Наслідки Великої Вітчизняної війни для України

Тема ІI. Радянська Україна в І945-І99І рр.

Модуль 5

Вивчення теми повинно привести до розуміння та знання:

· наслідків Великої Вітчизняної війни для України;

· труднощів відбудовчого періоду;

· змісту та основних напрямків внутрішньої та зовнішньої політики КПРС у 50-х – на початку 60-х рр.;

· змісту та характерних рис десталінізації та «хрущовської відлиги», причин їх обмеженого характеру;

· сутності «застою» в економічному та політичному житті СРСР в 60 - 70рр.;

· змісту перебудовчих процесів, розпочатих М.Горбачовим, та причин їх невдачі.

Негативні	Позитивні
Загинула п’ята частина населення: біля 3 млн. – на фронтах, 5,5 млн. – в зоні окупації. Промисловість, сільське господарство, транспорт були зруйновані. В руїнах лежали 714 міст, місточок, селищ. 10 млн. людей залишилися без житла.	Завершився процес об’єднання українських земель у складі однієї держави. В 1944-1945 рр. керівництво СРСР уклало договори про визначення кордонів з Польщею, Румунією, Чехословаччиною, в результаті чого майже всі українські землі увійшли до складу УРСР. Відбулося міжнародне визнання України. УРСР стала співзасновником і членом ООН.

Отже, Друга світова війна мала для України не лише нищівні наслідки. Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою вона була раніше. Значно розширилися її кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть усі українці опинилися в межах однієї держави.

Відбудова зруйнованого війною народного господарства країни мала здійснюватися протягом 4 п’ятирічки (1946-1950рр.).Як і в 30-ті роки, четверта п'ятирічка дала неоднозначні результати. Зусилля, спрямовані на відбудову важкої промисловості, що поглинули 85 % капіталовкладень, принесли дивовижні успіхи. У 1950 р. промислове виробництво в Україні на 15 % перевищувало рівень 1940 р. У Західній Україні, де до війни важкої промисловості практично не існувало, прогрес у цій галузі особливо вражав: до 1950 р. промислове виробництво у краї зросло на 230 %. У 1950-х роках Україна знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи. Вона виплавляла більше чавуну на душу населення, ніж Великобританія, Західна Німеччина та Франція, а за видобутком вугілля майже дорівнювалася до Західної Німеччини. Однак хоч українська промисловість порівняно з довоєнним періодом стала навіть потужнішою, її частка у загальному промисловому виробництві Радянського Союзу впала, оскільки нові індустріальні центри, що виникли за Уралом, розвивалися ще швидшими темпами.

Зростання промисловості, проте, не привело до підвищення життєвого рівня. Традиційне для радянського режиму нехтування випуском товарів споживання дійшло до крайнощів: купити пару взуття, зубну щітку чи навіть буханець хліба було проблемою. На 1950 р. легка промисловість ледве досягла 80 % довоєнного рівня. Купувати продукти споживання стало ще складніше внаслідок грошової «реформи» 1947 р., що девальвувала карбованець і «з'їла» особисті заощадження.

Але ніде невдачі відбудови не виявилися з такою очевидністю, як у сільському господарстві — цій хронічно хворій галузі радянської економіки. Втративши під час війни більшу частину поголів'я худоби й техніки, сільське господарство зазнало ще страшніших руйнувань, ніж промисловість. Крім того, другорядне значення, якого надавали цій галузі радянські планувальники, і згубна сільськогосподарська політика радянських чиновників відчутно перешкоджали виправленню становища на селі. Ніби цього було мало, у 1946 р. прийшли катастрофічна посуха й голод. Тому і результати відбудови сільського господарства виявились досить скромними. На 1950 р. воно досягло близько 60 % рівня 1940 р.

Масові репресії проти місцевого населення  

Масові депортації західних українців  

Заборона греко-католицької церкви  

Направлення в Західну Україну працівників партійного апарату, правоохоронних органів, державної безпеки, культури, освіти з інших районів СРСР  

Відновлення колективізації. Суцільна колективізація, що мала бути закінчена до кінця 1950 р.  

Створення партійних, комсомольських, профспілкових організацій, що мали стати фундаментом Радянської влади  

Радянізація західних областей України (1945-1950 рр.)  

Р А Д Я Н І З А Ц І Я  

Після смерті Сталіна (1953 р., 5 березня) серед його соратників почалась запекла боротьба за владу. Тільки у вересні 1953 р. І секретарем ЦК КПРС було обрано М.С.Хрущова, який з 1938 по 1947 рік обіймав посаду І секретаря Компартій України.

Ваш обозреватель не поддерживает встроенные рамки или он не настроен на их отображение. Росіянин Хрущов народився в невеликому селі на межі Росії та України. Життєрадісна людина, але типовий партійний апаратник, він піднісся на вершину влади завдяки неабиякій спритності та рабському плазуванню перед Сталіним, а також вакансіям у партійній ієрархії, що їх створювали чистки. У 1938 р. його послали на Україну, щоб завершити «Велику чистку» й почати відбудову української компартії. Через рік він контролював процес включення Західної України до Радянського Союзу. А в повоєнні роки Хрущов наглядав за відбудовою економіки, повторним включенням Західної України до складу СРСР і боротьбою з українськими націоналістами. Хоча Хрущов був безжальним виконавцем сталінських вказівок, він здобув деяку особисту популярність завдяки увазі, яку звертав на «місцевий колорит», часто з'являючись в українських вишиванках і демонструючи замилування українськими піснями. Серед представників радянської верхівки М.Хрущов вирізнявся темпераментом, почуттям гумору та здатністю виголошувати промови, які потім розтягалися на цитати. Його загрози показати США "кузькіну мать", "печь ракети, как сосиски" викликали позитивну реакцію слухачів. Він став героєм безлічі анекдотів, його промови на з’їздах викликали захоплення присутніх. На відміну від Сталіна, він здавався живим, звичайним, створював ілюзію доступності влади.

Переїхавши до Москви у 1949 р., Хрущов зберіг тісні взаємовигідні стосунки зукраїнською компартією. Тому вона стала першою республіканською парторганізацією, яка підтримала його в боротьбі за владу й залишалася для нього надійною опорою. Хрущов віддячив послугою за послугу. Через кілька місяців після смерті Сталіна за звинуваченням у русифікації вищої освіти на Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів було усунуто з посади першого секретаря КПУ малопопулярного російського шовініста Леоніда Мельникова. Натомість було призначено Олексія Кириченка, першого на цій посаді українця (відтоді першими секретарями КПУ призначатимуться тільки українці). Високі пости отримали також інші українці: Дем'ян Коротченко очолив уряд республіки, Никифор Кальченко — Раду Міністрів. Правління «трьох «К» підсилювалося іншими призначеннями, які імпонували українцям.

Свою діяльність на вищий партійній посаді М.Хрущов розпочав із засудження методів сталінського керівництва на ХХ з’їзді КПРС у 1956 р. Почався період певної лібералізації радянської тоталітарної системи і спроб її реформування. На думку Хрущова, система, створена в СРСР, була справедливою та історично виправданою, здатною до прогресу. Її треба було позбавити репресивних перекручень, сталінських методів керівництва. Цей процес дістав назву десталінізації.

Реабілітація цілих народів, які під час війни були примусово депортовані з своїх земель (кримські татари, чеченці тощо)  

Послаблення цензури, внаслідок чого значно пожвавилося літературне життя суспільства  

Зміна назв населених пунктів, вулиць тощо, які носили ім’я Сталіна.  

Виникнення дисидентства (рух шестидесятників)  

Демократизація роботи парторганізацій. Прийняття нового Статуту.  

Припинення масових репресій, поступова ліквідація системи ГУЛАГУ, повернення додому сотень тисяч колишніх політичних в’язнів  

Значне розширення прав союзних республік в економічній та культурній сферах    

Д Е С Т А Л І Н І З А Ц І Я

Проти існуючих порядків виступили шестидесятники – ядро українського дисиденства.

Поети: Л.Костенко, В.Симоненко, І.Драч, М.Вінграновський. Критики: І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк; художник А.Горська, режисер Лесь Танюк, кінорежисер С.Параджанов, історик В.Мороз, журналіст В.Чорновіл, генерал П.Григоренко, слюсар І.Гель та інші.

Релігійний  

Національно-орієнтований

Правозахисний (Українська Гельсинська група)

Основні напрямки дисидентського руху

При всій історичній значущості процес десталінізації відбувався як процес ліквідації найбільш негативних проявів тоталітарного режиму і не торкався його суті. Вже наприкінці 50-х років десталінізація уповільнилась, численні проблеми суспільства, пов’язані з наслідками сталінізму, не були вирішені. Так, наприклад:

• Не були засуджені депортації селян в роки колективізації, масові виселення населення Західної України.
• Не отримали дозволу на повернення в рідні оселі виселені з півдня України татари, німці, інші етнічні групи, хоча сам факт виселення був визнаний незаконним.
• Не було переглянуті справи багатьох жертв політичних процесів 20-30-х років.
• Не створені умови дотримання прав людини.

У 1954 р. з метою відзначення російсько-українського партнерства по всьому Радянському Союзу з надзвичайною помпезністю були проведені святкування трьохсотої річниці Переяславської угоди. На додаток до численних урочистостей, публікацій та незліченних промов ЦК КПРС оприлюднив тринадцять «тез», у яких доводилася непохитність «вічного союзу» українців із росіянами. Щоб підкреслити ті великі переваги, що їх приніс Україні союз із Москвою, святкування річниці Переяслава вінчав акт передачі Криму від Російської Федерації Україні — як «свідчення дружби російського народу».

Але кримський «подарунок» був не таким доброчинним актом, як спочатку здавалося. По-перше, оскільки півострів був історичною батьківщиною кримських татар, що їх вигнав Сталін під час Другої світової війни, росіяни не мали морального права дарувати, а українці приймати цей дар. По-друге, через наближеність та економічну залежність від України Крим природно утримував з нею сильніші зв'язки, ніж з Росією. Нарешті, приєднання Криму звалило на Україну ряд економічних і політичних проблем. Депортація татар у 1944 р. спричинилася до економічного хаосу в регіоні, й компенсувати втрати довелося з київського бюджету. Ще важливішим було те, що, за даними перепису 1959 р., в Криму проживало близько 860 тис. росіян і лише 260 тис. українців. І хоч після 1954 р. Київ намагався переселити до цього регіону українців, росіяни, багато з яких агресивно відкидали усяку форму українізації, лишилися тут переважною більшістю. В результаті кримський «подарунок» помітно посилив присутність росіян в Українській республіці. В цьому розумінні він, без сумніву, став належним відзначенням Переяславської угоди.

Заходи КПРС та уряду СРСР в сфері економіки (кінець 50-х – перша половина 60-х рр.)

Рік	Зміст	Мета
	Почалась реалізація проекту підняття цілини, що передбачало освоєння для подальшої культивації близько 16 млн. га незайманих земель Казахстану й Сибіру.	Збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва в СРСР.
	Заміна галузевих міністерств територіальними органами управління – радами народного господарства (раднаргоспами)	Децентралізація управління економікою.
	Реорганізація МТС (машинно-тракторних станцій), внаслідок якої колгоспи були зобов’язані викупити техніку у держави (МТС), при тому, що вони не мали ані коштів, ані власної ремонтної бази.	Надання колгоспам більшої господарської самостійності.
1959-1965	Укрупнення колгоспів, ліквідація малих сіл, хуторів як економічно безперспективних.	Поліпшення умов праці та побуту селян, створення високорентабельних господарств на селі.
	Обмеження індивідуальної трудової діяльності селян, зменшення присадибних ділянок.	Поліпшення ставлення селян до праці в колгоспах і радгоспах.
	Впровадження в широких масштабах на полях колгоспів і радгоспів кукурудзи (за досвідом США).	Збільшення кількості зерна та корму для тварин.
	Створення в Москві державних комітетів, відповідальних за впровадження нової техніки.	Модернізація економіки СРСР.
	Створення Вищої Ради Народного Господарства.	Вдосконалення управління економікою.

Хоч хрущовські реформи не виправдали пов'язаних з ними сподівань, гідне подиву зростання валового національного продукту СРСР, що аж до 70-х років перевищував показники Сполучених Штатів Америки, сприяло піднесенню життєвого рівня й різко контрастувало з періодом сталінського правління. Так, в Україні між 1951 - 1958 рр. прибутки середнього робітника зросли на 230 %. Найбільше підвищення прибутків відносно інших категорій населення отримав стражденний колгоспник. Інакше кажучи, за Сталіна рівень особистого споживання зростав щороку на І%, а за Хрущова —на 4%.

Завдяки тому, що в сільськогосподарське виробництво було включено мільйони гектарів додаткових земель, зросли кількість і асортимент продуктів харчування. Нарешті раціон середньої радянської сім'ї, що звичайно складався з таких основних продуктів, як хліб і картопля, розширився до більш-менш регулярного споживання овочів і м'яса. В крамницях з'явилися навіть такі екзотичні делікатеси, як цитрусові. В далекі села проклали дороги, підвели електрику. В містах основною проблемою залишався брак житла, головним чином через щорічний приплив до них 2,5 млн. чоловік. Проте хоча життєвий рівень ще далеко відставав від західного, для радянських людей, які не мали великих сподівань і порівнювали свій сучасний стан з недавнім і жахливим минулим, ці зміни були значним кроком уперед.

Політику реформування в Україні підтримували Перші секретарі ЦК КПУ:

1953-1957 рр. - О.Кириченко

1957-1963 рр. – М.Підгорний

1963-1972 рр. - П.Шелест

Вони хоч несміливо, не послідовно виступали за:

• надання Україні більших прав у внутрішній та зовнішній політиці;
• розширення вживання української мови;
• розвиток української літератури, мистецтва.

Найбільш наполегливим в цьому плані виявився П.Ю.Шелест. Його курс дратував Москву. Він був усунутий з посади І секретаря ЦК КПУ. Л.І.Брежнєв закинув йому надмірну самостійність, місництво, прояви націоналізму. Книга Шелеста “Україна наша радянська” (1970 р.) зазнала гострої критики за “ідеологічні помилки” та “ідеалізацію минулого”, за обстоювання самобутності УРСР. Видана 100 тисячним тиражем вона була заборонена для поширення і вилучена із бібліотек.

Оскільки результати сміливих експериментів М.Хрущова були неоднозначними, а часто просто негативними, на початку 60-х років ХХ ст. в середовищі вищих функціонерів КПРС склалася антихрущовська опозиція, очолювана Л.І.Брежнєвим. В результаті у жовтні 1964 року М.Хрущова було усунуто з посади і відправлено на пенсію. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано Л.Брежнєва. З іменем цього партійного лідера пов’язаний період, якій у радянській історій дістав назву "періоду застою".

Дата добавления: 2015-05-22