Суб»єкт і об»єкт пізнання, особливості їх взаємодії

Процес пізнання, будучи процесом активного творчого відтворення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-прак­тичного відношення до світу, можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Цей процес у гносеології осмислюється через кате­горії "суб"єкт" та "об"єкт". Суб"єкт пізнання, згідно з сучасною філосо­фією, — це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насам­перед у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Суб"єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдських, надіндивідуальних органів пізнання. Суспільство виступає суб"єктом пізнання опосередко­вано, через пізнавальну діяльність окремих людей. Суб"єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної прак­тики. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота.

Об"єкт пізнання — це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб"єкта. Об"єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб"єкта. Поняття "об"єкт" та "об"єктивна реальність" пов"язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об"єктом є не вся об"єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізна­вальних інтересів. Об"єктом пізнання виступають не лише явища приро­ди, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаєми­ни, а також свідомість, пам"ять, воля, почуття, духовна діяльність вза­галі, в усій поліфонії її проявів.

Пізнання може бути спрямованим на дослідження не лише об"єктив­ного світу й ідеальних об"єктів, наприклад, числа, площини, абсолютно чорного тіла, ідеального газу, рівномірно-прямолінійного руху і т.д. Ідеальні об"єкти — це ідеальні образи об"єктивно існуючих предметів та явищ, які одержуються суб"єктом у результаті абстрагування та ідеалі­зації і які виступають замінниками реальних предметно-чуттєвих об"єктів. Необхідність виділення ідеальних об"єктів зумовлена прогресуючим роз­витком науки, все глибшим її проникненням в сутність дійсності. Об"єкт пізнання, таким чином, — це частина об"єктивної і частина суб"єктивної реальності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб"єкта. Об"єкт не є чимось раз і назавжди рівним собі, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання, розширюючись та поглиблюючись.

Сучасна матеріалістична гносеологія розглядає суб"єкт та об"єкт у діалектичному взаємозв"язку, взаємодії, єдності, де активною стороною є суб"єкт пізнання. Проте активність суб"єкта у пізнанні слід розуміти не в значенні творення об"єктивного світу та законів його розвитку, а в значенні творчого характеру їх відкриття та виразу мовою науки, в фор­муванні та розвитку форм, засобів та методів пізнавальної діяльності.

Процес пізнання можливий лише при наявності взаємодії суб"єкта та об"єкта, в якій суб"єкт є носієм діяльності, а об"єкт — предметом, на який вона спрямована. Результатом процесу пізнання є пізнавальний образ (суб"єктивний образ) дійсності, який є діалектичною єдністю суб"єк­тивного та об"єктивного. Пізнавальний образ завжди належить суб"єкту

Дата добавления: 2015-05-22