В 1917-1920-х РОКАХ

IX. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

9.1 Принципи зовнішньої політики

Протиріччя зовнішньополітичної концепції більшовиків. Радянські лідери переслідували в зовнішній політиці два суперечливі мети: - Підготовка світової пролетарської революції і - Встановлення мирних відносин з іншими державами. Третий, Комуністичний, 1нтернаціонал на чолі з головою Виконкому - Г.Є. Зіновєв им, створений в 1919 р., будував свою політику, виходячи із ілюзорних уявлень про фатальну поглиблення загальної кризи капіталізму і неминучості перемоги комуністичної формації. На цілі світової революції направлялися значні матеріальні кошти, що спрямовуються для як агентурної роботи, так і на адресу компартій зарубіжних країн. Подібний подвійний стандарт в зовнішній політиці Радянської Росії, а потім і СРСР створював чимало труднощів для наркомату закордонних справ на чолі з Г.В. Чичеріним (в 1918-1928 роках.), З яким у цих умовах доводилося вести діалог з капіталістичними країнами. Питання про війну. Першим важливим кроком молодої радянської дипломатії стало питання про вихід з війни. У Декреті про мир було зроблено формальну пропозицію перемиря для всіх воюючих країн як союзним, так і ворожим. Країни Антанти не відгукнулися на заклик про припинення війни. Переговори радянській стороні довелося вести з Німеччиною. Вони почалися 12 грудня у Брест-Литовську. Німеччина та її союзники наполягали анексії на величезних територій Росії (понад 150 тис. кв. Км) і незалежності України. Внутрішньопартійна дискусія з питання про вихід з війни. У ЦК РКП (б) розгорнулася дискусія по питанню про підписання сепаратного і анексіоністської миру з Німеччиною. В.И. Ленін розглядав мир як тактичну перепочинок, підкреслюючи угоди вимушений характер. Проти укладення перемиря опозиція виступала лівих комуністів на чолі з Н.1. Бухаріним, наполягала на продовженні бойових дій з метою форсування процесу світової революції. Л.Д. Троцький пропонував припинити бойові дії через неможливість далі вести їх, але миру не підписувати (звідси його формула ні миру, ні війни, армію демобілізувати). Тези Леніна під впливом партійних місцевих організацій та Рад були відкинуті. ЦК прийняв рішення затягувати підписання світу. Брестський мир. 28 січня 1918 р. у відповідності з рішенням ЦК Л. Д. Троцький, який очолював на переговорах радянську делегацію, оголосив про вихід Росії з війни без підписання мирного договору Однак після початку успішного німецького наступу більшовицьке керівництво було змушене прийняти ультиматум Німеччини (від 18 Лютого) на ще більш важких умовах. 3 березень 1918 в м. Брест-Литовську Радянської Росією був підписаний мирний договір з представниками Центральної Ради, Німеччини та її союзників на наступних умовах: територіальні втрати Росії площею в 780 тис. кв. км, 3-х мільйонна контрибуція на користь Німеччини, повна демобілізація збройних сил. Наслідки договору. Після укладення договору держави Центральної фактично осі не припинили бойових дій на Східному фронті. До літа 1918 Німеччина і Австро-Угорщина окупували Прибалтику, Україну, ряд губерній Білорусії і Росії загальною площею 1 млн. кв. км. У травні-червні німецькі війська вторглися на територію Закавказзя. Брестський мир поглибив розкол росссійского суспільства, відштовхнувши від більшовиків їхніх союзників - лівих есерів, які на знак протесту вийшли зі складу уряду (в якому вони знаходилися після першого політичної кризи, повязаної з провалом переговорів про однорідному соціалістичному уряді) і перейшли в опозицію до центральної влади. 9.2 Концепція мирного співіснування. Боротьба за вихід із війни була першою спробою радянського уряду здійснити на практиці принцип мирного співіснування. У звязку з переходом до непу радянська концепцію мирного співіснування стала набувати більш чітких обрисів. Питання формування подальшого курсу партії та держави в області зовнішньої політики детально обговорювалися на Х зїзді РКП (б) у 1921 р. Було поставлено завдання перетворити завойовану мирний перепочинок в тривалий світ, вивести країну зі стану зовнішньополітичної та економічної ізоляції. Ставилося завдання залучити іноземний капітал і примусити його служити цілям відродження країни. У 1920 році після падіння радянської влади в республіках Прибалтики, уряд РРФСР уклало Договори про світ з новими урядами Естонії, Литви, Латвії, Фінляндії, визнавши (щодо Фінляндії підтвердивши) їх незалежність і самостійність. Труднощі радянської дипломатії. Радянське керівництво прагнуло подолати стан дипломатичної ізоляції. Однак вирішення цього завдання утруднялося рядом факторів, таких як: - 1деологічні розбіжності і звідси неприйняття радянського ладу на Заході; - Зберігалися претензії до Росії з царським боргами і через монополію зовнішньої торгівлі; - Неприйняття країнами Антанти більшовицького гасла світову революцію; - Невдоволення капіталістичних держав курсом Росії на підтримку революційних організацій в Європі та Америці, а також національно-визвольного руху народів колоніальних і залежних країн.

9.3 Основні напрямки зовнішньої політики.

Торговельні відносини. Великий ринок, можливість отримати цінні матеріальні ресурси (хліб, ліс, нафта та ін) штовхали західні держави на шлях переговорів з більшовиками. В.1. Ленін вже в 1919 р. поставив питання про необхідність економічного співробітництва з країнами Заходу шляхом надання концесій, укладання торговельних договорів і угод. У результаті в першій половині +20 - х років була порушена економічна блокада Росії капіталістичними країнами. З радянського бік роботу зі встановлення зовнішньоекономічний звязків очолив нарком зовнішньої торгівлі Л. Б. Красін. З 1921 р. почалося встановлення її торгових відносин з Англією, Німеччиною, Австрією, Норвегією, Данією, 1талією, Чехословаччиною. Незважаючи на відсутності дипломатичних відносин зі США (до 1933 р.), американські підприємці підтримували контакти на основі концепції торгівля без визнання. Дипломатичні контакти. Генуезька конференція. Щоб вийти з дипломатичної ізоляції, радянський уряд готовий був визнати деякі види боргів дореволюційного періоду. З цією метою воно мало намір використати свою участь у Міжнародній економічній і фінансовій конференції, що проходила з 10 квітня по 19 травня 1922 р. в Генуї (1талія). Російський уряд погоджувався сплатити частину боргів в обмін на відшкодування збитку Радянської Росії від інтервенції на розмірі 39 млрд. золотих рублів, субсидії та офіційне визнання Української РСР. Проте переговорний процес з Англією й Францією зайшов в глухий кут. Також не дала результатів конференція експертів в Гаазі (26 червня 19 липня 1922) Рапалльський договір з Німеччиною. 16 квітня 1922, радянські представники: в цілях подолати дипломатичну ізоляцію, використовуючи протиріччя провідних європейських держав з Німеччиною, в містечку Рапалло (недалеко від Генуї) уклали двосторонній договір з Німеччиною. В основу договору було покладено взаємну відмову від відшкодування боргів, режим найбільшого сприяння в торгівлю. Договір відновляв дипломатичні та консульські відносини між країнами і тим самим виводив Росію з дипломатичної ізоляції. У квітні 1926 р. було укладено Берлінський договір про ненапад і військовий нейтралітет між двома країнами. Таким чином, до 1920-і рр.. Німеччина стала основним торговим і військовим (в галузі будівництва воєнних полігонів, заводів, обміну фахівцями) партнером СРСР, що внесло суттєві корективи у характер міжнародних відносин. 9.4 Дипломатичне визнання СРСР. Економічні, і інші політичні міркування вимагали від західних урядів нормалізації дипломатичних відносин з Росією. До 1924 році Росію в Європі де-юре визнали: Великобританія, Франція, 1талія, Норвегія, Австрія, Греція, Швеція, в Азії - Японія, Китай, у Латинській Америці - Мексика і Уругвай. Всього за 1921-1925 рр.. Росією було підписано 40 угод і договорів. Радянсько-британські та радянсько-французькі відносини носили нестабільний (амплітудний) характер. 8 травня 1923 у звязку із затриманням англійських риболовецьких судів у водах Білого моря, англійський уряд вручило ультиматум міністра закордонних справ лорда Д. Керзона з вимогами припинення антибританській пропаганди на Сході, оглядів радянських представників з 1рану та Афганістану, сплати компенсації за затримку траулерів і розстріл в 1920 р. англійських шпигунів. У 1927 р., після інциденту на лондонській квартирі Англо-російського кооперативного товариства (АКРОС), Англія розірвала дипломатичні відносини з СРСР. 9.5 Відносини з країнами Сходу й Азії. Росії удалося укласти серію рівноправних договорів з країнами Сходу. У 1921 р. було укладено радянсько-іранський і радянсько-афганський мирні договори та договір про дружбу з Туреччиною. У досягнуті угоди проголошувався принцип невтручання у внутрішні справи одна одної. Радянський уряд заявляв про скасування всіх увязнених царською Росією договорів і конвенцій і зобовязався надати матеріальну допомогу урядам цих країн. Так, 1рану було передано майна на суму 582 млн. зол. рублів, Туреччині надавалася фінансова допомога в розмірі 10 млн. золотих рублів. У 1921 році після встановлення народно-революційної влади в Монголії, було підписано угоду про встановлення з нею дружніх відносин. На початку 20-х років радянський уряд активно підтримувала також національно-визвольний рух у Китаї під керівництвом партії Гоміньдан. Однак початок боротьби Гоміньдана й його керівника Чан Кайши проти створеної в 1921 р. Компартії Китаю призвели до розриву стосунків між СРСР Гоміньданом і. Хоча в 1924 р. було встановлено дипломатичні та консульські відносини з пекінським урядом Китаю, в 1925 р. подібні відносини були встановлені з Японією (Японія отримала право експлуатацію на 50% площі нафтових родовищ на Північному Сахаліні). 9.6 Боротьба за роззброєння. Радянський Союз все більш активно включався в процес міжнародних відносин. З середини 20-х рр.. СРСР стає участником боротьби за роззброєння, почалося його зближення з Лігою Націй (міжнародною організацією, створеною в 1919 р. за ініціативою президента США В. Вільсона). З 1926 р. радянська дипломатія брала участь у роботі підготовчої групи Комісії щодо роззброєння. Наприкінці 20-х рр.. СРСР висунув вимоги всеосяжної ліквідації збройних сил та військового виробництва, скорочення армій (вперше з цією пропозицією СССР вийшов ще в 1922 р.), ліквідації морських і сухопутних баз. Однак ці ініціативи не були прийняті країнами Заходу. У 1928 р. СРСР приєднався до пакту Келлога (держсекретар США) - Бріана (французький міністр закордонних справ) щодо заборони використання війни як засобу врегулювання міжнародних суперечок і знаряддя національної політики.

ПІДСУМКИ

Перше десятиліття російської революції характеризувався політикою подвійного стандарту в міжнародних стосунках. Змінилася після війни геополітична ситуація у світі призвела до переоцінки зовнішньої політики радянським керівництвом. У ній ідеологічні цілі поступово поступалися місцем прагматичному курсу. У результаті більшовицькі лідери виявилися в змозі використати суперництво між найбільшими європейськими державами і відобразити військовими, дипломатичними й економічними засобами спроби придушення революції. Протягом 20-х років радянський уряд зумів переважно подолати дипломатичну ізоляцію, домогтися визнання де-юре з боку низки країн світу і розгорнути торговельне співробітництво з капіталістичними країнами. При цьому не припинялася діяльність Комуністичного 1нтернаціоналу, що призводило до дипломатичних конфліктів і ускладнень, в зокрема стало причиною розриву відносин з Англією, Мексикою та ін країнами. З боку радянського керівництва активізувалася підтримка національних антиімперіалістичних рухів, перш за все в Азії.

Дата добавления: 2015-05-22