Страхування експортних кредитів

Японія

У цій країні домінують компанії по страхуванню життя. Такі компанії — найбільші власники акцій та облігацій приватних компаній і державних корпорацій. Останнім часом вони актив­но проникають на страховий ринок СІЛА, Канади та інших країн. Держава жорстко регламентує діяльність страхових орга­нізацій. Без згоди міністерства фінансів не можуть змінюватися ставки страхових премій. Конкуренція між страховими компа­ніями обмежена через відсутність страхових брокерів.

Страхування експортних кредитів — це страхування кре­дитів, які надаються постачальником з однієї країни (експорте­ром) покупцю з іншої країни (Імпортеру) або банкам, шо нала­ють кредит імпортеру з метою зменшення кредитного ринку.

Ураховуючи, що кредитування експорту є однією з важли­вих форм боротьби за зовнішні ринки, його страхування поси­лює позиції експортерів.

Страхування експортних кредитів виникло у Західній Європі після Першої світової війни в умовах загострення еко­номічних і політичних протиріч у світі. У багатьох країнах функції страхування експортних кредитів, що їх надають фір-мам-експортерам і банкам, взяли на себе державні або напів-державні організації.

Страхування експортних кредитів передбачає покриття втрат фірм або банків за різними видами ризиків (їх загальна кількість — до 50).

Переважно їх поділяють на комерційні (економічні), політичні та валютні ризики.

Комерційні (економічні) ризики включають неплатоспро­можність боржника, а також неможливість унаслідок деяких обставин або небажання боржника платити (банкрутство при­ватного покупця, відмова від платежу або прийняття товару, несплата боргу в обумовлений термін тощо).

Політичні ризики — група небезпек, які передбачені в умо-^ вах страхування експортних кредитів, куди входять такі, приміром, як: небезпека воєнних дій, революції, заборона на платежі за кордон, консолідація боргів, націоналізація, кон­фіскація; неплатіж покупця, в ролі якого виступає державна організація; відміна імпортної ліцензії, введення ембарго та інші дії органів державної влади або санкції, які можуть стати причиною невиконання платежів.

Валютні ризики — затримка валютних коштів, тобто ви­користання державою по відношенню до іноземних кредиторів дискримінаційного обліку курсу валют. Затриманими валют­ними коштами є кошти, які були обмінені за курсом, менш сприятливим, ніж той, який приймають щодо інших інозем­них валют.

Страхування на випадок переходу іноземної валюти — фор­ма страхування від поточних ризиків, що забезпечує відшко­дування експорту частини вартості відвантажених експортних товарів (зазвичай 80% чистого збитку) у тому разі, коли уряд країни, в якій перебуває покупець, перешкоджає здійсненню платежу, що передбачений умовами експортно-імпортного контракту. Страховий захист не включає відшкодування фі­нансових втрат, які виникають як результат відомої імпортної та сісспортпої ліцензії.

Підтримка просування національних експортерів на іно­земні ринки є одним з найважливіших завдань держави, адже саме експортери забезпечують створення й упровадження су­часних технологій та обладнання, а також створюють робочі місця.

Як показує міжнародний досвід, у країнах, де здійснюють державну підтримку національних експортерів, означену ро­боту ведуть за двома напрямами:

1) фінансування (кредитування) експортерів;

2) страхування експортерів, які не мають звичайного стра­
хового захисту, від ризиків.

Спочатку експорт повинен виконати певну низку дій, а саме: здійснити деякі затрати, передати вироблену продукцію за кор­дон і лише потім отримати оплату.

Інакше кажучи, виробник, витрачаючи свої сили або запо­зичені кошти, ніби кредитує майбутнього покупця. На зов­нішньому конкурентному ринку успіх найчастіше залежить від наявних умов кредитування з погляду іноземного покупця. Страхування експортних кредитів якраз і вирішує проблему відшкодування витрат виробника або банку на період, коли во­ни фактично втрачають право власності на вироблену про­дукцію, а оплату ще не отримали.

Говорячи про страхування експортних кредитів (особливо про ті, що пов'язані з контрактом), які розраховані на довго­строкові розрахувння, слід підкреслити потребу участі в цьому держави. Взаємовідносини кредиторів, продавців і покупців усередині держави мають бути зрозумілі всім учасникам.

Страховий захист, що супроводжує угоди, має бути легким у придбанні у вітчизняних страховиків. Але щодо фактичної передачі експортної продукції за кордон і до моменту її сплати, то тут з'являються нові й досить специфічні ризики. До них на­лежать негативні події політичного і комерційного характеру, які можуть відбуватись у країні імпортера або із самим імпорте­ром під час здійснення експортного контракту з досить тривалим терміном розрахувань за нього. Спроби приватних страхових компаній діяти в цьому напрямку обмежуються, як правило, експортними контрактами з невеликими за часом строками роз­рахувань, які найчастіше не перевищують шести місяців.

Аналізуючи історію розвитку експортного кредитування і гарантування експортних кредитів, треба зазначити, що вона завжди базувалася на чотирьох основних елементах:

1) максимально мпжпивр дикоригтяттст чягойір приватного
фінансового сектора, головним чином банків, за рахунок ство­
рення для цього виду кредитів пріоритетних і пільгових умов.
Слід підкреслити, що дані умови реалізують через відповідну
кредитно-облікову політику центральних банків і, в разі фінан­
сової підтримки бюджету, для забезпечення порівняно невели­
ких відсоткових ставок;

2) широке застосування системи гарантування і страхуван­
ня експортних кредитів за умови прямої або непрямої дер­
жавної підтримки цієї системи ризиків, які вона приймає;

3) використання для фінансування національного експорту
не тільки внутрішніх, але й міжнародних джерел ресурсів за
умови збереження організації кредитів та їх гарантування упов­
новаженими національними гарантійними агентствами, а та­
кож системи «стабілізації ставок» за умови державної під­
тримки;

4) надання частини міжнародних кредитів безпосередньо
державою за рахунок бюджетних коштів. Такі кредити видають
у тому разі, коли продавцем, виходячи зі специфіки товару, є не
держава; а також коли за ступенем ризику (або за сумою) вони
(кредити) не можуть бути покриті гарантіями національних
агенцій або ж коли надання кредитів здійснюють на строки і на
умовах, які виходять за межі комерційної діяльності.

Безпосередньо забезпечуючими політику держави у сфері експортного кредитування і гарантування експортних креди­тів виступають або експортно-імпортні банки (деякі з них ма­ють право здійснювати ще й страхові функції), або національні страхові агенції.

У багатьох країнах ці організації існують у «чистому ви­гляді» і діють паралельно, кожен у цій сфері; наприклад, у Че­хії — національне страхове агентство «ЕГАП» і Чеський експо­ртний банк. Нині понад 80 країн світу беруть на себе політичні й цілу низку економічних ризиків, надаючи бюджетні гарантії через спеціальних страхувальників експортних кредитів, конт­рольованих державою.

Загальною характерною рисою для цих організацій є опора на держбюджет: або у вигляді створення умов для пільгового фінансування (кредитування), або у вигляді надання бюджет­них гарантій через спеціалізованих страхувальників експорт­них кредитів.

Однією з основних ум<~>в тгядяттня страхових гатзантій за екс­портними контрактами є виключно експорт вітчизняних то­варів, тобто має бути визначена мінімальна відсоткова частка складових частин вітчизняного виробництва в кінцевому про­дукті, що його експортують, яка дає можливість визнати цей продукт вітчизняним.

Після введення державою механізму передбачено резерву­вання в бюджеті коштів, потрібних для можливої виплати від­шкодування у разі настання страхових подій. Страхові агенції почали проведення страхування експортних контрактів на умовах середнього та довгострокового кредиту (більше одного року) як від комерційних, так і від політичних ризиків.

Для застосування узгоджених умов кредитування міжна­родної торгівлі, гарантування експортних кредитів, обміну досвідом та інформацією по страхуванню експортних кредитів у 1934 р. у Берні був створений Міжнародний союз страховиків кредитів і інвестицій (Бернський Союз).

Національні страхові агенції, які входять до Бернського Со­юзу, відіграють досить важливу роль у підтримці світової фінансової та торгової системи, сприяють розвиткові й росту експортного потенціалу своїх країн. Сьогодні у фінансових ак­тивах ЕГАП половину їх становлять кошти держбюджету. На­явність великих фінансових активів і бюджетних гарантій дає можливість ЄГАП через страхування покривати комерційні та політичні ризики експортерів більш ніж у 156-ти країнах світу.

Центральний банк Чехії визначив, що страховий поліс ЕГАП має вагу ризику «0». Кредит, забезпечений таким комплексом, не включають у ризиковий портфель банку, і отже, на суму цього кредиту не треба відраховувати банку кошти в резерви. Усі видані

Чеським експортним банком експортні кредити в межах 80-90% підлягають страхуванню в ЕГАП. Агенція забезпечує страхуванням близько 5% чеського експорту.

Польська Корпорація Страхування Експортного кредиту (КУКЕ) була створена у 1991 р. як акціонерне товариство. Нині основними утримувачами акцій є вітчизняні Міністерства (87,9%) і національний банк (9,3%). Нині КУКЕ є однією з най­більших страхових компаній країни, її фінансові активи скла­дають приблизно 35 млн USD. Корпорацією напрацьовано ве­ликий досвід проведення страхування експортних контрактів (кредитів) за підтримкою бюджету. Щорічно в бюджеті Поль­щі передбачають кошти для резервування сум, потрібних для покриття можливих збитків по наданню страхових гарантій КУКЕ, а іакож встановлюють ліміт страхувань експортних контрактів, у межах якого КУКЕ може укладати договори страхування. Так, у бюджеті на 2000 рік на виплати страхово­го відшкодування закладено 3400 млн злотих (близько 1 млрд USD) — ліміт страхувань експортних кредитів.

Нині йде процес створення подібних систем страхування експортних кредитів і в таких країнах, як: Білорусь, Естонія, Латвія, Литва, Росія, Україна, Узбекистан.

Дата добавления: 2015-05-22