характеризується як все існуюче, увесь матеріальний світ, Всесвіт. Розуміння природи у вузькому сенсі співвідноситься з умовами та особливостями буття людини і виражається такими поняттями як біосфера, географічне середовище, ноосфера.

Поняттям біосфера позначається “жива оболонка” Землі, тобто сукупність живих організмів (рослин, тварин) і середовище їхнього проживання.

Географічне середовище — це та частина неживої природи і біосфери, з якою людство безпосередньо взаємодіє і яка є природною умовою його існування в даний історичний період.

Ноосфера (сфера розуму) — прояв біосфери у вигляді свідомої діяльності людей, яка перетворює планету. Ключова ідея В.І. Вернадського, який створив вчення про ноосферу така: людство, яке досягло вищої форми організованості — наукової думки, стає “планетарним явищем”, провідним чинником природної еволюції.

Біосфера, розвиваються життєві явища.

Ноосфера – сфера взаємодії природи і суспільства, в межах якої розумна людська діяльність стає головним визначальним фактором розвитку. Ноосфера- нова, вища стадія біосфери з виникненням і розвитком в ній людства, яке, пізнаючи закони природи і вдосконалюючи техніку, починає чинити визначальний вплив на хід процесів в охопленій його діяльністю сфери Землі, глибоко змінюючи її своєю діяльністю. Становлення, розвиток людства як нової, перетворюючої природу сили, виразилось у виникненні нових форм обміну речовиною і енергією між суспільством і природою у всезростаючому біохімічному впливові людини на біосферу.

Життя людини було б дорогою в нікуди, якби воно вело тільки до смерті. Але ж, якщо подумати, то і смерть людини - це не просто якийсь тупик, у якому все закінчується. Скоріше смерть - це межа, до якої продовжується наше індивідуальне існування.

Закон збереження матерії та енергії доводить, що все, що існує, з чогось виникло і воно не може безслідно зникнути, а може тільки перетворитися в інші форми. Значить сама людина та її життя теж не зникають безслідно, а перетворюються у щось інше. Але у такому випадку і смерть людини слід розглядати як форму переходу з одного стану в інший, тобто, з цієї точки зору, вона є одночасно і кінцем, і початком.

Вже в старожитності почали складатися різноманітні погляди на:

потойбічне існування людини, яке, на відміну від обмеженого, конечного життя, розглядалося як вічне існування або безсмертя. При цьому чимало мислителів вважали, що людина після смерті знов перетворюється у «першостихії» чи «першоелементи», з яких вона колись виникла Найчастіше цими першостихіями вважалися земля, вода, повітря та вогонь.

У всіх релігіях утвердилася точка зору, згідно з якою тільки тіло людини смертне, а душа її - вічна і вона може продовжувати своє потойбічне існування. Але нерідко висловлювалися й інші точки зору Наприклад, про те, що людина стас безсмертною завдяки пам'яті про неї інших людей. Старокитайськчй філософ Лао-Цзи писав: «Хто вмер, але не забутий, той безсмертний».

Висловлювалися також судження про те, що людина досягає свого безсмертя у своїх дітях. Проте вже англійський філософ XVII століття Френсіс Бекон з цього приводу говорив, що через потомство можуть досягти безсмертя і тварини, а істинно людське безсмертя - «у славі заслугах і діяннях».

Праці Вернадського внесли суттєвий доробок у розвиток наукового світогляду, становлення сучасної наукової картини світу. Всесвіт він розглядав як сукупність живої речовини, біосфери і людства. Зазначав, що з появою останнього починається якісно новий етап розвитку всесвіту, якому сприятимуть розум і людина, а результат їхньої діяльності приведе до перетворення біосфери на нове середовище життя – ноосферу (сферу розуму), суттєвої зміни самої біосфери, соціальних перетворень та органічно нових форм людського співжиття, рівності рас і народів, що відновляться від війни як засобу розв’язання спірних питань, це вченя було викликом сучасності, а й новим підходом до осмислення об’єктивної необхідності переходу до нових стосунків з довкіллям.

Границы ноосферы-динамич социо-био-геолог сист.В.И.Вернадский исходил из определен предпосылок, подводящих к стадии ноосферы. Согласно его учению о ноосфере, в ее основе лежат следующие факторы: 1) распределение чел-ка — единствен биологич вида, обладающего разумом, — по всей планете, победа этого вида в конкуренции с др биологич видами; 2) развитие средств связи и обмена, интегрирующих людей в единое целое; 3) открытие новых источников энергии(атомной,солнечной, термоядерной идр.), придающих деятельности чел масштаб геологических преобразований; 4)массовая демократизация государств устройства, допускающая к управл обществом шир массы населения; 5) взрыв научн творчества в XXв, в своих последствиях также им геологический масштаб. Сложность структуры ноосферы определяется двумя особенностями. Во-первых, ноосфера вобрала в себя все предшествующие ей идеальные явления. Во-вторых, ноосфера как, и человечество лишена пока подлин единства — она противоречива, отражая все противоречия, присущие обществу. ноосфера — это новая стадия в истории планеты, вступив в которое люди уже не смогут без соответствующих поправок пользоваться для сравнения ее историч прошлым.

Дата добавления: 2015-05-08