Властивості та закономірності відчуттів

Різні види відчуттів характеризуються не тільки специфічністю, але й спільними для них властивостями. До таких властивостей належать: якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація.

1. Якість – основна особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших видів відчутиів і варіює в межах цього виду відчуттів. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром тощо. Якісне різноманіття відчуттів відбиває нескінченне різноманіття форм руху матерії.

2. Тривалість –часова характеристика відчуття. Вона визначається функціональним станом органа чуття, але головним чином – часом дії подразника та його силою. При впливі подразника на органи чуття відчуття виникає не відразу, а через деякий відрізок часу, що зветься латентним (прихованим) періодом відчуття.

Подібно до того, як відчуття не виникає одночасно з початком дії подразника, воно не зникає й одночасно з припиненням дії останнього. Ця інерція відчуття виявляється в так званій післядії.

3. Просторова локалізація подразника. Просторовий аналіз, здійснюваний дистантними рецепторами, дає нам інформацію про локалізацію подразника в просторі. Контактні відчуття співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник.

4. Інтенсивність є кількісна характеристика відчуття, що визначається силою діючого подразника та функціональним станом рецептора. Інтенсивність відчуття залежить:

– від сили подразника;

– рівня адаптації;

– того, які подразники впливають у цей момент на інші органи;

– тренування.

Чутливість та її вимірювання. Чутливість органа чуття визначається мінімальним подразником, що за певних умов виявляється здатним викликати відчуття. Мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості. Нижній поріг визначає рівень абсолютної чутливості даного аналізатора. Чим менша величина порога, тим вища чутливість:

Е = 1/Р,

де Е – чутливість; Р – гранична величина подразника.

Верхній абсолютний поріг – максимальна сила подразника, при якому ще виникає адекватне діючому подразнику відчуття. Подальше ж підвищення сили подразника викликає біль.

За допомогою органів чуття ми можемо не тільки констатувати наявність або відсутність того чи іншого подразника, але й розрізнити їх за силою та якістю. Мінімальне розходження між двома подразниками, яке викликає ледь помітне розходження відчуттів – поріг розрізнення або диференціальний поріг:

D I / І,

де I – величина діючого стимулу; D I – його збільшення; D I – це величина, на яку має бути змінений вихідний стимул, який вже породив відчуття, щоб людина дійсно помітила, що він змінився. Диференціальний поріг відчуттів для різних органів чуття різний, але для того самого аналізатора він являє собою постійну величину, тобто

D I / І = соnst.

Цей факт був встановлений французьким ученим П.Бугером, підтверджений і уточнений німецьким психофізиком Е.Вебером і тому отримав назву закону Бугера – Вебера.

Уважно досліджуючи залежність, яка існує між змінами сили подразників, що впливають на органи чуття, і відповідними змінами суб'єктивної величини відчуттів, німецький учений Г.Фехнер встановив закон, відповідно до якого зміна сили відчуття пропорційна десятковому логарифму зміни сили подразника, який впливає на орган чуття:

S = K lg² + C,

де S – сила відчуття, I – величина діючого подразника, К – коефіцієнт пропорційності, С – константа, різна для відчуттів різних модальностей. Ця формула одержала назву основного психофізичного закону або закону Вебера – Фехнера.

Пізніше американський учений С.Стівенс прийшов до висновку, що основний психофізичний закон виражається не логарифмічною, а степеневою функцією. Ця закономірність одержала назву закону Стівенса. Відповідно до закону Стівенса залежність між силою відчуття і величиною діючого подразника має такий вигляд:

S = K•Rⁿ,

де К – константа, зумовлена обраною одиницею вимірювання; n – показник, який залежить від модальності відчуття й змінюється в межах від 0,3 для відчуття гучності до 3,5 для відчуття, одержуваного від удару електричним струмом; S – сила відчуття, R – значення подразника, що впливає.

Суперечка про те, який із законів – логарифмічний чи степеневий – найкраще виражає зв'язок подразника й відчуття, так і не завершилася. Якщо зневажити суто психофізичними тонкощами цієї суперечки, то обидва закони за своїм психологічним змістом виявляться дуже близькі, і перший, і другий стверджують:

1) інтенсивність відчуття змінюється непропорційно силі фізичних стимулів;

2) інтенсивність відчуттів росте набагато повільніше, ніж величина фізичних стимулів.

Органи чуття мають властивість пристосування чи адаптації до умов, що змінилися, причому ця адаптація відбувається в досить значних межах. Тому пороги відчуттів не є постійні, вони здатні змінюватися при зміні умов сприймання.

Адаптація – зміна чутливості органів чуття внаслідок дії подразника. Виділяють такі види адаптації:

1) адаптація як повне зникнення чутливості при впливі незмінного подразника;

2) притуплення чутливості під впливом сильного подразника.

3) підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразника.

Чутливість змінюється також внаслідок взаємодії відчуттів і сенсибілізації. Взаємодія відчуттів – зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття. При цьому існує загальна закономірність: слабкі подразники іншої модальності підвищують, а сильні – знижують чутливість аналізатора. У першому випадку діє механізм іррадіації подразнення, у другому – механізм концентрації.

Підвищення чутливості в результаті взаємодії й тренування називається сенсибілізацією. Так, текстильники розрізняють до 40 відтінків чорного кольору, ми – тільки 2-3.

Дата добавления: 2015-05-22