Відскановано: Дмитро Донцов. Дух нашої давнини // Історія філософії України: Хрестоматія. – К., 1994.– С. 446 – 454. 2 страница

[58] Мысли, приведенные на следующих страницах, изложены мною в книге «Тhe sane Society» (1955). Я хотел бы их здесь повторить в сжатой форме, поскольку иначе будет лишена основы главная часть данной книги.

[59] Термин «полития» обыкновенно употребляется для обозначения республиканского строя, преимущественно демократического

[60] В рукописном тексте — «не имея в своем распоряжении»

[61] Вместо «и не заботятся о делах посторонних» можно перевести также «и не жаждут чужого»

[62] Это место иногда понимают в том смысле, что на должности выбирают людей, которые могут, благодаря своим материальным средствам, подобающим образом отправлять должностные обязанности

[63] См. моюкнигу «О назначении человека»

[64] См. книгу С. Франка «Духовные основы общества»

[65] Уместно уточнить, что в данном контексте «современный человек» — это тот, кто хочет быть исключительно историческим, то есть прежде всего «человек» историцизма, марксизма и экзистенциализма. Излишне добавлять, что не все наши современники узнают себя в этом человеке.

[66] См.: Еliade М. Тraité d’Histoire des Religions, р. 340 sq.

[67] Не говоря уже о вполне реальных возможностях «магического творче­ства» в традиционных обществах.

[68] См.: Еliade М. Тechniques du Yoga.

[69] Лишь с помощью аргументации такого типа можно обосновать социоло­гию познания, не приводящую к релятивизму и скептицизму. Экономические, социальные, национальные, культурные и все прочие «влияния» на «идеологии» (в том смысле, какой придает этому термину Карл Манхейм) не могли бы лишить ее объективной ценности, как и лихорадка или опьянение, вызвавшие у поэта новый творческий порыв, не умаляют достоинств его произведения. Все эти социальные, экономические и т. п. «влияния» представляли бы возможности наблю­дать духовный мир под новым углом зрения. Но само собой разумеется, что со­циология познания (изучение социологической обусловленности идеологий) сумела бы избежать релятивизма, лишь утверждая автономность духа — чего, если мы правильно поняли, Карл Манхейм утверждать не решился.

[70] Поостережемся самонадеянно отмахиваться от подобных утверждений по­тому только, что они предполагают возможность чуда. Если чудеса и происходили столь редко со времени возникновения христианства, то это вина не христианства, а христиан.

[71] Поэтому, замечает Аристотель в другом месте, одни «фисиологи» говорят, что все было вместе, и возникновение предмета с такими-то свойствами есть только качественное изменение, а другие говорят о «соединении» и «разъединении».

[72] Иначе говоря, «фисиологи» не могут также принять возникновение из сущего, ибо сущее не возникает – оно уже существует, ввиду чего эти мыслители должны вернутся к отвергаемому ими тезису о том, что сущее возникает из не-сущего.

[73] Например, в «Физике» Аристотель излагает собственное решение этих трудностей, исходя из понятий материи, формы и лишенности. Ред.

[74] Коль скоро люди изменяются, то именно их изменениями, а не изменениями в чувственно воспринимаемых предметах определяются изменения в их представ­лениях. Ред.

[75] Когда оппонент оспаривает каждый выдвигаемый тезис, не противопостав­ляя ему никакого определенного положения. Ред.

[76] Лессинг, Натан мудрый, ІІІ,6: «Будто истина была бы монетой!» и т. д. (стр. 20)

[77] О положительных и отрицательных сторонах этого откры­тия см. гл. 17.

[78] В ранней восточной медицине человеческое тело пользова­лось особым уважением и не могло служить объектом грубых ма­нипуляций. Это объясняет, почему вместо анатомии развивались диагностика посредством измерения различных пульсов и абстракт­ная теория органов. Везалий не осуждал осквернение могил в це­лях изучения анатомии. Китайские мудрецы считали подобные действия отвратительными и недостойными человека. И найдется ли нормальный человек, симпатии которого будут не на их сто­роне?

[79] У Гесиода, который сохранял верность более ранним стадиям мышления, законы приходят к существованию (правило Зев­са) и являются результатом равновесия противоположных сил (ти­таны в оковах). Они являются следствием динамического равно­весия. В XIX же веке законы рассматриваются как вечные и аб­солютные, а не как обусловленные балансом взаимно ограничи­вающих сущностей. Космология Гесиода далеко опережает науку XIX в.

[80] Галилей Г. Диалог о двух главнейших системах мира [156], с. 423.

[81] Маються на увазі платоніки.

[82] Тобто Платон і його послідовники.

[83] Атлотети — розпорядники і судді на змаганнях з бігу. Вони,серед іншого,визначали переможця і вручали йому нагороду, атлон.

[84] Неs. Еrgg. 293, 295-297.

[85] Тобто з 1095а 30.

[86] Учення про три способи життя сходить до натурфілософів і Піфагора (див. про це особливо: Іатb. V. Руth. 58-59).

[87] Сарданапал — легендарний ассірійський цар, який в уявленнях еллінів (а потім і римлян) уособлював зніжений спосіб життя. Епітафія на його могилі широко цитувалася в античній літературі і обговорювалася у філософських дискусіях. Серед іншого, вона неодноразово і в різних варіантах згадується в "Бенкетуючих софістах" Aфінея: (буквально) "їж, пий, утішайся, оскільки все інше не варте лускоту пальців".

[88] ή τιμή означає "честь, почесті, пошану" і виступає в Арістотсля нагородою за доброчесність, ή άρετή (так у: СЕ. - Т. 7. - С. 280 прим. 11); тут краще розуміти саме "пошану", а не "честь".

[89] Під "творами для широкого кола" перекладачі та коментатори зазвичай розуміють "популярні" твори як самого Арістотеля, так і Інших авторів — не перипатетиків.

[90] Див.: 1177а12-1178а1; 1178а22; 1179а32.

[91] Я тут приймаю традиційний переклад як "суспільна", оскільки термін πολιτικόςпоходить від слова поліс, яке в першу чергу означає не державу, а саме колектив, общину, громаду — громадянський колектив.

[92] Див. 1100а 10-b19, 1169b16-22, а можливо й 1170b20-1171 а20.

[93] Щодо тексту, взятого в кутові дужки, немає спільної думки: одні коментатори вважають його інтерпольованим, інші — властиво Арістотелевим.

[94] Зі звичайним життям ототожнює красу Берк у своїх «Філо­софських дослідженнях відносно походження наших понять про піднесене й прекрасне». До простого образу прирівнюють красу, оскільки мені відомо, всі послідовники догматичної системи, котрі коли-небудь ділилися своїми думками з приводу цього предмета: з-поміж митців цієї теми торкається Рафаель Менгс у своїх «Роз­думах про смак у живопису», не кажучи вже про інших. У цій галузі, як і в усіх інших, критична філософія відкрила перед нами шлях до співвіднесення досвіду з принципами і спекулятивності з досвідом.

[95] Коли зіставити (не виходячи за рамки сучасного світу) скач­ки в Лондоні, бої биків у Мадріді, спектаклі в колишньому Пари­жі, змагання гондольєрів у Венеції, полювання у Відні і веселу, красиву метушню на римському Корсо, то неважко буде помітити нюанси смаку цих різних народів. Проте народні грища в різних країнах світу набагато різноманітніші, ніж ігри вищих кіл у тих самих країнах, і це дуже легко пояснити.

[96] Ровное настроение, характер (лат.).

[97] Интеллектуальной совокупности (лат.)

[98] [Абстрактно (лат.) ]

[99] [Першу рушійну силу (лат..) ]

[100] [«Про розум» (франц.) ]

[101] [Про смаки не сперечаються (лат.) ]

[102] [Смаки (лат.) ]

[103] [Що за часи! Що за звичаї (лат.) ]

[104] [Пізніше (лат.) ]

[105] [Формальна естетика повинна залишити осторонь весь зміст і обмежитися тільки самою формою (нім.) ]

[106] [Формальна краса є тільки дуже підрядним чинником ми­стецької краси, яка по суті від форми йде до змісту (нім.) ]

[107] [форма є гарною тільки тоді, коли вона є несвідомим, мимовільним зображенням і уявленням ідей (нім.) ]

[108] [Краса є приємним проявом добра (нім.) ]

[109] [«Вірний пастух» (італ.) ]

[110] [Щоб і цього не бракувало (польськ.) ]

[111] [Вирішальне значення має не те, в що ми віримо, а тільки те, як ми віримо (нім.) ]

[112] [Краса йде від форми до змісту (нім.) ]

[113] Эта ограниченность и односторонность, а следовательно, и бездушие животного обнаруживаются как раз в том, что обыкновенно у него особенно развито только одно чувство или некоторые чувства, между тем как универсальность, а следовательно, и духовность человека, видимо, сказываются в том, что он «превосходит всех других животных в смысле совершенного и равномерного развития всех своих органов чувств».

[114] См. книгу С. Франка «Духовные основы общества»

[115] У латинському перекладі додано: «для народів, які до цього звикли».

[116] Раймунд Лулій (1235—1315)—середньовічний ка­талонський теолог, філософ і письменник, який у своєму творі «Велике й останнє мистецтво» (1480) запропонував метод моделювання логічних опера­цій, використовуючи граничне загальні поняття. Механічним поєднанням таких понять, розташова­них на концентричних колах, що обертаються, утво­рювалися нові істини. Цей твір Лулія мав значний вплив на деяких філософів Відродження (зокрема, на Миколу Кузанського та Джордано Бруно). Де­карт негативно ставився до цієї методики, що ви­пливало з його критики схоластичної методології взагалі, і не зміг оцінити значення комбінаторної методики у творі Лулія, що в подальшому стало ясним для Ляйбніца.

[117] У латинському перекладі після слів безтямно до­дано: «і досить широко».

[118] Діана в римській мітології ототожнювалася з дав­ньогрецькою богинею полювання Артемідою.

[119] Мінерва в римській мітології ототожнювалася з давньогрецькою богинею мудрості Атеною.

[120] У латинському перекладі додано: «як відшукуючи центр речей, так і продивляючись утруднення у всіх речах».

[121] Декарт має на увазі метод «одиничних відрізків», який він використовує у своїй «Геометрії»: «Або якщо треба взяти корінь квадратний із GН, то я додаю (креслення 1) до GН, по продовженню, пря­му FG, що є одиницею, і, розділивши FН в точці К на дві рівні частини, описую з центра К окружність FІН; якщо потім провести від точки G до точки І пряму, перпендикулярну до FН, то GІ буде шука­ним коренем» (Декарт Р. Геометрия. — М.-Л., 1938. — С.12). Наслідуючи стародавніх, Декарт уявляє корінь квадратний за допомоги пропорції:

Якщо 1: х = х: а, то х = Öа GІ^2 = FG • GН FG =1 GІ^2 = GН GІ = ÖGН

[122] У латинському перекладі: «у гео­метрії або в ал­гебрі».

[123] Я не йду тут точно за ниткою історії експериментального методу, що його перші початки не вельми й відомі.

[124] Цей метод, що наслідує природознавчий, полягає, отже, в пошуку елементів чистого розуму в тому, що може бути підтверджене або спростоване експери­ментом. Але (на відміну від природознавства) для перевірки положень чистого ро­зуму жодного експерименту з його об'єктами зробити не вдається, надто коли ці положення наважуються [виходити] за всі межі можливого досвіду; отже, до пе­ревірки надаються лише поняття й засади, які ми приймаємо а ргіогі, коли прила­штувати їх так, щоб ті самі предмети могли розглядатися з двох різних боків: з од­ного боку, як предмети чуттів і розсудку для досвіду, а натомість із другого — як предмети щонайбільше тільки мислені Ізольованим розумом, що прагне за межі Досвіду. Якщо виявиться, що при розгляді речей із цього двоякого погляду має місце узгодження з принципом чистого розуму, а за однобокої точки зору немину­че виникає суперечність розуму з самим собою, тоді експеримент потверджує слушність того розрізнення.

[125] Цей експеримент чистого розуму багато де в чому подібний до тих експери­ментів хіміків,що їх вони називають іноді дослідом редукції, а назагал синтетич­ним методом. Аналіз метафізика розділив чисте апріорне знання на два вельми неоднорідні елементи, а саме: знання речей як явищ, і [знання] речей самих по собі. Діалектика, своєю чергою, приводить обоє до згідності з необхідною розу­мовою ідеєю Безумовного, і виявляє, що ця згідність виходить не інакше, як через те розрізнення, котре, отже, є істинним.

[126] Так центральні закони руху небесних тіл надали остаточної певності тому, що Коперник спочатку приймав лише як гіпотезу, і водночас довели існування не­видимої сили (ньютонівського тяжіння), що пов'язує Всесвіт і що залишалася б повік невідкритою, якби Коперник не наважився в супротивний чуттям, але слуш­ний спосіб віднести спостережувані рухи не до небесних тіл, а до їхнього спос­терігача. У цій передмові я висуваю викладену в Критиці аналогічну до тієї гіпо­тези відміну способу мислення тільки як гіпотезу, хоча в самому творі вона дово­диться з характеру наших уявлень про простір і час та елементарних понять роз­судку аподиктичне, а не гіпотетичне; [згадую про це] в передмові, щоб лише звер­нути увагу на перші спроби такої відміни, що, без сумніву, є гіпотетичними.

[127] Для пізнання предмета потрібно, щоб я міг довести його можливість (або за свідченням досвіду на підставі дійсності цього предмета, або а priori розумом). Але мислити я можу що завгодно, якого тільки не суперечу сам собі, тобто якщо тільки моє поняття є можлива думка, хоча б я й не міг вирішити, чи відповідає їй якийсь об'єкт з-посеред сукупності всіх можливостей, чи ні. Та щоб приписати такому поняттю об'єктивну значущість (реальну можливість, бо перша була тільки логічною) — для цього вимагається щось більше. Однак це Більше не обов'язково слід шукати в теоретичних джерелах знання, воно можеміститися й у практичних.

[128] Справжнім доповненням, але тільки в аргументації, я міг би назвати лише нове спростування психологічного ідеалізму істроге (гадаю, що й єдино можливе) доведення об'єктивної реальності зовнішніх споглядань (стор. 275). Якщо навіть і вважати ідеалізм нешкідливим зпогляду істотної цілі метафізики (що насправді не так), то все одно скандалом для філософії та загального людського розуму лишасться повинність приймати лише на віру наявність речей поза нами (від яких-бо ми отримуємо весь матеріал знань, навіть і для нашого внутрішнього чуття) і неспроможність протиставити який-небудь задовільний доказ тому, хто надумав би піддавати це сумніву. У висловленні доказу від третього до шостого рядка є де­яка неясність, тож я прошу змінити цей період так: “ Але це Тривке не може бути спогляданням у мені. Адже всі визначальні підстави мого існування (Dasein), що можуть бути знайдені в мені, суть уявлення, і, як такі, самі потребують відмінного від них Тривкого, у відношенні до якого може бути визначена переміна їх, а відтак і моє існування в часі, у якому вони міняються”. На цей доказ, прав­доподібно, заперечать: я усвідомлю безпосередньо тільки те, що є в мені, себто своє уявлення зовнішніх речей; отже, лишається й надалі невизначеним, чи відповідає що-небудь цим уявленням поза мною, чи ні. Однак я усвідомлю своє існування в часі (отже, й визначуваність його в часі) через внутрішній досвід, це є більше, аніж просто усвідомлювати своє уявлення, але це є те саме, що й емпірич­на свідомість мого існування, визначуваного лише через віднесення до чогось та­кого, що, пов'язане з моїм існуванням, є поза мною. Таким чином, ця свідомість мого існування в часі ідентично пов'язана зі свідомістю відношення до чогось по­за мною, отже, досвід, а не вигадка, чуття, а не уява нероздільно зв'язує Зовнішнє з моїм внутрішнім чуттям; адже зовнішнє чуття є вже саме по собі відношення споглядання до чогось дійсного поза мною, і реальність зовнішнього чуття, на відміну від уявлення, грунтується лише на тому, що воно нерозривно пов'язується із самим внутрішнім досвідом як умова його можливості, що й відбувається тут. Якби до інтелектуальної свідомості мого існування в уявленні «Я єсьм», що су­проводжує всі мої судження й розсудкові акти, я міг би водночас приєднати визна­чення мого існування через інтелектуальне споглядання, то до нього не мала б необхідно належати свідомість відношення до чогось поза мною. Тим часом, хоча ця інтелектуальна свідомість і йде попереду, та внутрішнє споглядання, у котрому лише й може бути визначене моє існування, є чуттєвим і прив'язане до часових умов, а це визначення, відтак і сам внутрішній досвід, залежить від чогось трив­кого, що перебуває не в мені, отже лише в чомусь поза мною, і я маю розглядатись У відношенні до нього: таким чином реальність зовнішнього чуття необхідно пов'язана з реальністю внутрішнього чуття, чим уможливлюється досвід узагалі; тобто я усвідомлю наявність речей поза мною, що вступають у відношення до мо­го чуття, із такою самою певністю, як і своє власне існування, визначене в часі. Але яким даним спогляданням справді відповідають об'єкти поза мною, котрі, от­же, мають належати до зовнішнього чуття, не будучи приписані йому уявою, — Це має вирішуватися в кожному окремому випадку відповідно до правил, за якими досвід узагалі (навіть внутрішній) відрізняється від уяви; при цьому в основі завжди лежить теза, що зовнішній досвід справді існує. Сюди можна додати ще та­ку заувагу: уявлення про щось тривке в існуванні не є тотожним із тривким уяв­ленням; адже воно, як і всі наші уявлення, навіть про матерію, може бути дуже нестійким і мінливим, а проте стосуватися чогось тривкого, що має через те відрізнятися від усіх моїх уявлень і бути зовнішньою річчю, існування котрої не­обхідно включене у визначення мого власного існування і творить із ним єдиний досвід, який не міг би бути внутрішнім, якби він заразом не був (почасти) зовнішнім. Запитають: "Як?" — Цього тут не можна докладніше пояснити, подібно до питання, яким чином ми взагалі мислимо Стійке в часі, співіснування якого зі змінним породжує поняття зміни.

[129] В совокупности (в сущности) (лат.)

[130] независимый судья (в смысле «высокий судья») (лат.)

[131] всепонимание (фр.)

[132] Імплікація — логічна операція, яка утворює умовне вислов­лювання «Якщо..., ю...&.— Прим, упоряд

[133] Далі Гуесерль викладає метод варіації або ейдетичного опису.— Прим, упоряд

[134] Аподиктичний — переконливий, такий, що базується на ло­гічній необхідності.— Прим. упоряд

[135] Sein und Zeit («Буття та час»), S. 154.

[136] Див., хоча б, відповідний опис Е. Штайгера в: «Die Kunst der Interpretation» («Ми­стецтво інтерпретації»), S. 11 ff.

[137] У доповіді на конгресі у Венеції у 1958 році про естетичний погляд я прагнув по­казати, що це — як і історичне — має вторинний характер і підтверджує «випереджен­ня довершеності». [Зараз у: Heinrich D., Jauss H. R. (Hrsg.), Theorien der Kunst («Теорії мистецтва»), Frankfurt, 1982, S. 59 — 69.]

[138] [До цієї зміни первісного тексту див.: Ges. Werke, Bd. 1, S. 304].

[139] Через це (латин.)

[140] Архитипос—архиобраз.

[141] Авраамова сєнь и гости, ковчег и Ной, колода и Іереміа, море и Израиль, Даліда и Сампсон.

Дата добавления: 2015-05-22