Тема 8. Міжнародна конкуренція

8.1. Сучасні тенденції розвитку міжнародної
конкуренції.

8.2. Теорія конкурентних переваг М. Портера.

8.3. Система показників конкурентоспроможності,
що відповідає трьом основним рівням еконо­
мічної системи.

8.4. Індекс конкурентоспроможності Світового
банку.

8.1. Сучасні тенденції розвитку міжнародної конкуренції

Економічну науку вважають наукою про рідкісність ре­сурсів. Споживачі конкурують за якісний і дешевий товар, а ви­робники — за споживачів, які здатні оплатити високі ціни, або за ресурси. У цьому сенсі економічну науку можуть вважати та­кож наукою про конкуренцію.

Конкуренція може бути визначена як ситуація, в якій дві чи більше сторін вступають у конфлікт через те, що їхні цілі повніс­тю або частково взаємоусувають одна одну. Одну з форм конку­ренції спостерігають, приміром, тоді, коли цілі суб'єктів подіб­ні, але взаємовиключні (тобто коли обидві сторони намагаються

продати чи придбати однаковий продукт). Утім, конкуренція також матиме місце, коли цілі суб'єктів не є подібними, але все ж таки взаємовиключними (коли, скажімо, одна сторона нама­гається придбати продукт якомога дешевше, а друга — продати дорожче).

Конкуренція є не другорядним нюансом, а мотором, рушій­ною силою економічного зростання як для економіки, так і для окремої фірми. На мікрорівні конкуренція — це сила, яка сти­мулює компанії до пошуку нових шляхів досягнення менших витрат виробництва або отримання більшого випуску за умови таких самих витрат. На макрорівні конкуренція забезпечує зиск лише компаніям, які найкраще виживають в умовах постійної боротьби та вдосконалення використання ресурсів.

Для окремої компанії конкуренція і ісошсурсіїтоспромолс ність є суттєво потрібними для виживання та досягнення цілей компанії.

У сучасній світовій економічній системі значно посилилася дія тих чинників, які ведуть до інтенсифікації міжнародної конкуренції та глобалізації виробництва. Протягом останніх років значні розбіжності, які існували поміж країнами до сере­дини XX ст., почали поступово зменшуватися. Основними при­чинами цього вважають: посилення подібності інфраструктури; поширення сучасних технологій, каналів розподілу, принципів маркетингу як довгострокової тенденції; збільшення кількості продуктів та торговельних найменувань, доступних у різних частинах світу, що є прикладом збільшення подібності потреб у споживачів різних країн. Великі мережі роздрібної торгівлі, телереклама, кредитні картки — ось деякі приклади фено­менів, які швидко стали універсальними.

Поступово кожна галузь підпадала під дію певної техноло­гічної революції, яка, у свою чергу, змінила природу конку­ренції. Створення мікроелектроніки, інформаційних систем, нових матеріалів, інші приклади та форми НТР спричинилися значними змінами в структурі галузі та створенням нових мож­ливостей для економічного лідерства, що не могло не вплинути на природу міжнародної конкуренції.

Технологія не лише видозмінює галузі, але й об'єднує країни. Відмітимо хоча б значне скорочення транспортних витрат. Адже спрощення комунікації та передачі інформації створює нові мож­ливості для узгодження напрямів розвитку різних країн. Еко­номічні суб'єкти дістали можливість об'єднувати й узгоджувати

широкий спектр діяльності більш детально і конкретно, що є наслідком упровадження інформаційних технологій у вироб­ництво, логістику, дослідження та інші види діяльності. Урешті-решт інформація в усьому світі стала більш доступною для по­купців, які вимагають продукції світового класу.

Трансформаційні процеси, що характеризують сучасну світо­ву економіку, набули ще більшого динамізму у 90-х роках XX ст. Потрібно відмітити не тільки такі революційні зміни, які відбу­ваються у країнах Східної Європи, але й не менш значущі рефор­ми в розвинутих країнах, у країнах, що розвиваються, а також у нових індустріальних країнах. Проблема пошуку нових кон­цепцій розвитку стає дедалі загальнішою для усіх країн. У тому разі потрібно враховувати не лише внутрішні чинники, а й те, що економіки окремих країн функціонують у і лиосільному середо вищі. Зокрема, поява групи постсоціалістичних країн створює додаткову групу конкурентів на міжнародному ринку. Від то­го, наскільки успішно дана група країн здатна буде економічно розвиватись і конкурувати на міжнародних ринках товарів, капіталу, інформації, залежатиме і характеристика міжнарод­ної конкуренції в майбутньому. Поки що вплив цієї групи країн на світовий економічний розвиток залишається незнач­ним. Стає досить важко навести приклад галузі, яка б не перебу­вала під впливом інтернаціоналізації. У багатьох дослідженнях зазначають паралельне збільшення не тільки темпів зростання світової торгівлі, але й прямих іноземних інвестицій, тобто на су­часному етапі не відбувається процесу заміщення ринком капіта­лу ринку товарів. Розрізняють інтернаціоналізацію на мікро-і макрорівнях. Під інтернаціоналізацією на мікрорівні мають на увазі безпосереднє проведення міжнародних операцій мікроеко-номічними суб'єктами країни. Інтернаціоналізація на мак-рорівні виражена у розширенні та поглибленні світогосподарсь-ких зв'язків, що відбуваються на основі підвищення мобільності чинників і результатів виробництва. Саме тому важливо визна­чити причини інтернаціоналізації (табл. 8.1).

За умови аналізу процесів інтернаціоналізації треба розгляда­ти не лише її причини, але й форми. Проводячи аналіз форм інтер­націоналізації, виокремлюють два основні підходи. По-перше, підхід на основі стадій розвитку (див. табл. 8.2), який передбачає поступовий перехід від однієї форми міжнародного співробітницт­ва до іншої. Для деяких компаній характерною є інтерна­ціоналізація лише окремих етапів діяльності зі створення

доданої вартості, тим часом як для інших компаній інтернаціона­лізація характерна для усіх видів діяльності. Такі форми не-рідко називають моделями виходу на ринок. По-друге, потрібно розгля­дати і географічні напрями розвитку інтернаціоналізації. Розпо­чинаючи із внутрішнього ринку, компанії продають свою про­дукцію в інші країни, дотримуючись певного географічного напря­му розвитку.

Таблиця 8.1 Основні причини інтернаціоналізації

Причини Внутрішні Зовнішні Активізуючі • можливість отримати • можливість отримати ґ ** гї nun і уилг> пл/j, isiapwu- дидаілиоии ирниу luxv, ництвом; • можливість збільши-• економія масштабу; ти обсяги виробницт-• бажання отримати ва та збуту; знання • обслуговування спо­живачів в інших країнах; • переваги місця розта­шування; • моніторинг конку­рентів Протидіючі • ефект переможця; • вибагливі замовлення; • надлишкові запаси; • непривабливий • надлишок виробни- внутрішній ринок; чих потужностей; • політичний тиск • збільшення ризику

Аналізуючи географічні напрями розвитку інтернаціо­налізації, потрібно розрізняти інтернаціоналізацію виробницт­ва й інтернаціоналізацію збуту. Такий підхід дає змогу розвину­ти «портфель» виробничих розташувань, який відрізняється від «портфеля» ринків збуту.

Портфель ринків збуту

Розрізняють масштаб портфеля — кількість ринків збу­ту та структуру портфеля — типи ринків збуту, які обслуго­вує компанія.

Щодо масштабу портфеля, то існують дві основні стратегії: концентрації! розпорошення.

Щодо структури портфеля, то є безліч можливостей збиран­ня разом «букета ринку». Виділяють три основні категорії портфелів:

1) опортуністичний;

2) еволюційний;

3) конкурентний.

Таблиця 8.2 Основні стадії інтернаціоналізації

Категорія Спосіб Опис 12 3 Компанії продають на зарубіжних рин-Ліцензування ках немачеріальт активи іншим ісомпа ніям Непрямий Торговельна Експортно-імпортний торговець купує експорт компанія і продає за свій власний рахунок (фор­мування прибутку) Брокери Експортно-імпортний агент зводить ра­зом покупця і продавця (комісійні) Агентські Експортний агент представляє інозем-угоди них покупців у країні-експортері (отри­мує комісійні) Резидент- Працівник іноземного покупця, який пе-покупець ребуває в країні-експортері (отримує зарплату) Експортний Національний агент представляє експор-агент тера за кордоном від свого імені (отри­мує або прибуток, або комісійні) Експортний Національний агент представляє експор-менеджмент тера за кордоном, використовуючи ім'я експортера (отримує або прибуток, або комісійні) Комбінова- Наявні канали експорту одного експор-ний експорт тера може використовувати інший (отри­мує або прибуток, або комісійні) Комбінація Кооперативна асоціація представляє експорту кілька експортерів за кордоном (комі­сійні)

Закінчення табл. 8.2

12 3 Прямий Агент з імпорту Зарубіжні агенти представляють експорт експортера за кордоном від свого імені чи від імені експортера (ко­місійні) Дистриб'ютор Місцевий продавець виконує роль з імпорту оптового продавця (прибуток) Комівояжер Працівник, найнятий експортером, представляє останнього за кордоном (заробітна плата) Субсидія Іноземний підрозділ експортера продажу представляє його на місцевому рин- -... /„„„„«;„,„„ „„„„„\ Місцеве ви- Проект Національна компанія надсилає за робництво кордон мобільні підрозділи для ви­конання тимчасових контрактів (продаж у будь-який спосіб серед названих) Контрактне Компанія укладає угоди на вироб-виробництво ництво з місцевими компаніями (про-даж у будь-який спосіб серед названих) Франчайзинг Компанія укладає угоди на вироб­ництво і продаж з місцевими компа­ніями, але підтримує щільні зв'язки з ними, надає послуги і проводить загальну політику Створення но- Створення нової компанії, яка пов-вих виробничих ністю або частково належить іно-потужностей земним виробникам Придбання Наявні виробничі потужності пов-та поглинання ністю або частково купуються іно­земними компаніями

Опортуністичний портфель являє собою перелік ринків збуту, які компанії обслуговують. Основним стимулом є реа­лізація шансу або отримання короткострокового виграшу: дохід отримують випадково. Фірми, які вдаються до таких стратегій, умовно можна поділити на чотири категорії:

• інертні — продають лише тим, хто безпосередньо надси­лає їм замовлення;

• ті, які реагують, — діють за кордоном лише тому, що їх до
цього примушують аутсайдери — уряд, акціонери, банки;

• протидіючі — шукають можливості продажу за кордоном
з метою реалізації надмірних можливостей і запасів;

• активні — виходять на іноземні ринки в пошуках швид­
кого та легкого продажу.

Для таких компаній характерним є зигзагоподібний на­прям розвитку.

Еволюційний портфель є не просто переліком ринків або їх випадковим набором — це поступовий розвиток: компанія розширює свою присутність на іноземних ринках завдяки відносній легкості її виходу на ринок. Виокремимо чотири ти­пи «перетину кордону»:

• ринки, іеиірафічно наближені один до ояного (Німеччи­
на і Данія), що робить фізичний продаж легшим;

• ринки, культурно близькі (Квебек і Франція), що полег­
шує розуміння місцевих вимог;

• ринки, які мають технічну подібність (миля, галон, Фа-
ренгейт), що зменшує потребу в адаптації;

• відносна близькість ринків, коли компанія рухається за
своїм клієнтом, що, зрештою, зменшує потребу адаптації
продукції.

Конкурентний портфель забезпечує стабільність: обира­ються лише ті ринки, які збалансовують уже наявні в арсеналі компанії. Усі компанії намагаються досягти балансу за чотир­ма напрямами:

• збалансувати інвестиційний ризик (збалансувати висо­
ко- і низькодохідні ринки);

• збалансувати валютний ризик (девальвація та транс­
фертні обмеження);

• збалансувати коливання попиту на товар (сезонні цик­
ли ділової активності);

• збалансувати управлінський і фінансовий попит на ре­
сурси через рівномірну присутність на нових ринках, що
розвиваються, а також на зрілих і спадаючих ринках.

Кожна складова портфеля повинна робити свій внесок у реа­лізацію конкурентної стратегії. Головною метою є отримання стратегічних переваг у довгостроковій перспективі. Є чотири основні типи ринків, що здатні допомогти в реалізації конку­рентних переваг:

1) ринки з великими обсягами продажу, що дає змогу ком­панії використовувати економію масштабу;

2) прибуткові ринки, здатні забезпечити компаніям віднов­
лення прибутків;

3) ринки з наявним масштабом конкурентів або з недотор­
канністю прибутків, коли не мають успіху зусилля компанії зі
створення конкурентних переваг;

4) унікальні ринки, де компанії визначають нові напрями
розвитку та отримують нові знання від споживачів, конкурен­
тів та середовища. Компанія в тому разі націлена на пошук
найкращих можливостей в усьому світі, а також на узагаль­
нення різноманітних географічних переваг для досягнення
своїх цілей.

Особливе значення для розуміння феномена інтернаціо­налізації мають процеси регіональної інтеграції, яка має свою логіку розвитку або форми, якими є: зона преференційної тор­гівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, еко­номічний союз, повна інтеграція. Економічна природа таких об'єднань зумовлює і наступність переходу від одного етапу розвитку до іншого.

Інтенсифікація інтернаціоналізації в усіх галузях викли­кала появу такого феномену, як глобалізація. У міжнародному середовищі з'явилися суб'єкти, які апріорі ведуть свою діяль­ність на міжнародних ринках, використовуючи, таким чином, ринки багатьох країн світу. Відмітимо, що у розвинутих регіо­нальних інтеграційних суб'єктах домінуючими стають надна­ціональні інтереси, і тому процеси регіональної інтеграції ма­ють інтенсифікуючий вплив на процеси глобалізації.

Природно, що причини глобалізації криються як на макро-, так і на мікрорівні. У деякому разі причинами глобалізації є фундаментальні зміни, такі, як зміна технології або вимог споживачів. В іншому разі суб'єкти мікроекономіки вплива­ють на зміни структури ринку.

Причинами глобалізації є:

• технологічна інтенсифікація;

• можливості отримання доступу до ресурсів;

• можливості реалізації стратегії скорочення витрат вироб­
ництва;

• зростання значення іноземних ринків для національних
виробників;

• інтенсифікація глобальних конкурентів;

• інтенсифікація процесу інвестицій;

• лібералізація фінансового ринку;

• глобальна концентрація та спеціалізація виробництва.

Світ не є простою сумою індивідуальних ринків, він стано­вить цілісну систему, елементами якої є окремі ринки. Тобто зміни, які відбуваються на окремих ринках, мають ширший вплив на загальні світові показники. Приміром, скорочення витрат, якого було досягнуто в одному регіоні, завдяки існу­ванню такої системи вплине на рівень витрат і в кінцеврму підсумку на конкурентоспроможність усіх, без винятку, країн. Успіх, якого було досягнуто певним суб'єктом економічної діяльності в певному регіоні, вплине на його конкурентні по­зиції і в інших регіонах. Спрощене визначення глобалізації є таким: глобалізація являє собою процес інтеграції ринків у світовому масштабі. Наслідки успіху чи невдачі більше не об­межувані кордонами певної країни, а впливають на конкурент­ні позиції в усьому світі. Економічна глобалізація означає, що ринки стають більш взаємозалежними, а також що відбуваєть­ся інтенсифікація взаємозалежності виробничих процесів. Алокація товарів і ресурсів відбувається вже на глобальному ринку, що має значний позитивний вплив на конкуренцію. Водночас, глобальна конкуренція зазнає негативного впливу від зростання внутрішньогалузевої торгівлі. Попри істотний позитивний ефект глобалізації на добробут країн, наслідки ін­тернаціоналізації створюють нові проблеми і, власне, нові нап­рямки національної і міжнародної економічної політики.

Критична відмінність між глобалізацією сьогодні та гло­балізацією у 1950-ті та 1960-ті роки та, що рушійною силою на ранніх етапах було поширення масового виробництва, а нині спостерігаємо поширення гнучкого виробництва та кризу, яка супроводжує масове виробництво.

Глобалізація — не статичний, а динамічний процес. Основ­ними чинниками, які можуть пояснити розвиток глобаліза­ції, є такі:

1) стратегічні наміри конкурентів;

2) здатність конкурентів координувати дії у глобальному
масштабі;

3) здатність конкурентів змінювати умови глобальної кон­
куренції;

4) здатність конкурентів підтримувати глобальні конку­
рентні переваги.

На сучасному етапі природа міжнародної конкуренції знач­но змінилася і її характерними рисами можна вважати такі: • уповільнення темпів економічного зростання;

• зміна типів порівняльних переваг;

• нові форми протекціонізму;

• нові види державного стимулювання;

• інтенсифікація коаліцій серед фірм різних країн;

• більша відповідність місцевим потребам.

Таким чином, можна стверджувати, що немає єдиного на­прямку міжнародної конкуренції, як і єдиної глобальної стра­тегії. Існують різні види конкуренції, які змінюються залежно від галузі. Глобалізація конкуренції стала правилом, а не ви­нятком. Через зміни у потребах споживачів, у технологіях, ви­дах і формах державного регулювання більшість галузей стали глобальними. Навіть такі галузі, як пакування споживчих то­варів, телекомунікації, послуги, які були окремими національ­ними галузями, переживають період глобалізації. Конкретні рушійні сили, які призводять до глобалізації, а також її на­слідки змінюються в кожній галузі. Компанії більшості галу­зей стоять перед нагальною потребою випрацювання глобаль­ної стратегії.

8.2. Теорія конкурентних переваг М. Портера

Майкл Портер — професор Гарвардської школи бізнесу, є одним із найвидатніших науковців, який дуже багато праць присвятив саме проблемі розвитку конкурентоспроможності, запропонувавши власний підхід, що згодом став майже загаль­ноприйнятим. На основі багаторічного дослідження різних країн, що знайшло відображення в численних статтях і широ­ковідомій книзі «Конкурентні переваги країн», М. Портер пе­реносить аналіз конкурентоспроможності країни у площину галузі. Більше того, він запропонував так званий кластерний аналіз конкурентоспроможності країни. Кластер, чи промис­лова група, — це група компаній, взаємопов'язаних між собою, та організацій, пов'язаних з такими компаніями, які геогра­фічно зосереджені у певному місці, діють у певній сфері, харак­теризуються спільністю діяльності та взаємодоповнюють одна одну. Відразу ж зазначимо, що праці М. Портера присвячені не лише дослідженню конкурентоспроможності національної економіки, а й стратегії діяльності компаній, галузей в умовах глобальної конкуренції. Але, все ж таки, найбільше визнання йому принесла праця, присвячена конкурентним перевагам країн.

Кластери спостерігають у багатьох видах галузей: як у вели­ких, так і у вузькоспеціалізованих сферах діяльності, локальних галузях, таких, як: ресторанний бізнес, торгівля автомобілями тощо. Межі кластерів, здебільшого, не підпорядковані стандарт­ним системам галузевої класифікації, що неспроможні охопити багатьох важливих учасників конкурентної боротьби та зв'язки поміж галузями. Кластери також розрізняються за своїми роз­мірами, обширом охоплення та рівнем розвитку. Деякі кластери складаються, переважно, з малих і середніх фірм, інші включа­ють великі та малі фірми. Більш розвинені кластери мають глибші зв'язки зі спеціалізованими постачальниками та більше підтримуючих галузей. Основні переваги кластерного аналізу економіки над традиційно галузевим підходом є такими:

1. Кластери ліпше, ніж галузі, охоплюють зв'язки, взаємо-
доповнення галузей, поширення технолоііі, ллвичок, ікфор
мації, маркетингових заходів та виявлення вимог споживачів.

2. Більша частина учасників кластера безпосередньо не
конкурують між собою, оскільки обслуговують різні сегменти
галузі, але вони мають багато спільних потреб і можливостей,
стикаються із загальними обмеженнями та перешкодами на
шляху підвищення продуктивності.

3. Аналіз групи компаній і організацій у ролі кластера дає
змогу виявити сприятливі можливості для координації дій та
взаємного вдосконалення у спільних сферах інтересів без за­
грози конкуренції та обмеження інтенсивного суперництва.

4. Існування кластера дає можливість ефективно вести
діалог з урядовими структурами, оскільки державна підтрим­
ка та створення сприятливого інвестиційного середовища з ме­
тою поліпшення умов функціювання кластера приносять ко­
ристь багатьом фірмам, а не лише обмеженому їх колу, як це
відбувається під час лобіювання своїх інтересів представника­
ми вузьких секторів виробництва.

Розглядаючи проблему отримання конкурентних переваг, М. Портер визначив основні детермінанти, які утворюють пев­ну систему. Отже, це:

1. Факторні умови.

2. Пов'язані та підтримуючі галузі.

3. Умови попиту.

Дата добавления: 2015-05-22