Види міжнародних страхових організацій

Вельми поширеним є такий вид страхових організацій, як страхові холдинг-компанії, перші з яких були створені. Ко­ролівським указом. Ними були Лондонська компанія по стра­хуванню життя (нині — член групи «Сонячний Альянс») і Ко­ролівська страхова біржа (нині — член Королівської біржової групи «Гардіан»), створені у 1720 році. Інші компанії з'явили­ся внаслідок прийняття парламентом закону, але найбільш звичний спосіб їх виникнення — це їх створення відповідно до законів про компанії.

Холдинг-компанії є власністю акціонерів, чия відповідаль­ність за збитки обмежується вартістю акцій, що належать їм (як правило, це спочатку затверджена номінальна вартість акцій).

Другим типом компаній, що пропонують страхові послуги, є взаємні компанії, які були створені на основі Акта про розра-хування і реєстрації відповідно до законів про компанії; їхніми власниками є держателі полісів, які ділять будь-який отрима­ний прибуток. Акціонер холдинг-компанії отримує свою част­ку прибутку у вигляді дивідендів, а у взаємній компанії влас­ник поліса може платити більш низькі внески або отримувати більш високі надбавки до страхування життя, ніж в будь-яко­му іншому разі.

Одначе наразі між цими двома типами організацій немає суттєвої різниці і по назві компанії вже неможливо визначити,

чи є вона холдинг-компанією або взаємною компанією. Багато з них, які спочатку створювалися як взаємні, нині зареєстро­вані згідно з Законом про компанії як холдинг-компанії, хоча вони зберегли слово «взаємні» у своїй назві. Інші, зареєстро­вані як компанії з обмеженою відповідальністю і без слова «взаємні» в їхній назві, фактично, є тепер власністю власників поліса.

Члени або власники полісів взаємних компаній іноді отри­мують значні вигоди за рахунок більш низьких внесків або більш високих виплат і прибутків, але це жодною мірою не є обов'язковим. Багато великих холдинг-компаній можуть успішно конкурувати в розмірі внесків або вигод зі взаємними компаніями і все ж виплачують дивіденди своїм акціонерами ІЧрттикий обгяг 7тілових операцій, шо їх проводять холдинг-гру-і пи, дає можливість накопичувати значні ресурси по кожному полісу, які спрямовують на адміністративні витрати і на поши~ рення інвестиційної діяльності.

Такі страхові компанії можуть бути двох типів:

1) спеціальні компанії — які здійснюють лише один вид
страхування, приміром, компанії по страхуванню життя, стра­
хуванню технічної оснащеності підприємств тощо;

2) змішані компанії — які здійснюють кілька видів страху­
вання.

Наступним типом страхових компаній є колективні това­риства взаємного страхування. Управління цими товариства! ми здійснюється на взаємній основі. Такі компанії, реєструю­чись згідно із Законом про товариства взаємного страхування, здійснюють індустріальне страхування, та в деякому разі — особисте страхування від нещасних випадків і на випадок хво­роби.

Досить значне розширення цих компаній було зумовлено, насамперед, промисловою революцією, оскільки працівникам промисловості потрібні були кошти принаймні на оплату похо­ронних потреб. Ці товариства видавали недорогі поліси в обмін на внески, які щотижня збиралися, і тому працівник міг дозво­лити собі робити невеликі страхові внески.

Наразі рівень страхового забезпечення і розмір страхових внесків набули тенденції до зростання, що зумовлено потреба­ми суспільства, хоча страхувальники великих страхових ком­паній є послідовниками тих перших збирачів невеликих внесків. Колективні товариства взаємного страхування мо­жуть випускати особливо привабливі поліси страхування

життя, що передбачають доволі низький рівень внесків, що їх виплачують.

Зовсім іншим видом страхових організацій є кептивні стра­хові компанії. Узагалі кептивне страхування передбачає коли­вання ризику. Воно стало досить поширеним останнім часом серед великих національних і міжнародних промислових ком­паній, адже стимулом для створення кептивної компанії для ба­гатьох великих промислових концернів є те, що страховий ринок узагалі не був готовим страхувати деякі ризики або забезпечити повне страхове забезпечення (наприклад, може бути страхування гарантії якості виробу). Головними стимулами є: отримання мак­симальної вигоди від техніки контролю ризиків, що підлягають страхуванню, і суми сплачуваних внесків, виходячи з особистого досвіду; уникнення прямих накладних tsmjjcii і сплати більш низьких внесків за страхування ризику за рахунок купівлі пере­страховки за нижчою вартістю, ніж це вимагає звичайний і пря­мий страхувальник. Усі прямі страхувальники залишають у себе лише частину багатьох ризиків і перестраховують ту їхню части­ну, відшкодування збитку по яких перевищує їхні фінансові можливості. Оскільки прямий або комерційний страхувальник може грати на ринку на пониженні вартості, чиста вартість пере­страхування є значно меншою, ніж вартість прямого страхуван­ня. Отже, кептивна компанія може мати доступ до менш дорого­го ринку перестрахування, і хоча частина ризику залишається, усе ж вона має переваги перед груповим самострахуванням такої ж кількості ризиків.

Кілька кептивних компаній нині здійснюють страховий бізнес на інших територіях і багато з них перебувають на оф-шорній території, скажімо, на Бермудських або Багамських островах, що забезпечує отримання додаткового прибутку че­рез податкові пільги.

Але не всі можуть створювати кептивні компанії, здебіль­шого їх організовують великі концерни.

Наступним видом організацій, що надають страхові послу­ги, є взаємні асоціації, що гарантують відшкодування збитку. Вони відрізняються від взаємних компаній тим, що останні здійснюють страхування всього населення, тим часом як асоціація, що гарантує відшкодування збитків, приймає до страхування ризики від осіб, зайнятих в окремій галузі вироб­ництва. Протягом кількох років багато асоціацій змушені були приймати до страхування ризики від усіх громадян для того, щоб мати велику фінансову стабільність і широку сферу

ризиків, що їх страхують, і були реформовані у взаємні або холдинг-компанії. Але істинні взаємні асоціації, що гаранту­ють відшкодування збитку, виникли із професійних асоціацій і являють собою пули, в які платять внески представники пев­ної професії і з яких у разі потреби вони можуть отримати кош­ти для відшкодування збитків. Такі асоціації були утворені тому, що вартість комерційного страхування для представників окре­мих професій була вельми високою, тобто їхня потреба у страху­ванні не задовольнялася комерційним ринком того часу. Примі­ром, такі асоціації одного часу були у фармацевтів, фермерів, судовласників тощо. Внески до фонду сплачувалися виходячи з тоннажу або вартості, а в несприятливі для членів роки асо­ціації зверталися з проханням зробити додаткові внески, щоб фонд був ісрсдіітоспрог.іо;іспп:.і. Наразі багато таких асоціацій перетворилися на звичайні страхові компанії.

Характеризуючи страхові компанії, слід окремо зупинитися на Страховій асоціації Ллойда, що налічує понад 26 000 членів, об'єднаних приблизно у 400 синдикатів. Хоча нині є тенденція до скорочення цієї кількості за рахунок створення більших за кількістю синдикатів.

Кожним таким синдикатом керує страховий агент, який призначає професійних менеджерів для роботи в синдикаті. Слід зазначити, що члени асоціації, як правило, є професіонала­ми не тільки у страховій справі, вони є спеціалістами і в багатьох інших сферах життя. Кожен член асоціації страхувальників, од­нак, повністю й особисто відповідальний за весь бізнес, здійсню­ваний від його імені.

У зв'язку з цією необмеженою відповідальністю важливо, щоб суворі правила виконувалися кожною особою, яка бажає стати членом асоціації андеррайтерів. А для цього потрібно:

1) мати рекомендації інших членів;

2) вести справу з необмеженою особистою відповідальністю;

3) задовольняти Раду асоціації Ллойда своєю чесністю у про­
веденні фінансових операцій;

4) забезпечувати страхування у затвердженій формі з тим,
щоб користуватися довір'ям асоціації Ллойда. Нині у Велико­
британії член асоціації мусить представити докази, що він має
мінімум 250 000 фунтів стерлінгів, а їх частина покладена на
депозит асоціації Ллойда;

5) вносити отриману суму страхових внесків у Траст-фонди
відповідно до Актів довір'я, схвалених департаментом торгівлі
і промисловості та Радою асоціації Ллойда, з яких можуть бути

оплачені лише вимоги щодо відшкодування збитків, витрати і прибуток;

6) щорічно пред'являти звіти по страхуванню незалежним
аудиторам, які вимагають, щоб активи андеррайтерів були
достатніми для забезпечення їхньої відповідальності за всі ви­
ди страхування;

7) відраховувати частину страхових внесків до центрально­
го фонду, що спрямований на забезпечення відповідальності
будь-якого члена асоціації андеррайтерів у тому разі, коли
фінансових коштів і особистого майна андеррайтера буде не­
достатньо для виконання своїх обов'язків. Цей центральний
фонд створений як для захисту андеррайтера, який повною
мірою несе особисту відповідальність за свій добробут, так і для
іяхисту страхувальника.

Брокер — це фізична особа або фірма, що займається стра­хуванням виключно через страхувальників. Існує дві категорії брокерів:

1) брокери асоціації Ллойда — це люди, яким дозволено
здійснювати страховий бізнес лише в цій асоціації; вони також
займаються бізнесом на ринку компанії;

2) інші брокери (так звані брокери).

Представники обох категорій є професіоналами своєї спра­ви. Вони повинні бути зареєстровані згідно із Законом про страхових брокерів, прийнятим у 1977 р.

Як правило, брокери працюють як представники страхо­виків (брокери Ллойда завжди виконують ці функції) і звичай­но заохочуються більш високими комісійними, ніж агенти. Називаючи себе брокерами, вони вважаються експертами в га­лузі страхування і мають більші зобов'язання перед клієнта­ми, ніж агенти. Брокери наділені правом здійснювати певні види страхування, наприклад, страхування механізованих транспортних коштів, а в деякому разі можуть оформляти прості поліси, приміром, поліс на час подорожі і на страхування домаш­нього майна.

Страхувальник може порадитись із брокером щодо широко­го кола питань, стосовних страхування, і часто без особистих витрат. Скажімо, брокер переконає в потребі страхування, по­радить кращий вид страхування і обмеження по ньому, кращий ринок, порядок висунення вимог відшкодування збитку, роз'яснити обов'язки, що їх висувають перед страхувальником за умовами поліса. До того ж він триматиме страхувальника в курсі останніх змін на ринку.

Брокер прагне надати якомога більше послуг і звести до міні­муму ризики, що їх має страховий бізнес. Це зветься управлін­ням ризиком. З погляду страховиків, перемовини з брокерами ведуться легше і швидше, оскільки ретельного обговорення ви­магають лише складні питання або особливі вимоги.

Розглянемо детальніше брокерів асоціації Ллойда. Вони виконують ті самі функції, що й звичайні брокери, але якщо особа бажає застрахуватися в цій асоціації, то страхування має здійснювати лише її брокер.

Зазначимо, що комітет асоціації не тільки затверджує своїх членів, але й своїх брокерів. Вони мусять задовольняти комітет з погляду їхнього професіоналізму, чесності та фінансового становища. Після їх підтвердження брокери можуть писати слово «Ллойд» на бланках офіційних листів і на іменних таб­лицях.

Брокер Ллойда репрезентує страхувальника у справах з ан-деррайтером. Хоча тільки затверджені брокери мають право входити в операційний зал страхового об'єднання Ллойда і здійс,-нювати страховий бізнес, у решті справ зі страховими ком­паніями вони виконують ті самі функції, що й інші страхові брокери.

Страховим посередником також є страховий консультант, який виконує ту саму роботу, що й страховий брокер. Але як­що він не називає себе страховим брокером, то не зобов'язаний реєструватися згідно із Законом про страхових брокерів, що був прийнятий у 1977 р. Однак консультанти, що займаються страхуванням життя, підпорядковані одному із саморегульо­ваних органів, створених унаслідок прийняття в 1986 р. Зако­ну про фінансову службу. Більшість із них є представниками фінансових посередників і брокерської саморегульованої асо­ціації. Для реалізації загальних полісів Асоціацією Британсь­ких страхувальників був виданий новий кодекс практичної діяльності для посередників, які не є зареєстрованими броке­рами.

Дата добавления: 2015-05-22