Зв'язок психології з іншими науками

Коли місце психології в колі інших наук визначав В. Вундт, він стверджував, що із природничими науками вона входить у відношення доповнення (бо вони вивчають різні сторони єдиного досвіду людини), для наук про дух (філологія, правознавство тощо) вона виступає надійним підґрунтям, а щодо філософії вона становить підготовчу емпіричну науку. Останнє твердження - щодо відношення психології до філософії - має сенс тільки відносно певних філософських напрямів, а не до філософського пізнання в цілому.

Психологія має тісний генетичний зв'язок передусім із філософією. У нашій метафорі «дерева» філософія виступає тим «ґрунтом», який тримає в собі «коріння» психології. Філософія (й передусім філософська антропологія - для загальної психології, та соціальна філософія - для соціальної психології) становить наукову методологію психологічної науки, тобто систему найбільш загальних засад, до якої психологи повинні звертатися, щоб їх дослідницькі дії не втрачали наукової вартості. Сучасна філософія багатоманітна, тож психолог може вирішувати, якої саме філософської методології він буде дотримуватись у конкретному дослідженні: екзистенціалізму, позитивізму, герменевтики, феноменології чи, може, марксизму.

Психологія пов'язана із природничими науками. На перетині з фізикою Г. Т. Фехнером утворена галузь психології психофізика, яка вивчає психічні явища в залежності від фізичних ситуацій, наприклад, залежність інтенсивності відчуття від сили чи тривалості фізичного подразника. На перетині з нейрофізіологією існує спеціальна галузь дослідження психофізіологія, головною проблемою якої є причинне пояснення психічних явищ через діяльність нейрофізіологічних механізмів. На перетині медичної психології, нейрофізіології та патопсихології склалася галузь психофармакологія, яка досліджує вплив на психіку людини фармакологічних засобів. На перетині з зоологією існує наука зоопсихологія, яка займається особливостями психіки тварин. Плідні зв'язки психології з гуманітарними науками. Синтетичною науковою дисципліною є психолінгвістика, яка вивчає обумовленість процесів мовлення та сприйняття мови структурою самої мови.

Психологія активно застосовує у власне-психологічних цілях методи математичного моделювання й статистики, при цьому математичний апарат, що його застосовують у психології, має певну специфіку.

78 Ці науки переплітаються між собою. Психологія тісно пов'язана з навчанням і вихованням дитини. Система педагогічних поглядів заснована на даних наук про людину, включаючи Психологію. Психологічні знання педагога підвищують ефективність навчання і виховання дитини. "Щоб всебічно виховати людину, його треба всебічно вивчити" [К.Д.Ушинский]. У тому випадку, якщо Педагогіка не спирається на знання про природу психологічних явищ вона перетворюється в простий набір психологічних порад і рецептів і перестає бути Поліна наукою, здатною допомогти вчителю.

У розвитку всіх областей педагогіки (дидактики, приватних методик, теорії виховання) виникають проблеми, що вимагають психологічного дослідження. Знання закономеронстей протікання психічних процесів, динаміки, формування знань, умінь, навичок, природи здібностей і мотивів, психічного розвитку дитини в цілому мають сущесвенное значення для вирішення фундаментальних педагогічних проблем, таких, як визначення змісту освіти на різних ступенях навчання, розробка найбільш ефективних методів навчання і виховання. Як відомо, метою виховання є формування особистості, що відповідає вимогам суспільства, що розвивається. А досягнення цієї мети припускає вивчення закономірностей формування особистості: її спрямованості, здібностей, потреб, мотивів і т.д.

Педагогіка органічно пов'язана з психологією. Існує декілька найбільш важливих вузлів зв'язку між ними. Головний з них - предмет дослідження цих наук. Психологія вивчає закони розвитку психіки людини, педагогіка розробляє закони управління розвитком особистості. Виховання, освіта, навчання людини є не що інше, як цілеспрямований розвиток психіки (мислення, діяльності). Наступний важливий момент - спільність методів досліджень педагогіки і психології. Багато наукові інструменти психологічного пошуку з успіхом служать рішенню власне педагогічних проблем (психометрія, парне порівняння, психологічні тести, анкети та ін)

Про наявність взаємозв'язку педагогіки і психології свідчать і базові поняття психології, які, будучи використаними в педагогічній лексиці, сприяють більш точному визначенню явищ, фактів виховання, освіти, навчання, допомагають з'ясувати і визначити суть в досліджуваних проблемах.

Як наукова дисципліна, педагогіка користується психологічним знанням для виявлення, опису, пояснення, педагогічних фактів. Так, результати педагогічної діяльності вивчаються за допомогою психологічних діагностик (тестів, анкет і т. д.).

Своєрідним мостом між двома науками виступу-ет педагогічна та вікова психологія, психологія професійної педагогічної діяльності, психоло-гія управління педагогічними системами і багатьох психологічних досліджень інших областей освітньої-ня.

Педагогіка тісно, ​​пов'язана з фізіо-логией. Будучи наукою про життєдіяльність цілісно-го організму і його окремих частин, функціональних систем, фізіологія розкриває картину матеріально-енергетичного розвитку дитини. Особливо важливими для розуміння механізмів управління фізичним і психи-ного розвитком школяра є закономірності функціонування вищої нервової діяльності. Знання вчителем фізіологічен-ських процесів розвитку молодшого школяра та підлітка, старшокласника і самого себе веде до глибокого про-виникненню в секрети виховного впливу середовища і методик, попереджає від ризикованих, помилкових ре-шений в організації педагогічної праці, визначенні навантажень, у пред'явленні здійсненних вимог до учнів і собі.

77 Якщо хтось звернувся до вас зі своєю проблемою або просить поради, вираз вашого обличчя повинен бути абсолютно щирим (зрозуміло, що слово „абсолютно” тут вжите як метафора, прозаїчно треба сказати „якомога щирішим”). Слухаючи, ви не повинні відволікатися, адже, як правило, той, хто розповідає, зазирає вам у вічі і шукає підтримки або співчуття (інакше, чого б він вам розповідав?). І тому ви повинні повністю зосередитись на тій людині, яка розповідає.менше говоріть, а більше слухайте. адже той, хто прийшов поділитися з вами своїми проблемами, зацікавлений розділити їх з вами (підсвідомо), тобто перекласти частину своєї ноші на вашу свідомість, а не навпаки – навантажити себе вашими проблемами. Напевно, ви помічали, як часом дві молодиці наввипередки одна одній щось розповідають, не вникаючи в те, що говорить співрозмовниця. На підсвідомому рівні це можна трактувати як своєрідну гонку – хто кому скоріше „навантажить” свої проблеми і якомога більше.оповідач повинен бути певним, що ви – „могила”, що його інформація від вас не пошириться далі. Отже, не підведіть його, але це в тому випадку, якщо вам розповідають щиро, без стратегічного задуму, бо може бути і таке, що роблять це з певною метою – щоб ви інформацію мимоволі „донесли у вуха” тому, кому задумав ваш співрозмовник. наведену концепцію активного слухання в кожному конкретному випадку необхідно трансформувати залежно від того: кого слухаєте, що слухаєте, де слухаєте, для чого слухаєте.

Навички розробки й реалізації алгоритму ділових переговорів
Алгоритм професійних переговорів являє собою процес, що складається з чотирьох послідовних етапів (рис. 9.4).
Рівень осіб, які беруть участь у переговорах, і їхня компетентність є вирішальним чинником під час обговорення принципових питань. До початку переговорів корисно з’ясувати організаційну структуру фірми, положення й компетентність представників на переговорах.
Усі види діяльності підготовчого етапу ведення переговорів [69, с. 176—179] можна об’єднати в чотири групи:
Першу групу діяльності пов’язано з ініціативою проведення та складання плану переговорів. Вона передбачає:
попередній аналіз учасників переговорів, теми й ситуації;
визначення завдань переговорів для утримання ініціативи в їх проведенні;
вибір стратегії й тактики ведення переговорів;
підготовку докладного плану проведення переговорів із чіткою програмою дій для забезпечення взаємозв’язку між видами діяльності, обсягами робіт, кількістю та якістю необхідної інформації; визначення тимчасових рамок, витрат на підготовку й реалізацію планів із залученням відповідних працівників.
Другу групу діяльності пов’язано з оперативною підготовкою переговорів. Вона передбачає:
збирання матеріалів, куди входить: пошук можливих джерел інформації (щодо особистих контактів, аналітичних досліджень, публікацій і т. д.); визначення попередніх критеріїв добору матеріалів; формування матеріалів та інформації, які може бути використано в підготовці переговорів;
добір і систематизацію матеріалів, що мають істотне значення для підготовки та проведення переговорів;
аналіз зібраного матеріалу, що дозволить визначити взаємозв’язок явищ, створити визначену систему, зробити висновки, підібрати аргументацію та звести усе докупи;
підготовку робочого плану переговорів, де зібраний матеріал, ідеї й міркування, висунуті завдання та вимоги (тобто стратегія й тактика) компонуються в єдине логічне ціле, що складає остаточний варіант структури ведення переговорів.
Третю групу діяльності пов’язано з процесом редагування. Вона включає: контроль підготовки переговорів, що передбачає шліфування й наступне доопрацювання ділової бесіди, у першу чергу, заключних положень; представлення остаточної форми ведення переговорів, що передбачає, перш за все, стислість і чіткість представлених пропозицій та висновків.
Четверту групу діяльності пов’язано з обробкою процесу ведення переговорів. Вона включає: уявну репетицію; усну репетицію; репетицію ведення переговорів у формі діалогу зі співрозмовником.
Другий етап загального алгоритму професійних переговорів являє собою власне процес ведення переговорів. Він складається з п’яти фаз, завдання яких формують і відповідні принципи.
Перша фаза — початок ведення переговорів. Завданнями даної фази є:
установлення контакту з партнерами;
створення приємної атмосфери для ведення переговорів;
залучення уваги;
пробудження інтересу;
«перехоплення», у разі потреби, ініціативи в процесі переговорів.
Для створення сприятливого клімату на початку переговорного процесу необхідно не випускати з виду деякі важливі дрібниці, зокрема, варто користуватися ясними, стиснутими та змістовними вступними словами й поясненнями; звертатися до співрозмовників за ім’ям; мати відповідний зовнішній вигляд; виявляти повагу до особистості партнера тощо.
Друга фаза — передавання інформації. Вона має виконувати такі завдання:
збирання спеціальної інформації щодо проблем, вимог і побажань партнера та його організації (фірми);
виявлення мотивів і цілей партнера;
передавання запланованої інформації;
формування основ для аргументації чи попередньої перевірки правильності вузлових пунктів власної аргументації;
аналіз і перевірку позиції партнера;
попереднє визначення напрямків наступної діяльності, що в остаточному підсумку спростить останню фазу — прийняття рішень.
Третя фаза — аргументування. На цій фазі формується попередня думка, визначається позиція щодо даної проблеми, яка влаштовує обидві сторони. Тут можна спробувати змінити, в разі потреби, вже сформовану думку (позицію), закріпити те, що вже сформувалося чи змінилося, на нову думку. На цьому етапі можна усунути чи пом’якшити суперечності, що позначилися до переговорів чи виникли у процесі їх проведення, критично перевірити власні положення й факти, викладені партнером.
Розрізняють такі види аргументування:
1) доказову аргументацію — необхідність перевірки, чи точними є власні зведення, чи правильними є власні висновки, чи немає у власній аргументації суперечностей, чи можна навести придатні приклади й порівняння;
2) контраргументацію — необхідність перевірки, чи не з’являються суперечності; чи немає фактів або пропозицій партнера, які можна заперечити; чи не наведено невдалий приклад (порівняння); чи не зробив партнер помилкового висновку; чи не занадто просто представив партнер проблему і чи не випливає з цього необхідність показати іншу сторону; чи не дав партнер неправильну оцінку та ін.
Для досягнення успіху в переговорах в аргументації необхідно використовувати правила культури й етики проведення:
варто оперувати простими, ясними, точними й переконливими поняттями;
темп і способи аргументування варто вибирати з урахуванням особливостей характеру та звичок партнера;
аргументація повинна бути коректною стосовно партнера;
варто уникати неділових висловів і формулювань, що ускладнюють сприйняття сказаного, але загалом мова повинна бути образною, а аргументи — наочними.
Четверта фаза — спростування аргументів партнера. Найважливішими завданнями даної фази є:
розмежування окремих заперечень щодо суб’єктів, об’єктів, місця, часу і наслідків;
прийнятне пояснення висловлених чи невисловлених заперечень, зауважень, сумнівів;
нейтралізація зауважень партнера, якщо для цього є можливості, спростування заперечень партнера.
Під час вирішення зазначених завдань варто дотримуватися логічної структури спростування зауважень і аргументів партнера, зокрема, локалізувати кожне зауваження чи аргумент; проводити аналіз зауважень; виявляти справжні причини; вибирати тактику спростування; вибирати метод спростування; проводити оперативне спростування зауважень.
П’ята фаза — прийняття рішень. До основних завдань даної фази можна віднести:
досягнення основної, чи, у найгіршому випадку, запасної (альтернативної) мети;
забезпечення сприятливої атмосфери наприкінці переговорів;
стимулювання партнера до виконання намічених дій;
складання всеосяжного резюме переговорів, зрозумілого для всіх учасників, із чітко виділеним основним висновком;
підписання угоди за результатами переговорів.
Ділова частина переговорів завершується перетворенням інтересів партнера на остаточне рішення (приймається на основі компромісу) [58, 69].
Якщо перебіг переговорів був позитивним, то на завершальній стадії необхідно резюмувати, коротко повторити основні положення, що розглядалися в процесі переговорів, і, що особливо важливо, характеристику тих позитивних моментів, за якими досягнуто згоди сторін. Це дозволить досягти впевненості в тому, що всі учасники переговорів чітко уявляють суть основних положень майбутньої угоди, в усіх складається переконання в тому, що у процесі переговорів досягнуто певного прогресу. Доцільно обговорити перспективу нових зустрічей.
У разі негативного результату переговорів необхідно зберегти суб’єктивний контакт із партнером за переговорами. У даному випадку акцентується увага не на предметі переговорів, а на особистісних аспектах, що дозволяють зберегти ділові контакти в майбутньому. Отже, варто відмовитися від підведення підсумків за тими розділами, де не було досягнуто позитивних результатів. Бажано знайти таку тему, що становить інтерес для обох сторін, допоможе розрядити ситуацію та створити дружню, невимушену атмосферу прощання.
Протокольні заходи є невід’ємною складовою переговорів, вони несуть значне навантаження у вирішенні поставлених на переговорах завдань і можуть або сприяти успіху, або, навпаки, бути причиною невдачі. Діловий протокол охоплює широке поле своєї діяльності: це організація зустрічей і обслуговування переговорів, ведення записів бесід, забезпечення сувенірами, форма одягу, культурна програма і т. п. Для вирішення цих питань доцільно створити в організації протокольну групу (із 2—3 чол.), яка буде займатися протокольними формальностями.
Аналіз підсумків ділових переговорів. Переговори можна вважати завершеними, якщо ретельно й відповідально проаналізовано їхні результати, прийнято необхідні заходи для їх реалізації, зроблено відповідні висновки для підготовки наступних переговорів [33, 77].
Цілями аналізу підсумків переговорів є:
порівняння цілей переговорів із їхніми результатами;
визначення мір і дій, що випливають із результатів переговорів;
ділові, особисті й організаційні висновки для майбутніх переговорів.
Аналіз підсумків ділових переговорів повинен проходити за такими трьома напрямами:
1) аналіз відразу після завершення переговорів. Такий аналіз допомагає оцінити перебіг і результати переговорів, обмінятися враженнями та визначити першочергові заходи, пов’язані з підсумками переговорів (призначити виконавців і визначити терміни виконання досягнутої угоди);
2) аналіз на найвищому рівні — керівника організації. Цей аналіз результатів переговорів має такі цілі: обговорення звіту про результати переговорів і з’ясування відхилення від раніше встановлених директив; оцінка інформації про вже прийняті заходи й відповідальність; визначення обґрунтованості пропозицій, пов’язаних із продовженням переговорів; одержання додаткової інформації про партнера з переговорів;
3) індивідуальний аналіз ділових переговорів — це з’ясування відповідального ставлення кожного учасника до своїх завдань і організації в цілому. Це критичний самоаналіз із метою контролю й одержання уроків із переговорів. У процесі індивідуального аналізу можна одержати відповіді на такі питання:
чи правильно було визначено інтереси й мотиви партнера за переговорами?
чи відповідала підготовка до переговорів реальним умовам, що склалися, ситуації та вимогам?
наскільки правильно визначено аргументи чи пропозиції щодо компромісу? Як підвищити дієвість аргументації у змістовому й методичному плані?
що саме визначило результат переговорів? як вилучити в майбутньому негативні нюанси в процедурі проведення переговорів?
хто і що повинен робити, щоб підвищити ефективність переговорів? [58]
Особливості проведення кокуса
Кокус — це окрема закрита нарада, на час якої сторона, що бере участь у переговорах, виходить на короткий час із загальної сесії переговорів із цілями, досягнення яких буде сприяти процесу загальних переговорів. Дещо нагадуючи тайм-аут спортивної команди, даний вид наради має суворі часові рамки, визначені процедурною угодою (як правило, тривалість кокуса не перевищує 30 хв.) [69. с. 179—180].
Мета й функції кокуса полягають у тому, щоб:
команда на деякий час вийшла із загальних переговорів для закритої окремої наради;
іще раз застосувати методику та процеси горизонтальних переговорів усередині команди, а за необхідності й вертикальних переговорів (тобто із залученням вищого керівництва, зацікавленого в позитивному для учасників команди завершенні переговорів);
обміркувати, проаналізувати (повторно проаналізувати) та оцінити (переоцінити) інтереси, стратегію, тактику, пропозиції, контрпропозиції, перспективи досягнення домовленості й наслідки відсутності домовленості;
переглянути уявлення, стратегію, тактику, пропозиції та контрпропозиції, які команда вважає доречними чи необхідними;
знову підтвердити уявлення, стратегію, тактику, пропозиції та контрпропозиції, які команда вважає доречними, можливими й необхідними;
вдихнути нові сили в окремих членів команди та в усю команду під час короткого робочого відпочинку від напруги і (чи) розчарувань, пов’язаних із перебігом загальних переговорів;
знову об’єднати групу, повернути й підтримати почуття впевненості та корпоративний дух;
відновити особистий і колективний контроль за ситуацією;
повернутися на сесію загальних переговорів, досягти зазначених вище цілей;
відновити загальні переговори з виступів і (чи) відповідей, пов’язаних темою, що обговорювалася до перерви.

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ ІЗ КЕРІВНИЦТВОМ
Для наших співвітчизників, які шукають роботу в США, розроблено такі поради:
• ставтесь до свого начальника з повагою, будьте пунктуальними і готовими до спілкування, а також майте охайний зовнішній вигляд;
• працівники, які хочуть просунутися по службі, часом пробують одягатися так, як люди, які знаходяться однією сходинкою вище. Це може бути корисним, але, як правило, ви не повинні одягатися краще, ніж начальник;
• не годиться демонструвати повагу підлабузництвом, подарунками, занадто тихою розмовою, опусканням голови, стоянням далеко позаду або дуже офіційною розмовою;
• при врученні подарунка роботодавцю працівники можуть подумати, що Ви прагнете викликати до себе особлі ставлення;
• якщо ваші колеги називають начальника на перше ймення, то й ви також робіть так;
• якщо Ваш начальник виправляє вас або дає догану, то не йдіть з роботи і не зліться. Спробуйте зрозуміти, в чому справа, і виправитися.
Стосунки із співробітниками, загальні правила поведінки з колегами по роботі:
• Будьте приязними, ввічливими і привітними зі своїми співробітниками. Спробуйте не виділятися і бути природні частиною групи.
• Вітайтесь потиском руки при зустрічі (чоловіка чи жінки) вперше або коли Ви не бачили когось тривалий час. Рукостисканя звичайно, єдиний підходящий тип торкання на роботі.
• Дивіться в обличчя співрозмовнику. Хай ваші очі час від часу відходять від його обличчя, а потім повертаються до нього. Не уникайте погляду у вічі, але і не дивіться впритул.
• Покажіть, що ви уважно слухаєте інших, реагуйте правильно очима, а коли це необхідно — кивайте головою.
• Робочий час використовуйте для роботи, а не для розмов із сім'єю та друзями.
• Не розмовляйте голосно. Хоча в напружених ситуації допускається навіть крик. Звичайно від людей очікують, що вони забувають про дуже напружені моменти через кілька днів.
• Коли хтось запитує Вас: "Як поживаєте?", відповідайте позитивно (наприклад, "Дякую, добре. А Ви?"). Не розповідайте колегам по роботі про здоров 'я або особисті проблеми.
Стосунки з підлеглими
• Ставтесь до підлеглих, які знаходяться на службовій драбині нижче від Вас, з повагою.
• Не просіть їх робити для Вас особисті послуги.
• Уважно прислухайтесь до пропозицій підлеглих. Керівництво в США більш демократичне, ніж авторитарне.
• Ні з ким не встановлюйте романтичні або сексуальні зв'язки на роботі.
• Не пробуйте продавати речі своїм співробітникам.
• Не позичайте у них. Не просіть у них у борг.
• Не говоріть про інших людей у негативному чи особистісному смислі. Не поширюйте плітки!

Дата добавления: 2015-05-22