Діагностичні ознаки повідомлення допитуваним завідомо неправдивої інформації

Діагностичні ознаки повідомлення допитуваним завідомо неправдивої інформації поділяються на дві групи: вербальні та невербальні реакції.

Вербальні реакції осіб, які дають завідомо неправдиві показання, можуть бути самовільними висловлюваннями та відгуками, на задані запитання.

Самовільні висловлювання включають усні (словесні) висловлювання і паралінгвістичні сигнали (ключі), що вказують на думки, які приховуються. Останні характеризують те, як саме вимовляються відповіді. Це «як саме» дозволяє тлумачити відповіді допитуваного певним чином і є головною ознакою для діагностики поведінки за особливостями мови. До даної категорії належать: а) помітні зміни швидкості мови та гучності звуку (особи, які говорять неправду, зазвичай повідомляють відомості м´яким і високим голосом); б) бурмотіння, зміна тональності голосу і якості (глибини, частоти, ритму) дихання; в) надмірна дружелюбність або підкреслена повага; г) заява про те, що допитуваний почуває себе незручно або «неважно»; д) скарги на понижену чи підвищену температуру в приміщенні; е) заяви про те, що допитуваний обмежений в часі й не може затриматися на тривалий період; є) обвинувачення або усні атаки на слідчого з метою зміни теми розмови; ж) завчасні вибачення: допитуваний може сказати при цьому, що, на його думку, спілкування не буде вдалим, допит навряд чи досягне своєї мети тощо.

Вербальний зміст відповідей на запитання слід розглядати та оцінювати у взаємозв´язку із спостереженням за невербальною поведінкою допитуваного. Тут важливим є сприйняття слідчим змісту відповіді — відгуку допитуваного на поставлене запитання, зокрема: 1) сильне заперечення, яке послаблюється з часом (заперечення у невинуватих, має тенденцію ставати сильнішим); 2) особа під час допиту змінює форму звернення до слідчого; 3) замість розповіді про деталі події, допитуваний вдається до схематичного викладу відомостей, або ж до однотипності, «завченості» різних деталей, що дотично стосуються події злочину; 4) особа намагається дати відповідь на всі запитання слідчого, починаючи з таких словосполучень: «Я не намагаюсь Вас заплутати, але», «Ви, швидше, не повірите мені, однак» і т. п.; 5) у змісті відповіді є зміни у синтаксисі або порушена структура речення; порушений порядок слів у реченні: початок речення знаходиться в середині, порушується зв´язок між словами; 6) «забування» обставин, які навряд чи могли бути забуті даною особою із врахуванням часу, що пройшов з моменту події, її вікових, мнемічних та професійних особливостей; 7) вживання невластивих допитуваному мовних форм, оціночних суджень, які раніше були використані іншими допитаними особами; 8) невідповідність показань (повністю або частково) безсумнівно встановленим доказам у справі; 9) допитуваний перериває запитання відповіддю ще перед тим, як його закінчив слідчий; 10) особа повторює запитання, намагаючись виграти час для роздумів.

Невербальні реакції є відповіддю, не вираженою словами. При цьому невербальна поведінка контролюється допитуваним менше, ніж словесна: люди зазвичай думають перед тим, як говорять, а тому перше може бути зафіксоване при візуальному контакті. Спостереження за невербальною поведінкою дозволяє виявляти групи ознак, що вказують на правдивість чи неправдивість показань допитуваного, не пов´язаних із самим фактом виклику на допит, що виникають як реакція на уточнюючі питання, на пред´явлення доказів у справі. До таких ознак належать: а) фізіологічні реакції — скорочення м´язів обличчя, розширення або звуження зіниць, спітніння чола, рум´янець на щоках, які проявляються долі секунди, порушення дихання, пересихання в роті; б) мова тіла — спрямування погляду в бік або вниз, в простір чи всередину себе, несвідоме потирання пальцем повіки, вушної раковини; набуття так званих закритих постав — схрещування рук на грудях, зціплення пальців рук; ритмічні рухи пальців рук, ступні, періодичне човгання на стільці, обертання різного роду невеликих предметів, що випадково опинились під рукою, покусування губ.

Більшість винних після вчинення злочину знаходяться у стані стресу. Вони намагаються позбутися стресу, і завдання слідчого — переконати таких осіб, що вихід із стресової ситуації лише один — дати правдиві показання по факту вчиненого злочину та надати допомогу слідству. Деяких підозрюваних (обвинувачених) від давання правдивих показань стримують певні моральні настанови, почуття страху за вчинене, побоювання втратити свій авторитет і т. п. З огляду на це, слідчий повинен, насамперед, з´ясувати мотиви такої поведінки, а також нейтралізувати їх. Кожен злочинець побоюється відповідальності та покарання, тому при допиті необхідно змирити його з думкою, що кримінальна відповідальність неминуче настане, і питання лише в тому, яким буде покарання. Дана тактична лінія повинна пронизувати весь допит.

Дата добавления: 2015-05-22