Лекція з економіки. Торгуючи продукцією та послугами, країни мають розраховува­тися за допомогою різних валют

5.

4.

3.

Торгуючи продукцією та послугами, країни мають розраховува­тися за допомогою різних валют. Для цього потрібні пропорції обміну валют, якими користуються в різних країнах. Взаємини з приводу фор­мування цих пропорцій називають валютними відносинами.

Валютні відносини між країнами контролює Міжнародний валют­ний фонд (МВФ). Метою його діяльності у валютній сфері с запо­бігання раптовим необґрунтованим коливанням курсів валют для збе­реження стабільності зовнішньої торгівлі.

Валютні курси - це пропорції обміну валют. Валютний курс відображає ціну однієї валюти, подану в певній кількості одиниць іншої валюти.

Наприклад, $ 1= UA 8; € 1 = UA 10 - це вираз відповідно ціни одного долара США та одного євро у національній українській валюті - гривні.

У міжнародних торговельних відносинах важливо, щоб курсові співвідношення валют були стабільними. Шкідливість різких курсових ко­ливань проілюструємо прикладом.

Приклад. Менеджери українського переробного підприємства прийняли рішення про придбання нового обладнання, яке коштувало 10 млн дол. США, коли існувало співвідношення $ 1 - UA 5. Для здій­снення цієї операції було взято кредит а українському банку на суму 50 мли грн з розрахунку 10 млн дол. х 5 грн / 1 дол. = 50 млн. грн..

У день здійснення угоди трапилося падіння курсу гривні (її девальвація) і, від­повідно, зростання курсу долара, установилася нова ціна долара $ 1= UA 8. За нових умов українському підприємству для придбання обладнання на суму 10 млн дол. уже були потрібні не 50 млн грн, а 80 млн грн з розрахунку. Оскільки підприємству бракувало 30 млн грн (80-50 = 30), то угода не відбулася. У розглянутій ситуації програли обидві сторони: покупець не одержав обладнання, а продавець не реалізував створену ним продукцію.

Курсові співвідношення можуть змінюватися під впливом багатьох чинників. Загальне правило цього впливу можна сформулювати так: усе, що підвищує попит на національну валюту, сприяє й підвищенню курсу (ревальвації). І навпаки, усе, що зменшує попит на валюту, спричиняє й зменшення її курсу (девальвацію).

Зростанню попиту на національну валюту, а отже, підвищенню її курсу сприяють такі основні чинники:

- вища конкурентоспроможність вітчизняних продуктів та послуг па світових ринках;

- більша привабливість національної економіки для іноземних ін­весторів завдяки високій прибутковості інвестицій та низьким ризикам втрати майна і доходів;

- зростання доходів іноземних споживачів, які надають перевагу продукції вітчизняного виробництва (вітчизняному експорту);

- привабливість країни для іноземних туристів з огляду на збе­режені в країні історичні, культурні цінності, рівень послуг тощо;

- відносно низькі та стабільні внутрішні ціни.

Зменшення попиту на національну валюту, відповідно, падіння її курсу відбуватиметься з таких причин:

- низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції;

- високі ризики та низька прибутковість проектів, здійснюванню іноземними інвесторами;

- непривабливість країни для іноземних туристів:

- висока інфляція.

Міжнародний рух капіталів - це рух фінансових ресурсів між країнами. Він може здійснюватись у різних формах, зокрема:

- приватних, державних інвестицій або інвестицій міжнародних валютно-фінансових організацій;

- прямих (коли іноземний власник капіталу стає повним влас­ником підприємства або власником основної частини майна підприємства), портфельних (коли іноземці купують цінні па­пери) інвестицій;

- кредитів урядам країн або приватним підприємствам.

Головна причина вивезення капіталу з однієї країни в іншу - це намагання одержати вищу норму прибутку. Але, крім того, вивезення ка­піталу сприяє подоланню перешкод у торгівлі між країнами, завою­ванню нових ринків, перемозі в конкурентній боротьбі.

Тільки прямі світові іноземні інвестиції з початку XXI ст. щороку збільшувалися приблизно на 1,2 трлн дол.

Значні потоки вивезення капіталу утворюються всучасному світо­вому господарстві в межах транснаціональних корпорацій (ТНК).

Транснаціональні корпорації - це міжнародні монополії, які, до­лаючи національні кордони, поширюють свою діяльність у всьому світі, маючи численні філії в багатьом країнах.

Цікаво. На початку XXI ст. у світі налічувалося 63 тис. ТНК, що мали в різних країнах світу 690 тис. філій. Створений у їх межах ВВП оцінюють у 8 трлн. дол. що дорівнює приблизно 11 % світовою ВВП. ТНК володіють 80% усіх патентів та контролюють близько 60% світової торгівлі. Най­більш відомими ТНК є «Форд Моторс» (США), «Даймлер-Крайслер» (США – ФРН), «Ексон» (США), «Міцубісі» (Японія), «Вол-Март Стор» (США), «Роял Датч Шел»(Нідерланди, Великобри­танія).

Рух капіталу в країну та з країни відбивається у фінансовому до­кументі, що називаються платіжний баланс країни. Крім руху капіталу в країну та з країни, у ньому відображаються й інші зовнішньоеко­номічні операції. Результатом їх здійснення стає надходження коштів у країну та їх відплив у інші країни у зв'язку з витратами.

У платіжному балансі відображаються такі операції;

- продажу та купівлі товарів і послуг (торговий баланс);

- надходження доходів громадян країни з-за кордону та виплата доходів іноземцям (чисті факторні доходи);

- надходження з-за кордону трансфертів та сплати трансфертів закордон:

- надходження з-за кордону прямих і портфельних інвестицій та інвестування за кордон;

- надходження з-за кордону кредитів та надання кредитів за кор­дон.

Додатне сальдо за всіма операціями, відображеними у платіжному балансі (перевищення загальних надходжень над загальними витра­тами). Створює передумови для поповнення державних валютних резервів. І навпаки, від'ємне сальдо в платіжному балансі передбачає скорочення валютних резервів. У разі остаточного вичерпування цих резервні країна стає міжнародним боржником. Їй загрожує дефолт - визнання безнадійності боргів. Тому уряди країн регулюють сальдо платіжного балансу для запобігання дефолтам.

Цікаво. Проблема бефолтів стала актуальною для багатьох країн світу після економічної кризи 2008-2009 років. У лютому 2011 р. американське видання «Business Insider» надрукувало перелік 18 країн, яким, на думку фінансистів, загрожує дефолт. Першу п'ятірку у цьому переліку становили Венесуела, Греція, Аргентина, Ірландія, Португалія. Основними причинами загрози дефолту крім значною зовнішнього боргу (понад 40 млрд дол. США) визнані: високий рівень інфляції, криза в банківській системі, соціальна нестабільність. На жаль, Україна посіла в цьому рейтингу шосту позицію, маючи загальну суму боргу, який має бути повернутий або відтермінований кредиторами до липня 2011 року в обсязі 42,1 млрд дол. США.

Розвиток міжнародної торгівлі, міжнародний рух капіталу створили передумови для виникнення міжнародних валютно-фінансових орга­нізацій. Вони роблять міжнародні економічні відносини більш стабіль­ними та передбачуваними. Вступ до цих організацій дає країнам членам певні переваги. Важливо те, що цими перевагами можуть скористатися країни не тільки високого, а й низького рівня економічного розвитку завдяки:

• гарантіям валютної стабільності;

• додатковим джерелам для фінансування програм перебудови економік;

• інформаційній і консультативній підтримці здійснюваних ре­форм.

Провідне місце серед міжнародних фінансово-кредитним органі­зацій належить Міжнародному валютному фонду (МВФ). За ним ідуть Світовий банк, Європейський центральний банк (ЄЦБ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - валютно-кредитна уста­нова, створена як представницька організація ООН 1947 року.

МВФ виконує такі основні функції:

• регулювання валютних курсів, забезпечення конвертованою ті ва­лют;

• надання короткострокових кредитів країнам-членам Фонду для фінансування дефіцитів платіжних балансів;

• консультування з фінансових і валютних питань.

МВФ - організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за кошти внески країн-учасниць. Для кожної з них установлено вступну квоту, розмір якої визначається відповідно до частки країни у світо­вій торгівлі.

Головними акціонерами МВФ є США (близько 18% внесків), Німеччина та Японія (майже, по 6%). Франція та Великобританія (по 5%).

Україна прийнята до МВФ у вересні 1992 р стала 167-м членом цієї організації з часткою у 0.69%.

МВФ забезпечував функціонування Бреттон-Вудської валютної системи, яка існувала до початку 1970-х років, відіграючи провідну роль у зміцненні зовнішньоекономічних зв'язків.

МВФ обґрунтував основні принципи нової валютної системи - Ямайської, яка була ухвалена у 1976 р. Він став творцем колективної міжнародної грошової одиниці - СДР (спеціальні права запозичення). За угодою між країнами - членами ця грошова одиниця стала головною у формуванні резервів та в міжнародних розрахунках.

Механізм фінансування, який використовує МВФ, передбачає кілька форм кредитування:

- стенд бай - для забезпечення короткострокової допомоги з фінансування дефіциту платіжного балансу, що надасться части­нами (траншами) і розширене кредитування - для реалізації середньострокових програм подолання дефіцитів платіжних балансів;

- фінансування системних перетворень - для проведення струк­турних реформ у країнах з перехідною економікою.

Світовий банк - це неурядова фінансово-кредитна установа, яка об'єднує чотири фінансові установи: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), Міжнародну асоціацію Розвитку (МАР) та багатостороннє агентство га­рантії інвестицій (БАГІ).

Центральна ланка Світового банку – МБРР, заснований одночасно з МВФ у 1946 р. Це найбільша у світі організація, яка надає дострокові кредити на державні програми лише урядам і центральним банкам країн з метою сприяння соціально-економічному розвитку.

Основна маса кредитів спрямовується на розвиток виробничої інфраструктури й сільського господарства. Банк фінансує державні програми н енергетиці, у гірничій промисловості, на будівництво та модернізацію нафто, і газогонів. За час свого існування МБРР надав кредити 70 країнам на реалізацію 6,5 тис. проектів.

Європейський центральний банк (ЄЦБ) з осередком у Франкфурті створено як центральний орган Європейської системи цент­ральних банків. Завдяки його діяльності з 2002 року запроваджена в обіг стабільна і конвертована валюта євро.

ЄЦБ стежить за Додержанням Маастрихтських угод (1993 р), що визначають граничні показники дефіциту бюджету, державного боргу, річного темпу інфляції для країн-учасниць. Він відповідає за підтримання ставки процентів на європейському фінансовому ринку на такому рівні, що забезпечує стабільність євро. Як юридична особа ЄЦБ виконує такі основні функції:

- розробляє узгоджену валюту політику країн-учасниць;

- здійснює закордонні валютні га розрахункові операції;

- консультує та оцінює якість законодавчих актів, валютної та цінової політики окремих країн-членів ЄС.

ЄЦБ підзвітний Європарламенту.

Є вропейський банк реконструкції та розвиту (ЄБРР) - між­народний банк, заснований 1990 року в Лондоні 42 країнами та двома міжнародними організаціями - Комісією ЄС та Європейським інвестиційним банком - для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР.

Завданнями ЄБРР є:

- створення в країнах конкурентоспроможної економіки:

- розвиток взаємовигідних зв'язків мів західноєвропейськими і східноєвропейськими фірмами;

- реформування енергетики, транспорту, зв'язку, охорони дов­кілля, ЄБРР сприяє формуванню в країнах сучасних ринкових структур, створенню законодавчої бази, впорядкуванню валют­ного регулювання тощо.

Власниками капіталу банку (його вкладниками) стали комісія єв­ропейських співтовариств - виконавчий орган Європейського Союзу (50 % капіталу); країни Західної Європи (11,3 %); США (10%); Японія (8,5 %); країни Східної і Центральної Європи (13,7 %).

У кредитуванні ЄБРР наше перевагу недержавним організаціям.

Унікальним об'єднанням країн, у межах якого регулюються торго­вельні, фінансові, валютні, міграційні відносини, узгоджується політи­ка багатьох урядів, став Європейський Союз (ЄС). Підвалини цієї організації закладені ще 1957 року. Вона створювалася з метою інте­грації національних економік у єдину наднаціональну Систему. Цент­ральний орган ЄС - Європейська комісія - розробила і втілила за час існування цієї організації майже 300 програм, які стосувалися таких питань:

• усунення торгових бар'єрів;

• вільне інвестування капіталів;

• єдина валюта;

• єдина сільськогосподарська політика;

• вільне пересуванні громадян територією ЄС без паспортів і віз;

• взаємне визнання дипломів про освіту;

• право на постійне проживання та роботу в інших країнах;

• узгодження податкової і цінової політики.

Останні приєднання до ЄС нових країн відбулися 2004 року, коли його членами стали Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словач­чина, Словенія, Угорщина, Мальта та Кіпр, та 2007 року - Болгарія та Румунія.

2010 року ЄС характеризувався такими економічними парамет­рами:

• охоплює економіки 27 країн;

• має населення, що становить 4,65% від світового, а виробляє майже 14% світового ВВП;

• забезпечує створення в середньому майже З6 тис дол. ВВП на одну особу, що в 3,3 рази перевищує середні світові показники виробництва ВВП на одну особу.

Стати членом ЄС - це мета європейських країн, які ще цього член­ства не мають, але прагнуть забезпечити своїм громадянам високі життєві стандарти, стабільність і демократію. Така перспектива декла­рувалася й українськими урядами. Для її досягнення країна-претендент повинна відповідати Копенгагенським критеріям, а саме:

• гарантувати верховенство закону та права людини;

• забезпечувати функціонування ринкової економіки та здатність бути конкурентоспроможною в ринкових механізмах, що діють усередині ЄС;

• виконувати зобов'язання щодо реалізації визначених ЄС цінно­стей та цілей політичного, економічного та валютного союзу країн-учасниць.

Тема: «Переваги та загрози глобалізації»

План:

1. Зміст та умови глобалізації. Основні форми інтеграцій

2. Проблеми, що потребують спільного (глобального) вирішення

3. Позитивні та негативні наслідки глобалізації

Дата добавления: 2015-05-22