Поняття культури. Структура і функції культури

Надзвичайно важливим елементом духовного життя суспільства, поряд із суспільною свідомістю, є духовна куль­тура. Є дуже багато визначень сутності культури (термін "культура" похо­дить від латинського сиііига — обробка, виховання, освіта). Загальне визна­чення культури — це все те, що створено людиною. Тому в широкому аспекті культуру розглядають як сукупність результатів людської діяльності.У літературі культуру визначають як сукупність матеріальних і ду­ховних цінностей, вироблених людством; специфічний спосіб розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної і ду­ховної праці; спосіб життєдіяльності людини з освоєння світу; міру став­лення людини до себе, суспільства і природи; сферу становлення, роз­витку соціологізації людини в природному і соціальному оточенні. Західні культурологи, незважаючи на різне розуміння ними суті культури, вба­чають у ній примат духовного над матеріальним. Вони розуміють куль­туру як сукупність духовних символів (Вебер), форму розумової діяль­ності (Кассірер), систему знаків, комунікацію (Леві-Стросс), інтелекту­альний аспект штучного середовища (Люнь).Культура є органічною єдністю матеріального та духовного. В літе­ратурі прийнято розрізняти матеріальну і духовну культуру. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності людей та її резуль­тати. Сюди відносяться засоби виробництва і продукти праці, форми суспільної організації трудової діяльності людини. Духовна культура на­самперед охоплює сферу духовного виробництва — це сукупність форм суспільної свідомості, способів створення і використання духовних цінно­стей, форм комунікації людей. Будь-яка абсолютизація чи недооцінка матеріальної або духовної сторони культури збіднює її як надзвичайно багатогранне, цілісне явище.Визначається певна типологія культур. Так, зокрема, виділяють на­ціональну (українську, російську, французьку) культуру; регіональну (сло­в"янську, американську, африканську) культуру; культуру певних со­ціальних суб"єктів. Виділяють також певні культурні епохи: антична куль­тура, культура середньовіччя, культура епохи Відродження; певні форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, етніч­на, фізична, моральна і т.д. В літературі називають також такі специфічні культурні пласти й культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура та ін., а також офіційна культура.Духовна культура — це різноманітний досвід життєдіяльності соці­альних суб"єктів, що включає в себе найсуттєвіші результати суспільного досвіду народів щодо освоєння суспільного буття, соціуму в цілому, ба­гатогранних духовних цінностей. Такий досвід має загальний, універ­сальний характер. У вузькому розумінні духовна культура являє собою спосіб взаємодії, взаємовпливу форм діяльності соціальних суб"єктів, шо здійснюються в процесі духовного виробництва; це система сошально-духовних цінностей, спрямованих на формування та відтворення різноманітних, багатогранних духовних зв"язків та взаємин між людьми з ме­тою збагачення духовного життя суспільства, його загального прогресу. Нарешті, духовна культура — це такий спосіб свідомої організації осо­бистістю своєї індивідуальної сенсожиттєвої діяльності в сфері духовно­го і матеріального виробництва, який забезпечує їй всебічну самореалі-зацію, самоздійснення її сутнісних сил, різноманітних життєпроявів.Духовна культура як елемент духовного життя, суспільних, духовних відносин включає в себе певну систему цінностей, знань, переконань, світоглядних орієнтацій, норм, традицій в органічній єдності з соціаль­ною гуманістично значимою діяльністю людей щодо освоєння, творен­ня буття. Духовна культура створюється діяльністю соціальних суб"єктів і спрямована на перетворення суспільного буття, розвиток сутнісних сил людини, зокрема її духовності, їх всебічну самореалізацію; це не тільки свідомість, а й соціальна активність, перетворююча діяльність особис­тості, яка вимірюється обсягом створюваних нею духовних, соціогума-ністичних цінностей. Така культура свідчить про здатність кожної особи­стості до сприйняття передового, прогресивного в суспільному бутті, так само як і до його поширення, творення у відповідності з творчими сила­ми та здібностями кожної індивідуальності; про готовність особистості до самовіддачі, саморозвитку своєї духовності як свого особистого, так і всього суспільства.

Цінності духовної культури є діалектичною єдністю національного та загальнолюдського. Вона неможлива як без цінностей конкретної національної культури, так і без загальнонаціональних цінностей, ви­роблених людством. Ціннісний зміст духовної культури може виступати рушійною силою суспільного прогресу лише тоді, коли творчий потен­ціал такої культури грунтується на загальній системі цінностей, виробле­них людством протягом своєї історії.

Водночас цінності духовної культури мають яскраво виражене на­ціонально-специфічне, індивідуальне забарвлення. Так, цінності куль­тури, що формуються в умовах нашої української дійсності, мають стати нормою практично-повсякденної діяльності, орієнтації її громадян, еле­ментом самоцінності кожної індивідуальності, складовою гуманістичної творчості її народу, що є результатом тривалого розвитку України. В України своя особлива доля, яка зумовлена усім ходом її становлення як історичної індивідуальності; ця складова процесів суспільного буття зу­мовлена багатогранними чинниками загальнолюдського, загальнопла-нетарного і національно-особливого, специфічного тільки для України Для їі народу, її етнокультури, традицій, менталітету — тобто для її інди­відуальності. У такій індивідуальності України втілений дух її народу чого національна самосвідомість, самобутність та неповторність власного склладного, суперечливого, яскравого і трагічного соціального, духовного досвіду.

В літературі виділяють певні соціальні функції духовної культури. Серед основних таких функцій — пізнавальна, комунікативна, регуля­тивна, прогностична, ціннісно-орієнтаційна, які органічно взаємопо­в"язані між собою. Але, на думку багатьох культурологів, філософів, інте­груючою функцією духовної культури є людинотворча функція.

Міра розвитку духовної культури визначається мірою розвитку сут-нісних цінностей людини, багатогранністю і багатоваріантністю форм са-мореалізації її духовного потенціалу, індивідуального самоутвердження. Підвищення ефективності і дієвості процесу формування духовної куль-гури передбачає створення умов для смисложиттєвої самореалізації ба­гатства духовності людини, адже основний зміст цінностей такої культу­ри полягає в їх самовираженні і відтворенні. Розвиток духовної культури неможливий без утвердження її цінностей, зокрема на особистісному рівні, що дає змогу реалізувати потенціал унікальності, неповторності індивідуальності, її духовності, значення яких у прогресі суспільного буття постійно зростає. Здійснення цього пов"язане з подоланням поширеної у минулому й існуючої досі духовної деіндивідуалізації, сурогатів колек-гивності, що утверджують дух одноманітності, однаковості, загальної маси, нав"язування індивіду стандартизованої позиції, і передбачає відмову від:оціальних обмежень їхніх духовних орієнтацій. Реалізація незатребува-яого на практиці духовного потенціалу особистості органічно взаємо­пов"язана зі створенням у суспільстві різнобічних умов для забезпечення гуховної свободи людей, зокрема свободи їхніх духовних дій як необхід­ні умови для здійснення об"єктивно зумовленої відмінності творчих можливостей кожного, зміцнення втраченої у минулі роки самоцінності особистості, етнічної індивідуальності, що є основою динамічного само-юзвитку, саморегулювання цінностей духовної культури.

Дата добавления: 2015-05-22