Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Філософські ідеї періоду феодальної роздрібненості 2 страница




Подібність буддизму і екзистенціалізму підкреслюють сучасні японські філософи Нісітані Кейдзі, Юаса Ясуо, Імаматі Томонобу, Умехара Такесі, Ідзуцу Тосіхіко, Ідзуцу Toe. Так, Ідзуцу Тосіхіко та Ідзуцу Тоє, щоб виявити філософські структури, що лежать в основі японської культури, намагаються здійснити синтез екзистенціальних ідей із філософськими настановами буддизму і поняттями традиційної японської естетики. Тут-то наслідується Нісіде Кітаро, який органічно поєднував у філософській творчості настанови японських традиційних учень з ідеями західної філософської думки, у тому числі екзистенціалізму. У 80—90-і роки широко відомою в Японії стала філософська творчість Хару Тасуку, якого звичайно зараховують до екзистенціалістів. На його думку, проблема відчуження -одна з головних в екзистенціалістській філософії. Постановкою проблеми відчуження Хара Тасуку вносить нові елементи у філософію екзистенціалізму. Філософ поділяє людське буття на відчужене буття, що займає більшу частину часу, і суб'єктивне буття. Відчужене буття - це виробнича діяльність людей, необхідна праця. Суб'єктивне буття - вільний від праці час, присвячений відпочинку, розвагам, у яких здебільшого виявляється людська екзистенція. Робиться висновок: людина повинна прагнути повернутися до самої себе не у відчуженому бутті, а у звільненні від відчуженого буття.

Оригінальні ідеї в руслі екзистенціалізму висловлені філософами Сінда Саво, Канеко Такедзо, Кусанаті Масар, Муто Міцура та ін. Відмічаючи схожість буддизму та екзистенціалізму, вони тоді ж звертали увагу і на суттєві відмінності. Так, Муто Міцура писав, що коли буддійській індивід не відділяє себе від світу, то екзистенціаліст, навпаки, протиставляє себе світові. Буддист вірить у довічну природу, яка добра і світла, вірить, що людина наділена справжнім початком, що принципово позбавлена орієнтації на егоїзм. В екзистенціалізмі прояви людської суб'єктивності перебільшуються, трактуючись як онтологічні сутності. У буддизмі існує Ідеал - Будда. В екзистенціалізмі такий конкретний ідеал відсутній, є лише устремління індивіда до справжності буття. Буддизм вказує шлях до досягнення ідеалу, пропонує всім індивідам спільний шлях порятунку від страждання. Екзистенціалізм обмежується критикою несправжності буття маси людей і рекомендує кожному індивіду знаходити свій шлях справжнього буття.

Багато японських екзистенціалістів звертали увагу і на те, що у західному і східному екзистенціалізмі існує різне розуміння індивіда, Я і його ставлення до суспільства. Якщо суттю «нещасної свідомості» західних екзистенціалістів було трагічне переживання відчуженості від інших, то специфічною рисою екзистенціалістів-буддистів -відсутність особистісного початку, відсутність свого Я. Тому у контексті західного екзистенціалізму індивід схильний вважати свою суть існуючою саму по собі, вважати своє Я центром Всесвіту. Японець же традиційно відчуває себе причетним до світу і не мислить себе поза суспільством, традиційно становить конкретну соціальну групу, свою суть ототожнює з груповою. У цьому японський індивідуалізм значно молодший від західного. Становлення індивідуалізму на Заході відбувалося століттями, формування ж японського індивідуалізму — справа двох-трьох останніх поколінь, японці відносно недавно відірвалися від общини і набули.індивідуальної свободи. В основі концепції західних теоретиків екзистенціалізму покладено поняття індивідуальної свободи, яке становить своєрідну об'єктивну онтологію суб'єкта. Праці японських екзистенціалістів визначення індивідуальної свідомості не мають такого потужного цементуючого принципу і тому розпадаються. Незважаючи на соціально-економічні умови, що змінилися, сучасний японець усе ще міцно зв'язаний з відгуком іншого на своє Я, тому проблема утвердження власного Я продовжує залишатися актуальною.

Відмінність екзистенціалістських переживань індивіда на Заході і в Японії простежується на прикладі життя героїв творів Альбера Камю «Сторонні» і Абе Кобо «Чуже обличчя». У процесі утвердження власного Я герой Абе Кобо про оточуючих його людей робить висновок: усі інші люди егоїсти, які одягли на себе егомаски того, що здається, неістинного, нібито вільного індивідуалізму. Єдиний спосіб вижити у такому світі — самому одягти маску. Герой Абе Кобо робить собі таку маску - «чуже обличчя». В образно літературно привабливій формі письменник відтворює процес становлення індивідуалістичної свідомості японців. Альбер Камю у повісті «Сторонній» зображує уже сформованого егоїста. Послідовний розвиток егоїстичних основ приводить до розпаду особистості героя Альбера Камю.

Роман Абе Кобо і повість Альбера Камю написані як монологи самосвідомості. Монолог героя Камю - монолог самосвідомості — «монади, яка не має вікон» (Готфрід Лейбніц). Герой повісті «Сторонній» не шукає себе в інших, відштовхує всіх від себе. Альбер Камю зобразив типового егоцентрика, який живе у межах суб'єктив них переживань, що втілюють для нього весь природний і соціумний світ. Однак суб'єктивні переживання і відчуття, що не мають ознак об'єктивності, врешті-решт виявляються позбавленими плоті, емоціональної насиченості і тому порожні і беззмістовні. Герой Альбера Камю байдужий до людей і світу, суб'єктивний світ його бідний і тьмяний. Герой Або Кобо - навпаки - емоціональний, гостро

переживає процеси перетворення в егоїста і тому сприймається поіншому, людяніший. Його глибоко вражає втрата «стежки до людей», а рішення придумати собі чужу маску приводить до мораль них страждань. Відмінність екзистенціалістських переживань героїв у західного і східного письменників-філософів визначає всі вчинки, хід розумової діяльності і фінал художньофілософських творів: байдужий герой Альбера Камю майже автоматично чинить убивство, герой Абе Кобо зупиняється за крок до соціального лиходійства. Мислителі країни Сходячого Сонця багато розмірковували над проблемами природи, взаємозв'язку науки, філософії з позицій матеріалізму. Після революції Мейдзі формується матеріалістичний напрямок філософської думки Японії. Яскраві фігури природничо-наукового матеріалізму - Като Хіроюкі (1836 - 1916 рр.) і Накае Теміна (1846-1901 pp.). У працях «Суперечності у світі природи і еволюція», «Природа та мораль», «Нове вчення про права людини» Като Хіроюкі з матеріалістичних позицій розглядає традиційні для філософії онтологічні проблеми, визнає наявність у світі причинно-наслідкових зв'язків. Взагалі, всі явища у Всесвіті, підкреслював він, випливають з однієї основи, розвиваються моністично на основі незмінних визначених причинно-наслідкових законів природи, які панують не тільки в неорганічному світі, але й в органічному, а також у психіці. Като Хіроюкі сприймає також породжену Заходом еволюційну ідею. У ній вбачає три ступені: еволюція Всесвіту, потім еволюція земної кулі, включаючи неорганічні тіла, нарешті еволюція органічних тіл. Основна причина еволюції живих організмів, за Като Хіроюкі, — це тенденція збереження індивіда і тенденція збереження виду. На розвиток тенденції впливають суперечності живої природи: зокрема, суперечності між наростаючою численністю живих організмів і наявністю необхідних умов їх існування, суперечності між виживанням живих тіл і необхідністю живитися, між основною тенденцією живих організмів і їх фізичною та духовною силою. Такі та інші суперечності формують умови, що породжують боротьбу за існування, природний відбір, врешті-решт лежать в основі всього процесу революції. Еволюція живих тіл, вчить Като Хіроюкі, проходить три ступені: перша - одноклітинні тіла, друга — багатоклітинні, третя — складноклітинні. Склад-ноклітинні - це соціальні явища, а саме держава. Людина, на думку філософа, будучи багатоклітинним організмом, досягнувши рівня об'єднаних зусиль, породжує державу. «Еволюційна філософія» Като Хіроюкі характеризується послідовним матеріалістичним монізмом. У ній є цікаві спостереження, здогадки і висновки. Однак аналіз міркувань філософа свідчить про те, що в світогляді відображені слабкості і недоліки європейського матеріалізму, насамперед, метафізичні і механістичні.

«Руссо Сходу» — так називали сучасники Накае Теміна. У працях «Осягнення філософії», «Ще півтора року» та ін. з позицій при-родничонаукового матеріалізму стверджує: світ матеріальний, утворившись із сполучень деякої кількості хімічних елементів, «світ безнаявний, оскільки не створений». Можливо, що і земна куля, і сонце, і планети Сонячної системи конечні, але світ повинен бути безкінечним. Речі матеріального світу знаходяться у просторі і часі, рухаються тощо. Матерія і рух нерозривні. Обґрунтовуючи це положення, Накае Темін називав особливі форми руху. Його підхід близький до наукового розуміння, співвідношення матерії і руху («Осягнення філософії»). Накае Теміна цікавила і соціальна проблематика. Так, з'ясовуючи причини і рушійні сили соціального прогресу, робить висновки про те, що джерела прогресу виробничих відносин знаходяться у сфері ідеології, у розвитку знань, у підсумку - у духовній сфері. Такий цілісний аналіз суспільства не позбавлений раціональності, в сучасній соціальній філософії обґрунтовується як один з методологічних прийомів соціального пізнання. Вважаючи духовний фактор визначальним у розвитку суспільства, Накае Темін далі стверджує, що суспільний лад завжди повинен відповідати рівню розвитку народу, що визначається ідеалами, які розробляють передові мислителі.

Проблема впливу прогресивних мислителів на духовний рівень народу всебічно розвивається, обґрунтовується і реалізується в «теорії поступовості». За теорією Накае Теміна, завдання прогресивних мислителів - займатися просвітництвом народу і допомагати поступово просуватися до ідеального суспільного ладу. Суспільство розвивається, а справи здійснюються на основі старих ідей. Якщо мають наміри здійснити нові справи, то треба спочатку вкоренити нові ідеї у свідомості людей, витісняючи старі. Щоб там не було, ідеї завжди передують реальності. У праці «Ще півтора року» Накае Темін стверджує: великі і малі народи визначаються не розмірами їх територій, а настроєм їх душі. З цим важко не погодитися. Так, японський народ, розмірковує філософ, цілком переймається отриманням користі і зовсім не замислюється про справедливість і тому все, що відбувається на Землі, вважає правильним і без всяких сумнівів бореться з існуючими порядками. Далі висновок: народ кожної країни стає мислячим або бездумним залежно від того, розвивається чи не розвивається освіта в цій країні. Гідна уваги і актуальна думка Накае Теміна про роль філософії в суспільному розвитку, у політичному житті — ідеї, досі не реалізованої у сучасному суспільному розвитку.

Історія становлення філософської думки Японії — від філософсько-релігійного синкретизму до філософських академічних висот - переконує в тому, що східна концепція філософствування має специфічну історію і власну своєрідність, що жодною мірою не знижує ні оригінальності, ні привабливості східної філософії.

Глава 5. ФІЛОСОФІЯ АРАБСЬКОГО СХОДУ

Сучасний Арабський Схід - співтовариство різних країн Близького і Середнього Сходу, що користуються арабською мовою як знаряддям культури і засобом наукового спілкування. Державні політичні лідери країн активно включилися у вирішення численних проблем, породжених відсталістю, їх зусилля скеровані на те, щоб вивести мусульманські країни в ряди розвинених. Активізуються питання про місце і роль наукового світогляду, філософії у сучасному духовному житті арабського суспільства. Орієнтована на науковість і національні традиції арабська філософія намагається заново відтворити історію культури народів мусульманського Сходу. Сучасний арабський філософ Хасан Ханафік підкреслює: арабське суспільство ще на тій стадії розвитку, коли культивування раціоналізму і духу науковості - невідкладна потреба. Актуальність постановки завдання стає зрозумілою, якщо врахувати: проблематика арабської філософії (до речі, не тільки філософії, але й інших форм сцієнтизму) віками розвивалася у теологічному руслі і, природно, дала своєрідне пояснення граничним основам, що пов'язували людину зі світом. Особливість філософії Арабського Сходу, як складової частини релігійного світогляду, не може вплинути на оцінку культурного надбання: своєрідні й оригінальні філософські системи, що виникли на Сході, - великий внесок у скарбницю світової філософської думки.

У розвитку арабської філософії виділяють етапи: середньовічний (VII-X стст.), класичний (ХІ-ХІХ стст.) і сучасний (XX ст.).

1. Розвиток філософської думки в Арабському Сході (Середньовіччя)

Мутазіліти становили «ліве крило» в середині каламу (раціонального богослов'я). В історії мусульманського богослов'я VII—VIII стст. відомі тим, що різні секти мали можливість по-своєму тлумачити і пояснювати текст Корану. Дискусії про суть Аллаха і його атрибути, про походження Корану - слова Божого, про приречення і свободу волі та ін. супроводжувалися іноді навіть збройними сутичками. У X ст. «двері іджтіхаду», тобто самостійних суджень, уже зачинено.

Зі спадщини мутазілітів не збереглося майже нічого, за винятком «Кіктаб аль-Інтісар» аль-Хаята і окремих висловлювань, включених до книги істориків. Концепція мутазілітів - антропоцентрична: людина - центр Всесвіту і кінцева мета Всесвіту. Поняття божественної справедливості пов'язували з поняттям свободи людської волі, з концепцією відповідальності людини за свої вчинки. Васіл ібн Ата (700-740pp.), основоположник мутазілізму, стверджував: у зовнішні обставини людина вміщена Богом, але поведінка людини в них залежить тільки від неї самої. Про повну свободу людської волі, міркував і ан-Каззам. Людина вільна завжди у тому чи іншому виборі, у своєму земному житті, - наполягав відомий мутазіліт аль-Аллаф. Знаменитий філософ аль-Джахіз (775 868 pp.), мутазіліт за переконаннями, вважав, що суддею при тлумаченні Шаріату і хадисів може бути лише розум. «Клянуся життям, - писав у «Посланні про квад-ратність і округлість», - очі помиляються, а органи чуття вводять в оману, тільки розуму належить вірогідне пізнання».

Мутазіліти виявилися радикальними опонентами теологів. Так, мутазіліти стверджували: на противагу Аллахові, який діє лише за законами природи, людина звершує будь-які вчинки, і єдиним мірилом добра і зла для неї служить її власний розум. Мутазіліти першими піддали критиці ідею антропоморфності Бога (тобто подібного до людини), висунувши натомість ідею абстрактного божества. Коран вважали одним із витворів Аллаха, звичайним літературним твором. У вченні про природу мутазіліти виходили з атомістичної теорії: всяке тіло при поділі розпадається на елементарні частки, що мають протяжність, колір, запах та інші якості. Частки складаються із визначеного числа непротяжних атомів, позбавлених будь-яких якостей, крім властивостей рухатися або знаходитися у стані спокою. Форми буття, учили мутазіліти, потенційно є у самій матерії. Аллах тільки надає їй статус існування. Мутазіліти визнавали дію в об'єктивному світі причинно-наслід-кових зв'язків, що мають обґрунтування у природі речей і здатні пізнаватися людським розумом.

У період правління Халіфа аль-Мамуна (813-833 pp.) мутазі-лізм стає офіційною доктриною держави Аббасидів. В історії арабських халіфатів період правління Халіфа аль-Мамуна - найплодо-творніший у сфері інтелектуального життя. Саме тоді в Багдаді засновано Будинок мудрості - заклад, що спеціалізувався на перекладах і коментуванні різноманітних творів, в тому числі грецьких. У міру того, як ідеї мутазілітів поступово оволодівали розумом освічених людей і навіть проникали в палаци мусульманських правителів, теологи не могли вже, як і раніше, відповідати на питання, що торкалися догматів ісламу, традиційним «біля кайора» (не питай як). Формуються дві течії філософської думки: одні для доведення догм застосовували засоби логіки, інші вперто дотримувалися буквального змісту «священних текстів», ганьбили нечестивих філософів і навіть погрожували їм.

Прихильників аль-Ашарі називали мутакаллімами. Догмати про божественне провидіння, сот-вореність світу у часі і просторі та можливості чудес мутакалліми обґрунтовували за допомогою атомістики мутазілітів, перетвореної ними. Усі тіла, учили мутакалліми, складаються з непротяжних атомів, розділених порожнечею. З атомів складаються простір і час. Кожний атом розуміється як субстанція (першооснова), що існує лише одну мить. Творець атомів - Бог, який щомиті створює не тільки атоми, але і їх акциденції (властивості). Мутакалліми не визнавали наявності постійних властивостей і якостей, притаманних речам, заперечували зв'язок між причиною і наслідком, закономірний характер явищ, припускали тільки можливість звичайності або звички, закладеної Богом у природу. У силу звички регулярно відбуваються повені Нілу й інших рік, у певні сезони дмуть мусони. У питаннях пізнання мутакалліми дотримувалися крайнього агностицизму (з грецької - недоступний пізнанню). їх погляди поділяв і теолог Абу-Хамід Газалі(1059~1111 pp.), який дав розгорнуту критику філософії східних перипатетиків.

У різні епохи суфізм поширювався на великій території: від північію-західної Африки до Індії, північних окраїн Китаю, Індонезії. Передумови зародження суфізму є в ранньому ісламі, біля джерел якого стояв рух аскетів-західів, що проповідували щире (істинне) ставлення до Бога, ганьбили показне, зовнішнє благочестя. Концептуальні положення суфізму сформульовані в IX ст. єгиптянином Зун-Нуном алъ-Micpi (помер у 850 р.) і засновником багдадської школи Абу Абдаллахом аль-Мухасібі (помер у 857 р.). Для суфізму характерне поєднання філософських положень (ірфан) з особливою системою психофізичних вправ, що вимагає від людини великого напруження всіх фізичних і духовних сил. В общині суфіїв є старець-паставиик (пір), який веде по містичному шляху (тарікат) своїх учнів.

Важливе місце у суфізмі займає вчення про потаємне знання - поступове наближення суфія до Бога через містичне пізнання, любов, і врешті-решт, злиття з Богом. Загальні положення суфізму обумовлюють такі його особливості: інтерес і прагнення до інтуїтивного пізнання, гіпнозу, телепатії, відмова від логічного, раціонального пізнання світу. Суфізм, як містичний напрямок, ірраціональний (від латинської - нерозумний, несвідомий). Для теософських творів суфіїв характерна критика раціоналістів, применшення значення розуму порівняно з інтуїцією. Ця особливість суфізму, що відрізняє його від філософії, чітко простежується при аналізі гносеологічної (вчеиня про пізнання) позиції суфізму. Так, особистий досвід, про який пише містик Ібн-Арабі (1164-1240 pp.) розуміється по-різному суфістами і фаль-сафами (філософами): для суфістів це - містичне переживання, інтуїтивне прозріння «видіння», а для філософів - результат раціонального мислення, узагальнення знань, логічного доведення, висновку з експерименту. Суфії багато міркують про природу істини - скарбу.

Де шукати істину буття або окремої речі? В одній із притч «Маснаві» -релігійно-філософської поеми Джала ad-Діна Румі (1207-1273 pp.), суфій, який вийшов на прогулянку в сад, замість того, щоб милуватися красою природи, усамітнився. На запитання приятеля, чому сидить з низько похиленою головою і не збирається звертати увагу на те, що його оточує, на «знаки божественного милосердя», суфій відповів, що знаки краще бачити у власному серці. «Дім зруйнував я і позбувся стін, щоб Всесвіт охопити навзамін. Суєтність подолай - все прах і тлін, все маєш у душі - не треба змін.» (Ібн аль-Фарід. Арабська поезія середніх віків). Здавалося б, зрозуміло, де людині шукати істину. Та чи має людина у своєму розпорядженні засоби, за допомогою яких можна виявити істину? На думку суфіїв, розум людини відіграє позитивну роль тільки в обмеженій сфері пізнання, адже висновки робить, спираючись на свідчення органів почуття, а вони надзвичайно оманливі. У того ж Джала Румі є притча про слона, якого помістили у темну кімнату. Люди, бажаючи зрозуміти, що за об'єкт є перед ними, обмацували його руками. Торкнувшись хобота, один сказав: ринва; інший, торкнувшись вуха, сказав: велике віяло; третій, наткнувшись на ноги, висловив припущення: колони; четвертий, помацавши спину, прийшов до висновку: перед ними великий трон. Притча завершується констатацією того, що відомості, одержані за допомогою органів чуття, поверхові, неістинпі.

Суфістська гносеологія своєрідна. Визнаючи факт наближення до істини засобами розуму, інтуїції, уяви, одночасно обмежує їх або переводить міркування у сферу містичних переживань. Мабуть, правильно розглядати суфізм і фальсафізм (філософію) у культурі середньовічного мусульманського Сходу, як два полюси одного явища -людського пізнання. Як різновид містицизму, суфізм справив позитивний вплив на розвиток філософського знання, стимулював його, сприяв виробленню логічно иесуперечливої системи знань про буття, пізнання, людину та ін. З позицій раціональності велися дискусії з теологами, представниками ісмаїлізму, хуруфізму та інших течій. Не випадково в XX ст. до суфізму зверталися великі поети, реформатори корапічиого віровчення, філософи, романтики. Уже в епоху раннього середньовіччя мусульманський Схід познайомився з основними положеннями античної філософії і більш глибоко з філософією Арістотеля. Сформувалася потужна течія прихильників арістотелізму. Його послідовники доводили необхідність розвитку точних наук і природознавства, пропагували вчення Арістотеля.

Перипатетизм. Філософія аль-Кінді

З працями мислителів Стародавньої Греції мусульман познайомили сірійські християни. Спочатку перекладалися праці переважно природничо-наукового змісту, а згодом і філософського. Формується так званий мусульманський перипатетизм (від грецької- проходжуюсь). Учні і послідовники Арістотеля називали себе перипатетиками: звичайно під час читання лекцій Арістотель проходжувався по ліцею, оточений слухачами. Родоначальником перипатетизму мусульманського Сходу вважається аль-Кінді (біля 800-870 pp.) - перший з арабів увів у філософський обіг основні положення філософії Арістотеля. У працях з філософії аль-Кінді обґрунтував причинно-наслідковий підхід до розуміння природних явищ. Бога він розглядав як безлику віддалену причину, що створила світ, і надала потім йому можливість розвиватися за власними законами. Заслуговує на увагу запропонована аль-Кінді концепція чотирьох видів інтелекту: актуального розуму, тобто сукупності універсалій (від грецької - загальне,), що володіє зовнішнім буттям; потенційного розуму, тобто здатності душі сприймати універсали ззовні; набутого розуму, тобто сукупності універсалій вже існуючих у душі; розуму, що проявляється, тобто того ж набутого розуму, але такого, що вже проявився ззовні у процесі діяльності. Концепція чотирьох видів інтелекту має раціональний зміст і справила вплив на дальший розвиток східного перипатетизму.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 398; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.026 сек.