Лекція з економіки. Тема: «Економічні коливання, безробіття та інфляція»

3.

2.

1.

Лекція з економіки

Тема: «Економічні коливання, безробіття та інфляція»

План:

1. Економічні коливання та цикли. Види економічних циклів

2. Сутність, причини, види і наслідки безробіття

3. Загальний рівень цін та причини інфляції

4. Види інфляції

5. Наслідки інфляції для національної економіки. Антиінфляційні заходи

Економіки всіх країн світу зростають, але зростання періодично переривається спадами або ж уповільнюється. Таку економічну ди­наміку можна зобразити графічно. Попри загальне зростання, ВВП змінюється нерівномірно: в одні періоди його обсяги скорочуються, а в інші, навпаки, збільшуються.

Відрізок часу від початку одного економічного скорочення (спаду) ВВП до іншого називають економічним циклом.

Економічний цикл має такі фази: рецесія (спад), депресія (дно), пожвавлення, піднесення (пік, бум). Перехід від однієї фази до іншої здійснюється автоматично – на основі ринкових саморегуляторів.

Про циклічний характер економічного розвитку свідчать не тільки зміни випуску, а й зміни інших показників, серед яких найважливішими є такі:

• доходи населення (за спаду зменшуються, а за піднесення зро­стають);

• обсяги роздрібної торгівлі (за спаду скорочуються, а за підне­сення зростають);

• безробіття (за спаду зростає, а за піднесення скорочуєтеся);

• курси (ринкові ціни) акцій найбільших корпорацій (за спаду змен­шуються, а за піднесення зростають);

• запаси непроданої продукції (за спаду зростають, а за піднесен­ня скорочуються);

• замовлення на товари довгострокового користування, інвестиції у нове будівництво (за спаду скорочуються, а за піднесення зро­стають);

• загальний рівень цін (за спаду ціни в ринковій економіці зменшуються, за піднесення зростають).

Відповідь на питання, чому виникають цикли, не може бути одно­значною. Це пояснюється тим, що в різні періоди економічної історії існували свої особливі конкретні причини для того, щоб зростання перервалося спадом, або, навпаки, розпочиналося стрімке економіч­не піднесення. Тому й існують різні пояснення (теорії) економічних циклів. Серед них найважливіші такі:

► Інноваційна теорія циклів. Пояснює циклічні коливання техніч­ними нововведеннями (інноваціями), які переривають звичайний перебіг економічних подій, обумовлюючи збільшення інвестицій та економічне піднесення.

► Грошова теорія циклів. Пояснює цикл змінами у кредитуванні, пов'язаними з діяльністю банків, які змінюють ставку процента за кредит, роблячи гроші дорожчими. Брак грошей стримує актив­ність економічних суб'єктів і спричиняє економічний спад.

► Розподільна теорія циклів. Пояснює циклічні коливання браком споживчих витрат для реалізації всієї створеної продукції. Не­відповідність загального випуску і споживчих витрат спричиняє економічний спад.

► Фінансова теорія циклів. Пояснює циклічні коливання невідпо­відністю (різноспрямованим розвитком) фінансового ринку та реального сектору економіки. Якщо мета одержання спекуля­тивних доходів від торгівлі цінними паперами на фінансовому ринку починає переважати над метою забезпечення інвестицій, то в економіці починається спад.

Фінансова теорія економічних циклів набула особливої актуальності на початку XXI ст. у зв'язку з фінансовою кризою 2008-2009 рр. Вона розпочалась у США і згодом охопила більшість країн світу. Її безпосередню причину пов'язують з наданням ненадійних (таких, що не могли бути вчасно повернені) кредитів, випуском ненадійних облігацій. Це потягло за собою часове невиконання боргових зобов'язань, по­рушення економічних зв'язків та значний економічний спад.

Попри особливі конкретні причини кожного економічного спаду або економічного піднесення, що трапились у світовій економічній історії, усі економічні коливання в певний спосіб пов'язані зі змінами сукупних витрат. Якщо додаткові витрати, наприклад інвестиційні, стимулюють випуск, то розвиток економіки пришвидшується. Якщо, навпаки, витрати скорочуються через брак кредитів, споживчого по­питу або недоліки фінансового ринку, то економічний розвиток галь­мується.

За тривалістю економічні цикли поділяють на середні та довгі.

Середні, або бізнесові, цикли тривають 8-10 років. Наприклад, протягом 142 років у Америці було 17 циклів, середня тривалість яких становила 8,35 року.

В економічній історії світу траплялись періоди, коли тривалість се­редніх циклів і скорочувалася, і зростала. Наприклад, період, що охоп­лює 1980- 1990-ті роки, в історії розвинених країн називають Великою помірністю (за аналогією з Великою депресією у США, що розпоча­лася 1929 року). Така назва періоду пояснюється тим, що майже два десятиліття в економіках розвинених країн спостерігалося стійке еко­номічне зростання без спадів.

Уже згадані нами інноваційне, грошове, розподільне, фінансове пояснення економічних коливань стосується саме середніх циклів.

Довгі цикли, або «довгі хвилі економічної кон'юнктури», три­вають близько півстоліття (40-60 років). Їх свого часу відкрив росій­ський учений Микола Кондратьєв, тому їх називають «довгі хвилі Кондратьєва».

Матеріальним підґрунтям (причиною) довгих циклів є масове і до­корінне оновлення капітальних благ - виробничої інфраструктури та кваліфікації працівників. Таке оновлення відбувається під час заміни одного технологічного способу виробництва іншим. Кожна довга хви­ля має висхідну та спадну частини. На висхідній частині хвилі відбува­ються науково-технічні революції та втілюються технічні нововведен­ня; наприклад ті, що відбулися в останній чверті XX ст.. втілились у масовому впровадженні інтернет-комп'ютерних технологій.

Перебування економіки у спадній частині довгої хвилі не означає тривалого (25-30 років) спаду. Але воно передбачає, що економічна активність з високо), що спостерігається на висхідній частині хвилі, перетворюється на помірну або низьку.

Середні цикли накладаються на довгі хвилі й у спадній, й у висхідній їх частинах.

Безробіття - це економічне явище, спричинене перевищенням пропонування праці з боку працівників, що прагнуть працювати, над попитом на працю з боку працедавців. Безробіття існує в будь-якій економіці як у період економічного спаду, так і підчас піднесення. Але за спаду рівень безробіття стає вищим.

Безробіття – це вимушена незайнятість частини економічно активного, працездатного населення.

Безробіття – це ситуація в країні, коли люди, які здатні й бажають працювати, за наявного рівня оплати праці не можуть знайти роботи.

Лише певний рівень безробіття загрожує національній економіці.

Визначальними ознаками працездатних осіб є те, що вони:

- володіють знаннями га кваліфікацією, достатніми для роботи в умовах застосовуваних технологій;

- є людьми визначеного трудовим законодавством країни віку;

- належать до економічно активного населення, тобто працюють або ж шукають роботу в разі її тимчасової втрати.

Безробітні – це ті люди, які не мають роботи, але активно її шукають.

Люди втрачають роботу з різних причин. Склад безробітних не­однорідний, тому вирізняють кілька видів безробіття. Пояснимо від­мінності між ними на прикладі.

Приклад. Під час опитування людей, що не мали роботи, було з'ясовано таке:

Пан Вораш утратив роботу через те, що на підприємстві, де були встановлені автомати з продажу кави, чаю, печива, цукерок тощо. ліквідували робоче місце продавця цих товарів. На оволодіння новою професією пан Вораш не погодився і почав шукати роботу продавця.

Пані Галушка залишила роботу в банку сама, оскільки її не влаш­товувала заробітна плата та затримка в кар'єрному зростанні. Вона мала пропозиції щодо працевлаштування від інших банків і вирішила пошукати інше місце роботи.

Пан Стрибуненко був звільнений у зв'язку з закриттям заводу, що виробляв залізобетонні конструкції, в період скорочення обсягів бу­дівництва. Йому була надана можливість підвищення кваліфікації на курсах при Державній службі зайнятості, яку він використав.

Отже, у першому випадку йдеться про структурне безробіття, що виникає під час структурної перебудови виробництва й переходу до нових технологій. Нові технології потребують нових професій та іншої кваліфікації працівників.

У другому випадку маємо приклад добровільного, або фрикцій­ного, безробіття, яке спричиняються лише бажанням працівника змі­нити роботу для поліпшення умов або оплати праці.

У третьому випадку виникло циклічне, або кон'юнктурне, безро­біття, причиною якого стає згортання виробництва під час спаду.

Оскільки структурна перебудова виробництва та мобільність пра­цівників у зв'язку з їхнім прагненням до більш повної самореалізації є природними, то й структурне та фрикційне безробіття є природним (нормальним) для економіки. Саме через таке природне безробіття й не існує економіки, в якій узагалі б не було безробітних.

Саме через циклічне безробіття втрачається частина продукту національного виробництва. Ця втрата пов'язана зі звільненнями працівників, які за інших економічних умов могли б виробляти продук­цію.

Крім недовиробництва - втрати частини продукту - безробіття має ще й такі негативні наслідки для національної економіки:

- зменшення загального рівня добробуту громадян та їх здат­ності купувати речі й послуги;

- недодержання надходжень до бюджету у вигляді податків з до­ходів тих осіб, які втратили роботу;

- додаткове навантаження на платників податків, з доходів яких формується державний бюджет, у зв'язку з необхідністю ви­плачувати допомогу з безробіття;

- втрата трудового потенціалу - кваліфікації, навичок, умінь - ти­ми особами, які довгий час не мають роботи.

Саме негативні наслідки змушують уряди країн шукати способи зменшення безробіття до природного рівня. Для економік з подібним до українського рівнем економічного розвитку природним вважається безробіття на рівні 5-6 %. Для більш розвинених економік цей по­казник вищий.

Уряди країн використовують такі заходи, спрямовані на подолання високого рівня безробіття:

- стимулювання зростання сукупного попиту і витрат за допо­могою зменшення податкового навантаження на платників, збільшення соціальної допомоги малозабезпеченим;

- сприяння підприємцям, то створюють нові робочі місця, застосу­ванням до них податкових пільг та пільгового надання кредитів;

- організація громадських робіт, що гарантують тимчасове пра­цевлаштування непрацюючим;

- укладання з профспілками та спілками підприємців угод про спільні дії з обмеження безробіття;

- організація роботи державних служб зайнятості.

Саме служби зайнятості відіграють вирішальну роль не тільки в об­меженні безробіття, яке існує, а й у запобіганні його виникненню. За українським законодавством Державна служба зайнятості покликана виконувати такі функції;

• обліковувати вільні робочі місця та звільнених з роботи грома­дян;

• організовувати професійне навчання та перенавчання осіб, що втрачають роботу;

• виплачувати різні види допомоги з Фонду страхування на ви­падок безробіття;

• брати участь у розробленні загальнодержавних і місцевих програм зайнятості населення та його соціального захисту в разі безробіття.

Інфляція – це стійка тенденціязростання середнього рівня цін, що супроводжується зниженням купівельної спроможності національної грошової одиниці. Термін «інфляція» (від латин. inflatio) буквально означає «роздувати».

Інфляція є підвищенням загального рівня цін на всі речі та послуги. Вона так само, як і безробіття, породжується порушенням певних економічних пропорцій на загальнонаціональному рівні. Тому її на­слідки зачіпають усіх без винятку громадян країни.

Рівень інфляції зазвичай оцінюють показником річного темпу інфляції.

Інфляція, що не перевищує 10%. називається помірною.

Інфляція вища від 10%, але яка не переходить межу в 100%, нази­вається галопуючою.

Інфляція, яка перевищує 100 %, називається гіперінфляцією і справляє на економіку найбільш руйнівний вплив.

На початку 1990-х років в українській економіці була гіперінфляція. В окремі роки тоді темп інфляції перевищував 1000%!

Інфляція може мати різні причини. За причинами вирізняють такі два види, як інфляція попиту та Інфляція витрат (шок пропонування).

Інфляція попиту виникає годі, коли поштовх до зростання за­гального рівня цін дають чинники на боці сукупного попиту. При цьому сукупне пропонування залишається незмінним.

Інфляція витрат, або шок пропонування, виникає за умови, що поштовх до зростання загального рівня цін іде від сукупного пропо­нування, коли скорочується випуск товарів, а сукупний попит зали­шається без змін.

Причиною інфляції може стати й монополізм виробників певних видів обмежених ресурсів. Так, у 1970-х роках об'єднані в організацію ОПЕК країни-імпортери нафти двічі (у 1974 та 1079-1980 рр.) різко збільшили ціну на нафту. Підвищення цін трансформувалося в очікування зростан­ня цін на інші виробничі ресурси. В економіці розвинутих країн трапився так званий шок пропонування - раптове суттєве ско­рочення випуску. У середньому щорічне зростання цін того десятиріччя становило 10-12%. Цінова нестабільність поєдналася з найглибшим у другій половині XX ст. спадом економік розвинених країн.

Інфляція має негативні наслідки для національної економіки, найнебезпечніші серед яких:

- Знецінення грошей та заощаджень. Для власників грошей зростання цін знижує їхню купівельну спроможність у всіх ви­падках, крім тих, коли в разі надання грошей у борг передбачена індексація, або зростання зобов'язань боржника відповідно до зростання рівня цін.

- Зменшення купівельної спроможності споживачів та рівня їх споживання. За незмінного рівня доходів і зростаючих цін на товари споживачі здатні придбати менше речей і послуг.

- Поглиблення нерівності і швидко соціальне розшарування суспільства. Від інфляції виграють економічні суб'єкти з нефіксованими доходами, у першу чергу причетні до торгівлі та посередницької діяльності, водночас стають біднішими грома­дяни з фіксованими доходами - працівники державного секто­ру економіки: викладачі, лікарі, науковці, працівники культури, а також пенсіонери, студенти, особи з обмеженими можливостя­ми, що одержують соціальну допомогу, тощо.

- Гальмування технічного прогресу. Втрата заінтересованості а реалізації досягнень технічного прогресу за інфляції відбува­ється з двох причин. По-перше, здешевлюється праця, тому втрачається інтерес підприємців до використання дорожчих і технічно досконаліших засобів виробництва. По-друге, неста­більні ціни змушують підприємців відмовлятися від інвестицій у нову, дорожчу, техніку з великим строком окупності.

- Втрата цінами ролі ринкового регулятора. За нормальних (у межах помірної інфляції) умов зростання цін є сигналом для збільшення виробництва певних товарів. Тотальне підвищення цін не дає правильник орієнтирів підприємцям щодо перспек­тивних напрямків інвестування, змін структури виробництва, перерозподілу виробничих ресурсів тощо.

Негативні, а іноді й руйнівні наслідки інфляції спонукають уряди країн до антиінфляційних заходів.

Для правильного вибору інструментів регулювання інфляції важ­ливо з'ясувати, які причини інфляції переважають - пов'язані із сукупним попитом або із сукупним пропонуванням.

Якщо інфляція більшою мірою спричинена надмірним попитом, то дієвими можуть виявитися такі заходи:

- зростання податків на доходи;

- скорочення видатків державного бюджету;

- подорожчання кредитних ресурсів для інвесторів та осіб, що беруть споживчий кредит.

Якщо інфляція переважно спричинена скороченням пропонуван­ня, то тоді ефективними є такі заходи:

- застосування податкових пільг для виробників;

- запровадження більш ефективних та ресурсоощадних техно­логій, насамперед енергоощадних:

- адміністративне обмеження урядом зростання цін на деякі ви­робничі ресурси.

Усі антиінфляційні заходи є достатньо суперечли­вими, тому не гарантують безумовного успіху. На­приклад, усі заходи з обмеження попиту, особливо ті, що спрямовані на зміцнення доступності кредитів, можуть спричинити зменшення виробництва і пропонування. У такий спосіб стимулюватиметься зростання цін через інфляцію ви­трат.

Контроль за цінами та зарплатами може мати успіх лише тоді, коли в суспільстві існує висока довіра громадян до свого уряду. Навіть у такій демократичній країні, як США, де міра довіри достатньо висока, спроби контролювати ціни значного ефекту не принесли. В економічній історії США були дві подібні масштабні спроби. Під час Другої світової війни жорсткий конт­роль за цінами зумовив появу дефіциту та реалізацію дефіцитних товарів на так званому чорному ринку. У період правління прези­дента Річарда Ніксона у 1971-1974 рр. після спроб контролю цін спочатку відбулося їх зменшення, але потім вони змову зросли.

Із фактів, які підтверджують обмежену ефективність антиінфляційних заходів, випливає висновок про те, що інфляцію легше не до­пустити, ніж потім обмежити.

Розглянуті антиінфляційні заходи були типовими для ринкових економік розвинених країн. У перехідних економіках та економіках з несформованими ринками, до яких належить і українська, викори­стовувалися й інші антиінфляційні заходи. До нетипових для розви­нених економік, але необхідних для менш розвинених, належать такі антиінфляційні заходи:

- здійснення грошових реформ, наприклад, в Україні - реформа з упровадження гривні 1996 року, що суттєво стримало інф­ляцію;

- відмова від емісійного (за допомогою випуску в обіг додаткових грошей) фінансування дефіцитів державних бюджетів;

- обмеження так званої доларизації - використання в обігу ва­люти іншої країни, що підриває стабільність власної національ­ної валюти і підштовхує інфляцію;

- протидія зовнішнім інфляційним чинникам, наприклад, скоро­чення імпорту таких товарів, як нафта, газ, ціни котрих постійно зростають;

- обмеження так званої втечі від національних грошей, коли гро­мадяни купують будь-які товари і не здійснюють заощаджень, стимулювання заощаджень такою ставкою процента за банківськими вкладами та за державними облігаціями, яка пе­ревищує темп інфляції;

- підтримка конкуренції на внутрішніх ринках та обмеження віт­чизняних монополістів;

- боротьба з тіньовою економікою, у межах якої ціни й доходи неконтрольовані.

Тема: «Державне регулювання економіки»

План:

1. Цілі та функції державного регулювання економіки

2. Інструменти фінансового регулювання та державний бюджет

3. Сутність та інструменти грошового регулювання

4. Суспільні блага: ознаки і сутність

5. Підтримка конкуренції та антимонопольне законодавство

Дата добавления: 2015-05-22