Захисниі механізми психіки

Лібідо

Ключові поняття глибинної психології

Лібідо, статевий потяг, статеве бажання (від лат. libido — прагнення, бажання, потяг) — сексуальна енергія, кількість якої пов'язана зі стадією статевого розвитку, роботою діенцефального відділу мозку і залоз внутрішньої секреції, спадковістю та індивідуальним досвідом. Термін походить з психоаналітичної теорії Фрейда, в якій лібідо було одним з ключових понять.

Історія поняття. Спочатку Зиґмунд Фрейд розумів під лібідо тільки енергію сексуального потягу, яка має перш за все несвідому форму. Потім термін було розповсюджено і на інші форми поведінки, пов'язані зі ставленням до батьків, дітей, до самого себе. Через те, що лібідо може мати не тільки енергетичний потенціал, а і певну спрямованість, було сформульовано припущення, що в індивідуальному розвитку можливе переспрямування лібідозної енергії в нове русло. Так народилася ідея про витіснення та заміщення сексуальної фіксованості лібідо шляхом регресії або сублімації. В остаточному варіанті фрейдівського психоаналізу під лібідо малася на увазі енергетична основа двох основних потягів людини — до задоволення й життя (Ерос), з одного боку, та до руйнування і смерті (Танатос), з іншого. Фрейд стверджував, що ці лібідозні потяги можуть вступати в конфлікт з законами цивілізованої поведінки, які представлені в структурі психіки Супер-Еґо. Саме потреба відповідати суспільним вимогам і контролювати лібідо призводить до внутрішнього конфлікту і стривоженості особистості, спонукаючи психіку до вживання захисних механізмів, щоб використати альтернативним способом психічну енергію цих незадоволених, як правило, несвідомих, потреб. Занадто яскраво виражена дія цих захисних механізмів породжує неврози. Головна мета психоаналізу — вивести ці потяги зі сфери Воно в свідомість та задовольнити їх, тим самим зменшуючи ступінь залежності пацієнта від захисних механізмів Еґо.

За К. Ґ. Юнґом, лібідо не пов'язане із сексуальністю і розглядається як вітальна психічна енергія метафізичного статусу, яка сприймається індивідом як несвідоме прагнення, що втілюється в різноманітні символічні форми.

Поняття захисни́х механізмів було введене Зиґмундом Фройдом для «загального позначення техніки, яку Еґо використовує в конфліктах, які можуть привести до неврозів». Основні характеристики захисних механізмів: вони заперечують або викривляють реальність; вони діють на несвідомому рівні. Я може захищати себе як незнанням про існування певних потреб та інстинктів, так і незнанням про існування зовнішніх об'єктів.» Особа рідко використовує якийсь один захисний механізм.

Дамо перелік головних захисних механізмів, які фігурують в роботах представників глибинної психології:

○ Витіснення. Важливим концептом глибинної психології є психічний механізм витіснення. Фрейд спершу визначав витіснення, як захист від болісних, емоційно неприємних спогадів. Такий захист є активною дією «Я» у Фрейдівському розумінні.

○ Регресія — захисний механізм психіки, процес, в ході якого людина повертається на попередню або менш зрілу стадію розвитку почуттів та поведінки.

○ Проекція (кидання вперед) — психологічний процес, який відноситься до захисних механізмів психіки, в результаті якого внутрішнє помилково сприймається як таке, що відбувається ззовні. Людина приписує іншим власні думки, почуття, мотиви, якості характери тощо, вважаючи, що він/вона прийняли дещо, що відбувається ззовні, а не всередині цієї самої людини. зовнішній об’єкт може не мати нічого спільного з тим, що на нього спроектовано. Проекція – це один з основних захисних механізмів при параноїдальному та істероїдному розладах особистості. Але водночас цей же механізм лежить в основі емпатії — розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання., коди людина може співпереживати.

○ Інтроекція — захисний механізм психіки, (від лат. intro — всередину та лат. jacio — кидаю, кладу) при якому особа переймає судження, властивості, способи поведінки оточуючих (найчастіше — значимих близьких — батьків). Інтроекція вважається нормою в процесі виховання моральності у дітей, передачі знань. Стає патологічною у разі, коли особа не в змозі критично поставитися до «інтроекту» та/або визначити його джерело. Інтроекція грає важливу роль у процесі формування «над-Я», совісті, прив'язаності, особливо в дитинстві. Інтроекція дозволяє маленькій дитині усвідомлювати себе всемогутньою (незважаючи на її фактичну безпорадність) за рахунок «присвоєння» собі можливостей і якостей важливих для дитини дорослих. Коли людина стає дорослою, цей захист може зберігатись, захищаючи її від втрати самоповаги в ситуаціях залежності від інших людей.

○ Сублімація - психоаналітичний термін, що означає один із психологічних захисних механізмів. Сублімація проявляється у заміні людиною однієї потреби, важливішої, але такої, яку не повністю можна задовольнити, іншою потребою, менш важливою, але такою, яку можна повніше задовольнити, або, відповідно, одного, привабливішого об’єкта іншим, менш привабливим, об’єктом. Відбувається у тому разі, якщо людині чомусь не вдається оволодіти привабливішим для неї об’єктом і задовольнити тим самим свою актуальну потребу.

○ Ідентифіка́ція — ототожнення індивіда іншим об'єктом. У соціальній психології — процес ототожнення індивіда з тим або іншим об'єктом, людиною або групою, що відбувається на основі засвоєння властивих ним властивостей, стандартів, цінностей, соціальних установок і ролей. Форма психологічного захисту у вигляді переносу образу іншої людини на себе. Механізм психологічного захисту, що полягає в ототожненні індивідом себе з іншою людиною або групою людей. Ідентифікація допомагає людині опановувати різні види діяльності, засвоювати норми поведінки та соціальні цінності. Ідентифікація це своєрідний перенос образу іншої людини на себе, ототожнення індивідом себе з іншою людиною або групою людей.

Дата добавления: 2015-05-22