Основні психолого-педагогічні прийоми роботи

з дітьми «групи ризику»

Назва роботи:	Основний зміст роботи:
Інформаційно-роз’яснювальна	Індивідуальні бесіди з дітьми (наприклад, педагогічно занедбаними), їх батьками чи опікунами
Ігротерапевтична	Розігрування певних сюжетів (із взаємодією, наприклад, між агресивним «Вовчиком» і тривожним «Зайчиком» із наступним обміном ролями між дітьми)
Арт-терапевтична	Малювання на задану тематику (наприклад, об’єкта своїх страхів), спеціальні танці, пантомімічні вправи з метою зняття психологічного напруження
Музикотерапевтична	Прослуховування спеціально підібраних музичних творів (наприклад, заспокійливих з метою зняття агресивності чи тривожності)
Казкотерапевтична	Спільне прослухування тематичних казок (наприклад, про сором’язливість головного героя та її успішне подолання)

3.7. ФУНКЦІОНАЛЬНА АСИМЕТРІЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ І ДІТИ-ШУЛЬГИ

Функціональна асиметрія головного мозку – нерівномірний розподіл функцій між його правою та лівою півкулями. Дослідженнями, початок яким у ХХ столітті поклав відомий американський нейрофізіолог Р.У.Сперрі, встановлено, що права півкуля оперує переважно образним матеріалом, відповідає за сприймання простору, музики, невербальних сигналів, за інтуїтивні процеси та творчість; ліва – обробляє в основному вербально-знакову інформацію, відповідає за мовлення та лічбу, характеризується логічно-послідовним, аналітичним стилем мислення.

В окремих випадках може виявлятися більш чи менш яскраве домінування якоїсь однієї півкулі – правої («художній» тип) або лівої («мисленнєвий» тип), при цьому більшість «правопівкульних» осіб є шульгами (ліворукими). Як свідчать дослідження специфіки виконання витворів культури, що збереглися до наших днів упродовж століть, відносна частка ліворуких у суспільстві є майже незмінною і складає у середньому 10-13 %.

Домінування певної півкулі є генетично запрограмованим феноменом, що, отже, майже не піддається корекції, тому останнім часом педагогічна громадськість справедливо відмовилася від колишньої вимоги «перенавчання» дітей зі схильністю до ліворукості. Як правило, така домінантність виявляється ще в немовлячому віці – досліджено, що саме на провідній кінцівці дитина швидше втрачає типові рефлекси новонародженого (наприклад, хапальний рефлекс); остаточно ж ліворукість визначається саме до завершення дошкільного віку.

Індивідуальні особливості зазначеної когорти людей вивчають М.М.Безруких, І.Ю.Василенко, В.М.Лебедєв, І.С.Макарьєв, О.І.Ніколаєва, О.В.Пуляєвська, А.В.Семенович, А.Л.Сиротюк, Л.М.Чеканська, А.П.Чуприков, Л.В.Шкарбан та ін. Ці та інші науковці доводять, що за рядом параметрів свого психічного розвитку особи-шульги можуть навіть випереджати так званий «середній» тип: вони нерідко демонструють чималу ерудованість, досягнення в математиці, музиці, живопису, легко адаптуються у ненормативній діяльності, що потребує ініціативи та інтуїції, виявляють здатність до поліконтекстного сприйняття і прогнозування подій. Проте, оскільки ліворукість інколи корелює з певними мозковими дисфункціями та часто зустрічає опір дорослих або ровесників, нерідко у таких дітей розвиваються неврози та інші порушення афективної сфери психіки, спостерігаються певні девіації в поведінці, а пізніше навіть може виникнути шкільна неуспішність. Отже, вихователь повинен бути обізнаним з індивідуальними особливостями дитини-шульги, щоб мати змогу вчасно надати їй належну психолого-педагогічну допомогу.

О.В.Пуляєвська описує особливості не тільки типових ліворуких, а й праворуких осіб. Згідно з даними її досліджень, діти з вираженою міжпівкульною асиметрією мають певні специфічні особливості окремих психічних функцій. Зокрема, у типових праворуких частіше зустрічаються ознаки несформованості довільної регуляції пізнавальних процесів, у ліворуких – фонематичних функцій та слухової мовленнєвої пам’яті; у той самий час обидві ці категорії осіб нерідко демонструють недостатність розвитку просторових функцій (шульги – практично всі).

У зв’язку з вищезазначеним, у ліворуких дітей пізніше у школі виникає висока ймовірність виникнення специфічних труднощів в оволодінні навичками читання, писання та лічби. Тому ще в дошкільному закладі освіти педагог повинен враховувати наступне: увага дитини-шульги менш стійка, важче розподіляється та переключається; така особа схильна застрягати на деталях, оскільки має переважно аналітичний стиль мислення, натомість цілісна картина світу для неї часто залишається неточною та спотвореною; вона відстає від своїх ровесників у розвитку дрібної моторики, нерідко спостерігається тремор, сповільненість, скутість і незграбність рухів; у дитини-шульги виявляються більші труднощі в розрізненні правого та лівого, верхнього та нижнього напрямків простору; також вона емоційно чутливіша, тривожніша, більш вразлива та образлива, має дещо підвищену стомлюваність.

При роботі з ліворукими дошкільниками вихователеві варто:

§ якщо дитина пробує працювати обома руками, обережно підштовхувати її до дій тільки правицею, проте, якщо помітна виразна тенденція щось виконувати лише лівою рукою, ні в якому випадку не переучувати та не сварити чи соромити;

§ переконати шульгу в тому, що вона не є якоюсь нестандартною, «не такою, як усі нормальні діти», що ліворуких чимало «на білому світі», а також навести приклади видатних таких особистостей (Олександр Македонський, Наполеон, Марк Твен, Чарлі Чаплін та ін.);

§ враховувати той факт, що при роботі за столом світло для ліворукої дитини повинне падати із правого боку;

§ цілеспрямовано використовувати вправи, спрямовані на вдосконалення просторових і кінестетичних функцій, зорового сприймання, фонематичного слуху, слухової мовленнєвої пам’яті;

§ при організації запам’ятовування спиратися, насамперед, на яскраву образну пам’ять, вводити інформацію в контекст реальних подій;

§ готувати провідну руку дитини-шульги до майбутнього шкільного навчання, розвивати її дрібну моторику (наприклад, за допомогою якісного розфарбовування окремих деталей на малюнках);

§ використовувати будь-які види музичних імпровізацій, інтонування, слухання музики;

§ проводити відповідні профілактичні бесіди з праворукими дітьми групи, а також з батьками вихованців.

У будь-якому випадку педагог повинен пам’ятати, що ліворукість – це не відхилення від норми, а індивідуальний варіант розвитку людської особистості, пов’язаний зі специфічною організацією роботи її головного мозку. Отже, такі діти, як і усі інші, просто потребують відповідного індивідуального підходу до себе.

4. ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ НАВЧАННЯ Й ВИХОВАННЯ

1. Загальна характеристика відмінностей між статями.

Чоловіча стать традиційно зорієнтована на пошуки змін і на прогрес, руйнування старого і творення нового («революціонери»). Тому хлопчики дещо більш творчі та винахідливі у виконанні запропонованих вихователем завдань, частіше відходять від зовнішньої інструкції, порушують правила поведінки в контексті спроб інтелектуального та соціального експериментування. Жіноча стать спрямована на збереження успадкованих від пращурів генетичних і культурних особливостей поведінки, підтримку різноманітних усталених традицій, опіку над іншими людьми («консерватори»).

Тому дівчатка ефективніше діють за чітких вказівок вихователя, рідко відходять від його словесних інструкцій чи безпосередніх демонстрацій прикладу діяльності, частіше дотримуються правил соціальної регламентованості життя. Загалом вважається, що від народження та до завершення періоду статевого дозрівання дівчатка випереджають хлопчиків у фізичному та психічному розвитку: спочатку майже на місяць (на момент народження), а потім – приблизно на рік-два (у ранній підлітковий період).

2. Когнітивні процеси та інтелектуальні здібності.

На думку дослідників, у представників чоловічої статі більше домінує ліва півкуля («мисленнєвий тип»), в осіб жіночої статі – права («художній тип»). Так, хлопчики традиційно краще орієнтуються у просторі, віддають перевагу рухливим іграм на відкритій площині, легше пізнають та усвідомлюють математичні відношення. Дівчатка обирають менш динамічні ігри на природно чи штучно обмеженій ділянці, натомість їм легше даються мовленнєві заняття та вправи, їх синтаксичні конструкції складніші та правильніші. Загалом у хлопців більш розвинуте наочно-дійове мислення та математичні здібності, а у дівчаток – наочно-образне, художнє сприйняття та вербальні уміння.

Отже, першим варто надавати якомога простіші та однозначніші вербальні інструкції з більшою кількістю практичних аспектів, тоді як другим – можна й варто пропонувати складніші, «прикрашені» прикметниками, образними порівняннями й навіть фразеологізмами мовленнєві вказівки. При цьому варто очікувати частіші відступи дошкільнят саме чоловічої статі від продемонстрованої моделі чи поясненого алгоритму дій, аніж від їх жіночого представництва.

3. Регулятивна сфера психіки.

Особи чоловічої статі більш ініціативні, полюбляють усе робити швидше, проте й менш терплячі у доведенні розпочатої справи до кінця. Отже, вихователь має звертати підвищену увагу на формування наполегливості, старанності, акуратності, насамперед, у хлопчиків. Представниці жіночої статі загалом більш емоційні, чутливі, вразливі. Отже, при взаємодії з ними варто уникати підвищеного тону й негативних висловлювань, оскільки особистісні образи вони здатні запам’ятовувати на тривалий час, у зв’язку з чим різко погіршуються стосунки з «поганим» дорослим.

Важливо також зазначити, що хлопчики не рідше за дівчаток співпереживають іншим людям, проте значно меншою мірою демонструють це назовні. Крім того, вони здатні включити у своє тимчасове об’єднання навіть тих однолітків, яким не симпатизують, якщо цього вимагають, наприклад, обставини гри; дівчатка ж відкритіше проявляють свої симпатії та антипатії та рідше запрошують неприйнятних осіб до будь-якої спільної діяльності.

4. Спілкування з дорослими та однолітками, соціальна поведінка.

Традиційно вважається, що дівчатка більш навіювані, конформні, слухняні. Відповідно, вони рідше порушують правила поведінки та менше завдають клопотів вихователеві. Хоча, як стверджують деякі сучасні психологи (наприклад, О.В.Кочерга), їх зовнішня слухняність насправді часто є тільки показово-демонстраційною, штучною, не підкріпленою реальними внутрішніми якостями. Аналогічно вважається, що хлопчики менш дисципліновані та більш агресивні у своїй соціальній поведінці. Вони просто частіше вдаються до відкритих способів боротьби з реальними чи уявними своїми конкурентами (за нову іграшку, похвалу дорослого тощо), до фізичного захисту й самозахисту. Натомість дівчатка мають більш приховані форми агресії – зазвичай вербальної (наприклад, у формі розповсюдження непривабливих для своїх суперниць пліток).

Отже, саме перед дошкільницями варто педагогічно тактовно викривати їх імовірну нещирість чи манірність, старанно пояснюючи важливість чесності та доброзичливості у взаєминах з іншими. У цей самий час дошкільникам чоловічої статі необхідно демонструвати способи більш позитивної розрядки психофізіологічного збудження, переваги словесних, певних конструктивних, а не «кулачних» доказів власної думки та правоти. Крім того, хлопчики більшою мірою зорієнтовані на ділове спілкування та його конкретний результат, а дівчатка – на неформальний міжособистісний діалог, на сам його процес і невербально-емоційний супровід.

У зв’язку з розглянутими відмінностями в нерегламентованих умовах (наприклад, під час вільних ігор) діти надають перевагу одностатевим угрупованням зі специфічними для кожної статі сюжетно-рольовими іграми. Більше того, «чужого» як представника іншої статі у такі тимчасові спільноти їх члени зазвичай не допускають. А втручання вихователя викликає або тільки тимчасовий ефект штучного включення, або навіть спричиняє виникнення чи посилення конфліктності у стосунках дітей.

Таким чином, з метою гармонійного розвитку представників обох статей і сприяння порозуміню між ними сучасний вихователь повинен:

§ знати та враховувати у своїй педагогічній діяльності основні гендерні особливості хлопчиків і дівчаток;

§ наповнювати розвивальне середовище в дошкільному навчальному закладі різноспрямованими предметами та іграшками – традиційно «хлопчачими» й «дівчачими»;

§ забезпечувати умови для гармонійного спілкування представників протилежних статей у групі, долаючи окремі конфліктні ситуації між ними;

§ надавати можливості для формування у хлопчиків традиційних «дівчачих» навичок та умінь (наприклад, накривати на стіл), а у дівчаток – «хлопчачих» (наприклад, щось майструвати).

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІV. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ ПЕДАГОГА І ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕКТИВУ

Дата добавления: 2015-05-22