Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб’єктів 1 страница

Найпоширенішою серед цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто “вільний” експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв’язками та зобов’язаннями щодо збалансованого обміну товарів. Така торгівля регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, відомою під назвою Віденська конвенція.

При традиційній торгівлі в обов’язки продавця (експортера) входить: поставити товар, передати документи стосовно нього та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та чинної Конвенції, а в обов’язки покупця (імпортера) – сплатити ціну за товар та прийняти поставку товару відповідно до вимог договору та чинної Конвенції.

Отже, крім зазначених, ані в експортера, ані в імпортера не виникає інших зобов’язань. А це означає, що після виконання угоди експортер має право, якщо це доцільно, змінити споживача (знайти іншого імпортера), не відступаючи при цьому від жодних зобов’язань. Аналогічно й імпортер має право вибору постачальника, заміни експортера без юридичних наслідків.

Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі, характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв’язків. Основними ознаками міжнародної виробничої кооперації є:

• попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;
• наявність як безпосередніх суб’єктів виробничої кооперації промислових підприємств з різних країн;
• координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у визначеній, взаємоузгодженій сфері діяльності як головний метод співробітництва;
• закріплення в договірному порядку головних об’єктів кооперування кооперування – готових виробів, компонентів, напівфабрикатів, технологій тощо;
• розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації з урахуванням основних цілей коопераційної угоди;
• здійснення взаємних або односторонніх поставок товарів за узгодженим графіком виконання виробничих програм у межах угоди щодо кооперації, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу;
• довгостроковість і стабільність відносин, що підвищує зацікавленість партнерів у цьому виді зв’язків і веде до встановлення між кооперантами усталених виробничих і технологічних зв’язків, тісної взаємодії та взаємозалежності.

За таких взаємозв’язків виробник повинен заздалегідь знати, хто і в якій кількості купуватиме його продукцію. Крім того, він повинен завчасно узгодити всі якісні, експлуатаційні та техніко-економічні параметри продукту. Таким чином, сутність торгівлі за кооперацією полягає в тому, що юридичне самостійні виробники різних країн у результаті здійснення на договірній основі спільної діяльності створюють окремі види продукції, що мають чітко визначене адресне призначення і є складовими кінцевої продукції.

Міжнародна кооперація виробництва є об’єктивним наслідком його спеціалізації, проявом зростаючої взаємозалежності між фірмами різних країн. Найбільшого розвитку виробнича кооперація набула в таких галузях, як автомобільна, суднобудівельна, тракторобудівельна, електротехнічна (особливо виробництво побутових приладів) тощо.

Маркетингова кооперація на міжнародному ринку поєднується, як правило, зі збутовою та знаходить своє відображення в проведенні спільних рекламних кампаній, організації акцій зі стимулювання збуту, в обміні комерційною інформацією, узгодженні товарних і цінових політик тощо.

Промислове співробітництво може в різних варіантах поєднувати різноманітні форми виробничої, науково-технічної, збутової і маркетингової кооперації. При цьому в таких угодах передбачається обмін товарами та послугами між сторонами, а в деяких випадках продукція, що отримується при промисловому співробітництві, використовується для оплати інших поставок або послуг, які є частиною угоди.

У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов’язується з відповідною закупкою або, навпаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угода може бути оформлена як одним, так і кількома зв’язаними контрактами.

Згідно з термінологією, що застосовують фахівці Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК), усі види товарообмінних і зустрічних угод об’єднуються поняттям “міжнародні компенсаційні угоди”, відповідно до яких фірми різних країн домовляються про те, що конкретні дії (поставка товарів, послуг або технології) однією із сторін компенсуватимуться чітко визначеним у відповідних договірних документах способом та у встановлених у них розмірах іншими конкретними діями (поставкою товарів, послуг, технології) іншої сторони. При цьому в поняття “зустрічної торгівлі” не включаються товарообмінні (бартерні) операції. Тож пропонується така класифікація компенсаційних угод.

Угоди зі зворотною закупівлею продукції найчастіше укладаються у зв’язку з продажем підприємства, комплектного обладнання або технології; при цьому експортер зобов’язується закуповувати частину або всю продукцію, що вироблятиметься на поставленому підприємстві або обладнанні. Таким чином, ці угоди мають певні особливості:

• виплата здійснюється за рахунок продукції, що отримана внаслідок укладеної угоди;
• вартість угоди, як правило, дуже значна;
• термін дії угоди може становити 10-20 років;
• зобов’язання щодо зворотної закупівлі можуть перевищувати (і справді перевищують) вартість початкової експортної угоди.

Компенсаційні угоди є поширенішою і різноманітнішою групою, ніж угоди зі зворотною закупівлею. Відповідно до компенсаційної угоди експортер зобов’язується закуповувати (або забезпечити закупку третьою стороною) певну кількість товарів імпортера протягом узгодженого терміну. Експортні та імпортні товари, як правило, не мають прямого зв’язку. Компенсаційна угода зазвичай укладається на меншу суму, ніж угода зі зворотною закупівлею. Те саме стосується і терміну дії контракту, який укладається на термін від одного до трьох років.

Власне компенсаційні угоди передбачають, що експортер товару дає згоду на те, що імпортер повністю або частково оплачує його поставки товарами, а угода на закупівлю та угода на продаж поєднані в одному контракті.

Зустрічна закупка відрізняється від власне компенсаційних угод в основному тим, що розробляються разом два окремі договори: договір на продаж і договір на закупівлю. Угоди зустрічної закупівлі можуть мати дві форми – форму паралельної закупівлі, за якої продаж і закупівля відбуваються одночасно, та форму попередньої закупівлі, за якої експортер спочатку виконує свої зобов’язання з імпорту, з тим щоб мати можливість виконати свій експортний контракт.

Угоди, що передбачають відшкодування, є гнучкішою формою угоди про зустрічну закупівлю і характерні для крупних контрактів між урядами (поставка озброєння, літаків, енергетичного обладнання тощо).

Фахівці Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) також розрізняють торговельну та промислову компенсацію, називаючи їх основними формами зустрічної торгівлі (як і експерти ООН).

Найстарішою формою компенсаційних угод є бартер, під яким розуміється обмін певної кількості одного товару на інший У вигляді натурального обміну без застосування механізму валютно-фінансових розрахунків. Використовуючи бартер, як й інші форми товарообмінних операцій, сторони прагнуть до пом’якшення проблеми валютного фінансування імпорту, спрощення порядку розрахунків, розширення можливостей виходу на зарубіжні ринки, отримання високотехнологічного обладнання в обмін на товари (переважно сировинні), збільшення реалізації товарів, яка укладена на звичайних комерційних умовах.

За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (переважно машин та обладнання) з акту купівлі-продажу перетворюється фактично на процес купівлі-продажу, який може тривати кілька років і результатом якого не завжди буде перехід права власності на предмет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини. У світовій практиці розрізняють три види оренди залежно від термінів дії угоди:

• рейтинг (renting) – короткострокова оренда на термін вЩ кількох днів до кількох місяців (транспортні засоби, товари для туризму та відпочинку);
• хайринг (hiring) – середньострокова оренда на період від кількох місяців до року (транспортні засоби, дорожно-будівельне обладнання, сільськогосподарські машини, монтажне обладнання тощо);
• лізинг (leasing) – довгострокова оренда на термін понад один рік (широкий спектр обладнання, нерухомість).

Сутністю лізингу є оренда основних засобів виробництва для їх використання у виробничому процесі орендатором, у той час як самі товари купуються орендодавцем, і він зберігає право власності на них до кінця угоди. У більшості випадків лізинг є специфічною формою фінансування за участю спеціалізованої лізингової компанії, яка купує право власності на майно для третьої сторони і передає його в оренду на коротко-, середньо- і довгостроковий періоди.

Специфіка взаємовідносин продавця (експортера) та покупця (імпортера) в міжнародному лізингу полягає в такому:

• угода здійснюється, як правило, при посередництві спеціалізованої лізингової компанії;
• лізингова компанія та орендар (імпортер), лізингова компанія та постачальник (виробник, експортер) або всі три учасники знаходяться в різних країнах;
• угода відрізняється від звичайної угоди купівлі-продажу моментом переходу права власності на об’єкт угоди до споживача (за фінансового лізингу) або відсутністю такого моменту взагалі (за оперативного лізингу).

За напрямом лізингової операції міжнародний лізинг можна поділити на такі види:

• експортний, за якого продуцент предмета лізингової угоди або посередницька фірма продає його лізинговій компанії, що укладає угоду із зарубіжним лізингоодержувачем;
• імпортний, за якого лізингодавець купує предмет лізингу в іноземної фірми, а потім укладає угоду з вітчизняним лізингоодержувачем на його використання;
• транзитний, за якого предмет лізингу продається лізинговій компанії з іншої країни. Остання, в свою чергу, укладає угоду з лізингоодержувачем, що знаходиться у третій країні.

Міжнародні лізингові операції можуть мати різні джерела фінансування. Залежно від цього розрізняються такі типи лізингу:

• за власний кошт, який передбачає використання власних фінансових ресурсів для виконання лізингової угоди;
• за залучені кошти, тобто для виконання лізингової угоди використовуються кредити та позички банків і фінансових компаній;
• з частковим фінансуванням лізингодавцем. Пов’язаний із залученням різних джерел фінансування угоди. Зазвичай використовується для реалізації комплексних проектів, а сутність його полягає в тому, що лізингодавець при купівлі предмета лізингу сплачує зі своїх коштів тільки певну суму (60-80% вартості предмета), а решту необхідних коштів залучає як позичку в одного або кількох кредиторів (пайову частку може мати і постачальник, тобто виробник предмета лізингової угоди). При цьому борг виплачується в міру отримання від лізингоодержувача (або лізингоодержувачів) лізингових платежів протягом усього терміну дії лізингової угоди.

Предметом лізингової угоди може бути як нове майно, так і таке, що було в експлуатації. Цей факт не впливає на механізм укладання та виконання угоди, а враховується тільки при визначенні розмірів лізингових платежів та обчисленні ефективності укладання лізингової угоди.

Система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, капіталів, робочої сили, цінних паперів та надання послуг, називається інфраструктурою ринку (рис. 3.12).

Підприємства інфраструктури відіграють важливу роль в економіці розвинутих країн. Вони забезпечують взаємозв'язок між основними суб'єктами економічних відносин — виробниками та споживачами, надають їм необхідні послуги, які сприяють підвищенню ефективності виробництва, прискорюють просування товарів до безпосереднього споживача, а з іншого боку — здійснюють акумуляцію вільних грошових ресурсів і сприяють їх перерозподілу всередині галузі та між галузями.

Надаючи різні посередницькі послуги підприємствам і домашнім господарствам, установи інфраструктури викочують ряд важливих функцій. Серед них доцільно виділити такі:

1) доведення товарів до безпосереднього споживача;

2) забезпечення зворотного зв'язку між виробниками та споживачами;

3) акумуляція тимчасово вільних грошових коштів і регулювання грошового обігу;

4) здійснення перерозподілу ресурсів між різними галузями і всередині галузей.

Установи інфраструктури здійснюють інвестиції, довірчі операції, страхують різні види господарської діяльності.

Інфраструктура використовується також у макроекономічному регулюванні — з її допомогою держава здійснює антиінфляційні заходи, політику, спрямовану на підвищення рівня зайнятості, протидіє циклічним коливанням економіки. Отже, економічна інфраструктура суттєво впливає на функціонування економічної системи в цілому.

Рис. 3.12. Елементи ринкової інфраструктури

Важливими суб'єктами інфраструктури є товарні і фондові біржі та біржі праці. Товарна біржа — це асоціація фізичних і юридичних осіб, яка здійснює оптові торговельні операції за стандартами і зразками у спеціальному місці. На біржі укладаються угоди на купівлю-продаж товарів, складаються ціни, формується попит і пропозиція товарів. Товарна біржа виконує такі функції:

1) збалансовує попит і пропозицію;

2) упорядковує ринок товарних і сировинних ресурсів;

3) стимулює розвиток ринку;

4) виконує роль економічного індикатора (покажчика). Біржі поділяються на універсальні та спеціалізовані. Біржі, на яких об'єктом торгівлі є окремі товари або групи товарів, називають спеціалізованими. А ті, що торгують широким асортиментом товарів, називають універсальними.

Фондова біржа — це організаційно оформлений постійний ринок цінних паперів. На фондовій біржі, з одного боку, здійснюється купівля-продаж цінних паперів, формується їх ціна, урівноважується попит і пропозиція, а з іншого — акумулюються грошові кошти підприємств, кредитно-фінансових установ, держави та приватних осіб, які спрямовуються на виробниче інвестування.

Предметами торгівлі на фондових біржах є акції та облігації акціонерних товариств і облігації державних позик. Фондові біржі є надзвичайно важливим елементом ринкової економіки та ринку капіталів. Вони виконують такі функції:

1) здійснюють мобілізацію фінансових ресурсів і спрямовують їх у довгострокові інвестиції;

2) забезпечують фінансування державних програм і боргів;

3) організовують вторинний ринок цінних паперів, на якому перепродуються акції та облігації, які циркулюють в обігу;

4) визначають реальні ціни акцій та облігацій тих чи інших компаній.

Розбудова ринку цінних паперів в Україні є об'єктивною необхідністю. Але вона потребує створення належної правової бази та механізму державного регулювання випуску та обігу цінних паперів, формування системи фінансових інститутів, спеціалізованих інвестиційних компаній та банків, брокерських контор, консультатційно-посередницьких та аудиторських фірм, фондових бірж та аукціонів.

6666666666666666666666666666666666
Метод торгівлі – це засіб здійснення торговельного обміну (торговельної операції чи торговельної угоди). В міжнародній торговельній практиці використовується два основні методи торгівлі:
1) торгівля напряму (здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем)

А і В – суб’єкти МЕВ

2) через посередників

А і В – суб’єкти МЕВ, П – посередник
При торгівлі напряму виникає визначена фінансова користь, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижується ризик і залежність результату комерційної діяльності від можливої недбалості чи недостатньої компетенції посередницької організації. Цей метод також дозволяє постійно знаходитись на ринку, враховувати його зміни і своєчасно на них реагувати. В той же час використання торгівлі напряму передбачає наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. В протилежному випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть сильно зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою є більш ризикованою, що обумовлено економічними, політичними, правовими та соціальними умовами в різних країнах, їхніми традиціями та звичаями, а також великими відстанями між партнерами. В результаті часто буває доцільним, а іноді просто необхідно використовувати посередників для проведення міжнародних торговельних операцій.
В результаті часто буває доцільно, а іноді просто необхідно, використовувати посередників для проведення міжнародних торговельних операцій.
Переваги залучення посередників:
– підвищують оперативність збуту;
– підвищення прибутку за рахунок прискорення обігу капіталу;
– посередники знаходяться ближче до покупця, тому оперативніше реагують на зміни в ринковій кон’юнктурі, це дозволяє реалізувати товар на більш сприятливих для експортера умовах;
– підвищується конкурентоспроможність товарів за рахунок можливості післяпродажного сервісу;
– являються джерелом первинної інформації про рівень якості і конкурентоспроможності товарів.
У межах торгівлі через посередників визначають такі види посередницьких операцій і відповідні їм види угод:
– операції з перепродажу (договір купівлі-продажу). Коли посередник викуповує товар у виробника і підписує угоди від свого імені і за свій рахунок (купці, дистриб’ютори, дилери);
– комісійні операції (договір комісії, договір консигнації). Коли посередник не викуповує товар у виробника, а підписує угоди від свого імені, але за рахунок виробника і за це отримує винагороду (до 10% від суми угоди). Посередники називаються – комісіонер, консигнатор;
– агентські операції (агентські угоди). Мета угоди – одна сторона доручає іншій (агенту) виконувати дії, пов’язані з продажем (частіше за все) чи купівлею товарів, а також з пошуком замовників і виконавців для надання тих чи інших послуг на обумовленій території в погоджений термін за рахунок та від імені виробника (принципала). І посередники при цьому називаються – агенти-повірені, торговельні агенти;
– брокерська операція. Посередник – спеціалізований професійний агент, що працює на одному сегменті і здійснює контракт між продавцем і покупцем і за цю послугу отримує винагороду до 2-3%. Підписувати угоду при цьому не має права. Назва — агент-представник, брокер, маклер.
Як правило, ті чи інші посередницькі операції виконують ті чи інші посередницькі фірми. Серед них:
– торгові дома;
– експортні фірми;
– імпортні;
– оптові;
– роздрібні фірми;
– дистриб’ютори;
– комісійні;
– агентські;
– брокерські
– фектори тощо.
Сучасними особливостями діяльності посередницьких фірм в МТ є:
– укрупнення, транснаціоналізація;
– спеціалізація (за товарами, видами діяльності, послугами, угодами);
– підпорядкування невеликих посередницьких фірм крупним виробникам;
– підпорядкування малих і середніх виробників крупним торговельно-посередницьким корпораціям.

Серед посередників можна виділити так званих інституціональних посередників, до яких відносять товарні біржі, аукціони та міжнародні торги (тендери).

Міжнародні товарні біржі
Розповсюдженим засобом торгівлі для ряду сировинних товарів є міжнародні товарні біржи, які являють собою постійно діючий оптовий ринок декількох країн, де укладаються угоди купівлі-продажу широкого асортименту сировинних і продовольчих товарів, що відповідають уніфікованій системі стандартних вимог до товарів.
Особливість діяльності міжнародних товарних бірж, які водночас є національними і обслуговують окремі світові товарні ринки, полягає в обов’язковому дотриманні законодавчо-правового, податкового, валютного режимів, що діють у країнах їх розміщення.
Слід зазначити, що основоположним при наданні товарній біржі статусу міжнародної є не рівень обсягів біржового обороту, а виключно заходи державного регулювання тим чи іншим товарним ринком у країні, де знаходиться біржа. Так, великі за біржовими оборотами зернові біржі США не мають статусу міжнародних, оскільки уряд в умовах перевиробництва зерна регулював цей ринок.
Характерним є і те, що країни, де функціонують міжнародні за статусом товарні біржі, можуть суттєво впливати на умови та процеси, які відбуваються на світових сировинних ринках.
На світовому товарному ринку міжнародні товарні біржі виконують наступні функції:
– обслуговують конкретний діючий світовий товарний ринок;
– залучають до біржових операцій контрагентів з різних країн світу;
– забезпечують вільний переказ прибутків, які одержують контрагенти по біржових операціях;
– здійснюють так звані арбітражні операції, тобто спекулятивні угоди для одержання прибутку від різниці котирувальних цін на біржах різних країн.

Рис. 2.2. Структура світового біржового товарообороту

Практично весь біржовий оборот на світовому товарному ринку, а саме – 98%, забезпечується завдяки діяльності п’ятдесяти бірж, з яких 84% обороту припадає на біржі США, 8% – Великобританії, 6% – Японії і 2% – на товарні біржі інших країн. Обсяг світового біржового обороту щорічно оцінюється в 3,5-4 трлн. доларів.
Товари, які продаються на міжнародних товарних біржах, об’єднані в п’ять груп, що охоплюють понад 70 найменувань товарного асортименту на біржах реального товару і 148 – на ф’ючерсних біржах.
Залежно від асортименту товарів, що продаються на міжнародних товарних біржах, вони класифікуються як:
– універсальні або загального типу, де укладаються угоди широкого асортименту біржових товарів;
– спеціалізовані біржі, де укладаються угоди по окремих видах товарів, тобто мають потоварну спеціалізацію і тому класифікуються як біржі широкого профілю та вузькоспеціалізовані.
Міжнародній біржовій торгівлі на сучасному етапі притаманні такі основні тенденції:
1. Збільшення обсягів біржового обороту. Від середини 50-х до середини 80-х років обсяги біржового товарообороту зросли в 12 разів.
2. Зміни в структурі угод, що укладаються на міжнародних товарних біржах. В останні десятиліття характерним є суттєве зростання біржового обороту за рахунок збільшення обсягів ф’ючерсних операцій порівняно з угодами на реальний товар. Ця тенденція притаманна для великих міжнародних товарних бірж, більшість з яких фактично відмовилася від угод з реальним товаром.
3. Зміна структури біржової торгівлі на фоні зростання асортименту біржових товарів. Розширення асортименту біржових товарів відбувається в основному за рахунок виходу на товарний ринок нових промислових сировинних товарів.
4. Концентрація міжнародної біржової торгівлі на великих товарних біржах. Характерним є скорочення кількості таких бірж, товарооборот яких був незначним, і зосередження практично всього біржового товарообороту на кількох біржах того чи іншого ринку.
5. Переважаючі тенденції до функціонування на світовому ринку універсальних товарних бірж. Внаслідок злиття кількох товарних бірж, які спеціалізуються на торгівлі певними видами біржового товару, створюється одна, де продають декілька видів товару, нетоварних цінностей, однак потоварна спеціалізація об’єднаних бірж зберігається.
6. Тенденції до розміщення товарних бірж у місцях споживання основних біржових товарів. Більша частина товарних бірж територіально розміщена в зонах концентрації споживання біржового товару.
7. Міжнародні товарні біржі виступають як індикатор цін на світових товарних ринках. Незважаючи на те, що на товарних біржах обсяги угод, які закінчуються постачанням реального товару, порівняно зі світовим товарообігом, незначні, біржові ціни є оперативними, авторитетними і широко застосовуються при визначенні контрактних цін. На основі виключно біржових котирувань здійснюється більша частина світової торгівлі сільськогосподарською продукцією через позабіржовий ринок.
Розвиток біржової торгівлі протягом тривалого періоду призвів до появи великого різноманіття видів товарних бірж. З метою упорядкування цих видів проводиться класифікація товарних бірж за окремими найбільш істотними ознаками:
1. За регіоном дії:
– національні;
– міжрегіональні;
– міжнародні.
2. За характером асортименту товарів, що реалізуються:
– вузькоспеціалізовані;
– спеціалізовані;
– універсальні.
3. За ступенем відкритості:
– відкриті;
– закриті.
4. За характером здійснюваних біржових угод:
– реального товару;
– ф’ючерсні;
– опціонні;
– комплексні.
5. За організаційно-правовими формами діяльності:
– АТВТ;
– АТЗТ;
– ТОВ;
– решта форм.

Таблиця 2.2.
Види і цілі біржових угод

1. Угоди на реальний товар	1.1. Угоди з невідкладною поставкою (на наявний товар: кеш, спот)	Товар, що продається на біржі, знаходиться на одному з її складів і передається покупцеві одразу (до 15 днів) після укладення угод
1.2. Угоди на товар з поставкою у майбутньому (угода на термін “ФОРВАРД”)	Поставка продавцем реального товару за ціною, зафіксованою в контракті на момент його підписання і у термін обумовлений у контракті
2.Термінові (ф’ючерсні угоди)	Не передбачають зобов ’ язання сторін поставити або прийняти реальний товар у термін, обумовлений в контракті. Передбачають купівлю та продаж права на товар
3. Спекулятивні операції	3.1. Гра на підвищенні цін у майбутньому	3.1.1.Операції з реальним товаром
3.2.1. Операції з ф ’ ючерсними контрактами
3.2. Гра на різниці цін на окремі сорти товарів
3.3. Операції з ф ’ ючерсними контрактами	3.3.1. На той самий товар з близькими та віддаленими строками
3.3.2. На один і той же товар на різних ринках
3.3.3. На різноманітні взаємозамінні товари
3.3.4. На товар та його похідні
4. Операції хеджування	Страхування від можливих витрат у випадку зміни ринкових цін при укладанні угод на реальний товар

Міжнародні аукціони
Ще одним засобом міжнародної торгівлі є аукціони, що спеціалізуються на збуті реальних товарів з суворо індивідуальними властивостями.
Міжнародний товарний аукціон – це спеціально організовані, періодично діючі в певних місцях ринки, на яких шляхом публічних торгів в завчасно обумовлені терміни та в спеціально визначеному місці проводиться продаж раніше оглянутих товарів, які переходять у власність покупця, який запропонував найвищу ціну.

В міжнародній торгівлі склалась вельми обмежена номенклатура товарів, що продаються з аукціонів (наприклад, хутро, чай, овеча вовна, квіти, каучук, шкіра, антикваріат). Близько половини світового виробництва овечої вовни реалізується за допомогою аукціонної торгівлі. Найбільше значення мають австралійські і новозеландські аукціони, особливо, аукціон в Сіднеї.
Традиційним аукціонним товаром є також чай. Чайні аукціони проводяться в Калькутті (Індія), Джакарті (Індонезія), Момбасі (Кенія), Коломбо (Шрі-Ланка). Важливим центром аукціонної торгівлі каучуком є Сінгапур, хутром – Санкт-Петербург, антикваріатом – Крісті (Christie) і Сотбі (Sotheby) в Лондоні.
Товари, що продаються на аукціонах, бувають масовими і одиничними, але їхньою загальною рисою являється неоднорідність партій чи окремих екземплярів, тобто їх не можна купувати без попереднього огляду одиниці товару (лоту), що продається.

Аукціонні торги
Види	Способи
З пониженням цін	Гласний
З підвищенням цін	Негласний
Автоматизований

Рис. 2.3. Види і способи ведення аукціонних торгів

У сучасній міжнародній торгівлі спостерігається тенденція до падіння ролі аукціону, що викликано цілим рядом причин:
1. Посилення конкуренції зумовило динамічний розвиток прямих зв’язків між експортерами та імпортерами без використання посередницької ланки, перш за все брокерів-аукціонерів;
2. Підвищення якості товарів і вдосконалення стандартизації сприяли розширенню товарних поставок рівномірнішої та гарантованішої якості, збільшенню обсягу продажу товарів на основі окремих договорів;
3. Розробка асоціаціями торговців типових контрактів і вдосконалення механізму комерційного арбітражу призвели до зростання торгівлі на основі типових контрактів;
4. Значні додаткові витрати пов’язані з розвантаженням, зберіганням, відправкою товару тощо, суттєво знижують ефективність експорту;
5. Розвиток світової транспортної мережі і засобів зв’язку зумовив зростання визначеності термінів і поставки, що знизило потребу в запасах як резерві;
6. Зміщення аукціонів з імпортуючих в експортуючі країни, що пов’язано як з нижчими накладними витратами при продажах у місцях походження товару, так і з прагненням досягнення більшого контролю за системою збуту своїх експортних товарів і посилення впливу на формування рівня цін.
Міжнародні тендери (торги)
Міжнародні тендер є методом міжнародної торгівлі, сутність якого полягає в конкурентному відборі зарубіжних постачальників і підрядників через організованих товарних ринок шляхом залучення до певної, заздалегідь встановленої дати пропозиції від зарубіжних і національних постачальників та підрядників, проведення конкурсу (порівняння) представлених проектів (умов) та укладання контракту з тим з них, пропозиції якого найповніше задовольняють потреби і вимоги імпортерів-замовників.
Термін “тендер” походить від англійського tender — офіційна пропозиція, замовлення на підряд та to tender — подавати замовлення (заявку) на участь у торгах. Посередником між покупцем і продавцем при цьому методі торгівлі є тендерний комітет, який утворюється імпортером. Основною функцією його є організація надходження замовлень на участь у торгах та робота з ними. Слід також мати на увазі, що термін “тендер” включає п’ять основних понять.
Найпоширенішими об’єктами тендерів у міжнародній торгівлі є:
· підряди на спорудження підприємств, будівель і споруд виробничого і невиробничого призначення, в т.ч. тих, що споруджуються “під ключ”;
· виконання комплексів будівельних і монтажних робіт та іх окремих видів;
· виконання комплексу пуско-налагоджувальних робіт;
· постачання комплектного устаткування;
· концесії на розробку корисних копалин;
· імпортні закупівлі;
· проекти на основі підприємств з іноземними інвестиціями;
· надання державних кредитів;
· розробка проектів і виконання робіт у сфері природоохоронної діяльності;
· залучення експертів і консультантів;
· поставки, підряди, закупівля для створення об’єктів національної економіки.
Зважаючи на викладене, саме тендери на сьогодні дуже поширені в світовій практиці торгівлі, особливо на ринках машинно-технічної продукції (за оцінками експертів, вартість замовлень на поставку обладнання та об’єктів капітального будівництва, отриманих за допомогою проведення торгів, становить близько 1/3 загальної вартості експорту машинно-технічної продукції з промислово розвинутих країн).
Таблиця 2.3.
ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ТЕНДЕРУ

Дата добавления: 2015-05-22