Тема 7. Україна в період утвердження і розвитку капіталізму та першої світової війни

Модуль 4

Вивчення теми повинно привести до розуміння та знання:

· особливостей соціально-економічного та політичного розвитку українських земель на початку ХХ ст.;

· причин та характеру І російської революції 1905-1907 рр. та її наслідків для України;

· характеру І світової війни та її впливу на долю українців обох імперій;

· характерних рис політичного життя українських земель на початку ХХ століття.

Початок ХХ ст. відзначився на східноукраїнських землях високими темпами промислового розвитку. Донецько - Криворізький басейн перетворився на центр вугледобувної та металургійної промисловості Російської імперії. У 1900 р. він давав 69,5% кам’яного вугілля, 57,2% залізної руди, 51,8% чавуну імперії. За 20 років - 1890-1900 - в Наддніпрянській Україні було збудовано 20 000 км залізничних колій, і всі головні промислові осередки зв’язані між собою залізничним сполученням. Про бурхливі темпи промислового розвитку може свідчити той факт, що за 20 років (з 1880 по 1900) видобуток залізної руди у Кривому Розі збільшився майже у 80 разів.

Наслідки:

· Приплив в Україну іноземного капіталу Так, вугледобувну галузь контролювали близько 20 спільних акціонерних товариств, і на 1900 р. близько 94% їх акцій належало французьким і бельгійським інвесторам, які вклали мільйони карбованців у розвиток шахт.

· Швидкі темпи урбанізіції. Між 1870 та 1900 рр. різко зросли темпи розбудови міст, особливо великих. У 1900 р. на Україні виділялося чотири великих центри: Одеса — квітуче торгове й промислове місто, населення якого сягнуло 400 тис.; Київ — центр внутрішньої торгівлі, машинобудування, адміністративного управління та культурного життя, що налічував 250 тис. мешканців; Харків — 175-тисячне місто, в якому зосереджувалися торгівля й промисловість Лівобережжя, і Катеринослав — промисловий центр Півдня, населення якого за кілька десятиліть виросло з 19 до 115 тис.

· Виникнення і швидке кількісне зростання класу робітників. На початок ХХ ст. робітничий клас України становив ≈400 тис. Становище робітництва було надзвичайно важким. Закон 1897 року встановлював робочий день для чоловіків - 13,5 годин, для жінок та підлітків - 8 годин. Законодавства, яке б забезпечувало соціальні гарантії робітників, просто не існувало. Відсутність конституційних прав в населення самодержавної Росії не давала можливостей для створення та діяльності профспілок.

Характерні риси робітничого класу України:

Неукраїнський характер (серед загальної чисельності робітників українці становили не більше, ніж 25%, решта - росіяни, євреї, представники інших національностей).

Відносна нечисленність (у порівнянні з селянством).

Сконцентрованість на Південному Сході України (передусім, у Донецько-Криворізькому басейні).

Але попри бурхливий розвиток промисловості на Південному Сході, Україна залишалась аграрною країною, майже 90% населення якої було зайнято у сільському господарстві. На початку XX ст. 90 % основного експортного продукту імперії — пшениці — припадало на Україну. Тут збирали 43 % світового врожаю ячменю, 20 % пшениці та 10% кукурудзи.

Проте не пшениця була головною товарною культурою на Україні. Цю функцію виконували буряки — основна сировина для виробництва цукру для імперії та великої частини Європи. В усій Європі важко було знайти землі, які краще, ніж Правобережжя, задовольняли б потреби широкомасштабного вирощування цукрових буряків, що глибоко вкорінилося тут до 1840-х років. Найбільшими цукроварнями володіли такі польські роди, як Браницькі та Потоцькі. До «цукрових баронів» Правобережжя належали також росіяни,— наприклад, сім'я Бобринських; українці — Терещенки, Симиренки та Яхненки, а також євреї — Бродські та Гальперіни. Водночас цінною товарною культурою на Лівобережжі був тютюн, який покривав 50% усього виробництва в імперії.

Становище українського селянства було надзвичайно важким. У другій половині XIX ст. Російська імперія, як і більшість країн Європи, переживала демографічний вибух. Між 1861 та 1897 рр. її населення зросло з 73 млн до 125 млн. У 1917 р. воно сягнуло 170 млн. В Україні чисельність населення за менш ніж 40 років зросла на 72%. Оскільки більшість українців проживала на селі, демографічне зростання найяскравіше відчувалося саме тут. У 1890 р. на кожен акр орної землі Право- і Лівобережжя припадало майже вдвоє більше населення, ніж у 1860 р., що перетворило ці регіони на найгустіше заселені в Європі, з кількістю жителів на одному акрі орної землі вдвічі більшою, ніж в Англії. Наслідком перенаселеності стало безробіття. Підраховано, що у 1890-х роках наявна на Україні робоча сила сягала майже 10,7 млн чоловік. Із них сільське господарство потребувало 2,3 млн, а в інших галузях економіки працювало 1,1 млн. Решта — 7,3 млн, або 68 % робочої сили, становили надлишок і в величезній масі своїй були безробітними або не повністю зайнятими, практично ведучи напівголодне існування. Не дивно, що за рівнем життя українці залишалися далеко позаду Заходу. Наприклад, у 1900 р. середньостатистичний датчанин щороку споживав 2166 фунтів хліба, німець— 1119, а мадяр — 1264 фунти. Проте на Україні, де хліб являв собою вагоміший, ніж на Заході, компонент раціону, середньорічний рівень споживання становив лише 867 фунтів —і це в країні, яку називали житницею Європи. Тому не дивно, що українці взяли активну участь у І російській революції 1905-1907 рр.

Поразка царату в російсько-японській війні, яка загострила всі протиріччя в російському суспільстві

Загострення соціальних протиріч

Причини І російської революції 1905-1907 рр.

Наявність залишків феодалізму, що гальмували соціально-економічний та політичний розвиток країни: (поміщицького землеволодіння, абсолютної монархії тощо) · і.  

Ваш обозреватель не поддерживает встроенные рамки или он не настроен на их отображение. Перша російська революція почалася у «криваву неділю» 9 січня 1905 р., коли у Петербурзі поліція розстріляла велику мирну демонстрацію робітників, які йшли з іконами й портретами царя на чолі з попом-українцем Георгієм Гапоном. Цього дня близько 130 чоловік загинули й сотні дістали поранення. В міру того, як в імперії зростали потрясіння та обурення цією подією, змінювались настрої, особливо селян і робітників, до того відданих цареві. Його образ як доброзичливого благодійника було безповоротно заплямовано, і всі з цілковитою ясністю побачили абсолютне банкрутство властей. Загальний гнів проти уряду швидко перетворювався на симпатію до революціонерів, на готовність до протесту. Протягом наступної весни й літа країну охопила наростаюча хвиля страйків, її апогеєм став величезний загальний жовтневий страйк, в якому взяли участь близько 2 млн робітників, із них 120 тис. на Україні. Водночас по селах швидко поширювалася хвиля заворушень, що, як правило, зводилися до розграбування і спалення маєтків ненависних поміщиків, переділу поміщицької землі. Навіть в армії вибухали повстання, найвизначнішим із яких був заколот на панцернику «Потемкин» в Одеському порту. Відмовившись виконати наказ стріляти у страйкарів на березі, екіпаж «Потемкина», що складався переважно з українців на чолі з вихідцем із Харківської губернії Опанасом Матюшенком, повстав і захопив владу на кораблі. Серед небагатьох офіцерів, котрі приєдналися до повсталих, був О. Коваленко — один із провідних членів Революційної української партії. В умовах наростаючого тиску цар Микола II неохоче погодився на поступки. Кульмінаційним моментом став знаменитий Маніфест 17 жовтня, за яким цар дарував своїм підданим усі громадянські права, пообіцявши скликати парламент, або Думу. Йшлося до того, що імперія от-от мала стати конституційною монархією.

Загальнонаціональне завдання революції
встановлення в Росії конституційно-демократичного ладу шляхом ліквідації самодержавства, демократизація суспільного життя; проголошення та юридичне закріплення прав і свобод громадян.
Вимоги окремих верств
Селяни	Робітники	Підприємці	Інтелігенція, студентство	Національні меншини
· Ліквідація поміщицького землеволодіння. · Скасування викупних платежів 1861 р. · Перерозподіл землі.	· Встановлення 8- годинного робочого дня. · Встановлення мінімальних розмірів зарплатні. · Запровадження системи соціального захисту.	· Ліквідація свавілля держави. · Можливість участі у формуванні державної політики. · Недоторканість власності і прибутків.	· Підтримка більшості вимог інших соціальних верств. · Загальнодемократичні перетворення.	· Скасування будь-яких обмежень в правах неросійських народів. · Можливість національного самовизначення.

Активну участь в подіях революції 1905-1907 рр. взяли українські політичні партії.

Основа політичних організацій
Громадівський рух	Студентський рух
Українські політичні партії Наддніпрянщини на початку XX ст.
Напрямки діяльності
Ліберально-демократичний	Соціалістичний	Націоналістичний
Українська демократична партія (1904)	Українська народно-демократична партія (1905)	Революційна українська партія (1900)	Українська соціал-демократична партія ("Спілка", 1904)	Українська народна партія (1902)
Українська радикальна партія (1905)	Товариство українських поступовців (міжпартійний блок) - 1908 р.	Українська соціал-демократична робітнича партія (1905)

В умовах наростаючого тиску цар Микола II неохоче погодився на поступки. Кульмінаційним моментом став знаменитий Маніфест 17 жовтня, за яким цар дарував своїм підданим усі громадянські права, пообіцявши скликати парламент, або Думу. Йшлося до того, що імперія от-от мала стати конституційною монархією.

Досягнення українського національного руху в роки революції:

• відмінено Валуєвський (1863) та Емський (1876) укази про заборону українського письменства, ліквідовано будь-які обмеження на вживання української мови. Українське слово залунало в школах і вищіих навчальних закладах;
• виникла україномовна преса. У 1905 р. в Лубнах почала виходити газета “Хлібороб”, з’явилися журнали “Дзвін”, “Українська хата”, “Рідний край”, “Посів”, “Село ” та інші (всього 24 україномовних видання);
• з’явились 35 осередків культурно-освітньої організації “Просвіта”, в яких працювали: М.Коцюбинський, Б.Грінченко, П.Мирний, Д.Яворницький та інші представники української інтелігенції;
• виникли та розгорнули активну політичну діяльність українські політичні партії: РУП (Революційна українська партія), УСДРП (українська соціал-демократична робітнича партія), УПСР (Українська партія соціалістів-революціонерів);
• почався процес створення рад робітничих депутатів і профспілкових організації;
• розгортався кооперативний рух, виникли перші місцеві організації селянської спілки, які були створені в 7 губерніях, 12 повітах, 120 волостях;
• в І Державній думі створена Українська думська громада, яка вперше поставила на порядок денний питання про автономію України. Така сама громада діяла також у складі ІІ Державної думи;
• виграв український рух і від Столипінської аграрної реформи, яка мала в Україні найбільший успіх.

Таким чином український національний рух в роки першої російської революції досяг певних успіхів, які, щоправда, були значною мірою зведені нанівець внаслідок поразки революції.

Дата добавления: 2015-05-22