Кодекс україни про надра

Лісовий кодекс

Стаття 1. Поняття про ліс

Ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Стаття 2. Лісові відносини

Лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Стаття 1. Поняття про надра

Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею

суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для

геологічного вивчення та освоєння.

Стаття 2. Завдання Кодексу України про надра

Завданням Кодексу України про надра є регулювання гірничих

відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного

використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та

інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування

при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього

природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів

підприємств, установ, організацій та громадян.

Стаття 3. Законодавство про надра Гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України

(254к/96-ВР), Законом України "Про охорону навколишнього

природного середовища" (1264-12), цим Кодексом та іншими актами

законодавства України, що видаються відповідно до них.

Земельні, лісові та водні відносини регулюються відповідним

законодавством України.

Стаття 3-1. Особливості застосування норм цього Кодексу

Якщо законами щодо користування нафтогазоносними надрами,

зокрема Законом України "Про газ (метан) вугільних родовищ",

встановлені інші норми, ніж ті, що встановлені у цьому Кодексі, то

застосовуються норми цих законів.

91 .природно-заповідний фонд

Цей Закон визначає правові основи організації, охорони,

ефективного використання природно-заповідного фонду України,

відтворення його природних комплексів та об'єктів.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного

простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу

природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність

і виділені з метою збереження природної різноманітності

ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання

загального екологічного балансу та забезпечення фонового

моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний

фонд охороняється як національне надбання, щодо якого

встановлюється особливий режим охорони, відтворення і

використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину

світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають

під особливою охороною.

Стаття 1. Завдання законодавства України про природно-заповідний фонд України

Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд

України є регулювання суспільних відносин щодо організації,

охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного

фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій

галузі. Стаття 2. Законодавство України про природно-заповідний фонд

Відносини в галузі охорони і використання територій та

об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних

комплексів регулюються Законом України "Про охорону навколишнього

природного середовища" (1264-12), цим Законом та іншими актами

законодавства України. Стаття 3. Класифікація територій та об'єктів

природно-заповідного фонду Україн

До природно-заповідного фонду України належать:

природні території та об'єкти - природні заповідники,

біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні

ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні

парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового

мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні

парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового

мистецтва залежно від їх екологічної і наукової,

історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або

місцевого значення. (Частина друга статті 3 із змінами, внесеними

згідно із Законом N 1287-XIV (1287-14) від 14.12.99)

Залежно від походження, інших особливостей природних

комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками

природи, мети і необхідного режиму охорони:

заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні,

загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні,

гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та

карстово-спелеологічні;

пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні,

зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Законодавством Автономної Республіки Крим може бути

встановлено додаткові категорії територій та об'єктів

природно-заповідного фонду.Стаття 4. Форми власності на території та об'єкти

природно-заповідного фонду

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних

заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним

природним паркам, є власністю Українського народу. (Частина перша

статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV

(1287-14) від 14.12.99)

Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних

ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних

заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу,

але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки

природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки,

зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва

можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в

інших формах власності, передбачених законодавством України.

Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки,

створені до прийняття цього Закону, не підлягають приватизації.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться

заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки

садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані

забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною

перереєстрацією охоронного зобов'язання.

93завдання органів регіонального управління Охорона навколишнього природного середовища і раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки суспільства і збереження природного середовища життєдіяльності населення є головними умовами стійкого економічного та соціального розвитку України. З цією метою держава самостійно здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження живої і неживої природи. Така політика спрямована на забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи, раціонального використання, ефективної охорони і вчасного відтворення природних об'єктів. Закріплення цих вимог в екологічному законодавстві визначає правові, економічні та соціальні основи організації і здійснення охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь.Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 року передбачено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління. Основним джерелом екологічного законодавства і права є Конституція України. У ст. 16 Конституції передбачається, що забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави. А ч. 1 ст. 50 Основного Закону України закріплює положення про те, що кожний громадянин має право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище та відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди. Ці основні вимоги Конституції є головними складовими для подальшого розвитку і належного функціонування нормативно-правової бази екологічного законодавства.

2. Загальна організація управління природоохоронною діяльністю на обласному рівні

Обласні державні управління екології та природних ресурсів, Державне управління екології та природних ресурсів в м. Києві, Державне управління екології та природних ресурсів у м. Севастополі:

- здійснюють комплексне управління та регулювання діяльності об'єктів ДСЕУ, координують діяльність органів загального державного управління ДСЕУ, територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної та, в межах своєї компетенції, радіаційної безпеки;

- здійснюють державний контроль за додержанням норм і правил у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відновлення природних ресурсів, у тому числі землі, її надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів, інших об'єктів рослинного і тваринного світу, природних ресурсів континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, у межах наданих повноважень, територій та об'єктів природно – заповідного фонду України, вимог екологічної та, в межах своєї компетенції, радіаційної безпеки, у тому числі в пунктах пропуску через державний кордон, у зоні діяльності регіональних митниць, у сфері поводження з відходами, застосування пестицидів та агрохімікатів, геологічного вивчення надр (державного геологічного контролю), топографо-геодезичної і картографічної діяльності (державний геодезичний нагляд);

- організовують та проводять державну екологічну експертизу відповідно до вимог закону України «Про екологічну експертизу»;

- беруть участь у роботі державних комісій із приймання в експлуатацію об'єктів виробничого, житлово-комунального призначення та житлових масивів;

- подають проекти лімітів: використання природних ресурсів місцевого значення, розміщення відходів; вносять пропозиції щодо їх затвердження відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями;

- затверджують нормативи гранично допустимих викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище;

- видають та анулюють в установленому порядку дозволи (ліцензії) на спеціальне використання природних ресурсів, дозволи на викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище, на розміщення та здійснення інших операцій у сфері поводження з відходами;

- узгоджують матеріали підприємств на отримання дозволів (ліцензій) на пошук (розвідку) та експлуатацію родовищ корисних копалин, спеціальних дозволів на користування надрами;

- організовують регіональний моніторинг навколишнього природного середовища, забезпечують діяльність національної екологічної інформаційної системи, здійснюють спостереження та інструментально-лабораторний контроль за забрудненням навколишнього природного середовища;

- забезпечують розвиток заповідної справи, збереження біологічного ті ландшафтного різноманіття, формування національної екологічної мережі, ведення Червоної книги України та Зеленої книги України, здійснюють державне управління з питань організації, охорони й використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України;

- беруть участь у розробці, реалізації та контролі виконання місцевих екологічних програм і програм забезпечення екологічної та, в межах своє компетенції, радіаційної безпеки, програм попередження та ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій;

- сприяють екологічній освіті та екологічному вихованню громадян, діяльності екологічних об»єднань громадян, рухів тощо.

· Державна екологічна інспекція Республіканського комітету АР Крим з екології та природних ресурсів, державні екологічні інспекції державних управлінь безпеки в областях, Державна екологічна інспекція в М. Києві, Державна екологічна інспекція в м. Севастополі:

- здійснюють державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища та радіаційної безпеки місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад із питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади щодо контролю за додержанням норм природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів об'єктами ДСЕУ, громадянами, а також іноземними юридичними й фізичними особами;

- здійснюють державний контроль за додержанням стандартів та нормативів у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки, встановлених лімітів (квот) використання й добування всіх видів природних ресурсів;

- здійснюють державний контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, у тому числі

в процесі проведення наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем;

на військових та оборонних об'єктах, об'єктах органів внутрішніх справ, органів Служби безпеки України та прикордонних військ, а також під час передислокації військових частин, проведення військових навчань, маневрів, переміщення військ і військової техніки;

- здійснюють екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України;

- здійснюють екологічний контроль за виконанням вимог та додержанням встановлених регламентів, правил, інструкцій тощо, а також додержанням умов і вимог, встановлених відповідним комітетом або управлінням, а саме: Дозволів спеціального водокористування;

Лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин;

Лімітів використання природних ресурсів;

Норм техногенно-екологічної безпеки;

- здійснюють інструментально-лабораторний контроль для визначення:

якості стічних вод, що скидаються підприємством у водні об'єкти, якості викидів в атмосферне повітря, складу виробничих, побутових та інших видів відходів під час здійснення державного контролю;

ефективності роботи очисних споруд і устаткування під час інспекційних перевірок підприємств чи організацій;

стану забруднення навколишнього природного середовища, у тому числі радіоактивного, у місцях викидів і скидів забруднювальних речовин підприємствами, а також у разі аварій;

- за дорученням Мінекоресурсів контролюють виконання міжнародних договорів України і беруть участь у міжнародному співробітництві з питань використання та охорони природних ресурсів.

Дата добавления: 2015-05-22