Володимир Іванович Вернадський

Мінералог, кристалограф, ґрунтознавець, засновник геохімії, космохімії, радіохімії, радіогеології. Філософ.

Народився вчений в Києві. Набув освіту у петербурзькому університеті, після чого працював у Парижі, Лондоні, Мюнхені.

У 1918 році Вернадський став першим президентом Української Академії наук. Докладав зусиль до утворення Національної бібліотеки України, заснував лабораторії у Київському університеті, очолював як ректор Таврійський університет у Сімферополі.

Вернадський В.І. жив у час тоталітаризму й репресій, коли за кожне необережне слово можна було потрапити до в’язниці ГУТАБу (головного управління таборів) СРСР. Попри постійних погроз, попри того, що останні три роки мислитель провів у в’язниці Луб’янки (вулиця, на якій знаходилося управління НКВС, або народного комісаріату внутрішніх справ) у Москві, він не був зламаний і залишився до останнього подиху вірним науковим принципам та ідеям.

Серед головних досягнень В.І. Вернадського ми можемо назвати такі:

- створення нового у науці належить не колективу, а особистості, не народу, а еліті країни;

- “... Колектив, демос можуть тільки підтримати те унікальне, що створене особистістю, або, не зрозумівши нового, чинити опір, змушуючи особистість до фрустрації, а то і не повірянь. Закономірності появи особистості нам невідомі і з її появою “нічого не зробить... соціалістична схоластика, як не зробило царське самодержавство і православний синод”” [20, с. 62];

- людина протиставляє себе природі, чого не потрібно робити;

- біосфера як само розвинена гомеостатична глобальна екологічна система, зазначав Вернадський, є унікальним фактором у Всесвіті;

- біологічна сутність екологічно пов’язана з біосферою;

- система “людина – природа (суспільство)” входить у біосферу як двохкомпонентна натурсоціосистема, планетарна соціоекосисте-ма;

- людина сьогодні виконує планетарну роль;

- людина стала сьогодні геологічною силою, тому що за десятиліття людина робить те, що природа робила мільйони років;

- «При вивченні геохімічного значення людства як однорідної живої речовини, - пише В.І. Вернадський, - ми не можемо зводити її цілком до ваги, складу і енергії. Ми стикаємося з новим фактором – людською свідомістю» [19, с. 46];

- біосфера, з одного боку, – це функція живої речовини, з іншого боку, біосфера – природна платформа еволюції органічного життя, де її апогеєм є людина;

- завдяки розумові, науці і техніці людина трансформує біосферу в якісно новий стан – ноосферу (термін В.І. Вернадського);

- до В.І. Вернадського термін “ноосфера” вже існував: його ввели у науковий обіг такі вчені: Е. Ле Руа (ноосфера – термін біогеохімічної концепції), П. Тейяр де Шарден (ноосфера – термін комічної (християнської) еволюції);

- у В.І Вернадського: ноосфера – це такий стан біосфери, “в якому повинні проявитися розум і спрямована ним діяльність людини, як нова небачена геологічна сила” [20, с. 67];

- ноосфера – це гармонія між людиною і природою, символ єдності раніше роздвоєного єдиного;

- ноосфера – це розум, високий рівень мислення, який не є ні фізичною, ні хімічною, ні біологічною сферами; розум є мисленнєвою оболонкою Землі.

Дмитро ДОНЦОВ народився біля Мелітополя. Вчився у 1900 – 1907 роках у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті. За те, що Д.Донців був членом Революційної української партії, а згодом – членом Української соціал-демократичної партії, Д. Донцов змушений був покинути Російську імперію у 1908 році. З вказаного року до 1918 року Донцов живе і працює у Львові (Польща), Відні (Австрія), у різних містах Швейцарії. У 1918 році Д. Донцов повертається в Україну і починає співпрацювати з урядом гетьмана П. Скоропадського. У період з 1922 по 1973 роки Д. Донцов працює за кордоном:

- 1922-1923 – у Львові (Польща);

- 1939-1944 – у Бухаресті (Румунія);

- 1945-1947 – в Англії, Франції, США;

- 1947-1973 – у Монреалі (Канада).

Основні праці Д. Донцова:

- “Підстави нашої політики” (1921),

- “Націоналізм” (1926),

- “Дух нашої давнини” (1944).

- та інші.

Головними ідеями, які проголошував Д. Донцов, можна укласти у таких положеннях:

- волюнтаризм та індивідуалізм (під впливом праць Ніцше і Шопенгауера);

- Донцов пише: “... ні у відношенні геологічнім, ні кліматичнім, ні під оглядом річних систем не є Україна продовженням східно-російської рівнини... вона скоріше була продовженням Середньої Європи. Таке її положення зробило з неї театр невгаваючої боротьби політичної і культурної двох світів: візантійсько-татарсько-московського і римсько-європейського. Культурно Україна і в значній мірі ще зістала Європою” [21, с. 72];

- Європа через литовсько-німецьку культуру суттєво вплинула на становлення національної свідомості українського народу;

- психіка українця ґрунтується на незалежності церкви від світської влади, на ідеї церковних братств, ідеї лідерства, на схильності до приватної власності;

- єдиним шляхом до збереження українців як нації є шлях “подалі від Москви”, повна сепарація від Росії [21, с. 77];

- Донцов Д. Не залишив після себе чіткої концепції державності України;

- Донцов протиставляє інтелекту і раціоналізму ірраціоналізм та національний романтизм;

- мислитель не вірить у пацифістські ідеї (засудження війни, вимоги миру) і протиставляє їм ідею боротьби та експансії (поширення сфер впливу через економічні та неекономічні санкції та дії);

- виступає проти лібералізму (надлишкової терпимості), партикуляризму (політичного розбрату, прагнення до відокремлення), проти анархізму;

- перед кожною нацією стоїть довічне питання-проблема: або вижити, або загинути;

- свої погляди Донцов називав “світоглядом” і проголошував: слід формувати нову людину – сильну, здатну на самопожертву;

- для відродження української нації слід кристалізувати в єдиний моноліт невелику числом, але сильну духом найбільш високоосвічену частину суспільства, яка б у майбутньому могла стати національною елітою;

- відродження слід починати з освіти.

Дата добавления: 2015-05-22