Основні напрями, формита суб'єкти зовнішньоекономічних відносин України

Входження України у світовий економічний простір можли­ве лише на основі відкритості економіки за умови одночасного використання комплексу заходів для захисту внутрішнього ринку. Сучасні процеси глобалізації вимагають від України яко­мога ширшого використання всіх основних форм МЕВ. Інтег­рація України у структури світової економіки, МПП вимагає проведення багатовекторної зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням національних інтересів. Це стосується, по-пер­ше, геополітичних напрямів цієї діяльності і, по-друге, вхо­дження до міжнародних економічних інституційних структур.

Геополітичними напрямами зовнішньоекономічної діяль­ності України (стратегічними, магістральними її векторами) є:

1) європейський вибір, оскільки ставиться мета входження до ЄС, що, фактично, стосується перспективи; а нині це також

розвиток двосторонніх економічних відносин з Німеччиною, Францією, Італією та іншими країнами і Договір з ЄС про парт­нерство і співробітництво;

2) на одному з головних місць стоїть стратегічне парт­
нерство з Росією, іншими країнами СНД, з якими Україна по­
в'язана історично (виробничою кооперацією, ввозом енерго­
носіїв та іншого критичного імпорту, просто стосунками між
людьми тощо;

3) стратегічне партнерство із США — світовим лідером.

Україна прагне органічно поєднувати означені вектори з еко­номічним співробітництвом на інших напрямах, диверсифіку-ючи їх. Це економічні зв'язки зі східноєвропейськими країна­ми: Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, країнами Балтії, з традиційними партнерами в Канаді, Азії та Азіатсько-тихоокеанському регіоні, зокрема з близьким сусідом — Туреч­чиною, а також із Китаєм, Індією, В'єтнамом, Республікою Корея, Ізраїлем, однією з найбільш розвинутих країн світу Япо­нією тощо. Наполегливо вимагають активізації зовнішньоеко­номічні зв'язки з країнами Африки і Латинської Америки.

Щодо міжнародних економічних інституційних структур, то Україна є членом СБ, МВФ, MOT, ЮНІДО, ПРООН і багатьох інших спеціалізованих економічних установ. Наразі нагаль­ним завданням стало входження до ГАТТ/СОТ, ФАО тощо,

Ефективні господарські зв'язки складаються лише за умо­ви безмежності економічного простору. До того ж, стабілізація економіки, радикальні зміни індустріальних структур, зба­лансованість товарної та грошової мас імовірніші, якщо їх про­водити у масштабах держав. Між процесами введення вільних цін, децентралізації системи прийняття рішень і фінансовою дисципліною існує найтісніший зв'язок, що й зумовлює фор­мування внутрішніх ринків молодих держав, які виступають передумовою створення насправді ринкового міждержавного середовища.

Для України важливими є двосторонні угоди і договори з державами — колишніми республіками СРСР. За цими уго­дами держави повинні надавати своїм підприємствам мож­ливість самим встановлювати господарські зв'язки, визначати порядок розрахувань, форми матеріальної відповідальності за невиконання постачань. Загалом, угоди мають виробляти еко­номічний механізм реалізації інтересів України та її партнерів, а не бути політичними деклараціями на економічну тему.

Перехід у розрахуваннях на ВКВ порушив питання про но­ву організацію співробітництва. Вихід на прямі економічні зв'язки між підприємствами поглибив торговельні зв'язки, оскільки торгувати повинні товаровиробники.

У процесі створення нових основ співробітництва важливо не тільки не допускати неконтрольованого розпаду коопера­тивних зв'язків, але й знайти нових партнерів (адже нерента­бельні підприємства і неконкурентоспроможна продукція при­зведуть до порушення традиційних господарських зв'язків), спрогнозувати кон'юнктуру товарообміну з метою створення еко­номіки відкритого типу, інтегрованої в європейський і світо­вий простір.

Розроблення та послідовне втілення в життя єдиної націо­нальної геополітичної стратегії сприятимуть відновленню на еко­номічній основі старих виробничих зв'язків України і розширен­ню її прямої участі в системі економічних і політичних відносин на глобальному рівні. По-перше, це — визначення параметрів співробітництва на міждержавній основі шляхом узгодження між урядами континентів взаємних постачань. По-друге, це — розвиток відносин на рівні прямих зв'язків підприємств, об'єднань, бірж, асоціацій, консорціумів, союзів тощо. Перехід до подібних відносин супроводжений поступовим звуженням сфери дії державних органів у визначенні взаємних постачань і наданням свободи підприємницької діяльності виробничим ланкам. Широкий вихід товаровиробників на ринок, наповнен­ня його товарною масою створять передумови для функціюван-ня східноєвропейської зони вільної торгівлі. У тому разі бартерні операції та компенсаційна торгівля, навіть якщо вони і відпо­відатимуть інтересам України, обмежать можливості співро­бітництва.

Перехід України до нових умов господарювання і форм зовнішньоекономічних зв'язків сприяє зміцненню зони взаєм­ного економічного тяжіння східноєвропейських держав і Ук­раїни.

Співвідношення згаданих вище сегментів складається для країн-партнерів по-різному — залежно від прийнятих систем управління господарством, їхньої здатності освоювати нові форми співробітництва. І цілком імовірно, що практика породжуватиме й інші сегменти. Спочатку в нових умовах Центр ваги перемістився на двосторонні зв'язки.

Прийняття Україною відповідного законодавства відкри­ває і нові форми взаємного співробітництва. Мова йде про

інвестиційну сферу, створення спільних підприємств за кордо­ном, особливо у прикордонній смузі, спільну діяльність на рин­ках третіх держав, оскільки, наприклад, угорські, польські, чеські, словацькі фірми вже завоювали там певні позиції.

Розроблення програм стабілізації розвитку зовнішньоеко­номічних зв'язків повинно включати оцінку можливостей су­часного експортного потенціалу України і першочергових, так званих критичних, імпортних потреб. У цьому контексті варто використовувати спільні підприємства разом зі створенням вільних економічних зон.

З урахуванням потреб наших партнерів за кордоном і мож­ливостей диференційованого стимулювання тих виробництв, що складатимуть основу експортного сектору економіки Укра-

Шіі, дидиіьли іііііріііе ЗаОХОЧуВаТИ БКЛаДсККЯ ІНОЗЄМНОГО КиШ-

талу у вже існуючі господарські об'єкти і створення іноземними інвесторами фірм на терені нашої держави. До того ж слід бра­ти до уваги, що іноземний капітал віддає перевагу організацій­но-економічним відносинам високого рівня, а не лібералізації умов для залучення іноземних інвестицій.

Подібні форми економічних відносин із залучення інозем­ного капіталу сприяли б упровадженню у виробництво сучас­них технологій і додали б імпульс у розвиток прогресивних зрушень у господарській структурі України, забезпечили б ви­хід на світовий ринок з конкурентоспроможною продукцією.

Розвиток міжнародної кооперації вимагає стимулів з боку держави: звільнення окремих категорій товаровиробників від митного оподатковування і ліцензування або квотування, на­дання кредитних пільг тощо. Варто розширити імпорт комп­лектуючих для експортної продукції, практикувати застосу­вання імпортних технологій та новітнього устаткування для легкої промисловості і галузей АПК, електротехніки, зв'язку тощо. Науково-технічний прогрес за своєю природою є інтер­національним, тому вирішити завдання передових технологій без зв'язку із зовнішнім світом, без залучення світового капіта­лу практично неможливо.

Щоб забезпечити ефективність зовнішньоекономічних зв'язків, варто оперативно формувати демократичні політичні структури, соціальну базу демократії, високу загальну, політич­ну культуру, підприємницьку етику, розвивати ринок, сприяти тому, щоб психологія радикальних реформ опанувала суспіль­ною свідомістю.

Крім того, успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'яз­ків має ґрунтуватися насамперед на кардинальних змінах у стру-ктурі національної економіки України. Однак зовнішньо­економічні зв'язки — не пасивний елемент в еволюції національ­ної економіки, вони можуть активно впливати на її розвиток. Для цього потрібно сконструювати гнучкий і динамічний ме­ханізм, який регулював би інтеграцію економіки України у сві­товий ринок, зробив би її відкритою для зовнішнього світу. На­решті, без інтеграції економіки України у світову економічну систему неможливо досягти високого рівня добробуту народу.

Для України, як і для інших колишніх республік СРСР, більш перспективним є вихід на світовий ринок у своїй дер­жавно-економічній цілісності з наступною інтеграцією у світо-

Україна здатна вибудовувати свої зовнішньоекономічні від­носини на взаємовигідних умовах. Актуальними є вироблення її власної чіткої позиції в Міжнародному валютному фонді, Міжнародному банку реконструкції і розвитку, Генеральній угоді з тарифів і торгівлі Світової організації торгівлі і Міжна­родній організації праці, адже ці чотири організації є ключови­ми в міжнародному фінансовому, торговельному і соціальному регулюванні. Ефективна участь у них розширить можливості України у сфері залучення іноземного капіталу, фінансових ре­сурсів, одержання певних торгових пільг, збереження тариф­них засобів захисту національної індустрії та сільського госпо­дарства тощо.

Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стратегії й тактики товаровиробників вимагають створення в Україні структур, що забезпечували б і координували б функ-ціювання зовнішньоекономічного комплексу, а також усієї інфраструктури зовнішніх економічних зв'язків (страхового й інформаційного обслуговування, судових і арбітражних орга­нів тощо).

Щодо пріоритетності в партнерах світових господарських зв'язків і поділу праці, то для України не існує якоїсь постійної домінанти, вона повинна співробітничати з якомога більшою кількістю країн і міжнародних організацій. Стратегія інтеграції України у світове господарство має два взаємозалежних аспекти: по-перше, входження в загальносвітовий економічний простір з урахуванням його регіональних напрямків, насамперед євро­пейського; по-друге, участь у поділі праці на новій економічній основі з колишніми республіками Союзу, особливо з Росією.

11.2. Відносини України з міжнародними економічними організаціями

До функціональної підструктури світового господарства на­лежать:

1) спеціалізовані економічні об'єднання ООН із загально-
функціональних і галузевих напрямків, які становлять най­
більшу групу МЕО;

2) міждержавні галузеві організації;

3) міжнародні галузеві організації підприємців;

4) міжнародні кооперативні організації.

До першої групи МЕО з функціональної підсистеми сві­тового господарства належить ядро організацій, діяльність яких докорінно впливає н? рояяиток системи світової еконо­міки загалом, та на всі її соціально-економічні підсистеми, зокрема підсистеми країн розвиненої ринкової економіки, під­системи країн ринкової економіки, що розвиваються, і підсис­теми країн, які переходять до ринкової економіки, а також на трансформацію господарської системи в Україні та її входжен­ня у світовий економічний простір. Це — Міжнародний валют*-ний фонд (МВФ) та група Світового банку (СБ); загально-функціональні організації — Міжнародна організація праці (МОП), програма розвитку ООН (ПРООН), Всесвітня органі­зація інтелектуальної власності (ВОІВ) тощо; галузеві міжна­родні організації — Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГА­ТЕ), Продовольча і сільськогосподарська організації ООН, (ФАО), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Міжнародна морська організація (ММО), Організація міжнародної цивільної авіації (ОМЦА), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) та ба­гато інших. До одних із цих організацій приймають усіх членів ООН, до інших — на основі обрання. До складу певної частини (що все більше зростає відповідно до фінансових можливос­тей — йдеться про членські внески, оплату представництва то­що) спеціалізованих економічних об'єднань ООН входить і су­веренна Україна, зокрема до МВФ, СБ, ЮНІДО, МАГАТЕ, ОМЦА тощо.

Природно, що особливе місце у фінансово-кредитній діяль­ності МЕО, що належать до спеціалізованих організацій ООН, належить і МВФ та СБ. Україна стала членом цих організацій після набуття державної незалежності.

Основними завданнями МВФ _є регулювання валютних відносин між державами-членами та надання їм короткостро­кових кредитних ресурсів у разі валютних труднощів, пов'я­заних із тимчасовою неврівноваженістю платіжних балансів. У своїй діяльності МВФ дотримується жорсткої фінансової по­літики.

До групи СБ входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна аген­ція гарантій інвестицій (МАГІ), Міжнародний суд (МС). Голов­не завдання МБРР полягає у стимулюванні приватних інозем­них інвестицій, а також у сприянні міжнародній торгівлі та підтримці платіжних балансів.

МАР було створено лля наяання кредитів на менш обтяжли вих умовах, ніж МБРР. МФК діє як спеціалізована міждержав­на установа з метою стимулювання експорту приватного капіта­лу і заохочення приватного підприємництва. Позики надають безпосередньо прибутковим приватним фірмам. Для страхуван­ня іноземних інвестицій у групі СБ утворено МАГІ, а для роз­в'язання інвестиційних суперечок — МС.

МОП — це спеціалізована установа ООН. Україна — член МОП із 1954 р. Участь України у цій організації має бути спрямо­вана на створення нових виробничих відносин ринкового типу.

ПРООН є основним каналом надання багатосторонньої технічної та доінвестиційної допомоги. Україна, як член цієї організації, і нині розширює свою участь у ній.

ЮНІ ДО, ФАО і МАГАТЕ — це організації, до складу першої і третьої з яких входить Україна. Мета ЮНІ ДО — заохочувати промисловий розвиток і структурну трансформацію економіки. Усе більшого масштабу набуває розвиток відносин з ЮНІДО.

До другої групи функціональних МЕО належать міждер­жавні галузеві організації поза безпосередніми рамками ООН. Серед них найбільш визначною і пріоритетною для України є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка отримала назву Світової організації торгівлі (COT), і тепер її називають ГАТТ/СОТ. Ця організація ставить за мету поступове усунення різноманітних форм дискримінації в торгівлі, її лібералізацію. В її діяльності особливе місце посідають не тільки суто торго­вельні справи, а й проблеми загального розвитку економіки.

До групи МЕО належать і багато інших організацій (усього близько 120), діяльність яких побудована на суто функціональ­них і функціонально-регіональних принципах. Це, зокрема,

Європейський банк реконструкцїі та розвитку (ЄБРР), що зайняв вагоме місце у міжнародних валютно-фінансових орга­нізаціях. Його членами стали понад 50 держав світу. Якщо МВФ і СБ контрольовані капіталом США, то ЄБРР створено для певного протиставлення цьому контролю в міжнародних валютно-фінансових організаціях після закінчення «холодної війни». Головним завданням ЄБРР визначено координацію зу­силь зі сприяння формуванню ринкових відносин і проведенню приватизації у країнах колишньої командно-адміністративної системи в Європі та на терені колишнього СРСР, розвитку в них приватного підприємництва. До групи МЕО також нале­жать: Союз промислових федерацій ЄЄ (ЮНІСЕ), Євроатом, Афро-Азіатська організація житлового будівництва, змішані кпміНї я рмбяттт,рттія ття Дуняї тя Чорному морі. Дунайська ко­місія (ДК), Конвенція зі спільного використання товарних ва­гонів, Міжнародна асоціація цивільних аеропортів (ІКАА), Європейська валютна система (ЄВС), Міжнародний інститут державних фінансів (МІДФ), ціла низка регіональних банків, організацій з охорони авторських і патентних прав, статис­тичні міжнародні об'єднання та багато інших. Окремо слід на­звати об'єднання країн — виробників і експортерів провідних товарів світової торгівлі. Це Асоціація країн — експортерів залізної руди (АПЕФ), Європейська асоціація з тваринництва (ЕААР), Міжнародна організація з цукру (ІСО), Міжнародна рада з пшениці (ІВК), Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК), Міжнародна асоціація з бокситів (ІВА), Міжнародна рада з олова (ІТК), Міжнародна рада країн — експортерів міді (СШЕК), Міжнародні організації з какао (МОКК), натурально­го каучуку (ІРО), кави (МОК), бананів (УПЕБ) та багато інших.

Зв'язки з організаціями цієї групи мають значний вплив на розвиток виробництва та його фінансування в Україні.

До третьої групи МЕО функціональної підсистеми сві­тового господарства належать близько 70 об'єднань, голов­ним чином, у промисловості та енергетиці (близько ЗО), у галузі транспорту і зв'язку (близько 15). Це, переважно, об'єднання європейських підприємців у галузях транспорту, зв'язку, ту­ризму, сільськогосподарського кредиту, виробництва авто­мобілів, хімічної промисловості. Такі регіональні об'єднання функціональних галузевих організацій підприємців виника­ють тому, що в Європі перебуває понад 20 держав з розвиненою ринковою економікою і найбільш розвинуті об'єднувальні еко­номічні процеси. Для України, що вступає до європейського

еКОНОМІЧНОГО ПРОСТОРУ, СШЛКУВяп„

ми має важливе значіння длГпГ " ^{1СНуючими} «б'єднання-
Кпім того ттр _ип„ Розвитку ринкової економіки,

лрім того, це надає можливість и_о^„

., "^ліітсть налагоджувати пілппиєм-

ницькі зв'язки з європейським 6і™рр™ г. ^д*-^увати підприьм f ^оліім иізнесом та отримувати фінан-сові кошти, зокрема и через організаційно-технічне сприяння.

До четвертт групи МЕО функціональної підсистеми сві­тового господарства (міжнародні кооперативні організації) належать близько 10 об'єднань, серед яких головне - Міжна­родний кооперативний альянс (МКА). Нинішній сплеск розвит­ку нового типу кооперації в Україні вимагає її участі в роботі МКА для набуття досвіду ринкової кооперації, організаційно-технологічної та фінансово-економічної підтримки.

Таким чином, пріоритетними напрямами у стосунках Укра­їни з МЕО функттіпттятт*.иої підсистеми світового господарства у наш час є активізація участі в тих організаціях, де вона є чле­ном (МВФ, СБ, ЄБРР, ПРООН, ЮНІДО, МОП тощо), а в стра­тегічному плані — вступ до зазначених ключових організацій світового господарства (ГАТТ/СОТ, ФАО, ЕАРР, АПЕФ, ІСО, ІВК тощо), установлення і розвиток зв'язків з такими міждер­жавними організаціями, як ОПЕК, ІФР, ІВА тощо.

Дата добавления: 2015-05-22