Лекція з економіки. Земля є таким виробничим ресурсом, який використовується не тільки в сільському господарстві, а й у лісництві

5.

4.

3.

Земля є таким виробничим ресурсом, який використовується не тільки в сільському господарстві, а й у лісництві, видобувній промис­ловості, будівництві тощо. Земля є предметом праці, коли на неї спря­мована діяльність, як у сільському господарстві (рослинництві), видо­бувній промисловості. Земля є найціннішим природним ресурсом. Одночасно вона може бути засобом праці, коли за її участі змінюється створений продукт, як, наприклад, у будівницт­ві, архітектурі, де рельєф місцевості, клімат стають важливими чин­никами виробничої діяльності.

Земля – це виробничий ресурс, що не відновлюється, а існує як природний обмежений об’єкт.

На ринку землі виникають особливі відносини.

По-перше, вони встановлюються між власниками землі та оренда­рями, у разі коли земля надається в тимчасове користування (оренду).

По-друге, вони формуються між власниками і покупцями землі в разі продажу земельних ділянок.

Отже, суб'єктами ринку землі є власники земельних ділянок, з одного боку, та орендарі або покупці цих ділянок - з другого.

Попит на землю залежить від доходу, який можна одержати, пра­цюючи на землі. Якщо, наприклад, дохід фермера від вирощування овочів на ділянці, котру він орендує, є меншим від орендної плати влас­никові, то фермер не виявлятиме бажання орендувати таку ділянку.

Оцінюючи попит на землю, ведуть мову про граничний дохід - той, що може бути одержаний у результаті розширення використовуваних у виробництві земельних площ на одну одиницю, скажімо, на 1 га. Фермер, який використовує землю для вирощування овочів, буде збільшу­вати попит на земельні угіддя до того моменту, доки дохід від продажу врожаю з додаткової ділянки не зрівняється з орендною платою влас­никові землі за її використання.

Пропонування землі зазвичай подають як таке, що не залежить від ціни ринку землі. Адже зростання ціни не може збільшити земель­них площ, створених природою. Загалом ця думка слушна. Однак вар­то враховувати те, що земля може використовуватись по-різному, і дохід за одного використання виявляється більшим, ніж за іншого. Наприклад, від вирощування на землі овочів можна одержувати мен­ше доходу, ніж від будівництва на ній розважальник комплексів або багатоповерхових будинків. Користувач, що забезпечить більш прибутковий варіант використання землі, здатний запропонувати і вищу ціну. Як доцільніше використовувати землі, має вирішувати суспіль­ство в цілому, а контролювати додержання прийнятих рішень повинні органи державної влади.

Ціну, яку сплачують за використання землі або інших природних ресурсів, кількість обмежена називають економічною рентою. Коли йдеться про плату за використання безпосередньо землі, то в цьому випадку оперують поняттям «земельна рента».

Ціною земельного ринку, за умови що у відносини вступають влас­ник земельної ділянки та орендар, стає рента. Можливість одержу­вати ренту та її розмір - це вирішальні чинники у визначенні ціни для остаточного продажу земельної ділянки.

У власника землі, що не працює на ній сам, завжди є альтернатива: надати землю в оренду тому чи тому орендареві, надавати землю в оренду чи продати та, поклавши одержані гроші в банк, мати дохід у вигляді процента.

Ціни земельних ділянок постійно підвищуються через обмеженість землі та додатковий попит на земельні ділянки під житлове будів­ництво, виробничі об'єкти тощо. Зростаюча ціна землі стає додат­ковим аргументом на користь дбайливого її використання.

Ринок землі в Україні сьогодні є одним із найменш розвинених. Це пов’язано з тривалим існуванням державної власності на землю в минулому й суперечливим поглядом різних політичних сил на формування приватної власності на землю, без чого ринок функціонувати не може.

Ринок капіталів – особливий механізм взаємодії продавців і покупців, де об’єктом купівлі продажу є середньо- і довгострокові заощадження.

Ринок капіталів поділяється на ринок цінних паперів і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів.

Аналізуючи ринок капіталу, розрізняють фізичний та фінансовий капітал.

Фізичний капітал - це споруди, будівлі, машини, обладнання, устаткування.

Фінансовий капітал є джерелом для нагромадження (розширення обсягів) фізичного капіталу. Щоб таке розширення відбувалося, за­ощадження економічних суб'єктів повинні перетворюватися вінвестиції.

Перетворення заощаджень у інвестиції відбувається за участі бан­ків, інвестиційних фондів, страхових компаній тощо.

Банки, які одержують у тимчасове користування гроші вкладників, наприклад домогосподарств, формують на ринку капіталу пропонування фінансових ресурсів. Натомість підприємці, які прагнуть здійснити нагромадження капіталу (інвестиції у власну справу), формують попит.

За право використання фінансовими ресурсами позичальник сплачує позичковий процент.

Процент – величина доходу від користування фінансовим капіталом, виражена у відсотках.

Попит на капітал залежить від очікуваного підприємцем доходу. Підприємець формуватиме додатковий попит на фінансові ресурси до того моменту, доки приріст доходу не зрівняється з платою за ко­ристування грошима.

Пропонування капіталу формується з урахуванням того, що власник грошей (кредитор), погоджуючись надати кредит конкрет­ному користувачеві фінансового ресурсу (боржникові), відмовляється від інших варіантів використання грошей. Це має стимулюватися ви­щим процентом. Тому залежність між пропонуванням фінансового ка­піталу і ставкою процента є прямою.

Кредит – це гроші, які позичальник отримує від банку чи іншої фінансової установи, уклавши з ним кредитний договір, і які підлягають поверненню разом із відсотками, на умовах і в термін, передбачених кредитним договором.

З ринком капіталів пов'язаний ринок цінних паперів, на якому про­даються акції, облігації та інші цінні папери. Спільним для ринку ка­піталу та ринку цінних паперів є те. що і банківські кредити, і продаж цінних паперів є джерелом додаткових коштів, потрібних для нагро­мадження капіталу та інвестування.

Наприкінці XX ст. людство вступило в інформаційну еру. Клю­човою ознакою є те, що економічний та соціальний розвиток кожної країни, місце у світі визначаються інформаційними ресурсами. Той, хто розпоряджається більшою за обсягом і точнішою інформацією (знанням) про технології, ринкові ціни, наміри виробників і споживачів, виробничі ресурси тощо, має значні переваги. Світовими лідерами стали країни, які, володіючи науково-технічною інформацією, ви­робляють і продаю і наукомістку продукцію, пов'язану з сучасними Інтернет-комп'ютерними технологіями (ІКТ).

Інформація – це рідкісне благо, оволодівання яким потребує певних витрат.

Інформаційний продукт має особливості, які відрізняють його від усіх інших продуктів.

По-перше, після використання цього продукту його запас не змен­шується. Наприклад, якість комп'ютерної програми не погіршується зі збільшенням її користувачів.

По-друге, після збільшення кількості споживачів корисність інфор­мації (якщо вона не є конфіденційною) не стає меншою. Зокрема, ко­рисність статистичної інформації про динаміку курсу валюти не змен­шується від того, що вона стає доступною більшій кількості людей.

По-третє, корисність значної частини інформації більшою мірою. ніж для інших товарів, залежить від часу П одержання. Наприклад, для торговців цінними паперами корисність інформації може суттєво зменшуватися навіть за хвилину.

По-четверте, відшкодування витрат на створення багатьох видів інформації за кошт її безпосередніх користувачів значно усклад­нюється, оскільки важко або неможливо обмежити її споживання лише певним колом осіб-платників. Це стосується, наприклад, реклами на вулицях, економічних новин на радіо, телебаченні тощо.

Ринок інформації – сукупність економічних відносин із приводу збирання, обробки, систематизації інформації та продажу її кінцевому споживачу. На ринку інформації товаром виступають унікальні товари: ліцензії, проекти, ноу-хау, програми математичного забезпечення, наукові прогнози, авторські права й патенти.

Пропонування інформаційного продукту формується окремими особами (авторами, винахідниками), науково-дослідними устано­вами, консалтинговими фірмами, державними органами статистики та ін.

На сучасному ринку інформації крім її безпосередніх виробників працюють посередники, які також визначають пропонування інфор­маційного продукту. Це - власники інформаційних мереж, засобів ко­мунікацій, рекламних агенцій. Тому особливою ціною на ринку праці є плата за рекламу.

Пропонування з боку виробників інформації формується з ураху­ванням можливості відшкодування витрат на її створення. На таке відшкодування розраховують і виробники інформації, і посередники ринку інформаційних товарів.

Попит на інформаційний" продукт, що має виробничу цінність, в інформаційному суспільстві виникає з боку всіх економічних суб'єк­тів. Він залежить від очікуваного приросту доходу в результаті використання інформації.

Рівноважна ціна на ринку інформації має узгодити інтереси спо­живачів і виробників інформаційного продукту в певний момент часу. Вважається, що реальна ціна ринку інформації більшою мірою, ніж ціна інших ринків, відхиляється від рівноважної. Наприклад, споживачі ін­формації, для яких вирішальним є чинник часу, виявляють готовність платити за неї значно завищену ціну. Навпаки, у разі коли важко обмежити коло споживачів інформації, її ціна може бути штучно за­нижена.

Тема: «Підприємницька діяльність»

План:

1. Функції підприємця

2. Види підприємницької діяльності та види підприємств

3. Валовий дохід, витрати і прибуток підприємця

4. Зв’язки підприємця з фінансовими установами

5. Управління підприємством. Бізнес-план підприємця

Дата добавления: 2015-05-22