Утворення та розвиток Європейської економічної інтеграції

Друга половина XX пов'язана зі створенням і поглибленням інтеграційних процесів у Європі, де вони набули найдовер-шеніших форм. Найбільш розвинуте у світі інтеграційне угрупо­вання — Європейський союз, який пройшов уїЛ основні етапи інтеграційного процесу, розширив своє членство з 6 до 15 країн. Шість країн (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люк­сембург) у 1952 р. створили Європейське об'єднання вугілля і сталі, яке й започаткувало створення майбутнього Євросоюзу. 7 лютого 1992 р. держави — члени Європейських співтовариств підписали Договір про Європейський Союз, і з 1 листопада 1993 р. Договір набув чинності. Від цього моменту починається відлік часу існування ЄС. Наразі членами Європейського Союзу є такі країни: Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Швеція. ЄС утворився на осно­ві трьох інтеграційних об'єднань: Європейського об'єднання вугілля і сталі, Європейського об'єднання ЄВРОАТОМ, Євро­пейського економічного співтовариства, створених ще у 50-х ро­ках. Відповідно, еволюціонували і цілі західноєвропейської інтеграції.

Слід відмітити внутрішні та зовнішні чинники, що сприяли європейській інтеграції. Внутрішні чинники: порівняно мала територія Європи, близькість розташування країн; обме­женість ресурсів; розвиток транспортних можливостей; потре­ба національних підприємств у розширенні ринку, взаємопро­никненні капіталу. До зовнішніх чинників можна віднести: політичне протистояння зі США, конкурентне засилля з боку економіки США та країн Азіатсько-тихоокеанського регіону на чолі з економікою Японії.

У процесі свого розвитку ЄС пройшов такі етапи:

1. Етап зони вільної торгівлі (1958—1969). Згідно з Римсь­ким договором були поступово скасовані митні тарифи і кількісні

обмеження на взаємну торгівлю, запроваджені спільні митні тарифи і введена спільна митна політика щодо третіх країн. Із 1962 р. була введена в дію єдина сільськогосподарська політи­ка. Підписана у 1963 р. Яундська угода передбачала вступ кра­їн, що розвиваються, в асоційовані відносини з ЄС. У 1967 р. відбулося злиття вищих органів трьох співтовариств в єдину Раду і єдину Комісію, які разом з Європейським парламентом і Судом ЄС створили спільну інституційну структуру ЄС.

2. Етап митного союзу (1968-1976) — це етап активного
розвитку переваг митного союзу країн ЄС і зовнішньоторго­
вельної політики щодо третіх країн: були скасовані митні збо­
ри, зняті кількісні обмеження в торгівлі, застосовано єдиний
митний тариф для інших країн спочатку в межах шести країн-
засттотчгиць, я ттрирттнянням пізніше Данії. Ірландії. Великої
Британії — у 1973 p., Греції, Португалії, Іспанії — на початку
80-х років, Австрії, Швеції та Фінляндії — у 1995 р. На цей час
збільшується кількість асоційованих членів з 20 до 66. До цьо­
го етапу можна віднести і початок створення Європейської ва­
лютної системи: у 1972 р. було введено спільне плавання валют
кількох країн — членів ЄС у певних межах, з 1979 р. розпоча­
лось формування ЄВС.

3. Етап спільного ринку (1987-1992). За цих умов завер­
шують процес створення ЄВС, вводять у дію ЕКЮ. Валютний
курс ЕКЮ розраховують на базі валютного кошика національ­
них валют країн-учасниць з урахуванням їхньої частки у сукуп­
ному ВНП. Основними цілями створення ЄВС були: зменшення
коливання валютних курсів, витіснення з міжнародних валют­
них розрахувань долара США, стимулювання подальшого роз­
витку інтеграційних процесів через забезпечення передумов
формування єдиного валютного ринку ЄС. У 1987 р. відбуваєть­
ся створення Єдиного внутрішнього ринку; усувають митні фор­
мальності, які ще лишилися (огляд товарів, перевірку доку­
ментів); уніфікують технічні стандарти; скасовують обмеження
конкуренції в наданні держзамовлень; нівелюють різницю
в рівнях і структурі оподаткування; відміняють ліміти на послу­
ги транспорту, зв'язку, фінансові послуги; усувають валютні об­
меження, що залишилися, а також обмеження під час праце­
влаштування громадян. У цей період країни ЄС проводили вже
єдину політику в окремих галузях — енергетиці, транспорті,
а також у питаннях соціального та регіонального розвитку.

Із розвитком ЄС формувалася відповідна інституційна структу­ра наднаціонального регулювання, органами якої є Європейська

Рада (скликають двічі на рік у складі глав держав і урядів), Європейське політичне співробітництво (нарада міністрів за­кордонних справ), Комісія ЄС (виконавчий орган, складається з голови і 17 членів комісії, призначуваних урядами країн — членів ЄС за встановленою квотою, термін повноваження — чо­тири роки), Рада ЄС (Рада Міністрів ЄС, сесії проводять у разі потреби), Європейський парламент (складається з 518 депута­тів, яких обирають прямим загальним голосуванням громадян країн — членів ЄС за встановленою квотою), Економічна і соці­альна Рада (консультативний орган, що складається зі 183 осіб, призначуваних на чотири роки урядами країн — учасниць ЄС за встановленою квотою), Суд ЄС (складається з 13 суддів і 6 ге­неральних адвокатів, призначуваних урядами країн ЄС на 6 ро­ків), Контрольна палата ЄС (контро птор правильність фінансо­вих операцій, законність використання коштів ЄС; складається з 12 осіб, яких призначають на чотири роки).

4. Етап Економічного союзу (з 1993 р. — дотепер). За цей період відбулося посилення політичної інтеграції та актив­ний розвиток валютного союзу. У 1992 р. в голландському міс­ті Маастрихті був підписаний Договір про Європейський Союз, який, зокрема, передбачав усунення ще діючих обмежень віль­ного руху капіталу в Португалії та Греції. Країни ЄС було зорієнтовано на прийняття заходів зі стабілізації грошової сис­теми та закріплення бюджетної дисципліни; створення Євро­пейського валютного інституту, який має готувати документи, розробляти заходи та інструментарій для провадження з 1999 р. єдиної грошової та валютної політики; створення Європейського центрального банку в 1999 p., який спільно з центральними бан­ками держав-членів має становити Європейську систему цент­ральних банків. Згідно з угодою валютний союз визначають як зону, в якій спільно чиниться політика країн — членів ЄС, спря­мована на досягнення макроекономічних цілей. Для існування валютного союзу потрібні три умови: повне й остаточне конвер­тування валют; повна лібералізація руху капіталів та інтеграція банківських, інших фінансових ринків; ліквідація меж коли­вань валютних курсів і остаточна фіксація паритетів валют, що створює реальну основу для заміни національних валют єдиною валютою ЄС — євро. Початок функціювання ЄВС — 1 січня 1999 p., усі розрахування під час проведення зовнішньоеко­номічних операцій здійснюють в євро. З 1 січня 2002 р. євро вво­дять у готівковій формі в обіг у 12 країнах ЄС; до ЄВС поки що не приєдналися: Велика Британія, Данія, Швеція. Європейська

система центральних банків несе відповідальність за проведен­ня кредитно-грошової політики, здійснює валютні інтервенції лише у євро, підтримує створення спільного ринку нової валю­ти тощо. Перші результати функціювання євро у країнах ЄС дають підстави стверджувати, що у XXI ст. вона може стати провідною міжнародною валютою, позитивним має бути вплив євро на конкуренцію на внутрішньому європейському ринку. Новий рівень економічної інтеграції вимагає від країн-учас-ниць забезпечення однорідності економічної політики, еконо­мічного розвитку для створення основи стабільності євро, тобто відповідності таким критеріям: 1) стабільність цін— се­редній рівень інфляції не повинен перевищувати 1,5% се­реднього значення трьох країн співтовариства, де зафіксовано мінімальне зростання ^ттін* 2^ збалансованість відсоткових ста­вок — їхній середній річний рівень в окремій країні не повинен перевищувати відповідний рівень у країнах з кращими показ­никами, у цілому — не вище 20%; 3) бездефіцитність бюдже­ту — дефіцит бюджету має бути меншим 3% сукупного національного продукту; 4) рівень державного боргу не пови­нен перевищувати 60% сукупного національного продукту; 5) стабільність валютних курсів — національна валюта не по­винна бути девальвована впродовж двох останніх років і має відповідати нормам ЄС.

Після підписання Маастрихтських угод значно посилюєть­ся політична взаємодія країн ЄС, а саме: запроваджується за­гальна зовнішня політика та політика в галузі безпеки, поси­люється роль Європейського парламенту, проводиться спільна політика в галузі юстиції та внутрішніх справ.

Важливим є встановлення громадянства: усі громадяни держав-членів є громадянами ЄС, кожен з них має право віль­но пересуватись та проживати на території держав — членів ЄС, брати участь у голосуванні та балотуватися на муніципаль­них і європейських виборах у тій країні, де він мешкає; має право на захист дипломатичними та консульськими службами будь-якої з країн-учасниць, право на звернення до Парламенту і до вповноваженого з розгляду скарг тощо.

У процесі поглиблення західноєвропейської інтеграції вияв­ляються внутрішні і зовнішні суперечності, пов'язані з нерів­номірністю господарського розвитку та диспропорціями еко­номічної структури за територією. Відмінності щодо наявності та стану ресурсного потенціалу, структури, темпів та рівнів еко­номічного розвитку привели до появи в межах ЄС двох груп

країн: економічно потужних (Німеччина, Франція, Італія, Ве­лика Британія) та економічно відносно слабких (Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція). Найбільші диспропорції в межах національних економік притаманні Італії (високорозвинена Північ і значно менше розвинений Південь), Великій Британії (відносна економічна відсталість Північної Ірландії та Уельсу), Франції, Іспанії, Португалії. Наявні диспропорції формують нерівномірність економічного розвитку Західної Європи зага­лом. Існує поділ на багату Північ і бідний Південь (Греція, Португалія, більша частина Іспанії, Італія). У бідних районах — найвищий рівень інфляції і безробіття, наявні аграрні проб­леми. Ці процеси пов'язані з політикою, спрямованою на посту­пове розширення складу ЄС, особливо з прийняттям в ЄС Ірландії, Греції, Іспанії, Порту™ тпї У перспективі нерів­номірність може посилюватись через прийняття до Союзу окре­мих східноєвропейських країн. Передбачено на початку XXI ст. розширення Європейського Союзу за рахунок країн Централь­ної та Східної Європи. Комісія ЄС поділила ці країни на три гру­пи: перша група — країни, з якими було розпочато конкретні перемови про вступ до ЄС; друга група — країни, перемови з якими перенесені на більш пізній строк; третя група — країни, для яких при-єднання до ЄС є віддаленою перспективою, і вони не є асоційованими членами. Вступ до ЄС вимагає від бажаючих приєднатися проведення низки глибоких економічних і по­літичних заходів, спрямованих на адаптацію їхніх господарств до чинних умов європейської економіки. Програма «Аґенда-2000», розроблена Комісією ЄС, визначила країни, які найбіль­ше відповідають вимогам до кандидатів вступу до ЄС з точки зо­ру адаптованості їх економіки згідно з умовами ЄС.

Найбільше відповідають економічним вимогам такі країни, як: Чехія, Угорщина, Польща, Словенія, Словаччина та Есто­нія. Із цими країнами ЄС активно співпрацює, сприяє вирівню­ванню економічних дисбалансів, що мають місце у цих краї­нах, створює передумови для реформування у них фінансової сфери. Україна віднесена до третьої групи країн, яких вважа­ють потенційними претендентами на членство в ЄС, але це — її віддалена мета.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. У чому полягає зміст міжнародного страхування?

2. Які види страхування існують у зарубіжних країнах?

3. Які особливості кептивних страхових компаній?

4. Охарактеризуйте країни-лідери, які є експортерами стра*
хових послуг.

5. Визначте види ризиків експортних кредитів.

6. У чому специфіка ризику експортного кредитування?

7. Сутність страхування зовнішньоекономічних ризиків.

8. У чому сутність страхових ризиків?

9. Яким чином здійснюється захист валютних ризиків під час
здійснення зовнішньоекономічних контрактів?

10. Що таке міжнародна конкуренція? Яким чином вона впли­
ває на розвиток міжнародних економічних відносин?

11. Які характерні особливості притаманні міжнародній кон­
куренції сьогодення?

12. Яким чином регіональні інтеграційні процеси впливаютй
на динаміку міжнародної конкуренції?

13. Що таке конкурентоспроможна країна?

14. Які існують проблеми щодо визначення та аналізу конку­
рентоспроможності на рівні країни?

15. Назвіть основні джерела конкурентних переваг.

16. Які основні види конкурентних переваг Ви знаєте?

17. Що таке кластер? Чому кластер був обраний за одиницю
аналізу конкурентоспроможності?

18. У чому, на Вашу думку, недоліки моделі «даймонду»?

19. Яким чином держава може впливати на підвищення кон­
курентоспроможності національної економіки? Назвіть ос­
новні передумови державної політики конкурентоспро­
можності.

20. На якій зі стадій розвитку конкурентоспроможності, на Ва­
шу думку, перебуває Україна? Чому?

21. Які причини призводять до втрати позицій на світовому
ринку та зниження рівня конкурентоспроможності?

22. Назвіть основні рівні конкурентоспроможності. На яких
рівнях можна провести кількісний аналіз?

23. Які показники використовують для аналізу конкурентосп­
роможності на рівні країни?

24. Дайте визначення інтернаціоналізації господарського
життя та міжнародної економічної інтеграції.

25. Охарактеризуйте соціально-економічну природу та переду­
мови міжнародної економічної інтеграції.

26. У чому полягає мета міжнародної економічної інтеграції?

27. Які основні теоретичні концепції міжнародної економічної
інтеграції?

28. Дайте характеристику етапів інтеграційного процесу.

29. Наведіть приклади інтеграційних угруповань у різних час­
тинах світу.

30. Від чого залежить зростання або спад рівня добробуту в умо­
вах створення Митного союзу?

31. Назвіть основні етапи розвитку ЄС.

32. Яка сутність індексу конкурентоспроможності Світового
Банку?

33. У чому полягає потреба і можливість створення НАФТА?
Що виграють від цього його учасники?

34. Окресліть проблеми і перспективи інтеграційних процесів
Азіатсько-тихоокеанського регіону.

35. Якими, на Вашу думку, є тенденції розвитку співробіт­
ництва України в Європейському регіоні?

Дата добавления: 2015-05-22