Форми міжнародного руху капіталу

Міжнародний рух капіталу.

Контрольні запитання.

1. Що таке платіжний баланс?

2. Вкажіть структуру платіжного балансу.

3. Розкрийте зміст розділу “Поточний платіжний баланс”.

4. Розкрийте зміст розділу “Баланс руху капіталів та кредитів”.

5. Які статті платіжного балансу відображають державне фінансування?

6. Охарактеризуйте методи балансування платіжного балансу.

7. Розкрийте сутність шляхів регулювання платіжного балансу країни.

8. Вкажіть міждержавні заходи регулювання платіжних балансів.

9. Проаналізуйте особливості теорій регулювання платіжного балансу.

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталу. Капітал є тим ресурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого товару, створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формі веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов’язань, які дають право на систематичне отримання прибутків. Країна може приймати і інвестувати за кордон підприємницький капітал, давати і отримувати міжнародні позики. Притік капіталу з-за кордону є одним з джерел фінансування імпорту.

За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяються на державні (офіційні) і недержавні (приватні).

Державний капітал - це засоби з державного бюджету, які направляються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарів чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

Недержавний (приватний) капітал - це засоби приватних фірм чи організацій, які направляються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це - інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.

У першому випадку джерелом капіталу є засоби державного бюджету, а у другому - власні або залучені кошти приватних фірм. У першому випадку рішення про переміщення капіталу за кордон приймає уряд спільно з парламентом, а у другому випадку - уряд має право його регулювати і контролювати.

За характером використання капітал поділяється на:

а) підприємницький капітал;

б) позичковий капітал.

Згідно з цим основними формами вивезення капіталу є (рис.1):

а) вивезення підприємницького капіталу;

б) вивезення позичкового капіталу.

Підприємницький капітал - це засоби, які вкладаються у виробництво з метою отримання доходу. Вивезення підприємницького капіталу означає створення власниками капіталу підприємств на території іншої країни.

Залежно від ступеню реально здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств розрізняють прямі і портфельні інвестиції.

За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (засобів), вкладених в господарську діяльність з метою отримання доходу. За економічним визначенням, інвестиції - це витрати на створенння, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу та зв’язані з цим зміни оборотного капіталу. Іноземні інвестиції - це капітали, експортовані з однієї країни і вкладені в справу або підприємство на території іншої країни.

Рис.1 Форми вивезення капіталу

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, який забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений. За міжнародною статистикою частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дозволяє добитися такого контролю прийнята у розмірі 25%, за американською статистикою - 10%, а за австралійською та канадською - 50%.

Таким чином за кордоном створюються зарубіжні фірми у вигляді дочірньої компанії, асоційованої компанії, відділення або інших формах.

Дочірня компанія реєструється за кордоном як самостійна компанія і має статус юридичної особи з власним балансом. Але контроль над дочірньою компанією здійснює батьківська компанія, оскільки вона володіє основного частиною її акцій або всім її капіталом.

Асоційована компанія, або її ще називають змішаною компанією відрізняється від дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить суттєва, але не основна частина акцій.

Відділення не є самостійною компанією, не є юридичною особою і на всі 100% належать батьківській фірмі.

Крім вищеназваних до зарубіжних філій можуть відноситись також створені за кордоном підприємства, в яких батьківській компанії не належить жодної акції, але за якими здійснюється управлінський контроль через заключення угод, наприклад, для спільного видобутку сировини чи інше.

Зараз найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше половини акцій називають компаніями переважного володіння, коли 50% - іноземному інвестору і 50% місцевому - компаніями рівного володіння, коли іноземному інвестору - менше 50% - змішане підприємство з участю іноземного капіталу.

До прямих іноземних інвестицій відносяться як першопочаткове придбання інвестором власності за кордоном, так і усі наступні операції між інвестором і підприємством, у яке вкладений капітал. Прямі інвестиції включають (поділ прийнято МВФ, ОЕСР та в системі національних рахунків ООН):

а) вкладення компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і доля акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення тривалих ділових стосунків між підприємствами та інвесторами за яких інвестор отримує значний вплив на рішення, які приймає підприємство.

Зважаючи на особливості вкладення, очевидно, що в якості підприємницького капіталу переважно використовується приватний капітал, хоча держава та державні підприємства також вкладають кошти з цією метою за кордоном.

Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу у цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути:

а) акціонерні цінні папери;

б) боргові цінні папери: облігації; прості векселі; боргові розписки; інструменти грошового ринку - казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, фінансові деривативи - опціони, варранти, ф’ючерси, свопи тощо.

Портфельні інвестиції більш характерні для приватного підприємницького капіталу. Вони мають високу ліквідність, тобто цінні папери швидко можуть бути перетворені в готівку.

Чіткої межі між прямими і портфельними інвестиціями немає. Вивіз підприємницького капіталу має велике значення для обох сторін. Експортери капіталу отримують прибуток (або свою частку прибутку), який вивозять з країни, або використовують для інвестицій на місці. Імпортери капіталу мають можливість ефективно і раціонально використовувати зовнішні джерела коштів і технологій в національних інтересах. Однак, слід відзначити, що коли прямими інвестиціями обмінюються розвинуті країни, то економічні відносини будуються на рівноправній основі. В той же час експорт капіталу в країни, що розвиваються, як правило, пов’язаний з встановленням нерівноправних економічних відносин.

Позичковий капітал вивозиться за межі країн у вигляді надання позик на короткий чи довгий строк з метою отримання проценту.

Кредиторами можуть бути приватні фірми або банки, державні органи і міжнародні фінансові організації, а одержувачами - приватні особи, компанії, підприємства, уряди країн.

Державні капітали вивозяться, як правило, на умовах, що відрізняються від звичайного ринкового стандарту, вони містять в собі більш або менш суттєвий елемент субсидії. На вивезений позичковий капітал іноземний кредитор отримує проценти. Одержувач позики може самостійно використовувати її для вирішення своїх проблем. В той же час кредити можуть видаватись і під конкретні цілі чи програми.

Експорт позичкового капіталу набуває все більших масштабів і став основою сучасної системи міжнародного кредиту. У міжнародних масштабах, як позичковий, використовується здебільшого державний капітал, в меншій мірі - приватний.

Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню в 70-х роках ХХ ст. єдиного ринку позичкових капіталів і створенню на його основі світового фінансового ринку. Основу його складають національні фінансові ринки, але він має інтернаціональний характер, оскільки суб’єктами фінансових угод виступають юридичні та фізичні особи іноземних держав, а угоди передбачають трансформацію грошово-кредитних ресурсів з однієї валюти в іншу. Переплетення національних і міжнародних активів веде до формування єдиного універсального ринку, доступного для всіх. На цьому ринку здійснюється рух позичкового капіталу між країнами.

Міжнародний фінансовий ринок - це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал.

За своєю структурою світовий фінансовий ринок являє собою сукупність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позиковцями. Через ці організації здійснюється рух позичкового капіталу. До них відносяться транснаціональні банки, фінансові кампанії, фондові біржі, державні агенства, кредитно-фінансові інститути, фінансові посередники. Акумулюючи грошові нагромадження одних (державних органів, приватних фірм, страхових кампаній тощо), вони позичають ці нагромадження іншим організаціям - ТНК, державним органам, міжнародним і регіональним організаціям.

Ринок позичкових капіталів складають світовий грошовий ринок та світовий ринок капіталів, що представленона малюнку 7.4.1.

На обліковому ринку основними інструментами є казначейські і комерційні векселі та інші види короткострокових зобов’язань (цінні папери).

На міжбанківському ринку тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів залучаються і розміщуються банками між собою, переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки. Найпоширеніші строки депозитів - 1,3 і 6 місяців, а граничні - від 1 дня до 2 років (іноді 5 років).

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Таким чином, на першому з ринків позичковий капітал виступає у формі грошей, переважно у вигляді депозитів. Позики на світовому грошовому ринку короткострокові і призначені, в основному, для обслуговування міжнародної торгівлі.

Ринок капіталів охоплює середньо- і довгострокові кредити, а також акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових) і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів служить важливим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій і банків, а капітал використовується переважно для фінансування капіталовкладень.

Обидві складові частини світового ринку позичкових капіталів тісно пов’язані між собою.

Рис. 7.4.1. Структура фінансового ринку

Основна частка міжнародних кредитних та інших операцій на світовому ринку капіталів здійснюється в міжнародних фінансових центрах. Провідним світовим фінансовим центром є Нью-Йорк, а європейським - Лондон. Крупними фінансовими центрами є також Токіо, Париж, Люксембург, Гонконг, Сингапур, Цюріх, Франкфурт-на-Майні. З’явились фінансові центри і в країнах, які не займають провідних позицій в світовому господарстві (Бахрейн, Панама тощо). Фінансові центри не ізольовані один від другого, а є частиною єдиного світового ринку капіталів.

Складовою частиною світового фінансового ринку є Євроринок. Євроринок являє собою сукупність грошових засобів в іноземних валютах, які функціонують як позичковий капітал за межами національних кордонів.

Євроринок практично став ядром світового ринку капіталів. Так, чистий обсяг Євроринку в 1988 р. складав понад 2,5 трлн.дол., а сукупна величина світового ринку капіталів в цьому ж році - 3,2 трлн.дол.

Операції на євровалютному ринку проводяться в євровалютах. Євровалюта являє собою іноземну валюту, в якій здійснюються операції за межами країн-емітентів усіх валют. Наприклад, долах США на рахунках у банків Великобританії, Німеччини чи інших країн називається євродоларом, фунт стерлінгів на рахунках Франції, США - євростерлінгом.

Зміст операції на Євроринку полягає в тому, що банки, розміщені поза межами країни-емітента будь-якої національної валюти, приймають за певні відсотки депозити, виражені в цій валюті, а потім надають їх в кредит за більш високий процент. Причому в кредит надається не сама ця валюта, а лише її доларовий вираз, зафіксований на рахунках банку.

Структури ринку євровалют складають: єврогрошовий ринок (ринок короткострокових кредитів); ринок середньострокових банківських єврокредитів; ринок єврооблігацій або європозик.

Дата добавления: 2015-05-22